Постанова

від 26.02.2015 по справі 920/1423/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "26" лютого 2015 р.                                                                  Справа № 920/1423/14              Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Бородіна Л.І., суддя Лакіза В.В. при секретарі Катренко І.С. за участю представників: позивача - не з'явився,     відповідача - не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство Агрофірма "Надія" Інституту сільського господарства північного сходу Національної академії аграрних наук України" (вх. №530С/2) на рішення господарського суду Сумської області від 14.10.14 у справі № 920/1423/14                 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролідер М", м. Київ до Державного підприємства "Дослідне господарство агрофірма "Надія" інституту сільського господарства північного сходу Національної академії аграрних наук України", с. Перехрестівка Роменського району Сумської області про стягнення 138 931,78 грн., ВСТАНОВИЛА: Рішенням господарського суду Сумської області від 14.10.2014 р. у справі №920/1423/14 (суддя Джепа Ю.А.) позов задоволено. Стягнуто з Державного підприємства "Дослідне господарство агрофірма "Надія" інституту сільського господарства північного сходу Національної академії аграрних наук України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролідер М" 90708,93 грн. основного боргу, 12382,35 грн. пені, 15758,28 грн. двадцяти відсотків річних, 20082,22 грн. інфляційних втрат, 2779,00 грн. відшкодування витрат зі сплати судового збору. Рішення мотивовано тим, що позовні вимоги правомірні та обґрунтовані у відповідності з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, а відповідач не надав доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань щодо повної оплати поставленого товару або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог. Державне підприємство "Дослідне господарство агрофірма "Надія" інституту сільського господарства північного сходу Національної академії аграрних наук України" (далі - ДП "Дослідне господарство агрофірма "Надія") не погодилось з зазначеним рішенням місцевого господарського суду, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, які мають значення для справи, порушення вимог чинного законодавства, просить рішення господарського суду Сумської  області від 14.10.2014 р. у справі №920/1423/14 скасувати і постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на  повне погашення ним свого боргу перед ТОВ "Агролідер М" в сумі 224879,59 грн., та, зокрема, зазначає, що останню суму  боргу перерахував позивачу 23.07.2014 р., отже, на думку ДП "Дослідне господарство агрофірма "Надія", подальше нарахування штрафних санкцій та перерахунок сум до сплати є зловживанням правом з боку позивача. Також скаржник зазначає, що оскільки пеня є способом забезпечення, яке в даному випадку припинилося 23.07.2014 р., то нарахування пені після цієї дати суперечить чинному законодавству та суті інституту забезпечення зобов'язання.    Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 р. апеляційну скаргу ДП "Дослідне господарство агрофірма "Надія" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 26.02.2015 р. Сторони своїх представників в судове засідання 26.02.2015 р. не направили, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчить відмітка відділу документального забезпечення та контролю Харківського апеляційного господарського суду на оригіналі ухвали від 26.01.2015 р. (а. с. 122). Крім того, сторони не виконали  вимоги ухвали апеляційного суду від 26.01.2015 р. стосовно надання: заявнику скарги – письмових пояснень з посиланням на відповідні норми чинного  законодавства  в обгрунтуваня своєї позиції у справі та докази на підтвердження фактів, викладених в апеляційній скарзі; позивачу – відзиву на апеляційну скаргу з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обгрунтування своєї позиції у справі та докази на підтвердження своїх заперечень. Враховуючи факт належного повідомлення сторін про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, що п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній документами. Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне. Як свідчать матеріали справи, між сторонами у справі 20.03.2013 р. було укладено договір поставки №3, за умовами пунктів 1.1, 1.2 якого в терміни, визначені договором, постачальник (позивач) зобов'язується передати у власність покупця (відповідача) продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець (відповідач)зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму ( вартість, ціну), визначену договором, а також підписано специфікацію №1 до договору поставки № 3, пунктами 1-3 якої визначено асортимент, кількість та ціну товару на загальну вартість 567299,84 грн., строк поставки до 01.05.2013 р. Місцевим господарським судом встановлено: - за накладною №14 від 24.04.2013 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Агролідер М" було відпущено, а Державним підприємством "Дослідне господарство Агрофірма "Надія" прийнято товар на суму 541317,44 грн.,      - за накладною №16 від 26.04.2013 р. – на суму 1780,00 грн., - за накладною №18 від 29.04.2013 р. – на суму 12284,00 грн., - за накладною №19 від 30.04.2013 р. – на суму 11918,40 грн., - за накладною №32 від 06.09.2013 р. – на суму 26190,00 грн., всього на загальну суму 593489,84 грн., отже, факт отримання відповідачем продукції за договором підтверджується вищевказаними матеріалами справи (а. с. 15-19). Відповідно до п.3 специфікації №1 до договору поставки №3 від 20.03.2013 р.   оплата здійснюється по факту поставки товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника ( позивача). Кінцевий розрахунок мало бути проведено до 01.10.2013 р.(а. с. 14). Відповідачем не була здійснена оплата отриманого товару у повному обсязі в установлений строк, внаслідок чого у нього перед позивачем виникла заборгованість  за розрахунками позивача у розмірі 204172,24 грн.   З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Сумської області від 03.02.2014 р. у справі №920/2078/13 стягнуто з Державного підприємства "Дослідне господарство Агрофірма "Надія" Інституту сільського господарства північного сходу Національної академії аграрних наук України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролідер М" 204172,24 грн. заборгованості за товар, 7739,49 грн. пені, 12184,01 грн. 20% річних та 4481,95 грн. судового збору. У господарському суді першої інстанції також встановлено, що відповідач    сплатив стягнуті рішенням господарського суду Сумської області від 03.02.2014 р. основний борг, пеню, 20% річних та судовий збір на загальну суму 224879,59 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких долучені до матеріалів справи (а. с. 25-34). 07.08.2014 р. позивач, посилаючись на порушення відповідачем пунктів 3.2, 3.3, 7.1.1., 7.9. договору поставки №3 від 20.03.2013 р., та керуючись ст. ст. 611, 549 Цивільного кодексу України, ст. ст. 230, 232 Господарського кодексу України,  звернувся до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з  відповідача основного боргу в розмірі 90708,93 грн., 12382,35 грн. пені, 15758,28 грн. 20% річних та 20082,22 інфляційних, а всього - 138931,78 грн. Так, пунктом 3.2. договору передбачено, що в тому випадку, коли курс іноземної валюти до гривні, що склався на міжбанківському валютному ринку України на день проведення розрахунків ( перерахування коштів) є вище за курс іноземної валюти на день укладення додатку, сторони для визначення суми належної до оплати, використовують таку формулу: С = А1/А2хВ, де С – сума належна до оплати; В – ціна товару на момент підписання договору; А1 – (курс МВР дол.США чи євро до гривні) на день перерахування коштів; А2- (курс МВР дол.США чи євро до гривні) на день підписання відповідного додатку. Згідно з пунктом 3.3. вказаного договору всі платежі за цим договором  здійснюються покупцем з врахуванням п. 3.2. договору. На підтвердження виконання  остаточного розрахунку за відповідним додатком або договором в цілому, підписують протокол погодження оплати. Ініціатива підписання протоколу покладається на покупця. Пунктом 3.4 договору передбачено, що при відсутності підписаного сторонами протоколу погодження оплати, зобов'язання покупця (відповідача) щодо повної оплати вартості отриманого товару не вважається виконаним, що є підставою для застосування відповідних штрафних санкцій згідно з умовами договору. Таким чином, повна вартість товару на день проведення оплати, згідно з пунктами 3.2., 3.3 договору поставки №3 від 20.03.2013 р. повинна визначатись шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого товару в доларах США/євро на курс гривні щодо долара США/євро на міжбанківському валютному ринку (МВР) і становить 294881,17 грн. Враховуючи, що відповідач сплатив 204172,24 грн. боргу за договором поставки №3 від 20.03.2013 р., в нього залишився борг перед позивачем в розмірі 90708,93 грн. (294881,17 грн. - 204172,24 грн.). Крім того, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за вищевказаним договору позивач просив стягнути з відповідача 12382,35 грн. пені, 15758,28 грн. двадцяти відсотків річних, 20082,22 грн. інфляційних втрат. 14.10.2014 р. місцевим господарським судом було прийнято оскаржуване рішення про задоволення  позову. Надаючи правову кваліфікацію  даним правовідносинам, колегія суддів зазначає таке. Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з положеннями чинного законодавства, а саме ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. З наведеною нормою кореспондується і ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, згідно з якою господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що одна сторона - постачальник зобов'язується передати у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму, що кореспондується з положеннями ст. 712 Цивільного кодексу України. Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до п.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений кінцевий строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Пунктом 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 р. передбачено, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання. Таким чином, наявність судових актів про стягнення заборгованості, не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Згідно з п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору. Виходячи з наведеного, колегія суддів зазначає, що відповідач допустив прострочення грошового зобов'язання. Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена, виходячи  з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару. Положення цієї частини про визначення ціни товару застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання. Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду стосовно задоволення позову в частині стягнення 90708,93 грн. основного боргу.   Щодо зауваження заявника скарги про не підписання позивачем протоколу погодження оплати, який, на думку відповідача, підтверджує факт погашення заборгованості за договором №3 від 20.03.2013 р. в сумі 224879,59 грн., колегія суддів зазначає: з пункту 3.3. цього договору випливає, що протокол погодження оплати підписують на підтвердження виконання остаточного розрахунку за відповідним додатком або договором в цілому. Оскільки оплата товару була проведена, в порушення пункту 3.2 договору поставки №3 від 20.03.2013 р. та вимог ст.193 Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 526, 629, 691 Цивільного кодексу України, без врахування курсу іноземної валюти на день проведення  розрахунків (перерахування коштів), то у позивача, відповідно, були підстави для відмови від підписання протоколу погодження оплати. Відповідно до вимог ст. ст. 610-612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Статтею 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора  зобов'язаний  сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів. Позивач нарахував та пред'явив до стягнення з відповідача за період з 17.01.2014 р. по 04.08.2014 р. пеню в розмірі 12382,35 грн.     Пунктом 7.1.1. договору встановлено, що за несвоєчасну оплату продукції покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожен день прострочення. Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Пунктом 7.9 договору сторони узгодили, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним договором, відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, не обмежуються строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 років. Відповідно до ст. 3  Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №2921-ІІІ від 10.01.2002 р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Рішенням господарського суду Сумської області від 03.02.2014 р. у справі № 920/2078/13 стягнуто з Державного підприємства “Дослідне господарсьво Агрофрма “Надія” Інституту сільського господарства північного сходу Національної академії аграрних наук України” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролідер М" пеню в розмірі 77369,49 грн. за період з 15.09.2013 року по 16.01.2014 р., отже, за період з 17.01.2014 р. по 04.08.2014 р. пеня в розмірі 12382,35 грн. відповідачем не сплачена. Таким чином, оскільки право позивача на стягнення з відповідача пені передбачене діючим законодавством України та умовами договору, пеня нарахована  відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та вимог ст.232 Господарського кодексу України, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 12382,35 грн. також є обґрунтованими і підлягають задоволенню на підставі ст.ст. 549-552 Цивільного Кодексу України. Як вже було зазначено, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за договором поставки позивач просив стягнути з відповідача 15758,28 грн. 20% річних та 20082,22  грн. інфляційних втрат. Згідно з пунктом 7.7 договору в разі невиконання покупцем (відповідачем) зобов'язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов'язань, передбачених розділом 3 цього договору, покупець (відповідач), відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника (позивача), крім суми заборгованості, 20 % річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним додатком до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої заборгованості. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Сумської області від 03.02.2014 р. у справі № 920/2078/13 з відповідача на користь позивача стягнуто 12185,91 грн. 20% річних з 15.09.2013 р. по 16.01.2014 р. Отже, місцевий господарський суд правомірно стягнув з відповідача за період з 17.01.2014 р. по 04.08.2014 р. 20% річних від простроченої суми в заявленому позивачем розмірі - 15758,28 грн.   Також, враховуючи, що право позивача на стягнення інфляційних втрат передбачене  ст. 625 Цивільного кодексу України, колегія суддів,перевіривши розрахунки, погоджується з висновком місцевого господарського суду стосовно  задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 20082,22 грн. інфляційних втрат.   Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України доказами у справі є будь –які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. З урахуванням викладених обставин, колегія суддів зазначає, що відповідач ні під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності викладених заперечень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами, тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Сумської області від  14.10.2014 р.   На підставі зазначеного та керуючись ст. ст. 33, 34, 99, п.1 ст. 103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство агрофірма "Надія" інституту сільського господарства північного сходу Національної академії аграрних наук України", с. Перехрестівка Роменського району Сумської області  залишити без задоволення.   Рішення господарського суду Сумської області від 14.10.2014 р. у справі № 920/1423/14   залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку. Повний текст постанови складено   03.03.15 Головуючий суддя                                                                    Гетьман Р.А. Суддя                                                                                           Бородіна Л.І.   Суддя                                                                                           Лакіза В.В.