Постанова

від 06.10.2014 по справі 922/2292/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2014 р. Справа № 922/2292/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Плужник О.В., суддя Барбашова С.В. , суддя Істоміна О.А.

при секретарі Крупа О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Демченко О.О.

відповідача - Добровольський О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ Харківський плитковий завод", м. Харків (вх. №2325Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 05.08.14 року у справі № 922/2292/14

за позовом Приватного підприємства "МК-ПАК", м. Дніпропетровськ

до ПАТ "Харківський плитковий завод", м. Харків

про стягнення 63 401,16 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ПП "МК-ПАК", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ПАТ "Харківський плитковий завод" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу за договором поставки у розмірі 57356,00 грн., в т.ч. ПДВ, та штрафних санкцій у розмірі 6045,16 грн. у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору поставки № 15 від 30.12.2011 р. щодо оплати товару.

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.08.14 року по справі №922/2292/14 (суддя Доленчук Д.О.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з ПАТ "Харківський плитковий завод" на користь ПП "МК-ПАК" суму боргу за договором поставки №15 від 30.12.2011 року у розмірі 57356,00 грн., інфляційні у розмірі 3900,21 грн., 3% річних у розмірі 2144,95 грн. та суму судового збору в розмірі 1827,00 грн.

Відповідач, ПАТ "Харківський плитковий завод", не погодився з зазначеним рішенням, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права при його прийнятті, а також невідповідність висновків, викладених в рішенні обставинам справи та недоведеність обставин, які господарський суд визнав встановленими.

Апелянт зазначає, що судом при розрахунку штрафних санкцій за невиконання зобов'язання не було прийнято до уваги вимоги п. 6 ст. 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Судом же, на думку відповідача, застосовано штрафні санкції за період з 22.03.2013 року по 21.05.2014 року, тобто, за 14 місяців.

Просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 05.08.14 року по справі №922/2292/14 та припинити провадження по справі.

Стягнути з ПП "МК-ПАК" судовий збір за подачу апеляційної скарги.

Крім того, апелянтом надано письмові пояснення до апеляційної скарги, в яких останній зазначає, що відповідно до п. 3.1 договору поставки №15 від 30.12.2011 року оплата за товар здійснюється на підставі отриманого покупцем рахунку-фактури, який виписується постачальником в реалізацію замовлення, але оскільки ПАТ "Харківський плитковий завод" не отримував рахунків-фактур №СФ-0000035 від 15.02.2013 року та №СФ-0000033 від 12.02.2013 року, на які посилається в позовній заяві ПП "МК-ПАК", тож відповідач не міг порушити строки оплати за поставлений товар, оскільки подія (отримання рахунків - фактур), яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Позивач, ПП "МК-ПАК", надав відзив на апеляційну скаргу, в якому посилається на необгрунтованість апеляційної скарги відповідача. Зазначає, що оплата відповідачем за поставлений товар була здійснена частково і на момент винесення рішення заборгованість складала 57356,00 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків та банківською випискою, що наявні в матеріалах справи.

Акт звірки взаєморозрахунків, що було надано відповідачем, не містить даних щодо заборгованості на початок періоду 2014 року, а оплата здійснювалась некоректно (в банківських виписках зазначені рахунки-фактури на суми, що не відповідають дійсності та номери рахунків, що не існують). Позивач погашав дебіторську заборгованість послідовно, по факту оплати боргу, згідно договору №15 від 30.12.2011 року, про що свідчить оборотно-сальдова відомість по рах. 631. На підставі вікладеного, просить суд відхилити апеляційну скаргу.

Судова колегія, в межах вимог передбачених ст. 101 ГПК України, повторно розглянувши справу та перевіривши повноту, законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про залишення рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, 30 грудня 2011 року між сторонами було укладено договір поставки №15, відповідно до якого позивач зобов'язувався, в порядку та на умовах визначених договором, поставляти та передавати у власність відповідача визначений товар, а відповідач приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього договору.

Відповідно до умов договору поставки №15 від 30 грудня 2011 року та додаткової угоди №1 від 29 грудня 2012 року до договору від 15 лютого 2013 року, позивач здійснив поставку товару відповідачу, а саме - піддонів дерев'яних 1200x800 у кількості 1430 шт. на загальну суму 67925,00 грн. з ПДВ.

Зазначений товар був прийнятий відповідачем, про що свідчать оформлені первинні документи, а саме видаткові накладні №33 від 12.02.2013 року та № 35 від 15.02.2013 року, доручення №131 від 04.02.2013 року, товарно-транспортні накладні №0045 від 12.02.2013 року, №0047 від 15.02.2013 року, податкові накладні №9 від 12.02.2013 року та №11 від 15.02.2013 року.

Сума податку на додану вартість була включена до податкових зобов'язань позивача відповідного періоду та відображена у податкових накладних №9 від 12.02.2013 року та №11 від 15.02.2013 року з посиланням на договір поставки №15 від 30 грудня 2011 року.

Оплата за поставлений товар мала здійснюватись протягом семи календарних днів з моменту поставки товару, згідно рахунку-фактури, що видається позивачем при реалізації товару, на умовах договору на розрахунковий рахунок позивача (п. 3.1. договору).

Однак, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, оплата відповідача за поставлений товар була здійснена частково, що вбачається з оборотно-сальдової відомості по рах. 361 та підтверджено банківською випискою.

Таким чином, в рішенні суду першої інстанції обгрунтовано зазначено, що станом на 22 травня 2014 року заборгованість відповідача складає 57356,00 грн., яка рахується за відповідачем з 22.02.2013 року.

Доказів оплати вказаної заборгованості відповідачем до суду першої інстанції надано не було, а його посилання на відсутність заборгованості за договором зазначені у відзиві, обгрунтовано не прийняті судом першої інстанції до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів оплати вказаної заборгованості не надано відповідачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції.

Посилання відповідача на те, що судом при розрахунку штрафних санкцій за невиконання зобов'язання не було прийнято до уваги вимоги п. 6 ст. 232 ГК України та неправомірно застосовані штрафні санкції за період з 22.03.2013 року по 21.05.2014 року, тобто, за 14 місяців, не приймаються судом до уваги з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням викладеного, твердження відповідача щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання не має відношення до нарахованого індексу інфляції та трьох відсотків річних.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку, що сума боргу за договором поставки №15 від 30.12.2011 року у розмірі 57356,00 грн., інфляційні у розмірі 3900,21 грн. та 3% річних у розмірі 2144,95 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 05.08.2014 року у справі №922/2292/14 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та діючого законодавства, без порушень норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Таким чином, керуючись ст.ст. 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 49, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 05.08.2014 року у справі №922/2292/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 08.10.14

Головуючий суддя Плужник О.В.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Істоміна О.А.