Постанова

від 18.09.2014 по справі 917/311/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2014 року Справа № 917/311/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіХодаківської І.П. (доповідач), суддівФролова Г.М., Яценко О.В., розглянувши касаційну скаргуПриватного сільськогосподарського підприємства "ПриватАгро" на постанову від 17.06.2014 Харківського апеляційного господарського суду у справі№917/311/14 господарського суду Полтавської області за позовомПриватного сільськогосподарського підприємства "ПриватАгро" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Оржицька" простягнення збитків в сумі 52 696,20 грн. За участю представників сторін:

Від позивача - Потреба С.М. (дов. від 16.04.14)

Від відповідача - Коба М.Г. (дов. від 11.03.14)

Відповідно до розпорядження Секретаря другої судової палати від 09.09.2014 справа слухається колегією суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді - Фролова Г.М., Яценко О.В.

У слуханні справи оголошувалась перерва до 18.09.2014.

ВСТАНОВИЛА:

ПСП Приват Агро" звернулось до господарського суду з позовом до СТОВ "Агрофірма "Оржицька" про стягнення збитків в сумі 52 696,20грн., з яких: 9 196,73 грн. шкода внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, 2 921грн. витрат, сплачених за оренду земельної ділянки, 40 578,47грн. безпідставно отриманого доходу.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 22.04.2014 (суддя Бунякіна Г.І.) в позові відмовлено.

Постановою колегії суддів Харківського апеляційного господарського суду від 17.06.2014 у складі: Камишева Л.М., Ільїн О.В., Черленяк М.І. рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.

ПСП "ПриватАгро" у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема, ст.ст.202, 203, 204, 210, 215, 216 Цивільного кодексу України, ст.125 Земельного кодексу України.

Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 квітня 2013 між ОСОБА_10 (орендодавець) та ПСП "Приват Агро" укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 8,60 га, кадастровий номер 5323684600:00:003:0092, яка знаходиться на території Райозерської сільської ради Оржицького району Полтавської області.

Земельна ділянка, загальною площею 8,60 га належить ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 1-849 від 18 липня 2012 року.

Відповідно до акту приймання-передачі, який є додатком №2 до договору оренди земельної ділянки від 25 квітня 2013 року, орендар прийняв земельну ділянку загальною площею 8,60 га, у тому числі ріллі: 8,60 га.

ПСП "Приват Агро", зазначаючи, що внаслідок самовільного зайняття відповідачем у 2013 році земельної ділянки, яка належить позивачу на праві оренди, було позбавлено можливості користуватися нею та отримувати доходи, сплачуючи при цьому протягом всього терміну орендну плату орендодавцеві за цю земельну ділянку, звернулось до господарського суду з даним позовом.

Що стосується вимоги про стягнення 2 921грн. витрат, сплачених за оренду земельної ділянки, колегія суддів зазначає наступне.

В обгрунтування своїх вимог в цій частині позивач в позовній заяві посилається на статті 224, 225 Господарського кодексу України відповідно до яких учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій, будь-які господарські зобов'язання між позивачем і відповідачем відсутні, а сума 2 921,00грн. сплачувалась позивачем на виконання умов договору оренди від 25.04.2013 орендодавцю ОСОБА_10, про що свідчать платіжні документи, які знаходяться в матеріалах справи.

Крім того, слід зазначити, що у пункті 29 Договору оренди від 25 квітня 2013 року передбачено право Орендаря вимагати надання Орендодавцем для використання земельної ділянки після державної реєстрації договору оренди та відшкодування Орендодавцем упущеної вигоди і збитків, заподіяних ненаданням її у зазначений строк.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суму безпідставно отриманого доходу в розмірі 40 578,47 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст.22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Тобто, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає обов'язок доведення, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі використання спірної земельної ділянки. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Господарськими судами встановлено, що позивач розрахував розмір безпідставно отриманого відповідачем доходу від збору врожаю (кукурудзи) на спірній земельній ділянці базуючись на даних про середню урожайність та середню реалізаційну вартість зерна кукурудзи. На підтвердження розрахунку позивачем надано довідки районної державної адміністрації Полтавської області № 03-05/51 від 31.01.2014 та Відділу статистики в Оржицькому районі № 3 від 31.01.2014 про середню урожайність кукурудзи на зерно по району станом на 01.12.2013. За розрахунками ПСП "Приват Агро" такий дохід склав 40 578,47 грн.

Разом з тим, такі розрахунки є теоретичними, побудовані на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не свідчать про конкретний розмір прибутку, який міг би і повинен був отримати позивач, якщо б відповідач не здійснював протиправні дії.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди підставно дійшли висновку про відмову в позові в частині стягнення 40 578,47 грн. та 2 921грн.

Що стосується вимоги про стягнення шкоди за самовільне зайняття земельної ділянки в сумі 9 196,73 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Згідно зі статтею 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

На підтвердження факту самовільного зайняття земельної ділянки позивач посилався на акт Державної інспекції сільського господарства в Полтавській області № 123 від 18 вересня 2013 року, припис № 646 від 18 вересня 2013 року та постанову про накладення адміністративного стягнення від 25 вересня 2013 року № 394 державного інспектора сільського господарства в Полтавській області Заєць Л.В.

Господарськими судами було встановлено, що 21.03.2005 між ОСОБА_12 та СТОВ "Агрофірма "Оржицька" був укладений договір оренди земельної ділянки, загальною площею 8,6 га, яка належить ОСОБА_12 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 10 років. Згідно акту прийомки-передачі від 21.03.2005 СТОВ "Агрофірма "Оржицька" прийняло зазначену вище земельну ділянку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_12 померла. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, спадкоємцем земельної ділянки, яка знаходиться на території Райозерської сільської ради Оржицького району Полтавської області стала ОСОБА_10

01.01.2012 ОСОБА_10, як правонаступник ОСОБА_12, продовжила договірні відносини зі СТОВ "Агрофірма "Оржицька", уклавши договір оренди, згідно умов якого, орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування дві земельні ділянки сільськогосподарського призначення площею 4,3 га кожна, які знаходяться на території Райозерської сільської ради Оржицького району Полтавської області.

В обгрунтування відсутності самовільного використання земельної ділянки суди зазначили, що відповідач користувався земельною ділянкою на підставі договору оренди землі від 01.01.2012, укладеного з її власником.

При цьому судами не взято до уваги положення статті 125 Земельного кодексу України відповідно до якої право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Враховуючи вищенаведене, а також встановлення судами відсутності державної реєстрації спірного договору, колегія суддів вважає, що рішення та постанова в частині відмови в стягненні шкоди за самовільне зайняття земельної ділянки в сумі 9 196,73 грн. підлягають скасуванню, а справа - направленню в цій частині на новий розгляд.

Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "ПриватАгро" задовольнити частково.

Постанову від 17.06.2014 Харківського апеляційного господарського суду та рішення від 22.04.20114 господарського суду Полтавської області у справі №917/311/14 скасувати в частині відмови у стягненні 9 196,73грн. шкоди внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки і в цій частині справу направити на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.

В іншій частині рішення та постанову у справі №917/311/14 залишити без змін.

Головуючий суддя І. Ходаківська

Судді Г.Фролова

О.Яценко