Рішення

від 15.10.2014 по справі 910/13232/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13232/14 15.10.14 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Нафтогазвидобування»

до 1) Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України»; 2) Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії «Надра України» «Полтавнафтогазгеологія»

про визнання договору недійсним.

Суддя Сташків Р.Б.

Представники сторін:

від позивача - не з'явилися;

від відповідачів: 1) Борисенко Д.В. (представник за довіреністю); 2) не з'явилися.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвест-Нафтогазвидобування» (далі - Позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» (далі - Відповідач-1) та Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії «Надра України» «Полтавнафтогазгеологія» (далі - Відповідач-2) про визнання недійсним Договору оренди індивідуально визначеного майна № 0-531/12 від 30.11.2012.

Позовні вимоги про визнання договору недійсним мотивовані тим, що на думку Позивача Відповідач-1 не є власником майна, переданого в оренду, тому не міг укласти оспорюваний правочин. Також Позивач вважає, що Договір не було погоджено у встановленому законом порядку, та що Позивач у розумінні ст. 229 ЦК України помилився щодо обставин, які мають істотне значення та в розумінні ст. 230 ЦК України його було навмисно Відповідачем-1 введено в оману щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема щодо характеристик та умов експлуатації свердловини.

Відповідачі проти позову заперечують, оскільки на їх думку право власності Відповідача-1 на свердловину підтверджується належними засобами доказування, Договір було погоджено у встановленому законом порядку, а твердження Позивача щодо допущеної ним помилки при укладенні договору та щодо введення його в оману є голослівними.

У судове засідання 15.10.2014 представники Позивача та Відповідача-2 не з'явилися, хоча про час та дату судового засідання вони були повідомлені під розписку, тому будь-які несприятливі наслідки неявки представників Позивача та Відповідача-2 у дане судове засідання покладаються на них самих.

Судом враховано, що відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, та перед судом не доведено обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір у даному судовому засіданні.

Отже, суд дійшов висновку про відсутність встановлених ст. 77 ГПК України підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України, здійснює розгляд справи за наявними в ній матеріалами.

Також, судом було розглянуто та відхилено заяву Позивача про залучення до участі у розгляді справи в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору - Міністерства юстиції України та Державної служби геології та надр України, оскільки заявником невірно протрактовано положення ст. 27 ГПК України, яка зазначає, що у справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Натомість предметом даного спору не є майно господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, натомість предметом даного спору є дійсність договору оренди.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30.11.2012 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Надра України» (Відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвест-Нафтогазвидобування» (Позивач) укладено Договір № 0-531/12 (далі - Договір) оренди індивідуально визначеного майна, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, та зареєстрований за № 11484.

За умовами Договору Позивачу передано в платне користування свердловину № 3 Білозірська Білозірського родовища, яка розташована за адресою: Харківська область, Зміївський район, на відстані 2.10 км в північно-східному напрямку від с. Мосьпаново (далі - Свердловина).

Позивач вважає, що власником Свердловини є ДП «Полтавнафтогазгеологія» (Відповідач-2), яке відповідно до Акту від 01.11.1993 почало буріння Свердловини.

15.10.2007 згідно Акта про виконання ізоляційно-ліквідаційних робіт по Свердловині було демонтовано колонну головку та установлено бетонну розміром 1x1x1 м.

18.03.2008 згідно Протоколу постійної діючої комісії Відповідача-2 по ліквідації опорних, параметричних, пошукових і розвідувальних свердловин було постановлено завершити дослідно-промислову експлуатацію Свердловини і ліквідувати її, та до теперішнього часу Свердловина знаходиться в тому ж технічному стані як і 18.03.2008.

16.11.2009 ухвалою господарського суду Полтавської області було порушено провадження у справі № 18/117 про банкрутство Відповідача, 22.04.2011 було затверджено реєстр вимог кредиторів боржника, 13.01.2012 введено процедуру санації, проте пізніше постановою від 18.07.2013 Відповідача-2 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Позивач зазначає, що оскільки станом на день укладення Договору тривала процедура санації Відповідача-2, то всі правочини щодо розпорядження Свердловиною повинні були вчинятись з урахуванням положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», чого здійснено не було, та оскільки Відповідач-2 на час укладення Договору був власником Свердловини, то Відповідач-1 не міг передати Свердловину в оренду, і отже Договір є недійсним на підставі ст.ст. 215, 761 ЦК України та 283 ГК України.

Проте до таких обґрунтувань Позивача суд ставиться критично, з огляду на наступне.

Так, Свердловину на підставі спірного Договору оренди було фактично передано Позивачу на підставі акта прийому передачі майна від 30.11.2012.

Зі змісту Договору вбачається, що сторонами при його укладення було погоджено всі істотні умови, з урахуванням положень ст.ст. 180, 284 ГК України, ст. 638 ЦК України.

Сторони вчинили безпосередні дії, спрямовані на виконання Договору, а саме: Свердловина була передана у користування згідно вищеописаного акта, натомість орендар (Позивач) частково сплатив орендну плату (платіж від 16.05.2013 на суму 50220,79 грн.).

Пунктом 23 Статуту Відповідача-1 передбачено, що в період до проведення перших загальних зборів, які скликаються після прийняття рішення про приватизацію пакета акцій компанії, правочини щодо майна компанії, переданого до її статутного капіталу засновником, вчиняються за рішенням Держгеонадр.

Спірний Договір було погоджено рішенням Правління Відповідача-1 (протокол від 16.11.2012 № 31) у відповідності до вимог п.п. 10 п. 78 Статуту, та наказом Голови Державної служби геології та надр України від 28.11.2012 № 587 погоджено вказане рішення Правління Відповідача-1 про укладення Договору.

Отже, при укладенні Договору Відповідач-1 діяв відповідно до своєї цивільно-правової дієздатності згідно положень Статуту.

Щодо питання власника Свердловини, суд встановив наступне.

Указом Президента України від 14.06.2000 № 802 «Про заходи щодо підвищення ефективності управління підприємствами в галузі геології і розвідки надр» та постановою КМУ від 14.07.2000 №1128 «Про утворення Національної акціонерної компанії «Надра України» було створено Відповідача-1,

На виконання зазначеної Постанови КМУ, майно ДГП «Полтавнафтогазгеологія» було передано до статутного фонду Відповідача-1, з наступним перетворенням ДГП «Полтавнафтогазгеологія» в Відповідача-2, що підтверджується спільним наказом Міністерства екології та природних ресурсів України та Національної акціонерної компанії «Надра України» № 177/18 від 08.05.2001 та від 15.05.2001, актом прийому-передачі №1 від 15.05.2001 та актом прийому-передачі №2 від 15.05.2001.

Перелік майна, яке було передано до статутного фонду Відповідача-1, наведений у висновку експерта про вартість оцінюваного майна від 22.03.2001, а саме в п. 2.3 розділу «незавершене виробництво по виконанню г/р робіт» вказано, у тому числі, й «свердловина 3 Білозірська», тобто спірну Свердловину.

З огляду на наведене, у відповідності до ст. 12 Закону України «Про господарські товариства», ст. 115 ЦК України, Відповідач-1 набув права власності на майно, що було внесено засновником (КМУ) до статутного фонду.

Наказом в.о. Голови правління Відповідача-1 від 06.08.2001 №96 «Про передачу майна НАК «Надра України» ДП «Полтавнафтогазгеологія» затверджено передавальний баланс та акти передавання-приймання активів та зобов'язань Відповідачу-2 від Відповідача-1. Майно передавалося в користування Відповідачу-1 і належить йому на правах повного господарського відання з дня підписання названих актів, а не на праві власності. Відповідні акти передавання-приймання активів підписані 06.08.2001.

Правовий режим майна Відповідача-2 закріплено у його Статуті, де вказано, що засновником є Відповідач-1, а майно, право користування яким передане Відповідачу-2 як внесок до статутного фонду, а також, майно, набуте Відповідачем-2 в результаті його господарської діяльності, є власністю засновника, тобто Відповідача-1, який має право вилучити це майно, яке є його власністю.

На виконання розпорядження Голови правління Відповідача-1 від 07.02.2009 № 5-р здійснено передачу свердловин (в т.ч. не завершених будівництвом) згідно Додатків № 1 та № 2, що знаходились на балансі Відповідача-2 на баланс Відповідача-1 шляхом оформлення актів прийому-передачі майна. У Додатку № 1 до вказаного розпорядження наведено перелік свердловин, що передані засновником - Відповідачем-1 на баланс Відповідача-2, але не увійшли до статутного фонду підприємства, і до них відноситься і спірна Свердловина.

Акт приймання-передачі свердловин (у т.ч. Свердловини) підписано 01.07.2009.

Відповідно до п. 19 Порядку державного обліку родовищ, запасів і проявів корисних копалин, затвердженого постановою КМУ від 31.01.1995 №75, облік параметричних, пошукових, розвідувальних та експлуатаційних нафтових і газових свердловин, що знаходяться на ділянках нафтогазоносних надр, у тому числі тих, що не використовуються, ведеться відповідно до порядку, який розробляється і затверджується Мінприроди за погодженням з Держнаглядохоронпраці.

Порядок ведення обліку нафтових і газових свердловин затверджений наказом Державного комітету природних ресурсів України від 20.04.2005 № 76 та зареєстрований в Мінюсті 6 вересня 2005 року за № 995/11275 встановлює, що облік нафтових та газових свердловин ведеться на підставі паспортів свердловин, що складаються підприємствами незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, які мають на обліку або орендують нафтогазові свердловини, проводять роботи з буріння, здійснюють спостереження за станом свердловин та видобутком вуглеводнів (п. 1.4. Порядку).

Згідно з п. 2.4 вказаного Порядку, розділ 3 «Відомості про власника свердловини» заповнюється у разі наявності оформленого права власності на свердловину. У ньому наводиться інформація про власника свердловини: назва підприємства-власника; форма власності (державна, комунальна, колективна, приватна, власність організацій-нерезидентів); та відомості про документ, що підтверджує право власності (номер; дата видачі; форма власності).

Відповідно до паспорту Свердловини, який заповнений Відповідачем-2, Свердловина є власністю Відповідача-1, тому всупереч твердженням Позивача право власності Відповідача-1 на Свердловину підтверджується даними державного обліку родовищ, запасів і проявів корисних копалин, який є єдиним передбаченим законом джерелом інформації такого роду (аналогічна правова позиція викладена в чинному рішенні господарського суду міста Києва від 24.02.2014 у справі № 910/15601/13).

Також, оспорюваний Позивачем Договір був предметом дослідження у справі № 910/24833/13 за позовом НАК «Надра України» до ТОВ «Інвест-Нафтогазвидобування» про стягнення 448376,18 гри. заборгованості за Договором по орендній платі за період з травня по жовтень 2013 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.02.2014 у справі № 910/24833/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2014 позов задоволено повністю. Постановою Вищого господарського суду України від 26.06.2014 у справі № 910/24833/13 рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2014 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2014 скасовані лише у частині стягнення штрафу у розмірі 28081.08 грн., та в цій частині у позові відмовлено. В решті рішення та постанова залишені без змін.

Судами при розгляді справи № 910/24833/13 встановлено, тому не доводиться знову в силу приписів ст. 35 ГПК України обставина передачі майна за Договором в орендне користування Позивачу та правомірне нарахування Відповідачем-1 орендної плати.

Отже, вищенаведеним спростовуються обґрунтування Позивача та підтверджується, що на час укладення Договору власником переданого в оренду майна (Свердловини) був, і залишається по сьогоднішній день, Відповідач-1.

При цьому, суд зазначає, що всупереч твердженням Позивача, Відповідач-1 не посилається лише на один статут Відповідача-2, як на підставу припинення права власності останнього на Свердловину, натомість суд вище описав та обґрунтував законний процес набуття саме Відповідачем-1 права власності на Свердловину, та цей процес набуття права власності Позивачем не спростований.

Також, усупереч посиланням Позивача, Договір було погоджено у встановленому законом порядку згідно законодавства, чинного на час укладення Договору, що також було вище обгрунтвоано судом.

Передача свердловини у роки, що передували укладенню Договору, іншим суб'єктам господарювання за актами з метою дослідно-промислової розробки також не спростовує право власності на неї Відповідача-1 з описаних вище судом підстав набуття такого права.

Також суд зазначає, що питання підписання Позивачем, як він посилається, акту прийому-передачі Свердловини до Договору без її фактичного огляду, або неврахування особливостей майна, або не вивчення питання його рентабельності відноситься до прийнятого Позивачем на власний розсуд господарського рішення (господарського прорахунку) при прийнятті зазначеного майна в оренду, та на дійсність Договору це не впливає. Протилежного суду не доведено.

Доказів того, що Позивач у розумінні ст. 229 ЦК України помилився щодо обставин, які мають істотне значення, або що Позивача в розумінні ст. 230 ЦК України було навмисно введено в оману щодо обставин, які мають істотне значення, матеріали справи не містять, а одні лише посилання Позивача такими належними доказами не є.

Позивачем не доведено, що при укладенні Договору він був позбавлений права та можливості поцікавитися та ознайомитися з характеристиками Свердловини щодо умов її експлуатації та призначення, вивчити особливості майна та відповідності показників тій господарській діяльності, яку Позивач мав намір проводити та Свердловині, запросити та отримати у Відповідача-1 при укладенні Договору документи, з якими бажав ознайомитись Позивач, тоді як інші обставини відносяться до господарських прорахунків у діяльності Позивача, що за законом не тягне за собою недійсності Договору.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст. 215 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Також правочин може бути визнаний судом недійсним, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення (ст. 229 ЦК України), або якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ст. 230 ЦК України).

Відповідно до абз. 4 п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується, тому обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Проте Позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що оскаржуваний ним Договір суперечив закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили правочин, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочину не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не було вчинено у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Так само Позивачем не доведено, що вчиняючи оспорюваний правочин він помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, або що друга сторона правочину навмисно ввела Позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Натомість матеріали справи містять докази виконання, та отже, схвалення сторонами оспорюваного Договору, а саме: Свердловина була передана у користування згідно вищеописаного в рішенні акта, натомість орендар (Позивач) частково сплатив орендну плату.

Отже, Позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що існують обставини, з якими закон пов'язує можливість визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Судовий збір, відповідно до положень статті 49 ГПК України, покладається на Позивача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.10.2014

Суддя Сташків Р.Б.