Постанова

від 17.10.2014 по справі 922/2135/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2014 року Справа №922/2135/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.

при секретарі Кузнєцовій І.В.

за участю представників:

позивач - Києнко Я.Д.;

відповідач - Чумаченко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2249Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 29 липня 2014 року у справі №922/2135/14,

за позовом Концерну "Військторгсервіс", м. Київ,

до Приватної фірми "Антраес", м. Чугуїв, Харківська область,

про розірвання договору оренди нерухомого майна, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 29 липня 2014 року (суддя Бринцев О.В.) позов задоволено. Розірвано договір оренди державного майна №85, що знаходиться в управлінні Міністерства оборони України від 01 січня 2003 року. Стягнуто з Приватної фірми "Антарес" на користь Концерну "Військторгсервіс" 1218,00 грн. судового збору.

Відповідач, ПФ "Антарес", з рішенням суду першої інстанції не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та припинити провадження у справі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства.

Позивач через канцелярію суду надав відзив на скаргу, в якому просив рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Як правомірно встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, між Державним підприємством "Центральна торгівельно-закупівельна база Міністерства оборони України" (орендодавець) та приватною фірмою "Антарес" (орендар) 01 січня 2003 року було укладено договір №85 оренди державного майна, що знаходиться в управлінні Міністерства оборони України на частку нежитлового приміщення загальною площею 344,62 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Чугуїв, вул. Горішного (далі - Договір).

Сторони уклали Договір строком на 2 роки з 1 січня 2003 року до 1 січня 2005 року (п. 10.1 Договору).

Судом попередньої інстанції встановлено, що на підтвердження передачі майна за договором позивачем надано разом із позовною заявою додаток №2 прийому-передачі нежитлових приміщень в оренду, який не містить ані дати складення, ані підпису начальника ЦТЗБ МОУ "ХТЗБ" Пахомової Л.Ф., ані печатки особи, що передає майно.

Окрім того, до Договору сторонами було укладено ряд додаткових угод.

Так, додатковою угодою від 30 грудня 2004 року дію Договору було продовжено на 1 рік, а саме з 01 січня 2005 року по 01 січня 2006 року.

Додатковою угодою від 29 грудня 2005 року дію Договору було продовжено на 1 рік, а саме з 01 січня 2006 року по 01 січня 2007 року.

Додатковою угодою від 10 листопада 2006 року дію Договору було продовжено на 11 місяців, а саме з 01 січня 2007 року по 30 листопада 2007 року.

У період дії договору, наказом Міністра оборони України від 05 квітня 2007 року Державне підприємство "Центральна торгівельно-закупівельна база Міністерства оборони України" було реорганізовано шляхом приєднання його до Концерну "Військторгсервіс". При цьому було визначено, що всі права та обов'язки ДП "Центральна торгівельно-закупівельна база Міністерства оборони України" переходять до Концерну "Військторгсервіс".

Додатковою угодою від 30 листопада 2007 року дію Договору було продовжено на 11 місяців - з 01 грудня 2007 року по 30 листопада 2008 року.

При цьому, стосовно даної додаткової угоди, що була підписана з боку Державного підприємства "Центральна торгівельно-закупівельна база Міністерства оборони України", що вже на той момент було реорганізовано, дію договору № 85 від 01 січня 2003 року було продовжено на 11 місяців, а саме з 01 грудня 2007 року по 30 листопада 2008 року, позивач вказує, що для укладення даної угоди у ДП "Центральна торгівельно-закупівельна база Міністерства оборони України" не було жодних повноважень.

Додатковою угодою від 31 липня 2007 року дію Договору було продовжено на 5 місяців, а саме з 01 серпня 2007 року по 31 грудня 2007 року. Дана угода була підписана начальником Харківської філії Концерну "Військторгсервіс".

Додатковою угодою від 28 березня 2008 року дію Договору було продовжено на 2 роки і 9 місяців, а саме з 01 квітня 2008 року по 31 грудня 2010 року. Дана угода також була підписана начальником Харківської філії Концерну "Військторгсервіс".

Угодою про внесення змін до Договору № 85 від 01 січня 2003 року оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 01 липня 2012 року сторони підтвердили, що з моменту підписання та скріплення печатками цієї угоди, попередня редакція Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №85 від 01.01.2003 року з усіма наступними змінами і доповненнями, внесеними до нього, внесеними шляхом підписання і скріплення печатками відповідних угод, вважається такою, що втратила юридичну силу.

Господарським судом у рішенні зазначено, що угодою про внесення змін до Договору № 85 від 01 січня 2003 року від 01 липня 2012 року вищевказаний договір було викладено в новій редакції, а саме:

Передано в оренду індивідуально визначене нерухоме майно - нежитлові приміщення за адресою: м. Чугуїв, вул. Гвардійська, 4 , площею 481, 74 кв. м.; м. Чугуїв, вул. Гвардійська 8, площею 304, 10 кв. м., м. Чугуїв, вул. Горішного, 122-А, площею 462,00 кв. м.; м. Чугуїв, вул. Р. Люксембург, 24, площею 742,70 кв. м.; м. Чугуїв, вул. Комарова, 1, площею 74, 70 кв. м.; м. Балаклея, вул. Першого Травня, 8, площею 472, 60 кв. м.; м. Чугуїв, в/ч А - 0501, площею 40 кв. м.; Харківська обл., Куп'янський р-н., с. Курилівка -1, 17-А, площею 142, 80 кв. м.; м. Харків, вул. Кільцевий проїзд, 1, площею 8457, 70 кв. м. (в тому числі залізничні шляхи); м. Харків, вул. Переможців, 6-А, площею 789, 76 кв. м.; м. Харків, вул. С. Тархова, 13, площею 111, 50 кв. м.; м. Харків, вул. Полтавський шлях, 179-В, площею 205, 00 кв.м.

Визначено Концерн "Військторгсервіс" орендодавцем.

Укладено з 01 липня 2012 по 01 липня 2017 року - тобто на 5 років.

За змістом п.3.1. договору (в редакції визначеній угодою від 01.12.2012 р.), орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 №786 (зі змінами), і становить за домовленістю сторін за базовий місяць оренди - червень 2012 року 86.821,44грн. з ПДВ.

Додатковою угодою від 01.01.2013 року до договору індивідуально визначеного нерухомого майна від 01 січня 2013 року № 85 вищевказаний договір було викладено в новій редакції, а саме:

Передано в оренду індивідуально визначене нерухоме майно - нежитлові приміщення за адресою: м. Полтава, вул. Гребінки, 26-а, площею 1800 кв. м.; м . Полтава, вул. 1100 річчя Полтави 14/а-22, площею 1600 кв.м. (акт приймання-передачі від 01.01.2013р., а.с. 38, підписаний сторонами та скріплений печатками).

В редакції угоди від 01.01.2013р. цей договір діє з моменту його укладення і до 01 липня 2017 року включно (п.10.1. договору).

Згідно п. 3.1. договору (в редакції визначеній угодою від 01.01.2013р.), орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 №786 (зі змінами), і становить за домовленістю сторін за місяць оренди - 34.000,00 грн. з ПДВ.

Пунктом 3.6. договору (в редакції визначеній угодою від 01.01.2013 р.), сторонами погоджено, що не пізніше 15 числа наступного місяця за поточним місяцем, орендар вносить орендну плату за попередній місяць на рахунок орендодавця.

Підставою звернення із даним позовом до суду позивач вказує те, що станом на 23 травня 2014 року за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 451.903,48грн., в якості правових підстав посилається на норми ч.2 ст. 651, ч.1 ст. 652 ЦК України.

Колегія суддів, виходячи з аналізу наведеного, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, зазначає наступне.

Договір оренди державного майна, що знаходиться в управлінні Міністерства оборони України від 01.01.2003р. №85 є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Вказаний договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань.

Як встановлено статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Стаття 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У статті 175 Господарського кодексу України зазначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до п. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі статтею 759 Цивільного кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно із п. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно та в повному обсязі.

Частина 1 та 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 3.6 Договору в редакції Додаткової угоди від 01.01.2013 р. строк виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті орендних та інших платежів за Договором на момент розгляду справи настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, що кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 598 Цивільного кодексу України припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

З огляду на наведені приписи чинного законодавства, сторони при підписанні спірного договору та ряду додаткових угод до нього, визначили його умови, в тому числі щодо строку дії цього договору, умов його припинення та відмови від договору.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем взяті на себе зобов'язання за спірним договором щодо сплати орендних платежів виконані не були, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість. Такі дії відповідача щодо несплати орендних платежів свідчать про порушення прав позивача.

У відповідності до положень статті 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитись від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Заборгованість відповідача по сплаті орендних платежів у розмірі 451.903,48грн., що за твердженням позивача утворилася станом на 23.05.2014р., відповідачем не спростована, доказів її оплати до суду не надано, не міститься таких доказів і в матеріалах справи.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює обмеження щодо відмови від договору і визначає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною.

У даному випадку, підставою звернення до суду за захистом порушених прав стало невиконання відповідачем свого зобов'язання за Договором щодо своєчасної сплати орендних платежів.

Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", приписи якої кореспондуються з приписами статті 284 Господарського кодексу України, визначено, що орендна плата з урахуванням її індексації, є істотною умовою договору.

З аналізу наведених норм вбачається, що підставою зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору є істотне порушення договору другою стороною. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом з урахуванням того, що істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

В силу статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок розірвання договору.

У відповідності до приписів статті 188 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Щодо твердження заявника скарги про порушення місцевим судом норм процесуального права та прийняття рішення за його відсутності, колегія суддів зауважує, що судом попередньої інстанції виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. за №75.

Відповідно до пункту 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч.1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - зазначеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

В даному випадку, в матеріалах справи містяться повернута на адресу суду, адресована відповідачу копія ухвали господарського суду Харківської області від 02.06.2014 року про порушення провадження у справі, надіслана йому рекомендованим листом - з відміткою «Укрпошти» «за закінченням терміну зберігання».

На підставі чого господарським судом було відкладено розгляд справи.

Однак, копія ухвали суду про відкладення розгляду справи від 19.06.2014 року, адресована відповідачу, також повернулась на адресу суду з такою ж відміткою.

З аналізу вимог ст. 64, 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо.

Статтею 69 Господарського процесуального кодексу України на господарський суд покладено обов'язок вирішення спору у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Враховуючи неявку у судове засідання відповідача, суд задовольнив клопотання позивача про продовження терміну розгляду справи спору за межами двохмісячного строку; продовжено строк розгляду спору на 15 днів.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій.

На підставі наведеного, на думку колегії суддів, не вбачається об'єктивних причин, які б завадили заявнику апеляційної скарги скористуватись своїми правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України.

Тобто, суд першої інстанції вжив усіх заходів щодо належного повідомлення учасників процесу про дату і місце розгляду справи, сторона не була позбавлена можливості прийняти участь у засіданнях суду.

Крім того, апелянт у скарзі зазначає, що бажав розв'язати спір в досудовому порядку, як-то передбачено умовами спірного договору, і погасив заборгованість на загальну суму 393463,88 грн. за орендну плату за договором №85 від 01.01.2003 року, однак судом першої інстанції не було взято до уваги цього факту.

Втім, колегія суддів звертає увагу на той факт, що відповідачем до матеріалів справи на момент розгляду справи в суді першої інстанції зазначені платіжні доручення не надавались, у зв'язку з чим, дослідити і оцінити такі докази місцевим судом не вбачалось за можливе.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Враховуючи те, що у відповідача виникла заборгованість з орендної плати, доказів її погашення в матеріалах справи немає, то, колегія суддів вбачає в даному випадку достатність правових підстав для розірвання договору.

Згідно пунктів 2, 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23 березня 2012 року "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду попередньої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки грунтується на всебічному, повному, об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, у зв'язку з чим, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 29 липня 2014 року у справі №922/2135/14 залишити без змін.

Повний текст постанови по справі складений 17.10.2014 року.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Россолов В.І.