Постанова

від 20.10.2015 по справі 5011-1/5679-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2015 р. Справа№ 5011-1/5679-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

За участю представників:

Від позивача: Захаров О.В.-представник;

Від відповідача: Кучма О.Л.-представник;

Від відповідача: Захаров О.В.-представник;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Клімасан Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2015

у справі № 5011-1/5679-2012 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Клімасан Україна"

до Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії „Оранта"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Компанія „Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S."

про стягнення 2 155 853 євро 45 центів

ВСТАНОВИВ:

28.04.2012 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю „Клімасан Україна" з вимогами до Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії „Оранта" про стягнення 2 015 089 євро 39 євроцентів.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та договорів страхування фінансового ризику № 100706/1S від 18.11.2006 та № 11/07S від 27.11.2007, з урахуванням договорів про відступлення права вимоги № 05-122 та № 05-121 від 05.03.2015 не виконав зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування за страховим випадком у розмірі 2 010 132 євро 90 центів, крім того у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором позивачем нараховано 3 % річних у розмірі 106 719 євро 79 центів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.03.2014 позов задоволено повністю, з Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії ,,Оранта" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Клімасан Україна" стягнуто 30 292 702 грн. 80 коп. страхового відшкодування, що еквівалентно 2 010 132 євро 90 центів (по офіційному курсу НБУ станом на 31.03.2014 - 15,07 грн.), 1 608 417 грн. 94 коп. 3% річних, що еквівалентно 106 719 євро 79 центів (по офіційному курсу НБУ станом на 31.03.2014 - 15,07 грн.) та 65 640 грн. 00 коп. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2014 рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2014 у справі № 5011-1/5679-2012 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.07.2014 у справі № 5011-1/5679-2012 рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2014 у справі № 5011-1/5679-2012 скасовано, а справу № 5011-1/5679-2012 передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2014 залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 у справі №5011-1/5679-2012 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.05.2015 у справі №5011-1/5679-2012 рішення господарського суду міста Києва від 07.10.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 у справі № 5011-1/5679-2012 скасовано, а справу № 5011-1/5679-2012 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2015 у задоволені позову відмовлено.

Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги № 05-122 від 05.03.2015, укладений між Акціонерною компанією „Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S" та Товариством з обмеженою відповідальністю „Клімасан Україна". Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги № 05-121 від 05.03.2015, укладений між Акціонерною компанією „Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S" та Товариством з обмеженою відповідальністю „Клімасан Україна". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Клімасан Україна" в дохід Державного бюджету України 7 440 00 грн. судового збору за розгляд заяви про збільшення позовних вимог № 312/ООП-3 від 03.08.2015. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Клімасан Україна" судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарги у розмірі 73 080,00 грн.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та постановити нове рішення про задоволення позову, стягнути з ВАТ „Національна акціонерна страхова компанія „Оранта" на користь ТОВ „Клімасан України" страхове відшкодування в сумі, еквівалентній 2 010 132,90 євро, 204 537 євро 90 євроцентів відсотків річних, а всього 214 570 євро 80 євроцентів, стягнути з відповідача судові витрати в розмірі 65 640 гривень судового збору за подання позову в суд першої інстанції, 109 620 гривень судового збору за подання апеляційної і касаційної скарг.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Клімасан Україна" у справі №5011-1/5679-2012 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді Отрюха Б.В, суддів Михальської Ю.Б. та Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2015 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Клімасан Україна" прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 24.09.2015.

18.09.2015 через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, які колегія суддів оглянула та долучила до матеріалів справи.

22.09.2015 від представника позивача та третьої особи надійшли пояснення та заява про застосування позовної давності яка вмотивована тим, що в суді першої інстанції вимога про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги №05-121 і №05-122 сторонами не висувалась, судом не обговорювалась. Про визнання цих договорів недійсними позивач дізнався тільки 13.08.2015 року з повного тексту рішення суду першої інстанції. Тому він був позбавлений можливості заявити про застосування позовної давності до заперечень проти дійсності зазначених договорів, які колегія суддів оглянула та долучила до матеріалів справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Клімасан Україна" було відкладено на 06.10.2015.

На виконання вимог ухвали від 24.09.2015, 02.10.2015 через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшли пояснення, які колегія суддів оглянула та долучила до матеріалів справи.

Також 02.10.2015 через відділ документального забезпечення суду на виконання вимог ухвали від 24.09.2015 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення, які колегія суддів оглянула та долучила до матеріалів справи.

В судовому засіданні 06.10.2015 учасники надали свої пояснення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2015 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Клімасан Україна" було відкладено на 15.10.2015.

13.10.2015 через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення які колегія суддів оглянула та долучила до матеріалів справи.

15.10.2015 через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшли пояснення які колегія суддів оглянула та долучила до матеріалів справи.

15.10.2015 в судовому засіданні по розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Клімасан Україна" оголошувалася перерва до 20.10.2015.

В судовому засіданні 20.10.2015 представник позивача та третьої особи надав свої пояснення, якими підтримував доводи, що викладені в його апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2015 року скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні надавав свої пояснення та просив рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2015 року залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи акціонерна компанія „Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S." (продавець) та Приватна компанія з обмеженою відповідальністю „Discovery Digital Limited" (покупець) уклали контракти поставки № 100706 від 10.07.2006 р. (т. І а.с. 16-25) (надалі - Контракт № 100706) та № 11/07S від 22.11.2007 р. (т. І а.с. 29-40) (надалі - Контракт № 11/07S).

Згідно п. 1.1. вказаних контрактів було визначено, що продавець продає, а покупець купує торгові морозильні ларі класу "Б" виробництва Турецької фірми Klimasan (надалі - товар). Характеристика товару, що є предметом цього контракту, дана в п. 1.2., а також додатку 1 і таблиці № 1.

У відповідності до п. 2.1. контрактів було визначено, що продавець постачає товар на умовах CIF, Одеса, Україна (далі - „Точка Доставки") у відповідності до Інкотермс-2000.

Як вбачається з п. 2.3. контрактів право власності та ризики випадкового знищення та пошкодження товару (партії товару) переходять від продавця до покупця в момент передачі товару перевізнику.

У п. 6.1. контрактів було визначено, що товар повинен бути доставлений в порт Одеса в кількості та в строки, погоджені сторонами в Графіку відвантажень (Додаток 1).

При цьому, сторони контрактів умовами п. 6.2. погодили, що датою поставки вважається дата доставки товару перевізником в Точку Доставки.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач стверджує, що за контрактом № 100706, з урахуванням додаткової угоди №1 до цього контракту від 17.08.2006 року, було поставлено 10 005 штук ларів. Вартість товару, визначена у п. 3 цього контракту, і становить (з урахуванням змін) 1 044 829,00 євро за весь товар.

У свою чергу, за контрактом № 11/07S, згідно з твердженнями позивача, було поставлено 4 000 штук ларів. Вартість товару, поставленого згідно контракту № 11/07S, визначена у п. 3 цього контракту, і становить 1 110 500,00 євро за весь товар.

Розрахунки покупця із продавцем повинні були здійснюватись згідно графіків, затверджених у п. 4 відповідного договору, які передбачали розстрочення оплати ціни товару.

За контрактом №100706 покупець розрахувався частково - в сумі 170 000,00 євро.

З приводу решти неоплаченої продукції по контракту № 100706, сторонами з приводу строків оплати були внесені зміни до п. 4 контракту, а саме: додатковою угодою №1 від 17.08.2006 р.; додатковою угодою № 3 від 24.04.2009 р. та додатковою угодою № 4 від 11.12.2009 р., якими оплата неоплаченої частини ціни товару відстрочувалась. З урахуванням всіх змін покупець зобов'язався сплатити ціну товару продавцеві із розстроченням згідно такого графіку: не пізніше 30.09.2011 року - 874 829,00 євро.

Додатковою угодою № 2 від 11.12.2007 р., до контракту поставки № 11/07S в частині строку оплати (п. 4 контракту) було внесено зміни, якими неоплачена частина ціни збільшувалась, а її оплата - відстрочувалась. З урахуванням всіх цих змін покупець зобов'язався сплатити ціну товару продавцеві із розстроченням згідно такого графіку: не пізніше 30.09.2010 року 250 000,00 євро, не пізніше 30.09.2011 року - 108 652,00 євро та не пізніше 30.09.2012 року - 1 000 000,00 євро.

Відповідно до п. 4.1. додаткової угоди № 2 до контракту № 11/07S загальна сума товару збільшилася на суму штрафних санкцій у розмірі 250 000,00 євро.

Продавець направив на адресу покупця лист від 07.12.2011 року з вимогою про погашення заборгованості за контрактом 11/07S в сумі 1 358 652,00 євро, але не пізніше 15.12.2011.

Вказана вимога, як зазначає позивач, була отримана 12.12.2011 та 14.12.2011, на підтвердження чого до матеріалів справи надано нотаріально посвідчені заяви службовця виконавчої служби на ім'я Семюєль Костело, підтвердженими апостилем.

При цьому, відповідно до пояснень позивача, покупець своїх зобов'язань перед продавцем відповідно до цієї вимоги не виконав.

У свою чергу, 16.11.2006 р. між Акціонерною компанією ,,Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S." (страховик за договором) та ВАТ НАСК ,,Оранта" (страхувальник за договором) було укладено договір страхування фінансового ризику №100706 по контракту №100706 від 10.06.2006 р. (надалі - договір страхування №100706).

Крім того, 27.12.2007 р. між вказаними сторонами було укладено договір страхування фінансового ризику №11/07S по контракту №11/07S від 22.07.2007 року (надалі - договір страхування №11/07S).

Згідно п. 1.4. договорів страхування об'єктом страхування виступають майнові інтереси страхувальника, пов'язані з відшкодуванням йому шкоди, заподіяного внаслідок невиконання чи неналежного виконання покупцем умов контракту поставки щодо оплати поставленого страхувальником згідно Контракту товару. Копії контрактів поставки і доповнень до них є невід'ємною частиною договорів страхування.

У відповідності з п. 1.6. договорів страхування, під страховим випадком розуміється несплата покупцем поставлених страхувальником товарів в сумі і строки, передбачені контрактом поставки і додатками до нього, в тому числі (відповідно до змін, внесених п. 1 додаткової угоди №5 від 22.12.2009 р. та п.1 додаткової угоди № 2 від 22.12.2009 р. - внаслідок припинення покупця.

У п. 1.7. договорів страхування зазначено, що страховик несе відповідальність за пряму матеріальну застраховану шкоду, заподіяну страхувальнику, під якою розуміється фактична сума поставленого згідно контракту поставки, але неоплаченого в строк товару. Страхова сума, встановлена договорами страхування, визначена у сталому показнику і залишається незмінною протягом всього строку дії відповідного договору страхування.

До договорів страхування сторонами вносились зміни щодо розміру страхової суми, розміру страхової премії, строку дії договору страхування. Страхова сума встановлювалась на весь період дії договору, і з урахуванням змін становить: за договором страхування № 100706 - 1184 829,00 євро (в редакції п. 1 додаткової угоди №4 на період з 18.07.2006 р. до 30.11.2011 р. (в редакції п. 3 додаткова угода №5 від 22.12.2009 року до договору страхування №100706); за договором страхування № 11/07S - 1 358 652,00 євро на період з 27.12.2007 р. до 30.11.2012 р. (в редакції п. п. 3 та 4 додаткової угоди № 2 від 22.12.2009 р.).

Як зазначає позивач, 30.09.2010 р. покупець не сплатив черговий платіж в сумі 250 000,00 євро згідно контракту № 11/07S.

Через несплату платежу, Акціонерна компанія ,,Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S." звернулася до страхувальника із заявою про настання страхового випадку від 24.11.2010 року, яка була отримана страхувальником 26.11.2010 р., про що свідчить квитанція кур'єрської служби.

Листом за № 08-02-11/29464 від 24.12.2010 р. страхувальник повідомив, що через ненадання заяви про настання страхового випадку та недоведеність настання страхового випадку страхувальник не може розпочати процедуру врегулювання даної події як страхового випадку.

28.12.2010 вих. №13217 страхувальник отримав лист від Акціонерної компанії ,,Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S." з вимогою про розгляд попереднього листа в якості заяви про настання страхового випадку.

Листом № 01-01/321 від 12.01.2011 р. відповідач надав відповідь, якою відмовив у виплаті страхового відшкодування Акціонерній компанії ,,Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S.".

В подальшому, як зазначає позивач, 30.09.2011 р. покупець не сплатив черговий платіж в сумі 108 652,00 євро за контрактом №11/07S з урахуванням змін, а також - в сумі 874 829,00 євро, за контрактом № 100706.

Акціонерна компанія ,,Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S" повідомила про дану подію відповідача заявами про настання страхового випадку від 28.11.2011 р. (т. І а.с. 193, 196), на суму 108 652,00 євро за договором № 11/07S та на суму 874 829,00 євро за договором № 100706/18.

У відповідь, страхувальник листами за № 308-02/33383 від 02.12.2011 р. (т. І а.с. 194-195) та № №08-02/33384 від 02.12.2011 р. (т. І а.с. 197) відмовив у виплаті страхового відшкодування за заявленими подіями.

05.03.2012 р. Акціонерна компанія ,,Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S" передала права вимоги страхового відшкодування ТОВ ,,Клімасан Україна", уклавши з останнім договір про відступлення права вимоги № 05-122 від 05.03.2012 р. (т.І а.с. 202-208) за договором страхування № 100706 в сумі 787 346,10 євро та договір про відступлення права вимоги № 05-121 від 05.03.2012 р. (т.І 209-214) за договором страхування № 11/07S в сумі 122 2786,80 євро.

12.04.2012 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою за № 578/42/09-8 (т. І а.с. 222) щодо сплати страхового відшкодування за договорами страхування № 100706 та № 11/07S, повідомляючи про те, що він є новим кредитором.

Зазначену вимогу було отримано відповідачем 13.04.2012 р., однак у виплаті страхового відшкодування він відмовив, у зв'язку з чим позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції має бути скасоване з огляду на таке.

Договір страхування зумовлює виникнення цивільно-правових відносин, порядок здійснення яких визначається Цивільним кодексом України, Законом України ,,Про страхування" і іншими нормативно - правовими актами, що регулюють такий вид відносин.

Відповідно до ч.1 ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі ст. 16 Закону України ,,Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

За нормами ст. 6 Закону України ,,Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Відповідно до статті 4 Закону України ,,Про страхування" предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування).

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України ,,Про страхування" перелік страхових випадків визначається договором страхування. Обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування виникає з настанням страхового випадку.

Відповідно до ст. 8 Закону України ,,Про страхування" визначено, що страховий ризик - це певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання; страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

У відповідності до ч. 16 ст. 9 Закону України ,,Про страхування" страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Необхідним моментом для вирішенні даної справи являється встановлення обставин поставки спірного товару покупцю за контрактами, доведення цього факту знаходиться у причинній залежності від наявності правових підстав для виплати страхового відшкодування.

У відповідності до положень ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Даний господарський спір вже був предметом розгляду у судах , а саме рішенням господарського суду міста Києва від 07.10.2014 р. у справі № 5011-1/5679-2012, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 - в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Натомість постановою Вищого господарського суду України від 27.05.2015 рішення господарського суду міста Києва від 07.10.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 у справі № 5011-1/5679-2012 було скасовано, а справу № 5011-1/5679-2012 передано до господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України, звернув увагу судів попередніх інстанцій на те, що ними не було досліджено та не надано правової оцінки наявним в матеріалах справи коносаментам, які є доказами поставки товару за контрактами поставки № 100706 від 10.07.2006 та № 11/07S від 22.11.2007 та їх змісту.

Крім того, суд касаційної інстанції вказав на таке:

- Відсутність в матеріалах справи якісних копій вантажних митних декларацій, які б підтверджували надходження товару до порту Одеса та митну територію України, за умови надання інших належних доказів поставки товару на умовах CIF, свідчить про нез'ясування судами попередніх інстанцій всіх суттєвих обставин справи.

- В матеріалах справи також містяться листи Кіровоградської митниці Міндоходів №2015/03/11-70-51 від 26.12.2014 року та №42/03/11-70-51-22 від 05.02.2015 року щодо факту митного оформлення товарів вантажовідправником якого є Акціонерна компанія ,,Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S" за тими коносаментами, номерами контейнерів, рахунками та сумами за договорами поставки, які були предметом страхування, оцінки яким як додатковим доказам поставки товару, місцевий та апеляційний суди не надали.

- Суди попередніх інстанцій пославшись на розмитнення товарів по договорах № 044 від 14.07.2006 р. між приватною компанією з обмеженою відповідальністю ,,Діскавері діджітел лімітед" і СП Українсько - англійське підприємство з іноземними інвестиціями ,,Укрбіомед" та № 27/11 між приватною компанією з обмеженою відповідальністю ,,Діскавері діджітел лімітед" і СП Українсько - англійське підприємство з іноземними інвестиціями ,,Укрбіомед", не навели жодного доказу, який би свідчив про відсутність саме поставки товару за належно доведеним фактом відвантаження Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S. за договорами № 100706 та № 11/07S.

- Судами не надано оцінки листу приватної компанії з обмеженою відповідальністю ,,Діскавері Діджітел Лімітед" від 11.12.2009 р. на адресу відповідача, в якому йдеться про заборгованість та терміни погашення. Вказаний факт не спростований належними доказами та не досліджувався судами.

Надаючи пояснення, з урахуванням висновків, викладених у постанові суду касаційної інстанції, позивач відзначив, що відповідні документи мали зберігатись не менш як 1095 днів і наразі вони знищені, що у свою чергу також було підтверджено представником позивача під час розгляду справи в апеляційному провадженні.

Отже в даному випадку дослідження оригіналів зазначених документів вважається за неможливе.

Згідно п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 ,,Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Заперечуючи проти необхідності дослідження вказаних документів, позивач вказує на те, що з урахуванням приписів п. 2.1. контрактів, продавець в даному випадку вважається таким, що виконав взяті на себе перед покупцем зобов'язання з поставки з огляду на підтвердження факту доставки спірного товару на борт судна представленими до матеріалів справи коносаментами.

Проти така правова позиція позивача є дещо хибною з огляду на наступне.

Згідно з п. 2.1. контрактів було визначено, що продавець постачає товар на умовах CIF, Одеса, Україна (далі - „Точка Доставки") у відповідності до Інкотермс-2000.

Згідно з розділом CIF Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (Інкотермс 2000) термін "вартість, страхування та фрахт" означає, що поставка є здійсненою продавцем, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження. Продавець зобов'язаний понести витрати та оплатити фрахт, необхідні для доставки товару до названого порту призначення, проте, ризик втрати чи пошкодження товару, а також будь-які додаткові витрати, спричинені подіями, що виникають після здійснення поставки, переходять з продавця на покупця. За умовами терміна CIF на продавця покладається також обов'язок забезпечення морського страхування на користь покупця проти ризику втрати чи пошкодження товару під час перевезення.

Вказані приписи частково відображені в п. 2.3. контрактів, згідно з якими передбачено, що право власності та ризики випадкового знищення та пошкодження товару (партії товару) переходять від продавця до покупця в момент передачі товару перевізнику.

На переконання позивача, зазначені положення Правил Інкотермс однозначно підтверджують факт поставки спірного товару продавцем покупцю відповідно до умов контрактів.

Разом з тим, такі висновки позивача ґрунтуються на довільному тлумаченні окремих положень спірних контрактів, без аналізу в сукупності змісту всіх його пунктів, які визначають зобов'язання поставки товару продавцем покупцю, а також на нерозумінні правової природи Правил Інкотермс.

Так, слід звернути увагу на те, що невід'ємною складовою Правил Інкотермс-2000 є "Вступ", в якому встановлено, що сторони мають право самостійно модифікувати норми, запозичувані з Правил Інкотермс.

При цьому, відзначається, що сфера дії Інкотермс обмежується питаннями, пов'язаними з правами та обов'язками сторін договору купівлі-продажу відносно поставки товарів.

Тобто, в даному випадку слід розрізняти поняття обсягу обов'язків продавця товару перед покупцем, які складають зміст його зобов'язань за контрактом поставки, та поняття завершеності господарської операції з поставки товару.

У природі договорів відправлення закладено, що, в той час як звичайні транспортні витрати за перевезення товару звичайним маршрутом і способом до погодженого місця сплачуються продавцем, покупець приймає ризики втрати чи пошкодження товару, а також додаткові витрати, що можуть виникнути внаслідок подій, що мають місце після належної доставки товару для перевезення. Таким чином, „C"-терміни відрізняються від усіх інших термінів тим, що вказують на дві „критичні" точки. Одна - це точка, до якої продавець повинен організувати перевезення й нести витрати за договором перевезення, а інша - це точка переходу ризиків.

Зі змісту п. 6.1. контрактів вбачається, що товар повинен бути доставлений в порт Одеса в кількості та в строки, погоджені сторонами в Графіку відвантажень (Додаток 1).

При цьому, сторони контрактів умовами п. 6.2. погодили, що датою поставки вважається дата доставки товару перевізником в Точку Доставки, тобто в порт Одеса.

З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що точкою переходу ризиків являється передача товару покупцю саме в порту Одеса, як це було визначено п. 6.1. контрактів.

Так, незалежно від того, яким чином сторони при укладенні договорів купівлі-продажу (поставки) визначають обсяг прав та обов'язків кожного з них, в тому числі звертаючись до приписів Правил Інкотермс, такі договори мають бути спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, з урахуванням чого має здійснюватись і тлумачення їх змісту.

У свою чергу, відповідно до п. 1.6 договорів страхування було визначено, що під страховим випадком розуміється неоплата покупцем поставлених страхувальником товарів в сумі і строки, передбачені контрактом і додатками до нього.

Як вбачається з додаткових угод № 5 від 22.12.2009 р. по контракту поставки № 100706 від 10.07.2006 р. та додаткової угоди № 2 від 22.12.2009 р. по контракту поставки №11/07S від 22.11.2007 р. вказаний пункт було викладено в редакції, згідно з якою під страховим випадком розуміється неоплата покупцем поставлених страхувальником товарів в сумі і строки, передбачені Контрактом поставки і додатками до нього, в тому числі внаслідок припинення покупця.

В той же час, пунктом 1.7 договорів страхування визначено, що страховик несе відповідальність за пряму матеріальну застраховану шкоду, заподіяну страхувальнику, під якою розуміється фактична сума поставленого згідно контракту поставки, але неоплаченого в строк товару.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Таким чином, з метою одержання страхового відшкодування у спірних правовідносинах, позивач мав довести не лише обставини того, що ним було виконано взятий на себе обов'язок з передачі спірного товару перевізнику, але й факт доставки такого товару згідно з умовами контрактів до визначеної ними Точки Доставки.

Зі змісту представлених до матеріалів справи коносаментів таких даних не підтверджується, оскільки за змістом п. 19 Розділу "Вступ" Правил Інкотермс-2000 вони лише підтверджують поставку товару на борт судна, укладення договору перевезення та можуть засвідчувати передання прав на товар у дорозі іншій стороні шляхом передачі їй паперового документа.

Належним та допустимим доказом щодо доставки спірного товару в порт Одеса слід було б вважати, зокрема, митні декларації оформлені та прийняті контролюючим органом з усіма необхідними додатковими документами, проте, представлені їх копії до матеріалів справи, як зазначалось вище, містять численні дефекти, про які відзначив Вищий господарський суд України, щодо змісту їх оформлення та при цьому більша частина є нечитабельною щодо нанесених на такі документи відбитків печаток.

Одне лише відображення у копіях таких декларацій даних про спірний товар, не може підтверджувати його надходження до порту Одеса та митну територію України загалом за обставин відсутності на них зроблених у визначеному чинним законодавством відміток митних органів про митне оформлення такого товару.

Твердження позивача про те, що оригінали відповідних документів були правомірно знищені, з огляду на закінчення строків їх зберігання, не можуть звільняти від обов'язку доказування обставин реальності спірних операцій з поставки.

При цьому, суд звертає увагу на те, що позивачем не лише не представлено належних доказів знищення оригіналів спірних митних декларацій, але й доказів спроби їх відновити шляхом звернення до митних органів, митних декларантів тощо.

Також слід зазначити, що представником відповідача під час розгляду справи в апеляційному порядку було надано лист Т.в.о. Голови комісії з реорганізації Кіровоградської митниці Міндоходів Седеля С.Є. № 113/03/11-70-51 від 06.03.15, зі змісту якого вбачається, що митне оформлення товару, зазначених у листі Кіровоградської митниці Міндоходів від 26.12.2014 №2015/03/11-70-51, відповідно до даних відомчого програмно-інформаційного комплексу ,,Інспектор-2006" здійснювалось на підставі зовнішньоекономічних договорів від 14.07.2006 № 044 та від 27.11.2007 № 27/11. Інформація стосовно договорів від 10.06.2006 № 10076 та від 22.11.2007 №11/07S та їх зв'язок із зовнішньоекономічними договорами від 14.07.2006 №044 та від 27.11.2007 № 27/11 у митниці відсутня.

За таких обставин, факт поставки товару є недоведеним, що в свою чергу виключає обставини настання страхового випадку.

Суд першої інстанції оминув своєю увагою наявні в матеріалах справи рішення судів у справах № 5011-37/9490-2012, № 5011-34/7131-2012 (т. ІІ а.с. 109 і 115).

Як встановлено судами у цих справах, права ВАТ „НАСК Оранта" цими договорами про відступлення права вимоги (№ 05-122 та № 05-121) не порушуються. З огляду на це у суду першої інстанції відсутні підстави для застосування ст. 83 ГПК України, оскільки ані права, ані законні інтереси сторін цього не вимагають, відтак і зв'язку з предметом позову, як того вимагає ст. 83, нема.

Суд першої інстанції пославшись на п. 2.1.4 дооворів страхування, не врахував п. 1.3 договорів страхування, з яких слідує, що терміном „Контракт" в договорах страхування іменуються відповідні контракти поставки. Таким чином, п. 2.1.4 договорів страхування забороняє відступати права вимоги з контрактів поставки, а не з договорів страхування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України суди в справах 5011-37/9490-2012, № 5011-34/7131-2012 дослідили обставини цих справ в тому числі договори страхування і договори про відступлення права вимоги, і не знайшли підстав для визнання договорів про відступлення прав вимоги недійсними. За таких обставин, чинність вказаних договорів не підлягає доказуванню в порядку ст. 35 ГПК України.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що договори про відступлення права вимоги № 05-122 та № 05-121 від 05.03.2015, укладені між Акціонерною компанією ,,Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S" та Товариством з обмеженою відповідальністю ,,Клімасан Україна", з моменту їх укладення не є належною підставою для набуття його сторонами прав та обов'язків згідно статей 11, 509 Цивільного кодексу України та статей 173, 174 Господарського кодексу України, зокрема - права позивача вимагати виконання обов'язку із сплати відповідачем страхового відшкодування за договорами страхування фінансового ризику № 10706/15 від 16.07.2006 та № 11/07S від 22.11.2007, стороною яких не є позивач, у зв'язку з недійсність договорів відступлення права вимоги є невірним.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність та недоведеність позовних вимог у даній справі в зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції наведеного вище не врахував, допустив неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до прийняття невірного рішення у даній справі.

Стосовно заяви про застосування позовної давності суд зазначає наступне, як вбачається з матеріалів справи в судовому засіданні, яке відбулося 04.08.2015 року представник відповідача підтримав свої пояснення у повному обсязі, а саме в частині договорів про уступку права вимоги та наголосила на недійсності даних договорів. Однак представник позивача не виявив бажання та не заявив в судовому засіданні про застосування позовної давності і тільки в суді апеляційної інстанції вирішив це зробити. Оскільки в такому разі спростовуються твердження позивача щодо неможливості заявлення в суді першої інстанції про сплив позовної давності, відсутні підстави задовольняти таку заяву в суді апеляційної інстанції.

Також вищезазначеним спростовуються твердження третьої особи наведені у поясненнях від 22.09.2015 року (арк.92-94том 7 судової справи).

Щодо твердження третьої особи що „...суд першої інстанції відновив відповідачу цю втрачену можливість..." (арк.94 том 7 судової справи). Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Оскільки була відсутня заява про застосування позовної давності у суду не було підстав розглядати питання про відновлення чи не відновлення можливості визнати договори недійсними, а тому з огляду на вище вказане дана заява залишається без задоволення.

Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими з підстав наведених вище, в зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 4 ч. 1 статті 104 ГПК України, неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

За наведених вище обставин, рішення господарського суду міста Києва від 04.08.2015 у справі № 5011-1/5679-2012 підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Клімасан Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2015 у справі № 5011-1/5679-2012 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2015 у справі № 5011-1/5679-2012 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Матеріали справи № 5011-1/5679-2012 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко