Рішення

від 14.10.2014 по справі 920/1423/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.10.2014 Справа № 920/1423/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролідер М", м. Київ

до відповідача: Державного підприємства "Дослідне господарство Агрофірма

"Надія"

Інститут сільського господарства північного сходу Національної

академії аграрних наук України",с. Перехрестівка Роменьского

району Сумської області

про стягнення 138931 грн. 78 коп.

Суддя ДЖЕПА Ю.А.

За участю представників сторін:

від позивача: Алфімов В.В. (довіреність б/н від 18.12.2013 р.)

Від відповідача: не з'явився

При секретарі судового засідання Лєпковій О.О.

Суть спору: позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 90708 грн.93 коп. заборгованості, 12382 грн. 35 коп. пені, 15758 грн. 28 коп. 20% річних та 20082 грн. 22 коп. інфляційних збитків., а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи.

Позивач підтримує заявлені ним позовні вимоги в повному обсязі

Відповідачем 09.09.2014 року надіслано відзив на позовну заяву, в якому просить Товариству з обмеженою відповідальністю «Агролідер М» в позові відмовити повністю.

Представником позивача були подані до суду заперчення на відзив на позовну заяву б/н від 25.09.2014 р. та письмове пояснення до заперчення на відзив на позовну заяву б/н від 14.10.2014 р.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Між позивачем та відповідачем 20.03.2013 р. був укладений договір поставки № 3, за умовами пунктів 1.1, 1.2 якого в терміни, визначені договором, постачальник (Позивач) зобов'язується передати у власність Покупця (Відповідача) продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець (Відповідач)зобов'язується прийняти Товар і сплатити за нього грошову суму ( вартість, ціну), визначену договором.

20 березня 2013 року між позивачем та відповідачем було підписано Специфікацію № 1 до Договору поставки № 3, пунктами 1-3 якої визначено асортимент, кількість та ціну Товару на загальну вартість - 567 299 грн. 84 коп.

У своїй позовній заяві позивач зазначає, що згідно накладної № 14 від 24.04.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агролідер М» було відпущено, а Державним підприємством «Дослідне господарство Агрофірма «Надія» Інституту сільського господарства північного сходу Національної академії аграрних наук України» прийнято Товар на суму 541 317 грн. 44 коп., згідно накладної № 16 від 26.04.2013 року - на суму 1 780 грн. 00 коп., згідно накладної № 18 від 29.04.2013 року - на суму 12 284 грн. 00 коп., накладної № 19 від 30.04.2013 року - на суму 11 918 грн. 40 коп., накладної № 32 від 06.09.2013 року - на суму 26 190 грн. 00 коп., всього на загальну суму 593 489 грн. 84 коп., отже факт отримання відповідачем продукції за договором підтверджується вищевказаними матеріалами справи.

Згідно ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Відповідно до п. 3 Специфікації № 1 до Договору поставки № 3 від 20.03.2013 року встановлено, що оплата здійснюється по факту поставки товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника ( Позивача). Кінцевий розрахунок мав бути проведений до 01.10.2013 року.

Відповідно до п.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений кінцевий строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідачем не була здійснена оплата отриманого товару у повному обсязі в установлений строк, в наслідок чого виникла заборгованість у розмірі 204 172 грн. 24 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Сумської області від 03.02.2014 року у справі № 920/2078/13 стягнуто з Державного підприємства «Дослідне господарство Агрофірма «Надія» Інституту сільського господарства північного сходу Національної академії аграрних наук України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю « Агролідер М» 204 172 грн. 24 коп. заборгованості за товар, 7 739 грн. 49 коп. пені, 12 184 грн. 91 коп. 20% річних та 4 481 грн. 95 коп. судового збору.

У своєму відзиві на позовну заяву № 345 від 09.09.2014 року, відповідачем було вказано про сплату, стягнутих рішенням господарського суду Сумської області від 03.02.2014 року, суми основного боргу, пені, 20% річних та судового збору на загальну суму 224 879 грн. 59 коп., про що свідчать копії платіжних доручень, які містяться в матеріалах справи, а також про те, що станом на 25.07.2014 року Державне підприємство «Дослідне господарство Агрофірма «Надія» Інституту сільського господарства північного сходу Національної академії аграрних наук України» надіслало до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролідер М» листа з «Протоколом погодження оплати», однак відповіді на вищевказаний лист відповідач не отримав, а сам «Протокол погодження оплати» позивачем не підписано, тож, відповідач з вимогами позивача не погоджується, посилаючись на їх безпідставність, вважаючи умови даного Договору відповідачем повністю виконаними.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Пунктом 7.1 Постанови Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 року передбачено, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання. Таким чином, наявність судових актів про стягнення заборгованості, утому числі стосовно яких є ухвала про відстрочку або розстрочку виконання, не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору. Не виконуючи належним чином свої зобов'язання, відповідач порушив вимоги ст. 526 ЦК України - допустив прострочення грошового зобов'язання.

Відповідно до положень чинного законодавства, а саме: ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З наведеною нормою кореспондується і ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, згідно із якою господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 3.2 Договору поставки № 3 від 20.03.2013 року передбачено, що в тому випадку,коли курс іноземної валюти до гривні, що склався на міжбанківському валютному ринку України на день проведення розрахунків ( перерахування коштів) є вище за курс іноземної валюти на день укладення Додатку, Сторони для визначення суми належної до оплати, використовують таку формулу: С = А1/А2хВ, де

С - сума належна до оплати;

В - ціна Товару на момент підписання Договору;

А1 - (курс МВР дол.США чи Євро до гривні) на день перерахування коштів;

А2- (курс МВР дол.США чи Євро до гривні) на день підписання відповідного Додатку.

Таким чином, повна вартість Товару на день проведення оплати, згідно пунктів 3.2., 3.3 Договору поставки № 3 від 20.03.2013 року визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого Товару в доларах США/Євро на курс гривні щодо долара США/Євро на міжбанківському валютному ринку (МВР) і становить 294 881 грн. 17 коп.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною,що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару. Положення цієї частини про визначення ціни товару застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.

Як на одну з підстав заперечення проти позову відповідач у відзиві № 345 від 09.09.2014 року посилається на надсилання позивачу в липні 2014 року передбаченого п.3.3 Договору поставки № 3 від 20.03.2013 року «Протоколу погодження оплати».

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Пунктом 3.4 Договору поставки № 3 від 20.03.2013 року передбачено, що при відсутності підписаного сторонами «Протоколу погодження оплати», зобов'язання Покупця (відповідача) щодо повної оплати вартості отриманого Товару не вважається виконаним, що є підставою для застосування відповідних штрафних санкцій згідно з умовами Договору.

В своїх письмових поясненнях до заперечення на відзив на позовну заяву позивач зазначає про те, що « Протокол погодження оплати» був надісланий на адресу позивача рекомендованим листом № 4207300200379 тільки 06.09.2014 року, який був отриманий позивачем 15.09.2014 року. Як вбачається з матеріалів справи, даний протокол не підписаний, оскільки оплата проведена з порушенням пунктів 3.2, 3.3. Договору поставки № 3 від 20.03.2013 року та вимог ст..193 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 525,526,629,691 Цивільного кодексу України.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення 90 708 грн. 93 коп. основного боргу суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню .

В обґрунтування позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені позивач зазначає, що відповідачем в порушення умов договору не було проведено розрахунків за поставлений товар

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частина 6 статті 232 Господарського Кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 2921-ІІІ від 10.01.2002 р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.1.1 Договору встановлено, що за несвоєчасну оплату продукції Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожен день прострочення.

Пунктом 7.9 Договору сторони встановили, що стягнення штрафних санкцій ( пені, штрафу, процентів) за даним договором відповідно до п.6 ст. 232 Господарського кодексу України, не обмежуються строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 років.

Рішенням господарського суду Сумської області від 03.02.2014 року у справі № 920/2078/13 стягнуто з Державного підприємства «Дослідне господарсьво Агрофрма «Надія» Інституту сільського господарства північного сходу Національної академії аграрних наук України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролідер М» пеню в розмірі 7 7369 грн. 49 коп. за період з 15.09.2013 року по 16.01.2014 року.

Таким чином за період з 17.01.2014 року по 04.08.2014 року пеня в розмірі 12 382 грн. 35 коп. відповідачем не сплачена.

Оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачене діючим законодавством України та умовами договору, пеня нарахована відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та вимог ст.232 Господарського кодексу України, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 12 382 грн. 35 коп. також є обґрунтованими і підлягають задоволенню на підставі ст.ст. 549-552 Цивільного Кодексу України, ст. 232 Господарського Кодексу України.

Крім того, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по вищевказаному договору позивач просить стягнути з відповідача 15 758 грн. 28 коп. 20% річних та 20 082 грн. 22 коп. інфляційних втрат.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Пунктом 7.7 Договору встанолено, що в разі невиконання Покупцем (відповідачем) зобовязань щодо оплати отриманого Товару та невиконання зобовязань передбачених розділом 3 цього Договору Покупець (відповідач), відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь Постачальника (позивача) крім суми заборгованості 20 % річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним Додатком до Договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої заборгованості.

Рішенням господарського суду Сумської області від 03.02.2014 року у справі № 920/2078/13 з відповідача на користь позивача стягнуто 12 185 грн. 91 коп. 20% річних з 15.09.2013 року по 16.01.2014 року.

Отже, 20% річних від простроченої суми за період з 17.01.2014 року по 04.08.2014 року становлять - 15 758 грн. 28 коп.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної оплати за поставлений товар, а також те, що право позивача щодо стягнення інфляційних збитків та 20 % річних передбачене ст. 625 Цивільного кодексу України, господарський суд вважає правомірними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 20 082 грн. 22 коп. інфляційних втрат та 15 758 грн. 28 коп. 20 % річних.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони, також якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи, що відповідач порушив умови договірних зобов'язань, з нього на користь позивача підлягають стягненню 2 779 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування витрат останнього зі сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 509, 526-527, 610, 611, 625 ,629, 691 Цивільного кодексу України, ст. 173, 193, 232 Господарського кодексу України, ст. ст. 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство Агрофірма «Надія» Інституту сільського господарства північного сходу Національної академії аграрних наук України» (42073, Сумська область, Роменський район, с. Перехрестівка, вул. Леніна, б. 63, код 00729639) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролідер М» (01042, м. Київ вул. Академіка Філатова, буд.10-А, оф. 3/9, код 38605907) 90 708 грн. 93 коп. основного боргу, 12 382 грн. 35 коп. пені, 15 758 грн. 28 коп. 20 % річних, 20 082 грн. 22 коп. інфляційних втрат, 2 779 грн. 00 коп . відшкодування витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 17.10.2014 р.

СУДДЯ Ю.А. ДЖЕПА