Постанова від 24.03.2015 по справі 5011-1/5679-2012

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2015 р. Справа№ 5011-1/5679-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

при секретарі Філімонова І.Є.

розглядаючи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Клімасан Україна"

на рішення Господарського суду м. Києва від 07.10.2014р. у справі №5011-1/5679-2012 (суддя Ломака В.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Клімасан Україна"

до Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"

третя особа Приватна компанія з обмеженою відповідальінстю "Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S."

про стягнення 2155853,76 євро

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Клімасан Україна" до Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" про стягнення 2015089,39 євро.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов договорів страхування фінансового ризику № 100706/1S від 18.11.2006 р. та № 11/07S від 27.11.2007 р., яке полягає у відмові виплати суми коштів за страховим випадком, що стався через несплату покупцем поставлених постачальником товарів в сумі і строки, передбачені Контрактом поставки і додатками до нього, в тому числі внаслідок припинення покупця.

Під час розгляду справи позивач звернувся до суду із заявою від 10.12.2013 р. про збільшення суми позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача 2 010 132, 90 євро за неналежне виконання відповідачем умов договорів № 100706 від 18.11.2006 р. та № 11/07S від 27.11.2007 р., 106 729,79 євро 3 % річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 31.03.2014 р. у справі № 5011-1/5679-2012 (Суддя Мельник В.І.) позовні вимоги було задоволено, вирішено стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Клімасан Україна" 30 292 702, 80 грн. страхового відшкодування, що еквівалентно 2 010 132,90 євро (по офіційному курсу НБУ станом на 31.03.2014 р. - 15,07 грн.), 1 608 417, 94 грн., що еквівалентно 106 719,79 євро (по офіційному курсу НБУ станом на 31.03.2014р. - 15,07 грн.) - 3% річних та судовий збір у розмірі 65 640, 00 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2014 р. (Головуючий суддя Агрикова О.В., судді Рудченко С.Г., Чорногуз М.Г.) рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2014 р. у справі № 5011-1/5679-2012 було залишено без змін.

При цьому, під час апеляційного провадження у справі судом апеляційної інстанції було встановлено, що згідно з офіційним документом № J339734 від 07.08.2012 р. державного нотаріуса Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії (т. 2, а.с. 149) підтверджено дані від 02.08.2012 р., викладені Реєстратором компаній Англії та Уельсу (т. 2, а.с. 150), згідно з якими Приватну компанію з обмеженою відповідальністю "Discovery Digital Limited" ліквідовано 17.07.2012 р., у зв'язку з чим ухвалою суду апеляційної інстанції було виключено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Приватну компанію з обмеженою відповідальністю "Discovery Digital Limited", зі складу учасників судового процесу у справі № 5011-1/5679-2012.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.07.2014 р. (Головуючий суддя Овечкін В.Е., судді Корнілова Ж.О. (доповідач), Чернов Є.В.) рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2014 р. у справі № 5011-1/5679-2012 було скасовано, а справу № 5011-1/5679-2012 передано до господарського суду міста Києва на новий розгляд.

08.08.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої він просить стягнути на його користь з відповідача 2 010 132, 90 євро страхового відшкодування, 147 720, 86 євро відсотків річних, всього 2 155 853, 76 євро. Вказана заява була прийнята до розгляду місцевим господарським судом у судовому засіданні 12.08.2014 р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2014р. у справі №5011-1/5679-2012 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано не доведенням позивачем під час розгляду даного спору обставин, з якими сторони договорів страхування пов'язали настання страхового випадку та відповідно і виникнення обов'язку у страховика з виплати страхового відшкодування.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2014р. у справі №5011-1/5679-2012 скасувати.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2014р. апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 18.11.2014р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2014 р. розгляд апеляційної скарги було відкладено на 23.12.2014 р.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2014р., в зв'язку з перебуванням судді Хрипуна О.О. у відпустці, справу передано на розгляд колегії суддів у складі Власова Ю.Л. (головуючий), Станіка С.Р., Гончарова С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2014р. розгляд апеляційної скарги було відкладено на 27.01.2015р.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2015р., в зв'язку з перебуванням судді Станіка С.Р. у відпустці, справу передано на розгляд колегії суддів у складі Власова Ю.Л. (головуючий), Гончарова С.А., Корсакової Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2014 р. розгляд апеляційної скарги було відкладено на 24.02.2015р.

Розпорядженням керівника Київського апеляційного господарського суду №09-52/205/15 від 23.02.2015р., в зв'язку з перебуванням головуючого судді Власова Ю.Л. на лікарняному, призначено повторний автоматичний розподіл справи.

Відповідно до довідки про автоматичний розподіл справ між суддями від 23.02.15р. визначено новий склад суду, головуючий суддя Тищенко О.В., судді Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 року апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 24.03.2015 року.

Представник позивача та третьої особи в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 07.10.2014 р. Скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти доводів апелянта викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вірно встановлено судом першої інстанції Акціонерна компанія "Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S." (продавець) та Приватна компанія з обмеженою відповідальністю "Discovery Digital Limited" (покупець) уклали контракти поставки № 100706 від 10.07.2006 р. (т. 1 а.с. 16-25) (надалі - Контракт № 100706) та № 11/07S від 22.11.2007 р. (т. 1 а.с. 29-40) (надалі - Контракт № 11/07S).

Згідно п. 1.1. вказаних контрактів було визначено, що продавець продає, а покупець купує торгові морозильні ларі класу "Б" виробництва Турецької фірми Klimasan (надалі - товар). Характеристика товару, що є предметом цього контракту, дана в п. 1.2., а також додатку 1 і таблиці № 1.

У відповідності до п. 2.1. контрактів було визначено, що продавець постачає товар на умовах CIF, Одеса, Україна (далі - "Точка Доставки") у відповідності до Інкотермс-2000.

Як вбачається з п. 2.3. контрактів право власності та ризики випадкового знищення та пошкодження товару (партії товару) переходять від продавця до покупця в момент передачі товару перевізнику.

У п. 6.1. контрактів було визначено, що товар повинен бути доставлений в порт Одеса в кількості та в строки, погоджені сторонами в Графіку відвантажень (Додаток 1).

При цьому, сторони контрактів умовами п. 6.2. погодили, що датою поставки вважається дата доставки товару перевізником в Точку Доставки.

Обгрунтовуючі заявлені позовні вимоги позивач стверджує, що за контрактом № 100706, з урахуванням додаткової угоди №1 до цього контракту від 17.08.2006 року, було поставлено 10 005 штук ларів. Вартість товару, визначена у п. 3 цього контракту, і становить (з урахуванням змін) 1 044 829,00 євро за весь товар.

У свою чергу, за контрактом № 11/07S, згідно з твердженнями позивача, було поставлено 4 000 штук ларів. Вартість товару, поставленого згідно контракту № 11/07S, визначена у п. 3 цього контракту, і становить 1 110 500,00 євро за весь товар.

Розрахунки покупця із продавцем повинні були здійснюватись згідно графіків, затверджених у п. 4 відповідного договору, які передбачали розстрочення оплати ціни товару.

За контрактом №100706 покупець розрахувався частково - в сумі 170 000,00 євро.

З приводу решти неоплаченої продукції по контракту № 100706, сторонами з приводу строків оплати були внесені зміни до п. 4 контракту, а саме: додатковою угодою №1 від 17.08.2006 р.; додатковою угодою № 3 від 24.04.2009 р. та додатковою угодою № 4 від 11.12.2009 р., якими оплата неоплаченої частини ціни товару відстрочувалась. З урахуванням всіх змін покупець зобов'язався сплатити ціну товару продавцеві із розстроченням згідно такого графіку: не пізніше 30.09.2011 року - 874 829,00 євро.

Додатковою угодою № 2 від 01.08.2007 р., до контракту поставки № 11/07S в частині строку оплати (п. 4 контракту) було внесено зміни, якими неоплачена частина ціни збільшувалась, а її оплата - відстрочувалась. З урахуванням всіх цих змін покупець зобов'язався сплатити ціну товару продавцеві із розстроченням згідно такого графіку: не пізніше 30.09.2010 року 250 000,00 євро, не пізніше 30.09.2011 року - 108 652,00 євро та не пізніше 30.09.2012 року - 1 000 000,00 євро.

Відповідно до п. 4.1. додаткової угоди № 2 до контракту № 11/07S загальна сума товару збільшилася на суму штрафних санкцій у розмірі 250 000,00 євро.

Продавець направив на адресу покупця лист від 07.12.2011 року з вимогою про погашення заборгованості за контрактом 11/07S в сумі 1 358 652,00 євро, але не пізніше 15.12.2011 р.

Вказана вимога, як зазначає позивач, була отримана 12.12.2011 р. та 14.12.2011 р., на підтвердження чого до матеріалів справи надано нотаріально посвідчені заяви службовця виконавчої служби на ім'я Семюєль Костело, підтвердженими апостилем.

При цьому, відповідно до пояснень позивача, покупець своїх зобов'язань перед продавцем відповідно до цієї вимоги не виконав.

У свою чергу, 16.11.2006 р. між Акціонерною компанією "Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S." (страховик за договором) та ВАТ НАСК "Оранта" (страхувальник за договором) було укладено договір страхування фінансового ризику №100706 по контракту №100706 від 10.06.2006 р. (надалі - договір страхування №100706).

Крім того, 27.12.2007 р. між вказаними сторонами було укладено договір страхування фінансового ризику №11/07S по контракту №11/07S від 22.07.2007 року (надалі - договір страхування №11/07S).

Згідно п. 1.4. договорів страхування об'єктом страхування виступають майнові інтереси страхувальника, пов'язані з відшкодуванням йому шкоди, заподіяного внаслідок невиконання чи неналежного виконання покупцем умов контракту поставки щодо оплати поставленого страхувальником згідно Контракту товару. Копії контрактів поставки і доповнень до них є невід'ємною частиною договорів страхування.

У відповідності з п. 1.6. договорів страхування, під страховим випадком розуміється несплата покупцем поставлених страхувальником товарів в сумі і строки, передбачені контрактом поставки і додатками до нього, в тому числі (відповідно до змін, внесених п. 1 додаткової угоди №5 від 22.12.2009 р. та п.1 додаткової угоди № 2 від 22.12.2009 р. - внаслідок припинення покупця.

У п. 1.7. договорів страхування зазначено, що страховик несе відповідальність за пряму матеріальну застраховану шкоду, заподіяну страхувальнику, під якою розуміється фактична сума поставленого згідно контракту поставки, але неоплаченого в строк товару. Страхова сума, встановлена договорами страхування, визначена у сталому показнику і залишається незмінною протягом всього строку дії відповідного договору страхування.

До договорів страхування сторонами вносились зміни щодо розміру страхової суми, розміру страхової премії, строку дії договору страхування. Страхова сума встановлювалась на весь період дії договору, і з урахуванням змін становить: за договором страхування № 100706 - 1184 829,00 євро (в редакції п. 1 додаткової угоди №4 на період з 18.07.2006 р. до 30.11.2011 р. (в редакції п. 3 додаткова угода №5 від 22.12.2009 року до договору страхування №100706); за договором страхування № 11/07S - 1 358 652,00 євро на період з 27.12.2007 р. до 30.11.2012 р. (в редакції п. п. 3 та 4 додаткової угоди № 2 від 22.12.2009 р.).

Як зазначає позивач, 30.09.2010 р. покупець не сплатив черговий платіж в сумі 250 000,00 євро згідно контракту № 11/07S.

Через несплату платежу, Акціонерна компанія "Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S." звернулася до страхувальника із заявою про настання страхового випадку від 24.11.2010 року, яка була отримана страхувальником 26.11.2010 р., про що свідчить квитанція кур'єрської служби.

Листом за № 08-02-11/29464 від 24.12.2010 р. страхувальник повідомив, що через ненадання заяви про настання страхового випадку та недоведеність настання страхового випадку страхувальник не може розпочати процедуру врегулювання даної події як страхового випадку.

28.12.2010 р. вих. №13217 страхувальник отримав лист від Акціонерної компанії "Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S." з вимогою про розгляд попереднього листа в якості заяви про настання страхового випадку.

листом № 01-01/321 від 12.01.2011 р. відповідач надав відповідь, якою відмовив у виплаті страхового відшкодування Акціонерній компанії "Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S.".

В подальшому, як зазначає позивач, 30.09.2011 р. покупець не сплатив черговий платіж в сумі 108 652,00 євро за контрактом №11/07S з урахуванням змін, а також - в сумі 874 829,00 євро, за контрактом № 100706.

Акціонерна компанія "Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S" повідомила про дану подію відповідача заявами про настання страхового випадку від 28.11.2011 р. (т. 1 а.с. 193, 196), на суму 108 652,00 євро за договором № 11/07S та на суму 874 829,00 євро за договором № 100706/18.

У відповідь, страхувальник листами за № 308-02/33383 від 02.12.2011 р. (т. 1 а.с. 194-195) та № №08-02/33384 від 02.12.2011 р. (т. 1 а.с. 197) відмовив у виплаті страхового відшкодування за заявленими подіями.

05.03.2012 р. Акціонерна компанія "Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S" передала права вимоги страхового відшкодування ТОВ "Клімасан Україна", уклавши з останнім договір про відступлення права вимоги № 05-122 від 05.03.2012 р. (т.1 а.с. 202-208) за договором страхування № 100706 в сумі 787 346,10 євро та договір про відступлення права вимоги № 05-121 від 05.03.2012 р. (т.1 209-214) за договором страхування № 11/07S в сумі 122 2786,80 євро.

12.04.2012 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою за № 578/42/09-8 (т. 1 а.с. 222) щодо сплати страхового відшкодування за договорами страхування № 100706 та № 11/07S, повідомляючи про те, що він є новим кредитором.

Зазначену вимогу було отримано відповідачем 13.04.2012 р., однак у виплаті страхового відшкодування він відмовив, у зв'язку з чим позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Договір страхування зумовлює виникнення цивільно-правових відносин, порядок здійснення яких визначається Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування" і іншими нормативно - правовими актами, що регулюють такий вид відносин.

Відповідно до ч.1 ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

За нормами ст. 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про страхування" предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування).

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування" перелік страхових випадків визначається договором страхування. Обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування виникає з настанням страхового випадку.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про страхування" визначено, що страховий ризик - це певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання; страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

У відповідності до ч. 16 ст. 9 Закону України "Про страхування" страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Необхідним моментом для вирішенні даної справи являється встановлення обставин поставки спірного товару покупцю за контрактами, доведення цього факту знаходиться у причинній залежності від наявності правових підстав для виплати страхового відшкодування.

У відповідності до положень ст. 111 12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Даний господарський спір вже був предметом розгляду у судах , а саме рішенням господарського суду міста Києва від 31.03.2014 р. у справі № 5011-1/5679-2012, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2014 р. - позовні вимоги задоволено повністю.

Натомість постановою Вищого господарського суду України від 14.07.2014 р. рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2014 р. у справі № 5011-1/5679-2012 було скасовано, а справу № 5011-1/5679-2012 передано до господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України, звернув увагу судів попередніх інстанцій на те, що ними не було досліджено та не надано правової оцінки пункту 1.6 договорів страхування фінансованого ризику щодо поставленого товару, а також, що в матеріалах справи Т. 4 а.с.9-10,14-17, 21-23, 27-28, 29-30, 34-35, 39-40, 41, 45-46, 50-51, 52, 85-86, 90-91, 95-96, 114-116, 156-157, 161-162, 166-167, 171-173, 177-178, 182-183, 187-189, 193-194 наявні ксерокопії вантажних митних декларацій за формою МД-2 (імпортні), надані суду представником позивача Захаровим О.В., на яких не читається проставлення відбитка особистої номерної печатки посадової особи ПМО, яка завершила митне оформлення, у графі D/J кожного аркуша ВМД форми МД-2; зазначення у графі D/J аркуша із позначенням "1/6" ВМД форми МД-2 часу завершення митного оформлення, прізвища й підпису посадової особи ПМО, яка завершила митне оформлення; проставлення відбитків особистої номерної печатки на товарно-транспортному документі на перевезення та на рахунку (invoice) чи іншому документі, який визначає вартість товару; внесення за допомогою автоматизованої системи митного оформлення до електронної копії ВМД відмітки про завершення митного оформлення та номера особистої номерної печатки посадової особи, яка завершила митне оформлення; і судом першої та апеляційної інстанцій не досліджено оригінали таких декларацій, які повинні містити відомості про ввезений товар.

З огляду на дані процесуальні норми, місцевим господарським судом ухвалою від 23.07.2014 р. було зобов'язано учасників судового процесу надати пояснення з урахуванням висновків, викладених в постанові Вищого господарського суду України від 14.07.2014 р. у даній справі.

Надаючи пояснення, з урахуванням висновків, викладених у постанові суду касаційної інстанції, позивач відзначив, що відповідні документи мали зберігатись не менш як 1095 днів і наразі вони знищені, що у свою чергу також було підтверджено представником позивача під час розгляду справи в апеляційному провадженні.

Отже в даному випадку дослідження оригіналів зазначених документів вважається за неможливе.

Згідно п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Заперечуючи проти необхідності дослідження вказаних документів, позивач вказує на те, що з урахуванням приписів п. 2.1. контрактів, продавець в даному випадку вважається таким, що виконав взяті на себе перед покупцем зобов'язання з поставки з огляду на підтвердження факту доставки спірного товару на борт судна представленими до матеріалів справи коносаментами.

Проти така правова позиція позивача є дещо хибною з огляду на наступне.

Згідно з п. 2.1. контрактів було визначено, що продавець постачає товар на умовах CIF, Одеса, Україна (далі - "Точка Доставки") у відповідності до Інкотермс-2000.

Згідно з розділом CIF Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (Інкотермс 2000) термін "вартість, страхування та фрахт" означає, що поставка є здійсненою продавцем, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження. Продавець зобов'язаний понести витрати та оплатити фрахт, необхідні для доставки товару до названого порту призначення, проте, ризик втрати чи пошкодження товару, а також будь-які додаткові витрати, спричинені подіями, що виникають після здійснення поставки, переходять з продавця на покупця. За умовами терміна CIF на продавця покладається також обов'язок забезпечення морського страхування на користь покупця проти ризику втрати чи пошкодження товару під час перевезення.

Вказані приписи частково відображені в п. 2.3. контрактів, згідно з якими передбачено, що право власності та ризики випадкового знищення та пошкодження товару (партії товару) переходять від продавця до покупця в момент передачі товару перевізнику.

На переконання позивача, зазначені положення Правил Інкотермс однозначно підтверджують факт поставки спірного товару продавцем покупцю відповідно до умов контрактів.

Разом з тим, такі висновки позивача ґрунтуються на довільному тлумаченні окремих положень спірних контрактів, без аналізу в сукупності змісту всіх його пунктів, які визначають зобов'язання поставки товару продавцем покупцю, а також на нерозумінні правової природи Правил Інкотермс.

Так, слід звернути увагу на те, що невід'ємною складовою Правил Інкотермс-2000 є "Вступ", в якому встановлено, що сторони мають право самостійно модифікувати норми, запозичувані з Правил Інкотермс.

При цьому, відзначається, що сфера дії Інкотермс обмежується питаннями, пов'язаними з правами та обов'язками сторін договору купівлі-продажу відносно поставки товарів.

Тобто, в даному випадку слід розрізняти поняття обсягу обов'язків продавця товару перед покупцем, які складають зміст його зобов'язань за контрактом поставки, та поняття завершеності господарської операції з поставки товару.

У природі договорів відправлення закладено, що, в той час як звичайні транспортні витрати за перевезення товару звичайним маршрутом і способом до погодженого місця сплачуються продавцем, покупець приймає ризики втрати чи пошкодження товару, а також додаткові витрати, що можуть виникнути внаслідок подій, що мають місце після належної доставки товару для перевезення. Таким чином, "C"-терміни відрізняються від усіх інших термінів тим, що вказують на дві "критичні" точки. Одна - це точка, до якої продавець повинен організувати перевезення й нести витрати за договором перевезення, а інша - це точка переходу ризиків.

Зі змісту п. 6.1. контрактів вбачається, що товар повинен бути доставлений в порт Одеса в кількості та в строки, погоджені сторонами в Графіку відвантажень (Додаток 1).

При цьому, сторони контрактів умовами п. 6.2. погодили, що датою поставки вважається дата доставки товару перевізником в Точку Доставки, тобто в порт Одеса.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з позицією місцевого господарського суду, що точкою переходу ризиків являється передача товару покупцю саме в порту Одеса, як це було визначено п. 6.1. контрактів.

Так, незалежно від того, яким чином сторони при укладенні договорів купівлі-продажу (поставки) визначають обсяг прав та обов'язків кожного з них, в тому числі звертаючись до приписів Правил Інкотермс, такі договори мають бути спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, з урахуванням чого має здійснюватись і тлумачення їх змісту.

У свою чергу, відповідно до п. 1.6 договорів страхування було визначено, що під страховим випадком розуміється неоплата покупцем поставлених страхувальником товарів в сумі і строки, передбачені контрактом і додатками до нього.

Як вбачається з додаткових угод № 5 від 22.12.2009 р. по контракту поставки № 100706 від 10.07.2006 р. та додаткової угоди № 2 від 22.12.2009 р. по контракту поставки №11/07S від 22.11.2007 р. вказаний пункт було викладено в редакції, згідно з якою під страховим випадком розуміється неоплата покупцем поставлених страхувальником товарів в сумі і строки, передбачені Контрактом поставки і додатками до нього, в тому числі внаслідок припинення покупця.

В той же час, пунктом 1.7 договорів страхування визначено, що страховик несе відповідальність за пряму матеріальну застраховану шкоду, заподіяну страхувальнику, під якою розуміється фактична сума поставленого згідно контракту поставки, але неоплаченого в строк товару.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Таким чином, з метою одержання страхового відшкодування у спірних правовідносинах, позивач мав довести не лише обставини того, що ним було виконано взятий на себе обов'язок з передачі спірного товару перевізнику, але й факт доставки такого товару згідно з умовами контрактів до визначеної ними Точки Доставки.

Зі змісту представлених до матеріалів справи коносаментів таких даних не підтверджується, оскільки за змістом п. 19 Розділу "Вступ" Правил Інкотермс-2000 вони лише підтверджують поставку товару на борт судна, укладення договору перевезення та можуть засвідчувати передання прав на товар у дорозі іншій стороні шляхом передачі їй паперового документа.

Належним та допустимим доказом щодо доставки спірного товару в порт Одеса слід було б вважати, зокрема, митні декларації оформлені та прийняті контролюючим органом з усіма необхідними додатковими документами, проте, представлені їх копії до матеріалів справи, як зазначалось вище, містять численні дефекти, про які відзначив Вищий господарський суд України, щодо змісту їх оформлення та при цьому більша частина є нечитабельною щодо нанесених на такі документи відбитків печаток.

Одне лише відображення у копіях таких декларацій даних про спірний товар, не може підтверджувати його надходження до порту Одеса та митну територію України загалом за обставин відсутності на них зроблених у визначеному чинним законодавством відміток митних органів про митне оформлення такого товару.

Твердження позивача про те, що оригінали відповідних документів були правомірно знищені, з огляду на закінчення строків їх зберігання, не можуть звільняти від обов'язку доказування обставин реальності спірних операцій з поставки.

При цьому, суд звертає увагу на те, що позивачем не лише не представлено належних доказів знищення оригіналів спірних митних декларацій, але й доказів спроби їх відновити шляхом звернення до митних органів, митних декларантів тощо.

Також слід зазначити, що представником відповідача під час розгляду справи в апеляційному порядку було надано лист Т.в.о. Голови комісії з реорганізації Кіровоградської митниці Міндоходів Седеля С.Є. № 113/03/11-70-51 від 06.03.15, зі змісту якого вбачається, що митне оформлення товару, зазначених у листі Кіровоградської митниці Міндоходів від 26.12.2014 №2015/03/11-70-51, відповідно до даних відомчого програмно-інформаційного комплексу "Інспектор-2006" здійснювалось на підставі зовнішньоекономічних договорів від 14.07.2006 № 044 та від 27.11.2007 № 27/11. Інформація стосовно договорів від 10.06.2006 № 10076 та від 22.11.2007 №11/07S та їх зв'язок із зовнішньоекономічними договорами від 14.07.2006 №044 та від 27.11.2007 № 27/11 у митниці відсутня.

З огляду на вищенаведене колегія суддів вважає, що позивачем не було доведено обставин, з якими сторони договорів страхування пов'язали настання страхового випадку та відповідно і виникнення обов'язку у страховика з виплати страхового відшкодування.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача (апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Клімасан Україна» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 07.10.2014 року по справі № 5011-1/5679-2012 залишити без змін.

Матеріали справи № 5011-1/5679-2012 повернути до Господарського суду м. Києва

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко