Рішення

від 07.10.2014 по справі 5011-1/5679-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-1/5679-2012 07.10.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Клімасан Україна»

до Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача

Приватна компанія з обмеженою відповідальністю «Діскавері Діджитал Лімітед» «Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S.»

про стягнення 2 155 853, 76 євро

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Захаров О.В. за довіреністю № 30086799 від 24.09.2012 р.;

від відповідача: Кучма О.Л. за довіреністю б/н від 04.03.2014 р.;

від третьої особи: Захаров О.В. за довіреністю № 25804 від 25.08.2014 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У 2012 році Товариство з обмеженою відповідальністю «Клімасан Україна» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі - відповідач) про стягнення 2 015 089,39 євро.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідачем не виконуються умови договорів страхування фінансового ризику № 100706/1S від 18.11.2006 р. та № 11/07S від 27.11.2007 р. Зокрема, позивач зазначав, що Акціонерна компанія - резидент Турецької Республіки «Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S.» (продавець), і Приватна компанія з обмеженою відповідальністю «Discovery Digital Limited» (покупець), резидент Сполученого королівства Великобританії та Північної Ірландії, уклали контракти поставки № 100706 від 10.07.2006 р. і №11/07S від 22.11.2007 р., відповідно до умов яких продавець продав, а покупець купив торгові морозильні ларі класу «Б» виробництва продавця. Поставка здійснювалась на умовах CIF Одеса відповідно до Інкотермс - 2000. Згідно з твердженнями позивача, за Контрактом поставки № 100706 покупець розрахувався частково - в сумі 170 000 євро, за Контрактом поставки № 11/07S не розрахувався в цілому, і оплата заборгованості неодноразово відстрочувалась за згодою сторін шляхом внесення до контрактів поставки змін відповідними додатковими угодами. З урахуванням цих змін покупець був зобов'язаний розрахуватись із продавцем за контрактом поставки 100 706 не пізніше 30 вересня 2011 року - 874 829 євро, а за контрактом поставки № 11/07S - не пізніше 30.09.2010 р. 250 000 євро, не пізніше 30.09.2011 р. - 108 652 євро, не пізніше 30.09.2012 р. - 1 000 000 євро, при цьому неоплачена частина ціни товару сторонами була збільшена на суму 250 000 євро. Як зазначав позивач, Акціонерна компанія - резидент Турецької Республіки «Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S.» уклала 18.11.2006 р. з відповідачем договір страхування фінансового ризику за контрактом поставки № 100706, а 27.11.2007 р. - договір страхування фінансового ризику за контрактом поставки № 11/07S, згідно з умовами яких страховим випадком було визначено неоплату покупцем поставлених постачальником товарів в сумі і строки, передбачені Контрактом поставки і додатками до нього, в тому числі внаслідок припинення покупця. Оскільки в подальшому в порушення укладених контрактів поставки і додаткових угод до них, покупець за поставлений товар не розрахувався, а саме: 30.09.2010 р. не сплатив черговий платіж в сумі 250 000 євро за контрактом поставки 11/07S, 30.09.2011 р. - чергові платежі в сумі 108652 євро за контрактом поставки № 11/07S і в сумі 874 829 євро за контрактом поставки № 100706, продавець повідомив про це відповідача заявою про настання страхового випадку 29.11.2010 р. (повторно 24.12.2010 р.), а також 28.11.2011 р. При цьому, з огляду на невиконання покупцем наступних вимог продавця щодо погашення боргу з оплати товару, продавець «Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S» повідомив про це відповідача заявою про настання страхового випадку 30.01.2012 р. Згодом продавець «Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S» передав права вимоги виплати страхового відшкодування до позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Клімасан Україна», уклавши з останнім договір про відступлення права вимоги № 05-122 від 05.03.2012 р. Також продавець «Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S» передав права вимоги виплати страхового відшкодування до позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Клімасан Україна», уклавши з останнім договір про відступлення права вимоги № 05-121 від 05.03.2012 р. 12.04.2012 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою сплатити страхове відшкодування, повідомляючи про те, що він є новим кредитором, і вимагаючи сплатити страхове відшкодування, однак 19.04.2012 р. відповідач повідомив позивача про те, що згадана вимога позивача не буде розглядатись, з огляду на що позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду з метою захисту власних прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.06.2012 р. у справі № 5011-1/5679-2012 на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України було залучено до участі у справі третіх осіб: Приватну компанію з обмеженою відповідальністю «Discovery Digital Limited» на стороні відповідача та «Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S.» на стороні позивача.

Під час розгляду справи позивач звернувся до суду із заявою від 10.12.2013 р. про збільшення суми позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача 2 010 132, 90 євро за неналежне виконання відповідачем умов договорів № 100706 від 18.11.2006 р. та № 11/07S від 27.11.2007 р., 106 729,79 євро 3 % річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 31.03.2014 р. у справі № 5011-1/5679-2012 (Суддя Мельник В.І.) позовні вимоги було задоволено, вирішено стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Клімасан Україна» 30 292 702, 80 грн. страхового відшкодування, що еквівалентно 2 010 132,90 євро (по офіційному курсу НБУ станом на 31.03.2014 р. - 15,07 грн.), 1 608 417, 94 грн., що еквівалентно 106 719,79 євро (по офіційному курсу НБУ станом на 31.03.2014р. - 15,07 грн.) - 3% річних та судовий збір у розмірі 65 640, 00 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2014 р. (Головуючий суддя Агрикова О.В., судді Рудченко С.Г., Чорногуз М.Г.) рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2014 р. у справі № 5011-1/5679-2012 було залишено без змін.

При цьому, під час апеляційного провадження у справі судом апеляційної інстанції було встановлено, що згідно з офіційним документом № J339734 від 07.08.2012 р. державного нотаріуса Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії (т. 2, а.с. 149) підтверджено дані від 02.08.2012 р., викладені Реєстратором компаній Англії та Уельсу (т. 2, а.с. 150), згідно з якими Приватну компанію з обмеженою відповідальністю «Discovery Digital Limited» ліквідовано 17.07.2012 р., у зв'язку з чим ухвалою суду апеляційної інстанції було виключено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Приватну компанію з обмеженою відповідальністю «Discovery Digital Limited», зі складу учасників судового процесу у справі № 5011-1/5679-2012.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.07.2014 р. (Головуючий суддя Овечкін В.Е., судді Корнілова Ж.О. (доповідач), Чернов Є.В.) рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2014 р. у справі № 5011-1/5679-2012 було скасовано, а справу № 5011-1/5679-2012 передано до господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції вказав на те, що приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої та апеляційної інстанції дійшли до передчасних висновків, неповно з'ясували фактичні обставини справи, в порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зокрема, Вищий господарський суд України звернув увагу судів попередніх інстанцій на те, що в матеріалах справи Т. 4 а.с.9-10,14-17, 21-23, 27-28, 29-30, 34-35, 39-40, 41, 45-46, 50-51, 52, 85-86, 90-91, 95-96, 114-116, 156-157, 161-162, 166-167, 171-173, 177-178, 182-183, 187-189, 193-194 наявні ксерокопії вантажних митних декларацій за формою МД-2 (імпортні), надані суду представником позивача Захаровим О.В., на яких не читається проставлення відбитка особистої номерної печатки посадової особи ПМО, яка завершила митне оформлення, у графі D/J кожного аркуша ВМД форми МД-2; зазначення у графі D/J аркуша із позначенням "1/6" ВМД форми МД-2 часу завершення митного оформлення, прізвища й підпису посадової особи ПМО, яка завершила митне оформлення; проставлення відбитків особистої номерної печатки на товарно-транспортному документі на перевезення та на рахунку (invoice) чи іншому документі, який визначає вартість товару; внесення за допомогою автоматизованої системи митного оформлення до електронної копії ВМД відмітки про завершення митного оформлення та номера особистої номерної печатки посадової особи, яка завершила митне оформлення; і судом першої та апеляційної інстанцій не досліджено оригінали таких декларацій, які повинні містити відомості про ввезений товар.

Крім того, суд касаційної інстанції відзначив, що судами попередніх інстанцій не було досліджено та не надано правової оцінки пункту 1.6 договорів страхування фінансованого ризику щодо поставленого товару; договору страхового фінансового ризику № 100706/1S від 18.07.2006 р. по контракту № 100706 від 10.07.2006 р., укладеного між Національною страховою компанією «ОРАНТА» (страховик), «Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S.» (страхувальник) та Приватною компанією з обмеженою відповідальністю «Діскавері Діджитал Лімітед» (покупець) (Т.1, а.с. 116-129) та додаткових угод № 4 від 18.05.2009, № 5 від 22.12.2009 до договору (Т. 1, а.с. 168-177); заявам № 3965 від 28.11.2011, № 39678 від 28.11.2011 про настання страхового випадку про які зазначено у відповідях Національної акціонерної страхової компанії «ОРАНТА» (Т.1., а.с. 195-195; Т.1 а.с.197), за договором фінансового ризику № 100706/1S від 18.07.2006 та додаткової угоди № 2 від 22.12.2009 до договору (Т.1, а.с.178-182) по контракту поставки № 100706 від 10.07.2006 та додаткової угоди № 1 від 17.08.2006 р. до контракту (а.с. 43-46), за договором фінансового ризику № 11/07S від 27.12.2007 р. та додаткової угоди № 2 від 22.12.2009 р. до договору по контракту поставки №11/07S від 22.11.2007 р. та додаткової угоди № 2 від 11.12.2009 до контракту (а.с. 47-52).

Також, Вищий господарський суд України вказав на те, що судом першої та апеляційної інстанцій досліджено текст заяви англійською мовою без перекладу (Т. 1 а.с. 182) за страховим випадком - несплата платежу за поставлений товар, яка не містить посилань на вказані заяви №3965 від 28.11.2011 р., № 39678 від 28.11.2011 р., та крім того, що судами не досліджено питання щодо перейменування сторін договорів, укладених між Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S. та Приватною компанією з обмеженою відповідальністю Діскавері Діджител Лімітед; між Національною Акціонерною Страховою Компанією «Оранта» , «Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S.» та Приватною компанією з обмеженою відповідальністю Діскавері Діджител Лімітед; між Акціонерною компанією Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S та Товариством з обмеженою відповідальністю «Клімасан Україна».

Розпорядженням Керівника апарату господарського суду міста Києва від 22.07.2014 р. було призначено повторний автоматичний розподіл справи № 5011-1/5679-2012, за результатами якого вказану справу передано для розгляду судді Ломаці В.С.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.07.2014 р. суддею Ломакою В.С. було прийнято до свого провадження справу № 5011-1/5679-2012 та призначено її до розгляду на 12.08.2014 р. При цьому, учасників судового процесу зобов'язано надати пояснення з урахуванням висновків, викладених в постанові Вищого господарського суду України від 14.07.2014 р. у даній справі.

07.08.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення у справі, в яких він вказує на те, що найменування юридичної особи - Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S ніколи не змінювалось з дати заснування компанії, а вживання її назви з найменування організаційно-правової форми або без нього, пов'язано лише з формою викладу того чи іншого документу. Також, разом з письмовими поясненнями позивачем надано переклад на українську мову заяви від 24.11.2010 р. та інших документів, з урахуванням чого він відзначає, що висновки Вищого господарського суду України про те, що у такій заяві відсутні посилання на заяви від 28.11.2011 р., є логічним, так як вони були складені пізніше від 24.11.2010 р. По суті прийнятої судом касаційної інстанції постанови позивач вказує на те, що в матеріалах справи наявні докази передачі товару перевізнику - коносаменти, на кожному з яких наявна заява перевізника про завантаження товару на корабель. При цьому, позивач зауважує, що за умовами CIF Інкотермс-2000 його обов'язки постачальника є виконаними з моменту передачі товару на борт корабля. Крім того, позивач стверджує, що договори страхування не зобов'язують страхувальника отримувати чи надавати страховику копії ВМД, оформлених іншими суб'єктами господарювання, в тому числі документи про розмитнення товару в порту міста Одеса. При цьому, позивач відзначає, що відповідач не витребував у нього або у покупців товару доказів того, що товар надійшов у порт міста Одеса, проте як відповідні документи мали зберігатись не менш як 1095 днів і наразі вони знищені. Також, позивач стверджує, що на момент підписання Додаткової угоди № 2 від 22.12.2009 р. до Договору страхування № 11/07S та Додаткової угоди № 5 від 22.12.2009 р. до Договору страхування № 100706/1S відповідач прийняв на себе ризик неоплати вже поставленого товару і умова про це є невід'ємною частиною договору страхування.

08.08.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої він просить стягнути на його користь з відповідача 2 010 132, 90 євро страхового відшкодування, 147 720, 86 євро відсотків річних, всього 2 155 853, 76 євро.

11.08.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на позов з урахування висновків, викладених у постанові Вищого господарського суду України в постанові від 14.07.2014 р. у даній справі, відповідно до яких він зазначає про те, що позивачем не доведено факту настання страхової події, а саме: поставки товару відповідно до умов договорів поставки. Зокрема, відповідач звертає увагу на те, що відповідно до п. 2.1. договорів поставки «Точкою доставки» було визначено Одесу (Україна), а згідно з п. 6.2. договорів поставки датою поставки є дата доставки товару перевізником в Точку доставки. Водночас, відповідно до пояснень відповідача, згідно з Листом Південної митниці Міндоходів за № 8804/15-70-61 від 13.06.2014 р. зазначається, що за даними відомчого програмно-інформаційного комплексу «Інспектор - 2006» митне оформлення товарів за договорами поставки від 22.11.2007 р. №№ 11/07S, 10/07S, від 18.07.2006 р. № 1000706 у період з 01.07.2006 р. по 31.12.2011 р. в зоні діяльності митного поста «Одеса-порт» Південної митниці Міндоходів не здійснювалось. Як стверджує відповідач, після того, як позивач набув прав страхувальника, він повинен був отримати у третьої особи документи, що підтверджують факт поставки товару на умовах контрактів поставки і надати такі документи відповідачу, чого однак зроблено не було. Крім того, на думку відповідача спірні договори поставки є неукладеними, оскільки сторони не передбачили істотних, на його думку, умов договорів, а саме: порту відвантаження та найменування судна, на яке мав бути відвантажений товар. Також, відповідач вказує на те, що укладенням між позивачем та третьою особою договорів відступлення прав вимоги фактично позбавлено відповідача будь-яких прав та можливостей для реалізації регрес них вимог до покупця за контрактами поставки.

У судовому засіданні 12.08.2014 р. судом було прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим вони розглядаються в її редакції.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.08.2014 р. розгляд справи було відкладено на 09.09.2014 р. При цьому, зобов'язано третю особу надати пояснення з урахуванням висновків, викладених в постанові Вищого господарського суду України від 14.07.2014 р. у даній справі, а також докази на підтвердження своєї правової позиції по суті спору.

02.09.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення, в яких він вказує на те, що страхувальником було подано страховику всі документи, які необхідно було подати у відповідності до п. 4.2. договорів страхування. При цьому, позивач зауважує, що неприбуття вже поставленого на умовах CIF товару на митну територію України не є виключенням зі страхового випадку. Посилання відповідача на лист Південної митниці Міндоходів позивач вважає недоречним, оскільки з нього не вбачається, що товар, поставлений за контрактами поставки, не доставлявся на митну територію України та що не приймайлись інші рішення митного органу, визначені п. 11 Типової технологічної схеми пропуску через державний кордон автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними. При цьому, позивач припускає, що спірний товар міг постачатись на територію України за інвестиційним договором в якості внеску в статутний фонд, а відсутність відбитків печатки митних органів України пояснюється, на його думку тим, що продавець отримав такі документи в момент передачі товару перевізнику, проте як відмітка митниці могла бути проставлена пізніше. Також, позивач відзначає, що спірні договори страхування не містять обмежень стосовно відступлення прав вимоги до страховика.

Також, 02.09.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких вона вказує на те, що її позиція у справі повністю збігається з позицією позивача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.09.2014 р. було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та в судовому засіданні оголошено перерву до 07.10.2014 р.

У судовому засіданні 07.10.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, Акціонерна компанія «Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S.» (продавець) та Приватна компанія з обмеженою відповідальністю «Discovery Digital Limited» (покупець) уклали контракти поставки № 100706 від 10.07.2006 р. (т. 1 а.с. 16-25) (надалі - Контракт № 100706) та № 11/07S від 22.11.2007 р. (т. 1 а.с. 29-40) (надалі - Контракт № 11/07S).

Відповідно до п. 1.1. вказаних контрактів було визначено, що продавець продає, а покупець купує торгові морозильні ларі класу «Б» виробництва Турецької фірми Klimasan (надалі - товар). Характеристика товару, що є предметом цього контракту, дана в п. 1.2., а також додатку 1 і таблиці № 1.

Згідно з п. 2.1. контрактів було визначено, що продавець постачає товар на умовах CIF, Одеса, Україна (далі - «Точка Доставки») у відповідності до Інкотермс-2000.

Відповідно до п. 2.3. контрактів право власності та ризики випадкового знищення та пошкодження товару (партії товару) переходять від продавця до покупця в момент передачі товару перевізнику.

Згідно з п. 6.1. контрактів було визначено, що товар повинен бути доставлений в порт Одеса в кількості та в строки, погоджені сторонами в Графіку відвантажень (Додаток 1).

При цьому, сторони контрактів умовами п. 6.2. погодили, що датою поставки вважається дата доставки товару перевізником в Точку Доставки.

Як стверджує позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог, за контрактом № 100706, з урахуванням додаткової угоди №1 до цього контракту від 17.08.2006 року (т. 1 а.с. 26-29), було поставлено 10 005 штук ларів. Вартість товару, визначена у п. 3 цього контракту, і становить (з урахуванням змін) 1 044 829,00 євро за весь товар.

У свою чергу, за контрактом № 11/07S, згідно з твердженнями позивача, було поставлено 4 000 штук ларів. Вартість товару, поставленого згідно контракту № 11/07S, визначена у п. 3 цього контракту, і становить 1 110 500,00 євро за весь товар.

Розрахунки покупця із продавцем повинні були здійснюватись згідно графіків, затверджених у п. 4 відповідного договору, які передбачали розстрочення оплати ціни товару.

За контрактом №100706 покупець розрахувався частково - в сумі 170 000,00 євро.

З приводу решти неоплаченої продукції по контракту № 100706, сторонами з приводу строків оплати були внесені зміни до п. 4 контракту, а саме: додатковою угодою №1 від 17.08.2006 р. (т. 1 а.с. 43-46); додатковою угодою № 3 від 24.04.2009 р. та додатковою угодою № 4 від 11.12.2009 р. (т. 1 а.с. 50-52), якими оплата неоплаченої частини ціни товару відстрочувалась. З урахуванням всіх змін покупець зобов'язався сплатити ціну товару продавцеві із розстроченням згідно такого графіку: не пізніше 30.09.2011 року - 874 829,00 євро.

Додатковою угодою № 2 від 01.08.2007 р. (т. 1 а.с. 47-49), до контракту поставки № 11/07S в частині строку оплати (п. 4 контракту) було внесено зміни, якими неоплачена частина ціни збільшувалась, а її оплата - відстрочувалась. З урахуванням всіх цих змін покупець зобов'язався сплатити ціну товару продавцеві із розстроченням згідно такого графіку: не пізніше 30.09.2010 року 250 000,00 євро, не пізніше 30.09.2011 року - 108 652,00 євро та не пізніше 30.09.2012 року - 1 000 000,00 євро.

Відповідно до п. 4.1. додаткової угоди № 2 до контракту № 11/07S загальна сума товару збільшилася на суму штрафних санкцій у розмірі 250 000,00 євро.

Продавець направив на адресу покупця лист від 07.12.2011 року (а.с. 58) з вимогою про погашення заборгованості за контрактом 11/07S в сумі 1 358 652,00 євро, але не пізніше 15.12.2011 р.

Вказана вимога, як зазначає позивач, була отримана 12.12.2011 р. та 14.12.2011 р., на підтвердження чого до матеріалів справи надано нотаріально посвідчені заяви службовця виконавчої служби на ім'я Семюєль Костело, підтвердженими апостилем (т. 1 а.с. 67-74).

При цьому, відповідно до пояснень позивача, покупець своїх зобов'язань перед продавцем відповідно до цієї вимоги не виконав.

У свою чергу, 16.11.2006 р. між Акціонерною компанією «Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S.» (страховик за договором) та ВАТ НАСК «Оранта» (страхувальник за договором) було укладено договір страхування фінансового ризику №100706 по контракту №100706 від 10.06.2006 р. (т. 1 а.с. 116-129) (надалі - договір страхування №100706).

Крім того, 27.12.2007 р. між вказаними сторонами було укладено договір страхування фінансового ризику №11/07S по контракту №11/07S від 22.07.2007 року (т. 1 а.с. 130-143) (надалі - договір страхування №11/07S).

Відповідно до п. 1.4. договорів страхування об'єктом страхування виступають майнові інтереси страхувальника, пов'язані з відшкодуванням йому шкоди, заподіяного внаслідок невиконання чи неналежного виконання покупцем умов контракту поставки щодо оплати поставленого страхувальником згідно Контракту товару. Копії контрактів поставки і доповнень до них є невід'ємною частиною договорів страхування.

Згідно із п. 1.6. договорів страхування, під страховим випадком розуміється несплата покупцем поставлених страхувальником товарів в сумі і строки, передбачені контрактом поставки і додатками до нього, в тому числі (відповідно до змін, внесених п. 1 додаткової угоди №5 від 22.12.2009 р. (т.1 а.с.173-177) та п.1 додаткової угоди № 2 від 22.12.2009 р. (т. 1 а.с. 178-182)) - внаслідок припинення покупця.

Пунктом 1.7. договорів страхування визначено, що страховик несе відповідальність за пряму матеріальну застраховану шкоду, заподіяну страхувальнику, під якою розуміється фактична сума поставленого згідно контракту поставки, але неоплаченого в строк товару. Страхова сума, встановлена договорами страхування, визначена у сталому показнику і залишається незмінною протягом всього строку дії відповідного договору страхування.

До договорів страхування сторонами вносились зміни щодо розміру страхової суми, розміру страхової премії, строку дії договору страхування. Страхова сума встановлювалась на весь період дії договору, і з урахуванням змін становить: за договором страхування № 100706 - 1 184 829,00 євро (в редакції п. 1 додаткової угоди №4 (т. 1 а.с. 168) на період з 18.07.2006 р. до 30.11.2011 р. (в редакції п. 3 додаткова угода №5 від 22.12.2009 року до договору страхування №100706); за договором страхування № 11/07S - 1 358 652,00 євро на період з 27.12.2007 р. до 30.11.2012 р. (в редакції п. п. 3 та 4 додаткової угоди № 2 від 22.12.2009 р.).

Як зазначає позивач, 30.09.2010 р. покупець не сплатив черговий платіж в сумі 250 000,00 євро згідно контракту № 11/07S.

У зв'язку із несплатою платежу, Акціонерна компанія «Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S.» звернулася до страхувальника із заявою про настання страхового випадку від 24.11.2010 року (т. 1 а.с. 182), яка була отримана страхувальником 26.11.2010 р., про що свідчить квитанція кур'єрської служби (т. 1 а.с. 184).

Листом за № 08-02-11/29464 від 24.12.2010 р. (т. 1 а.с. 185) страхувальник повідомив, що через ненадання заяви про настання страхового випадку та недоведеність настання страхового випадку страхувальник не може розпочати процедуру врегулювання даної події як страхового випадку.

28.12.2010 р. вих. №13217 страхувальник отримав лист від Акціонерної компанії «Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S.» з вимогою про розгляд попереднього листа в якості заяви про настання страхового випадку.

У відповідь на цей лист відповідач листом № 01-01/321 від 12.01.2011 р. (т.1 а.с. 190) відмовив у виплаті страхового відшкодування Акціонерній компанії «Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S.».

В подальшому, як зазначає позивач, 30.09.2011 р. покупець не сплатив черговий платіж в сумі 108 652,00 євро за контрактом №11/07S з урахуванням змін, а також - в сумі 874 829,00 євро, за контрактом № 100706.

Вважаючи цю подію страховим випадком, акціонерна компанія «Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S» повідомила про неї відповідача заявами про настання страхового випадку від 28.11.2011 р. (т. 1 а.с. 193, 196), на суму 108 652,00 євро за договором № 11/07S та на суму 874 829,00 євро за договором № 100706/18.

У відповідь, страхувальник листами за № 308-02/33383 від 02.12.2011 р. (т. 1 а.с. 194-195) та № №08-02/33384 від 02.12.2011 р. (т. 1 а.с. 197) відмовив у виплаті страхового відшкодування за заявленими подіями.

05.03.2012 р. Акціонерна компанія «Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S» передала права вимоги страхового відшкодування ТОВ «Клімасан Україна», уклавши з останнім договір про відступлення права вимоги № 05-122 від 05.03.2012 р. (т.1 а.с. 202-208) за договором страхування № 100706 в сумі 787 346,10 євро та договір про відступлення права вимоги № 05-121 від 05.03.2012 р. (т.1 209-214) за договором страхування № 11/07S в сумі 122 2786,80 євро.

12.04.2012 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою за № 578/42/09-8 (т. 1 а.с. 222) щодо сплати страхового відшкодування за договорами страхування № 100706 та № 11/07S, повідомляючи про те, що він є новим кредитором.

Вказану вимогу було отримано відповідачем 13.04.2012 р., однак у виплаті страхового відшкодування він відмовив, у зв'язку з чим позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування.

Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про страхування» передбачено, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону.

Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальникові, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується зі статтею 979 Цивільного кодексу України, якою унормовано, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про страхування» предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування).

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» перелік страхових випадків визначається договором страхування. Обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування виникає з настанням страхового випадку.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про страхування» визначено, що страховий ризик - це певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання; страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Із наведеного вбачається, що за своєю юридичною природою договір страхування є таким правочином за яким реальність настання тих чи інших правових наслідків (зокрема, виплата страхового відшкодування) залежить від настання певної події (страхового випадку (ризику), яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Настання правових наслідків за будь-яким договором страхування це надання страховиком страхувальнику послуги зі страхування, тобто покриття страховиком ризиків, що мають місце у системі правовідносин фінансово-господарської діяльності страхувальника.

Правовим наслідком послуги зі страхування як об`єкту цивільних прав є нематеріальний результат дій страховика (надання страхового захисту), який споживається страхувальником в процесі надання послуги (ст. 901 Цивільного кодексу України).

Отже, на момент укладення такого договору сторони не можуть передбачити реальність настання певних правових наслідків у вигляді того чи іншого страхового випадку та виплати після цього страхового відшкодування.

Згідно ч. 16 ст. 9 Закону України «Про страхування» страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Статтею 9 вказаного Закону визначено, що страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Відповідно до п. 1.6 договорів страхування було визначено, що під страховим випадком розуміється неоплата покупцем поставлених страхувальником товарів в сумі і строки, передбачені контрактом і додатками до нього.

Як вбачається з матеріалів справи, заперечуючи проти заявленого позову, відповідач стверджує про те, що позивачем не було доведено належним чином обставин поставки спірного товару покупцю за контрактами, у зв'язку з чим відповідно не доведено і настання страхового випадку, що є необхідним для виплати страхового відшкодування.

Направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України, звернув увагу судів попередніх інстанцій на те, що ними не було досліджено та не надано правової оцінки пункту 1.6 договорів страхування фінансованого ризику щодо поставленого товару, а також, що в матеріалах справи Т. 4 а.с.9-10,14-17, 21-23, 27-28, 29-30, 34-35, 39-40, 41, 45-46, 50-51, 52, 85-86, 90-91, 95-96, 114-116, 156-157, 161-162, 166-167, 171-173, 177-178, 182-183, 187-189, 193-194 наявні ксерокопії вантажних митних декларацій за формою МД-2 (імпортні), надані суду представником позивача Захаровим О.В., на яких не читається проставлення відбитка особистої номерної печатки посадової особи ПМО, яка завершила митне оформлення, у графі D/J кожного аркуша ВМД форми МД-2; зазначення у графі D/J аркуша із позначенням "1/6" ВМД форми МД-2 часу завершення митного оформлення, прізвища й підпису посадової особи ПМО, яка завершила митне оформлення; проставлення відбитків особистої номерної печатки на товарно-транспортному документі на перевезення та на рахунку (invoice) чи іншому документі, який визначає вартість товару; внесення за допомогою автоматизованої системи митного оформлення до електронної копії ВМД відмітки про завершення митного оформлення та номера особистої номерної печатки посадової особи, яка завершила митне оформлення; і судом першої та апеляційної інстанцій не досліджено оригінали таких декларацій, які повинні містити відомості про ввезений товар.

Відповідно до ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Враховуючи зазначені приписи процесуального закону, ухвалою господарського суду міста Києва від 23.07.2014 р. учасників судового процесу було зобов'язано надати пояснення з урахуванням висновків, викладених в постанові Вищого господарського суду України від 14.07.2014 р. у даній справі.

Надаючи пояснення, з урахуванням висновків, викладених у постанові суду касаційної інстанції, позивач відзначив, що відповідні документи мали зберігатись не менш як 1095 днів і наразі вони знищені.

Таким чином, у суду наразі відсутня можливість дослідження оригіналів зазначених документів.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Заперечуючи проти необхідності дослідження вказаних документів, позивач вказує на те, що з урахуванням приписів п. 2.1. контрактів, продавець в даному випадку вважається таким, що виконав взяті на себе перед покупцем зобов'язання з поставки з огляду на підтвердження факту доставки спірного товару на борт судна представленими до матеріалів справи коносаментами.

Даючи оцінку вказаним доводам позивача, суд не може з ними погодитись з огляду на наступне.

Так, дійсно, згідно з п. 2.1. контрактів було визначено, що продавець постачає товар на умовах CIF, Одеса, Україна (далі - «Точка Доставки») у відповідності до Інкотермс-2000.

Згідно з розділом CIF Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (Інкотерс 2000) термін «вартість, страхування та фрахт» означає, що поставка є здійсненою продавцем, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження. Продавець зобов'язаний понести витрати та оплатити фрахт, необхідні для доставки товару до названого порту призначення, проте, ризик втрати чи пошкодження товару, а також будь-які додаткові витрати, спричинені подіями, що виникають після здійснення поставки, переходять з продавця на покупця. За умовами терміна CIF на продавця покладається також обов'язок забезпечення морського страхування на користь покупця проти ризику втрати чи пошкодження товару під час перевезення.

Вказані приписи частково відображені в п. 2.3. контрактів, згідно з якими передбачено, що право власності та ризики випадкового знищення та пошкодження товару (партії товару) переходять від продавця до покупця в момент передачі товару перевізнику.

На переконання позивача, зазначені положення Правил Інкотермс однозначно підтверджують факт поставки спірного товару продавцем покупцю відповідно до умов контрактів.

Разом з тим, такі висновки позивача ґрунтуються на довільному тлумаченні окремих положень спірних контрактів, без аналізу в сукупності змісту всіх його пунктів, які визначають зобов'язання поставки товару продавцем покупцю, а також на нерозумінні правової природи Правил Інкотермс.

Так, слід звернути увагу на те, що невід'ємною складовою Правил Інкотерс-2000 є «Вступ», в якому встановлено, що сторони мають право самостійно модифікувати норми, запозичувані з Правил Інкотермс.

При цьому, відзначається, що сфера дії Інкотермс обмежується питаннями, пов'язаними з правами та обов'язками сторін договору купівлі-продажу відносно поставки товарів.

Тобто, в даному випадку слід розрізняти поняття обсягу обов'язків продавця товару перед покупцем, які складають зміст його зобов'язань за контрактом поставки, та поняття завершеності господарської операції з поставки товару.

Як зазначалося вище, згідно з п. 6.1. контрактів їх сторонами було визначено, що товар повинен бути доставлений в порт Одеса в кількості та в строки, погоджені сторонами в Графіку відвантажень (Додаток 1).

При цьому, сторони контрактів умовами п. 6.2. погодили, що датою поставки вважається дата доставки товару перевізником в Точку Доставки, тобто в порт Одеса.

Таким чином, суд дійшов висновку, що спірний товар слід вважати поставленим не з моменту його доставки на борт судна, як на те вказує позивач, а в момент його доставки в порт Одеса, як це було визначено п. 6.1. контрактів.

Так, незалежно від того, яким чином сторони при укладенні договорів купівлі-продажу (поставки) визначають обсяг прав та обов'язків кожного з них, в тому числі звертаючись до приписів Правил Інкотермс, такі договори мають бути спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, з урахуванням чого має здійснюватись і тлумачення їх змісту.

У свою чергу, відповідно до п. 1.6 договорів страхування було визначено, що під страховим випадком розуміється неоплата покупцем поставлених страхувальником товарів в сумі і строки, передбачені контрактом і додатками до нього.

Відповідно до додаткових угод № 5 від 22.12.2009 р. по контракту поставки № 100706 від 10.07.2006 р. та додаткової угоди № 2 від 22.12.2009 р. по контракту поставки №11/07S від 22.11.2007 р. вказаний пункт було викладено в редакції, згідно з якою під страховим випадком розуміється неоплата покупцем поставлених страхувальником товарів в сумі і строки, передбачені Контрактом поставки і додатками до нього, в тому числі внаслідок припинення покупця.

При цьому, пунктом 1.7 договорів страхування визначено, що страховик несе відповідальність за пряму матеріальну застраховану шкоду, заподіяну страхувальнику, під якою розуміється фактична сума поставленого згідно контракту поставки , але неоплаченого в строк товару.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Отже, з урахуванням зазначеного, з метою одержання страхового відшкодування у спірних правовідносинах, позивач мав довести не лише обставини того, що ним було виконано взятий на себе обов'язок з передачі спірного товару перевізнику, але й факт доставки такого товару згідно з умовами контрактів до визначеної ними Точки Доставки.

Зі змісту представлених до матеріалів справи коносаментів таких даних не підтверджується, оскільки за змістом п. 19 Розділу «Вступ» Правил Інкотермс-2000 вони лише підтверджують поставку товару на борт судна, укладення договору перевезення та можуть засвідчувати передання прав на товар у дорозі іншій стороні шляхом передачі їй паперового документа.

Належним та допустимим доказом щодо доставки спірного товару в порт Одеса слід було б вважати, зокрема, митні декларації, проте, представлені їх копії до матеріалів справи, як зазначалось вище, містять численні дефекти, про які відзначив Вищий господарський суд України, щодо змісту їх оформлення та при цьому більша частина є нечитабельною щодо нанесених на такі документи відбитків печаток.

Саме лише відображення у копіях таких декларацій даних про спірний товар, не може підтверджувати його надходження до порту Одеса та митну територію України загалом за обставин відсутності на них зроблених у визначеному чинним законодавством відміток митних органів про митне оформлення такого товару.

Твердження позивача про те, що оригінали відповідних документів були правомірно знищені, з огляду на закінчення строків їх зберігання, не можуть звільняти від обов'язку доказування обставин реальності спірних операцій з поставки.

При цьому, суд звертає увагу на те, що позивачем не лише не представлено належних доказів знищення оригіналів спірних митних декларацій, але й доказів спроби їх відновити шляхом звернення до митних органів, митних декларантів тощо.

Таким чином, на переконання суду, позивачем не доведено під час розгляду даного спору обставин, з якими сторони договорів страхування пов'язали настання страхового випадку та відповідно і виникнення обов'язку у страховика з виплати страхового відшкодування.

Посилання позивача на те, що на момент підписання Додаткової угоди № 2 від 22.12.2009 р. до Договору страхування № 11/07S та Додаткової угоди № 5 від 22.12.2009 р. до Договору страхування № 100706/1S відповідач прийняв на себе ризик неоплати вже поставленого товару і умова про це є невід'ємною частиною договору страхування, - не спростовує наведених вище висновків, оскільки сам по собі факт підписання будь-яких угод після декларованої дати здійснення поставки за спірними контрактами, не доводить реальності здійснення такої поставки у відповідності до їх умов, та не позбавляє страховика права висувати заперечення щодо недоведеності відповідних обставин.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що заявлені позивачем позовні вимоги до відповідача є необґрунтованими та безпідставними, вони не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.10.2014 р.

Суддя В.С. Ломака