Постанова

від 26.11.2014 по справі 922/2135/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2014 року Справа № 922/2135/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Остапенка М.І. суддів Гончарука П.А. Стратієнко Л.В. (доповідач) з участю представників: позивача: відповідача: не з'явився не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватної фірми "Антарес" на рішення та постановуГосподарського суду Харківської області від 29 липня 2014 року Харківського апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2014 року у справі№ 922/2135/14 за позовомконцерну "Військторгсервіс" доприватної фірми "Антарес" про розірвання договору ВСТАНОВИВ:

У травні 2014 р. позивач звернувся до суду з позовом про розірвання, укладеного 01.01.2003 між сторонами договору оренди державного майна № 85, що знаходиться в управлінні Міністерства оборони України.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 29.07.2014 (суддя - Бринцев О.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 (головуючий - Бондаренко В.П., судді - Ільїн О.В., Россолов В.В.), позов задоволено.

Розірвано договір оренди державного майна, що знаходиться в управлінні Міністерства оборони України № 85 від 01.01.2003 та стягнуто з приватної фірми "Антарес" на користь концерну "Військторгсервіс" судові витрати.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неповноту встановлення обставин справи при вирішенні спору і неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено господарськими судами, 01.01.2003 між ДП "Центральна торгівельно-закупівельна база Міністерства оборони України" (орендодавець) та ПФ "Антарес" (орендар) було укладено договір № 85 оренди державного майна, що знаходиться в управлінні Міністерства оборони України, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування частку нежитлового приміщення, загальною площею 344,62 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Чугуїв, вул. Горішного.

У п. 10.1. договору сторони погодили строк дії договору на 2 роки з 01.01.2003 по 01.01.2005.

Факт передачі майна за договором підтверджується додатком № 2 прийому-передачі нежитлових приміщень в оренду, який не містить дати складення, підпису начальника ЦТЗБ МОУ "ХТЗБ" Пахомової Л.Ф. та печатки особи, що передає майно.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, додатковими угодами до договору сторони неодноразово продовжували строк його дії.

У продовж дії договору, наказом Міністра оборони України від 05.04.2007 ДП "Центральна торгівельно-закупівельна база Міністерства оборони України" було реорганізовано шляхом приєднання його до концерну "Військторгсервіс". Всі права та обов'язки ДП "Центральна торгівельно-закупівельна база Міністерства оборони України" перейшли до позивача.

Угодою від 01.07.2012 про внесення змін до договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 85 від 01.01.2003 сторони погодили, що з моменту підписання та скріплення печатками цієї угоди, попередня редакція договору оренди № 85 від 01.01.2003 з усіма наступними змінами і доповненнями, внесеними до нього, шляхом підписання і скріплення печатками угод, вважається такою, що втратила юридичну силу.

Як встановлено судами, угодою від 01.07.2012 про внесення змін до договору № 85 договір було викладено в новій редакції, а саме - концерн "Військторгсервіс" (орендодавець) передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуальне визначене нерухоме майно - нежитлові приміщення (майно) за адресою: м. Чугуїв, вул. Гвардійська, 4, площею 481, 74 кв. м; м. Чугуїв, вул. Гвардійська 8, площею 304, 10 кв. м; м. Чугуїв, вул. Горішного, 122-А, площею 462,00 кв. м; м. Чугуїв, вул. Р. Люксембург, 24, площею 742,70 кв. м; м. Чугуїв, вул. Комарова, 1, площею 74, 70 кв. м; м. Балаклея, вул. Першого Травня, 8, площею 472, 60 кв. м; м. Чугуїв, в/ч А - 0501, площею 40 кв. м; Харківська обл., Куп'янський р-н., с. Курилівка-1, 17-А, площею 142, 80 кв. м; м. Харків, вул. Кільцевий проїзд, 1, площею 8 457, 70 кв. м (в тому числі залізничні шляхи); м. Харків, вул. Переможців, 6-А, площею 789, 76 кв. м; м. Харків, вул. С. Тархова, 13, площею 111, 50 кв. м; м. Харків, вул. Полтавський шлях, 179-В, площею 205, 00 кв.м".

Договір укладено на 5 років з 01.07.2012 по 01.07.2017.

Відповідно до п. 3.1. договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 04.10.95 (зі змінами), і становить за домовленістю сторін за базовий місяць оренди - червень 2012 року 86 821,44 грн з ПДВ.

Додатковою угодою від 01.01.2013 до договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна № 85, договір було викладено в новій редакції: "Передано в оренду індивідуально визначене нерухоме майно - нежитлові приміщення за адресою: м. Полтава, вул. Гребінки, 26-а, площею 1 800 кв. м; м. Полтава, вул. 1100 річчя Полтави, 14/а22, площею 1600 кв.м.

Факт передачі майна підтверджується актом приймання-передачі від 01.01.2013, який підписаний сторонами та скріплений печатками сторін (а.с. 38, т. 1).

В угоді від 01.01.2013 сторони погодили строк дії договору з моменту його укладення до 01.07.2017.

Згідно з п. 3.1. договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 04.10.95 (зі змінами), і становить за домовленістю сторін за місяць оренди - 34 000,00 грн з ПДВ.

Пунктом 3.6. договору встановлено, що не пізніше 15 числа наступного місяця за поточним місяцем, орендар вносить орендну плату за попередній місяць на рахунок орендодавця.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судами, станом на 23.05.2014 відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість з орендної плати у розмірі 451 903,48 грн.

Предметом спору є розірвання договору оренди державного майна, що знаходиться в управлінні Міністерства оборони України № 85 від 01.01.2003 на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України, ч. 1 ст. 652 ЦК України.

Згідно з ч. 3 ст. 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу

Частиною 2 ст. 651 ЦК України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 782 ЦК України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. Визначена ст. 782 ЦК України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов'язком наймодавця.

Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене ч. 1 ст. 782 ЦК України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

Водночас, орендоване майно є державним, тому на спірні правовідносини поширюється також дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно з ч. 3 ст. 26 якого підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань. При цьому, названа норма застосовується з урахуванням загальних положень Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Таким чином, істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди державного (комунального) майна, як внесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку.

У зв'язку із тим, що відповідачем не було внесено орендну плату за користування державним майном, що є істотним порушенням умов договору, то господарські суди прийшли до правильного висновку про задоволення позовних вимог та розірвання спірного договору.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Отже доводи ПФ "Антарес" в касаційній скарзі про те, що судами, в порушення норм чинного законодавства, не було враховано, що позивач не надсилав на адресу ПФ "Антарес" пропозиції про розірвання договору є безпідставними, оскільки норми ст. 188 ГК України та ст. 11 ГПК України не позбавляють сторону договору права на безпосереднє звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору.

Щодо посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що він не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом, а тому не міг надати платіжні доручення, якими підтверджується досудове врегулювання спору, то слід зазначити таке.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 111 10 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду є розгляд справи судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК.

За змістом зазначеної ст. 64 ГПК України в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвали місцевого суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи надсилалися за належною адресою відповідача, однак були повернуті підприємством зв'язку до суду через закінчення строку їх зберігання.

Отже місцевим судом були виконанні вимоги чинного законодавства щодо належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, однак відповідач в засідання не з'явився і обґрунтованого клопотання про відкладення розгляду справи не надав.

Також, відповідач в касаційній скарзі посилався на те, що виконав зобов'язання за договором щодо оплати, що підтверджується наданими до скарги платіжними доручення, які, в порушення вимог чинного законодавства, не були дослідженні місцевим господарським судом, однак такі доводи є безпідставними і були предметом розгляду апеляційного господарського суду, який прийшов до правомірного висновку, що оскільки відповідач такі платіжні доручення місцевому господарському суду не надавав, то вони не могли бути дослідженні і оцінені господарським судом як доказ виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.

Посилання відповідача в обґрунтування касаційної скарги матеріалами справи не підтверджуються, спростовуються висновками судів та не доведені відповідно до вимог ст. 33 ГПК України.

Отже, підстав для скасування постановлених у справі судових рішень не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу приватної фірми "Антарес" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 29 липня 2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2014 року у справі за № 922/2135/14 - без змін.

Головуючий, суддя М. Остапенко Суддя П. Гончарук Суддя Л.Стратієнко