Рішення

від 06.10.2014 по справі 914/2280/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2014 р. Справа № 914/2280/13

За позовом : Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі:

позивача-1: Міністерства оборони України, м. Київ,

позивача-2: Концерну "Військторгсервіс", м. Київ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дует-СК", м. Львів,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фонду державного майна України, м. Київ,

про: 1. Визнання недійсним договору купівлі-продажу підвального приміщення загальною площею 68,8 кв.м, розташованого по вул. І.Франка, 31 у м. Самбір від 18.01.2010р., укладеного між концерном "Військторгсервіс" в особі філії Управління Західного оперативного командування та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дует-СК".

2. Зобовґязання ТзОВ "Дует-СК" повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання Концерну "Військторгсервіс" приміщення магазину загальною площею 68,8 кв.м, розташованого по вул. І.Франка, 31 у м. Самбір Львівської області, загальною вартістю 87 959,00 грн.

Суддя М.Синчук

при секретарі О. Гринчишин

За участю представників:

прокурора: Покора К.В. - старший прокурор відділу представництва інтересів громадян та держави у судах прокуратури Західного регіону України,

позивача 1: Матлай Й.І. - довіреність №220/366/д від 14.04.2014 р.

позивача 2: не з'явився.

відповідача: Орищин О.А. - довіреність б/н від 17.01.2014 р.

третьої особи: не з'явився.

Представникам сторін та прокурору роз'яснено права та обов'язки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. Клопотань про технічну фіксацію судового процесу не поступало.

На розгляд господарського суду Львівської області надішла позовна заява заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі позивача-1 Міністерства оборони України, позивача-2 Концерну "Військторгсервіс" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Дует-СК" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу підвального приміщення загальною площею 68,8 кв.м, розташованого по вул. І.Франка, 31 у м.Самбір від 18.01.2010р., укладеного між концерном "Військторгсервіс" в особі філії Управління Західного оперативного командування та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дует-СК";

- зобовґязання ТзОВ "Дует-СК" повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання Концерну "Військторгсервіс" приміщення магазину загальною площею 68,8 кв.м, розташованого по вул. І.Франка, 31 у м. Самбір Львівської області. Згідно поданої 03.07.2013р. заяви про уточнення позовних вимог заступник прокурора уточнив позовні вимоги в частині вартості майна, яка складає 87 959,00 грн.

Ухвалою суду від 13.06.2013р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 03.07.2013р. Цією ж ухвалою допущено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області.

На розгляд господарського суду Львівської області подано заяву про забезпечення позову. Заходи до забезпечення позову судом не вживались.

Рішенням господарського суду Львівської області від 21.08.2013р. у справі №914/2280/13 (суддя Сухович Ю.О.) відмовлено повністю у задоволенні позову, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.03.2014 (головуючий Зварич О.В., судді: Скрипчук О.С., Якімець Г.Г.) рішення господарського суду Львівської області від 21.08.2013р. у справі №914/2280/13 скасовано, прийнято нове рішення, позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір купівлі-продажу підвального приміщення від 18.01.2010р., укладений між Концерном "Військторгсервіс" в особі Філії "Управління Західного оперативного командування" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дует-СК". Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Дует-СК" (79014, вул. І.Вільде, 22/2, м. Львів, код ЄДРПОУ 33285493) повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України (03168, Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ) у повне господарське відання Концерну "Військторгсервіс" (03151, вул. Молодогвардійська, 28-А, Солом'янський р-н., м. Київ, код ЄДРПОУ 33689922) приміщення магазину загальною площею 68,8 кв.м., розташованого по вул. І.Франка, 31 у м. Самбір Львівської області, загальною вартістю 87959,00 грн. Стягнуто з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Дует-СК" (79014, вул. І.Вільде, 22/2, м. Львів, код ЄДРПОУ 33285493) в дохід Державного бюджету України 2906,18 грн. судового збору за розгляд позовної заяви та 1453,09 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.08.2014 р. касаційну скаргу ТОВ "Дует-СК" задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.03.2014 та рішення господарського суду Львівської області від 21.08.2013 у справі №914/2280/13 скасовано. Справу №914/2280/13 направлено на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Згідно автоматизованого перерозподілу справу №914/2280/13 передано судді Синчуку М.М. для розгляду.

Ухвалою від 20.08.2014 р. справу №914/2280/13 прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 08.09.2014 р.

Рух справи відображено у попередніх ухвалах суду.

В судове засідання 06.10.2014 р. представник прокуратури з'явився, позовні вимоги підтримав, просить суд позовні вимоги задоволити в повному обсязі з підстав наведених у позовній заяві та з врахуванням пояснень і додаткових пояснень, які подані до суду.

В судове засідання 06.10.2014 р. представник позивача 1 з'явився, надав пояснення по справі, просить суд позовні вимоги задоволити в повному обсязі, просить суд позовні вимоги задоволити в повному обсязі з підстав наведених у позовній заяві та з врахуванням пояснень і додаткових пояснень.

В судове засідання 06.10.2014 р. представник позивача 2 не з'явився, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи судом, причин неприбуття в судове засідання не повідомив.

В судове засідання 06.10.2014 р. представник відповідача з'явився, надав пояснення по справі, просить суд в задоволенні позову відмовити з підстав наведених у відзиві та доповненнях до відзиву.

В судове засідання 06.10.2014 р. представник представник третьої особи не з'явився, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи судом, причин неприбуття в судове засідання не повідомив.

В судовому засідання оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вислухавши представників сторін, враховуючи вказівки, що мітсяться у постанові касаційної інстанції, проаналізувавши матеріали справи, суд встановив наступне.

Підставою для звернення заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Концерну "Військторгсервіс" до місцевого господарського суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18.01.2010р. та повернення державного майна до управління Міністерства оборони України стало незаконне відчуження державного майна, що порушує економічні інтереси держави, позбавляє її права користування належним майном.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на порушення при укладенні спірного договору вимог Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та Порядку відчуження об'єктів державної власності", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №803 від 06.06.2007р. Одночасно, звертає увагу на те, що в силу вимог п.6 названого Порядку необхідною умовою вчинення правочину є наявність погодження Фонду державного майна України на відчуження майна. Відсутність такого погодження підтверджується листом Фонду державного майна України № 10-24-3491 від 20.03.2013р.

Прокуратурою Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері проведено перевірку законності реалізації нерухомого майна Міністерства оборони України колишнім директором Концерну "Військторгсервіс" ОСОБА_7, в результаті якої встановлено, що 04.10.2004р. Міністр оборони України, довіреністю №220/2071, уповноважив начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_7 на надання підприємствам військової торгівлі дозволів на відчуження закріпленого за ними державного майна.

Листом № 140/6/1466/37 від 12.11.2004р. "Про надання дозволу відчуження" на підставі повноважень, наданих довіреністю Міністра оборони України № 220/2071 від 04.10.2004р., начальник Головного управління торгівлі ОСОБА_7 дозволив начальнику ДП Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" ОСОБА_8 здійснити відчуження нерухомого майна ДП Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування", зокрема, підвального приміщення загальною площею 68,8 кв.м. в АДРЕСА_1 (а.с.26, т.1).

12.02.2005р. окремим дорученням Міністра оборони України вказану довіреність визнано недійсною та відкликано, а 17.02.2005р. ОСОБА_7 повернув довіреність до адміністративного департаменту Міністерства оборони України.

12.09.2007р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 посвідчено та зареєстровано в реєстрі за №4165 довіреність, видану Концерном "Військторгсервіс" в особі Генерального директора ОСОБА_7, діючого на підставі Статуту Концерну, якою уповноважено начальника Філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" Концерну "Військторгсервіс" ОСОБА_8 укладати від імені Концерну "Військторгсервіс" будь-які договори (господарські, цивільно-правові) щодо відчуження належного Концерну будь-якого нерухомого майна (в тому числі будівлі, приміщення, споруди), а також договори оренди (в тому числі цілісних майнових комплексів) з дозволу органу управління майном Концерну - Міністерства оборони України (а.с.27, т.1).

27.08.2009р. Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржею "Прайс" (далі - РМУТМБ "Прайс") проведено публічні торги по продажу майна: підвального приміщення, площею 68,8 кв.м, що належить Концерну "Військторгсервіс" та знаходиться за адресою: Львівська обл., м.Самбір, вул.І.Франка, 31, про що складено протокол про хід публічних торгів № 071-н. (а.с. 25, т.1).

Зі змісту протоколу № 071-н від 27.08.2009р. про хід публічних торгів, вбачається, що право на укладання договору купівлі-продажу об`єкта - підвального приміщення, площею 68,8 кв.м., яке належить Концерну "Військторгсервіс" та знаходиться за адресою: Львівська обл., м.Самбір, вул. І.Франка, 31, отримав відповідач у даній справі - ТзОВ "Дует-СК", одержувач коштів - РМУТМБ "Прайс"; остаточна ціна - 87 959,76 грн.

Докази оспорювання результатів публічних торгів в матеріалах справи відсутні.

18.01.2010р. між Концерном "Військторгсервіс" в особі начальника Філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" ОСОБА_8, діючого на підставі довіреності, посвідченої 12.09.2007р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованої в реєстрі за №4165, (продавець) та ТзОВ "Дует-СК" в особі директора ОСОБА_10 (покупець) укладено договір купівлі-продажу підвального приміщення, за умовами якого продавець передає у власність, а покупець приймає у власність у відповідності до чинного законодавства України наступне майно - підвальне приміщення (надалі - Договір), загальною площею 68,8 кв.м, яке позначене за поверховим планом літерою А-2 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (надалі нерухомість), таким, яке воно виставлялось на продаж (а.с.21-23, т.1).

Розділом 1 оспорюваного Договору передбачено, що право власності на нерухомість підтверджується Свідоцтвом про право власності на підвальне приміщення від 28.03.2002р., виданим виконкомом Самбірської міської ради народних депутатів Львівської області на підставі розпорядження № 303 від 19.07.2001р. Самбірської міської ради народних депутатів.

Згідно розділу 2 Договору ціна продажу нерухомості становить 87 959,00 грн., в тому числі ПДВ, на підставі протоколу № 071-н про хід публічних торгів від 27.08.2009р.

Відповідно до розділу 4 Договору покупець зобов'язаний: у встановлений цим договором термін сплатити продажну ціну нерухомості; у встановлений цим договором термін прийняти нерухомість та необхідну документацію, підписати акт приймання-передавання і взяти на себе витрати, пов'язані з укладенням цього договору, його нотаріальним посвідченням, реєстрацією і виконанням.

Продавець зобов'язаний: передати покупцю нерухомість та необхідну документацію у встановлений в договорі термін; вимагати від покупця виконання належним чином своїх обов'язків (Розділ 5 Договору).

Зі змісту п.6.1 Договору вбачається, що за згодою сторін покупець провів оплату за придбану нерухомість до нотаріального посвідчення цього Договору на розрахунковий рахунок РМУТМБ "Прайс" 26002170000003 в ВАТ "ВІЕЙБІ Банк" м. Київ, МФО 380537, код ЄДРПОУ 25675153.

Розділом 7 Договору передбачено, що передача нерухомості покупцю засвідчується актом приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін. Право власності на нерухомість переходить до покупця з моменту повного розрахунку за цим Договором, підписання акта прийому-передачі та державної реєстрації нерухомості.

Згідно розділу 10 Договору усі спори, що виникають при виконанні, зміні та розірванні цього договору, або у зв'язку з тлумаченням його положень вирішуються сторонами відповідно до ст. 11 ГПК України.

У відповідності до п. 12.1 Договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Договір купівлі-продажу підвального приміщення від 18.01.2010р. підписаний і скріплений печатками його сторін, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_11 та зареєстрований в реєстрі за № 84.

Матеріали даної справи містять копію Статуту Концерну "Військторгсервіс", (додаток до наказу Міністра оборони України від 27.12.2006р. №754), згідно якого позивач 2 є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній формі власності, та належить до сфери управління Міністерства оборони України (п. 1.1 Статуту). До складу Концерну "Військторгсервіс" входить, зокрема, Державне підприємство Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" (п. 1.5 Статуту). Концерн відповідно до чинного законодавства України та Статуту має право укладати угоди, договори (контракти) (п. 5.1 Статуту). Майно Концерну перебуває у державній власності і закріплене за ним на праві господарського відання (п.7.3 Статуту). Відчуження основних фондів Концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою Органу управління майном і, як правило, на конкурентних засадах, відповідно до чинного законодавства України (п.7.5 Статуту) (а.с.42-64, т.1).

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на порушення порядку відчуження об'єктів державної власності на час вчинення правочину, зокрема п.6 Постанови Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007р. Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності" відповідно до якого, відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу (далі - згода) відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами (далі - суб'єкт управління). Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна.

Також, як зазначає прокурор, у п.7 вказаної Постанови визначено перелік документів, які необхідно подати суб'єкту господарювання для отримання згоди на відчуження майна разом із зверненням стосовно відчуження майна. А згідно п.8 Постанови, рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб'єктом управління у формі розпорядчого акта, а про відмову в наданні такої згоди - у формі листа. Рішення про погодження чи відмову в погодженні відчуження майна надається Фондом державного майна у формі листа.

Прокурор стверджує, що на час укладення оскаржуваного Договору купівлі-продажу законодавцем чітко було визначено порядок відчуження державного майна, яке перебуває у господарському віданні державних підприємств.

Крім того, як зазначив прокурор, при реалізації державного майна представником Концерну "Військторгсервіс" ОСОБА_8 на підтвердження наявності дозволу Міністерства оборони України на відчуження вказаного майна надано лист Начальника Головного управління торгівлі Тилу ОСОБА_7 № №140/6/1466/37 від 12.11.2004р. "Про надання дозволу відчуження", який на думку прокурора не є належним дозволом Міністерства оборони України, а довіреність, на яку йде посилання в листі, була визнана недійсною і відкликана до адміністративного департаменту Міністерства оборони України ще в лютому 2005р.

Тобто, як зазначено в позовній заяві, та заяві про уточнення позовних вимог, на час здійснення правочину, ні дозволу Міністерства оборони України, ні погодження Фонду державного майна України на відчуження спірного майна не було.

Крім того прокурор зазначив, що відповідно до ч.1 та ч.3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину вимог, які встановлені частинами першою-третьою ст.203 ЦК України, тому з огляду на викладене договір купівлі-продажу укладено всупереч волі власника особою, яка не мала на момент вчинення правочину достатньої цивільної дієздатності, а отже державне майно вибуло поза волею власника, чим було порушено економічні інтереси держави та було позбавлено права користування належним їй майном, тому є всі підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Однак, відповідач заперечив проти вказаних доводів прокурора, зазначивши, що рішення про надання згоди на відчуження майна було прийняте до набрання чинності Постановою КМ України № 803, а тому в силу загального правила "закон зворотної сили не має" й ст. 58 Конституції України не може регулюватися її умовами. Крім того, у самій постанові КМ України №803 жодним чином не йдеться, ані про втрату чинності дозволами на відчуження, які були видані до її прийняття, ані про необхідність переоформлення таких дозволів, ані про їх перепогодження.

Щодо тверджень прокурора про те, що довіреність, на яку йде посилання в листі, була визнана недійсною і відкликано до адміністративного департаменту Міністерства оборони України ще в лютому 2005р., відповідач зазначив, що припинення представництва за довіреністю від 04.10.2004 року № 220/2071, якою уповноважено начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_7 на надання дозволів щодо відчуження нерухомого майна, не має своїм наслідком припинення виданих на її виконання дозволів або вчинених на її виконання правочинів.

Також, як зазначив відповідач, щодо позиції прокурора, на те, що зміст договору суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, в тому числі і Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженою постановою КМУ від 06.06.2007р. № 803, то аналіз ст.ст. 202-207, 213 ЦК України вказує на те, що зміст правочину складають його матеріальні умови, а не сама процедура укладення договору, і прокурор не заперечує проти законності матеріальних умов оспорюваного договору.

Разом з тим, відповідач зазначив, що посилаючись на відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності та волевиявлення власника майна, прокурором не враховано положення статуту Концерну "Військторгсервіс", затвердженого Міністром оборони України, яким встановлено обсяг цивільної дієздатності позивача-2 та відповідно до п.7.5. якого Концерн вправі відчужувати його основні фонди за попередньою згодою органу управління майном, яким являється Міністерство оборони України.

За вищенаведених обставин, об'єкт нерухомості був відчужений на підставі дозволу, виданого начальником ГУ ТТ МОУ ОСОБА_7 від імені Міністерства оборони України, що в свою чергу відображає волевиявлення останнього.

В судових засіданнях відповідач вказав, що він є добросовісним набувачем, оскільки спірна будівля була придбана ним за відплатним договором на публічних торгах, а усі обов'язки з організації проведення та отримання будь-яких дозволів на продаж майна покладено саме на Концерн "Військторгсервіс", в господарському віданні якого це майно знаходилося. Крім того, відповідачем заявлено заяву про застосування строку позовної давності.

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Предметом позову у даній справі є визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18.01.2010 р. з підстав недотримання встановленого законодавством порядку відчуження державного нерухомого майна.

За ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом (ч.5 ст.656 ЦК України).

Нерухоме майно, яке є предметом оспорюваного Договору, згідно п.7.3 Статуту концерну "Військторгсервіс" було власністю держави в особі Міністерства оборони України та знаходилось на праві господарського відання концерну "Військторгсервіс". За п.7.5 Статуту концерну, відчуження його основних фондів здійснюється ним лише за попередньою згодою органу управління майном і, як правило, на конкурентних засадах, відповідно до чинного законодавства України.

Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим Указом Президента України № 888 від 21.08.1997 р., передбачено, що Міністерство оборони України здійснює в установленому порядку у межах своїх повноважень функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міністерства.

Довіреністю від 04.10.2004 року № 220/2071 Міністерством оборони України в особі Міністра оборони України було уповноважено начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_7 на представництво майнових та інших немайнових інтересів Міністерства оборони України, зокрема з правом надання від імені Міністерства оборони України підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволів) на укладення договорів, які не заборонені чинним законодавством, з питань розпорядження майном, що закріплене за ними на праві господарського відання.

Листом № 140/6/1466/37 від 12.11.2004р. "Про надання дозволу відчуження" на підставі повноважень, наданих довіреністю Міністра оборони України № 220/2071 від 04.10.2004р., начальник Головного управління торгівлі ОСОБА_7 дозволив начальнику ДП Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" ОСОБА_8 здійснити відчуження нерухомого майна ДП Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування", зокрема, підвального приміщення загальною площею 68,8 кв.м. в АДРЕСА_1 (а.с.26, т.1).

12.02.2005р. окремим дорученням Міністерства оборони України зазначена довіреність була скасована та відкликана. 17.02.2005р. ОСОБА_7 її повернуто до адміністративного департаменту Міністерства оборони України.

Отже, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, вказаний дозвіл від 12.11.2004р. був виданий до відкликання довіреності від 04.10.2004 року № №220/2071.

31.01.2006 року наказом Міністра оборони України №47 про реорганізацію Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України припинено діяльність Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України реорганізувавши його шляхом приєднання до державного господарського об'єднання "Військторгсервіс", визначивши останнє правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України.

Відповідно до п.1.5. Статуту Концерну "Військторгсервіс" затвердженого наказом Міністра оборони України від 25.06.2005р. № 358 (у редакції наказу Міністра оборони України від 27.12.2006р. № 754) до складу Концерну ввійшло державне підприємство Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування".

Пунктом 1.1. Статуту Концерну "Військторгсервіс" передбачено, що останній є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності. Концерн належить до сфери управління Міністерства оборони України (далі - Орган управління майном).

Згідно п.3.5. та п. 5.1. Статуту, Концерн має право укладати угоди, набувати майнові та особисті немайнові права.

Пунктом 4.4. Статуту передбачено, що Генеральний директор Концерну: розпоряджається майном Концерну в межах, передбачених чинним законодавством України та Статутом; без довіреності діє від імені Концерну; укладає угоди, договори (контракти); має право надавати доручення (довіреності) на здійснення окремих своїх повноважень.

12.09.2009 р. довіреністю Генерального директора Концерну "Військторгсервіс" було уповноважено начальника Філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" ОСОБА_8 на відчуження нерухомого майна з дозволу органу управління майном Концерну - Міністерства оборони України.

Частиною 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно з ч.7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.01.2010р. між Концерном "Військторгсервіс" в особі начальника Філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" ОСОБА_8, діючого на підставі довіреності, посвідченої 12.09.2007 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованої в реєстрі за №4165, (продавець) та ТзОВ "Дует-СК" в особі директора ОСОБА_10 (покупець) укладено договір купівлі-продажу підвального приміщення, за умовами якого продавець передає у власність, а покупець приймає у власність у відповідності до чинного законодавства України наступне майно - підвальне приміщення, загальною площею 68,8 кв.м, яке позначене за поверховим планом літерою А-2 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (надалі нерухомість), таким, яке воно виставлялось на продаж (а.с.21-23, т.1).

Як встановлено судом, вищезазначений договір купівлі-продажу був укладений за результатами проведення аукціону (публічних торгів), які відбулись 27.08.2009р. та оформлені підсумковим протоколом продажу державного майна, що перебуває на балансі Концерну "Військторгсервіс", переможцем яких став відповідач, отримавши право на придбання нерухомого майна, що є предметом вищезазначеного договору купівлі-продажу. В матеріалах справи відсутні докази визнання цих публічних торгів недійсними.

Пунктами 7.3. та 7.5. Статуту встановлено, що здійснюючи право господарського відання, Концерн володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою органу управління майном у випадках, передбачених чинним законодавством України. Відчуження основних фондів Концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою органу управління майном і, як правило, на конкурентних засадах, відповідно до чинного законодавства України.

Згідно статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Частиною 5 статті 656 ЦК України встановлено, що особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Згідно статті 317 ЦК України право розпорядження майном, належить власникові.

З матеріалів справи вбачається, що майно, яке є предметом оспорюваного договору, на момент його укладення було власністю держави в особі Міністерства оборони України та знаходилось на праві господарського відання Концерну "Військторгсервіс".

Частинами 2, 3 статті 326 ЦК України встановлено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Приписами статті 74 ГК України визначено, що майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Згідно частини першої статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до преамбули Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21.09.2006 року №185-V останній визначає правові основи управління об'єктами державної власності.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління).

Частиною 1 статті 3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначено, що об'єктами управління державної власності є, зокрема, майно, яке передане державним господарським об'єднанням.

З огляду на викладене, відчуження майна мало здійснюватися лише за умови врахування особливостей правового режиму окремого майна, відповідно до якого таке відчуження майна могло здійснюватися безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який у даному випадку є Міністерство оборони України.

Підтвердженням надання такого дозволу/згоди власника майна є лист-розпорядження від 12.11.2004 р. начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_7 "Про надання дозволу відчуження", який діяв на підставі довіреності Міністерства оборони України №220/2071 від 04.10.2004 року, надане державному підприємству Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" на відчуження нерухомого майна, закріпленого за вказаним державним підприємством, а саме: підвальне приміщення, загальною площею 68,8кв.м, яке позначене за поверховим планом літерою А-2 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (надалі нерухомість), таким, яке воно виставлялось на продаж (а.с.21-23, т.1).

Відтак, саме на підставі вказаного дозволу і був вчинений оспорюваний правочин. Будь-яких застережень щодо строку дії чи реалізації вказаного дозволу судом встановлено не було. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази того, що даний дозвіл визнано недійсним.

Однак, прокурор посилається на те, що вказаний лист не може вважатися належним дозволом Міністерства оборони України на відчуження нерухомого майна з тих підстав, що довіреність, на яку йде посилання в листі, визнано недійсною та відкликана до адміністративного апарату Міністерства оборони України, ще в лютому 2005 року.

Відповідно до ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Згідно ч.ч. 3,4 ст. 249 ЦК України особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників.

Отже, припинення представництва за довіреністю не має своїм наслідком припинення виданих на її виконання дозволів або вчинених на її виконання правочинів тощо.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що на підставі чинної на той час довіреності №220/2071, виданої Міністерством оборони України, начальник Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_7 видав дозвіл державному підприємству Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" на відчуження нерухомого майна, що є предметом оспорюваного правочину, діючи в межах наданих йому повноважень, і цей дозвіл з припиненням представництва за довіреностю №220/2071 не втратив своєї чинності.

Разом з тим, в матеріалах справи міститься лист Генеральної прокуратури України №10/2-1698 вих.06 від 15.03.2006 року, в якому після розгляду звернення Концерну "Військторгсервіс" щодо законності дій керівництва Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України після скасування Міністром оборони України довіреності від 04.10.2004 року, підтверджується факт дійсності виданого ОСОБА_7 дозволу на відчуження майна за довіреністю №220/2071 від 04.10.2004 року на час його дії та можливість його використання підприємствами за призначенням. Даний лист оцінюється судом у порядку ст. 43 ГПК України.

Пунктом 4.4 Статуту Концерну "Військторгсервіс" передбачено, що керівництво та оперативне управління поточною діяльністю Концерну здійснює генеральний директор, який призначається на посаду органом управління майном - Міністерством оборони України. Генеральний директор має право розпоряджатися майном Концерну та надання доручень (довіреностей) на здійснення власних повноважень іншим особам.

З метою реалізації своїх повноважень генеральний директор Концерну ОСОБА_7, 12.09.2007р. видав нотаріально посвідчену довіреність начальнику філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування "Концерну "Військторгсервіс" ОСОБА_8 на право укладення від імені Концерну будь-яких договорів, щодо відчуження належного Концерну нерухомого майна, з дозволу органу управління майном Міністерства оборони України, з правом підпису відповідних документів.

Отже, суд дійшов висновку, що оспорюваний правочин вчинено за згодою Міністерства оборони України наданою у формі дозволу начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України, начальнику ДП Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" (правонаступником яких є Концерн "Військторсервіс") на відчуження приміщення, яке є предметом оспорюваного договору, водночас генеральний директор Концерну у відповідності до положень Статуту Концерну мав право уповноважити начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" здійснити його продаж.

Обґрунтовуючи позов прокурор послався на недотримання пункту 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 року №803, згідно якого відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу (далі - згода) відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами (далі - суб'єкт управління). Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна.

Однак, як встановлено судом, рішення начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_7 про надання згоди (дозволу) на відчуження майна було прийняте до набрання чинності Постановою КМ України № 803 від 06.06.2007р, і з тим, що у самій постанові КМ України №803 від 06.06.2007р. жодним чином не йдеться про втрату чинності дозволами на відчуження, які були видані до її прийняття, чи про необхідність переоформлення таких дозволів, чи про їх перепогодження.

Слід зазначити, що дозвіл на відчуження нерухомого майна виданий 12.11.2004р. на підставі повноважень, наданих довіреністю Міністра оборони України 04.10.2004р., а вищезазначений Порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України 06 червня 2007 р. і саме на порушення цього Порядку надання згоди/дозволу на відчуження нерухомого майна посилаються прокурор та позивач-2, а не на порушення Порядку, який діяв на час прийняття рішення про надання згоди/дозволу на відчуження нерухомого майна, що є предметом оспорюваного договору. Зокрема, прокурор посилається на відсутність на час вчинення правочину погодження Фонду державного майна України щодо відчуження державного майна, що є порушенням Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 червня 2007р.

Суд звертає увагу прокурора та позивача-2 на те, що Фонд державного майна України не приймає рішення про надання згоди або дозволу на відчуження нерухомого майна, а лише погоджує чи не погоджує відчуження нерухомого майна перед прийняттям такого рішення суб'єктом управління майном, тому враховуючи те, що вищезазначений дозвіл/згода вже був виданий суб'єктом управління майном і виданий до затвердження вищезазначеного Порядку, прокурор та позивач-2 не можуть посилатись на його порушення, зокрема на час надання дозволу виданого 12.11.2004р.

У рішенні Конституційного суду України від 09.02.1999р. у справі №1-7/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Окрім цього, Пленумом Вищого господарського суду України у п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Враховуючи те, що вказаним Порядком не передбачено зворотної дії в часі закріплених у ньому правових норм, а дозвіл на відчуження нерухомого майна наданий у відповідності до чинного на той час законодавства, відповідно до якого необхідності погодження рішення про відчуження нерухомого майна Фондом державного майна України не було, та вважався дійсним на момент вчинення правочину, суд дійшов висновку, що волевиявлення учасників правочину при укладенні договору купівлі-продажу було вільним та відповідало внутрішній волі сторін, оспорюваний правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.

Слід зазначити, що такий дозвіл повністю відповідав вимогам діючого на той час порядку надання дозволів державним підприємствам (установам) Міністерства оборони України на відчуження основних засобів. При цьому, в даному дозволі строк дії не вказаний, а його чинність пов'язана із вчиненням конкретної дії із настанням правових наслідків у вигляді реалізації спірного приміщення.

Відповідно до статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавались законом як правопорушення.

Прокурором не доведено, а в будь-якому акті цивільного законодавства відсутня норма, яка обумовлює і пов'язує чинність дозволу на відчуження нерухомого майна із зміною порядку видачі таких дозволів або автоматичної втрати чинності такого дозволу внаслідок скасування довіреності.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відтак, судом враховано позиції Вищого господарського суду України, викладені в Постанові від 06.08.2014 року у справі № 914/2280/13 (а.с. 168-172/Том 2) про те, що відповідність або невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватись господарським судом стосовно законодавства, що діяло на момент вчинення правочину , та враховано вимоги ст. 5 Цивільного кодексу України про дію актів цивільного законодавства в часі.

Як прокурором, так і позивачами не доведено, що зміст оспорюваного договору суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1 ст.203 ЦК України), оскільки всі доводи прокурора спрямовані на доведення порушення порядку укладення договору, а не протиправності його матеріальних умов.

Суд приходить до висновку, що вказаний правочин, у відповідності до ч.5 ст.203 ЦК України був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків .

Отже з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що нерухоме майно вибуло з володіння власника за його ж волею, без порушення порядку відчуження такого майна, на конкурентних засадах, шляхом укладення договору купівлі-продажу.

Як вбачається з позову, поданого прокурором, позивачами у даній справі є Міністерство оборони України (позивач-1) та Концерн "Військторгсервіс" (позивач-2).

Посилаючись на недодержання на час укладення правочину Порядку відчуження об'єктів державної власності затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 року №803, прокурору та позивачам слід звернути увагу на те, що відповідно до п.1 цей Порядок визначає механізм та способи відчуження об'єктів державної власності.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що дія цього Порядку поширюється на відчуження майна, що передано казенним підприємствам, державним комерційним підприємствам (їх об'єднанням), установам та організаціям; майна, переданого Національній та галузевим академіям наук у безстрокове безоплатне користування (далі - суб'єкти господарювання).

Відповідно до п.6 Порядку відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, а у даному випадку це Концерн "Військторгсервіс", лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника.

Для отримання згоди на відчуження майна суб'єкт господарювання подає разом із зверненням стосовно відчуження майна ряд документів, перелік яких передбачено п.7 Порядку.

Отже, обов'язок щодо отримання згоди на відчуження майна лягає саме на Концерн "Військторгсервіс" разом з додержанням порядку його отримання, а не на відповідача.

Водночас суд погоджується з доводами відповідача і в судовому засіданні прокурор не заперечив проти того, що відповідач в розумінні ст. 330 ЦК України є добросовісним набувачем, оскільки правомірно, на конкурентних засадах, шляхом участі поряд з іншими учасниками у публічних торгах, придбав майно як переможець публічних торгів, а усі обов'язки з організації проведення публічних торгів та отримання будь-яких дозволів на продаж майна лягають на особу, в господарському віданні якої це майно знаходиться. Окрім того, в матеріалах справи відсутні докази оскарження порядку проведення публічних торгів, визнання цих торгів недійсними.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду порушено не було. А отже підстав для застосування позовної давності немає.

В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості та безпідставності.

Пленумом Вищого господарського суду України у п. 2.10 Постанови №7 від 21.02.2013р. роз'яснено, що у випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з пунктом 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір" підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру.

Як зазначено у п.4.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу УІ Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013р. № 7 із змінами та доповненнями, приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

Відповідно до п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 21.02.2013, № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", Законом передбачено (абзац третій частини другої статті 6) зменшення розміру судового збору з позовної заяви, поданої після подання заяви про вжиття запобіжних заходів або забезпечення позову, на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення позову. Зазначене зменшення розміру судового збору здійснюється і в разі одночасного (в один і той же день) подання до господарського суду позовної заяви і заяви про забезпечення позову, в тому числі при об'єднанні їх в одному документі. Якщо заяву про забезпечення позову подано після подання позовної заяви, то відповідне зменшення суми судового збору не здійснюється.

З огляду на вказане, судовий збір за кожну позовну вимогу (1 147,00 грн. за позовну вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу; 1 759,18 грн. за позовну вимогу про зобов'язання повернути нерухоме майно), всього 2 906,18 грн. підлягає стягненню з позивачів порівну (по 1 453,09 грн.) в доход державного бюджету України.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, відмовити повністю.

2. Стягнути з Міністерства оборони України ( 03168, м.Київ, Повітрофлотський проспект, 6, ідентифікаційний код 00034022 ) в доход Державного бюджету України 1 453,09 грн. судового збору.

3. Стягнути з Концерну "Військторгсервіс" ( 03151, м.Київ, вул.Молодогвардійська, 28-А, ідентифікаційний код 33689922 ) в доход Державного бюджету України 1 453,09 грн. судового збору.

4. Накази видати згідно ст.116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 10.10.2014 р.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Суддя Синчук М.М.