Ухвала

від 23.10.2014 по справі 2-2094/09

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-2094/09 Головуючий у І інстанції Провадження № 22-ц/780/5172/14 Доповідач у 2 інстанції Білоконь Категорія 1 23.10.2014

УХВАЛА

Іменем України

23 жовтня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді - Білоконь О.В.,

суддів Даценко Л.М., Савченка С.І.,

при секретарі Токар Т.Ю.,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 липня 2014 року за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелторі плюс", третя особа публічне акціонерне товариство "Банк Київська Русь", про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна ,-

встановила:

У серпні 2009 року позивач звернулась до суду із даним позовом, посилаючись на таке.

21 березня 2007 року між нею та ТзОВ "Ріелторі плюс" був укладений договір про фінансування будівництва за № 06/2007.

Відповідно до ст. 2.1 договору вона взяла на себе зобов'язання профінансувати будівництво частини торгівельного центру за адресою: АДРЕСА_1, будівництво якого здійснюється у відповідності з проектно-кошторисною документацією, і відповідач зобов'язався передати їй у власність об'єкт фінансування. Загальна сума фінансування згідно п. 6.2 договору складає 404 000 гривень.

Позивачка вказує, що згідно додатку № 1 до договору за нею закріплюються нежитлові приміщення загальною площею 100 кв. м., які розташовані на другому поверсі об'єкт фінансування.

ОСОБА_1 у повному обсязі сплатила кошти у розмірі 404 000 гривен.

15 вересня 2008 року між нею та відповідачем підписано акт прийому передачі об'єкту фінансування, за яким відповідач передав, а вона прийняла об'єкт фінансування, вказаний в технічному паспорті БТ1 від 13.09.2008 року, а саме нежитлової приміщення № 222, № 99, № 100, № 101, № 102 загальною площею 104,7 кв. м. торгівельному центрі, що знаходиться в АДРЕСА_2.

Відповідно до п.2. договору відповідач зобов'язувався сприяти їй в оформленні права власності на об'єкт фінансування.

Відповідач не виконав свої зобов'язання з договором в частині сприяння в оформленні права власності та зареєстрував на себе в КП КОР "Ірпінське бюро технічної інвентаризації" право власності на об'єкт фінансування, отримавши свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 23.10.2008 року на своє ім»я, чим порушив умови п. 2.2 договору та її законні права та інтереси.

Позивач вказала, що оскільки її право власності вказані нежилі приміщені до цього часу КП КОР "Ірпінське бюро технічної інвентаризації" не зареєстровано, відповідач безпідставно зареєстрував на себе право власності на об'єкт фінансування, то відповідачем порушується її право власності на вказаний в позові об'єкт фінансування.

Позивач просила суд визнати за нею право власності згідно технічного паспорту БТІ на нежитлове приміщення № 222 загальною площею 14,3 кв. м., що знаходиться в м. Буча по вул. Жовтневій, 66-а як на відокремлений об'єкт права власності № 13, визнати за нею право власності згідно технічного паспорту БТІ на нежитлові приміщення № 99, 100, 101, 102 загальною площею 90,4 кв. м., що знаходяться в АДРЕСА_2 як на відокремлений об'єкт права власності № 14 та припинити право власності ТОВ "Ріелторі плюс" на нежитлові приміщення № 222, 99, 100, 101, 102 загальною площею 104,7 кв. м., що знаходяться в АДРЕСА_2.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 16 липня 2014 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись із таким рішенням позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким її вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення і неправильне застосування судом норм матеріального права. Зокрема вказує на те, що право власності на спірні нежитлові приміщення у неї виникло після повного внесення коштів на будівництво і підписання акту приймання-передачі майна.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що ОСОБА_1 не довела факт виникнення у неї права власності на спірні нежитлові приміщення, а відтак відсутні підстави для визнання за нею права власності на підставі ст.392 ЦК України.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що 21.03.2007 року позивачем з ТОВ «Ріелторі плюс» укладено договір №06/207 про фінансування будівництва.

Відповідно до п. 2.1 даного договору позивач взяв на себе зобов'язання профінансувати будівництво частини торгівельного центру за адресою АДРЕСА_2, будівництво якого здійснюється у відповідності з проектно-кошторисною документацією, а відповідач зобов'язувався побудувати об'єкт та передати позивачу об'єкт фінансування. Загальна сума фінансування складає 404 000 гривен.

Пунктом 9.2 договору визначено, що ТОВ «Ріелторі Плюс» вважається таким, що виконало свої зобов'язання за даним договором, з моменту підписання ОСОБА_1 акта приймання-передання об'єкта фінансування.

Пунктами 10.1, 10.2 договору ОСОБА_1 самостійно і за свій рахунок за сприянням ТОВ «Ріелторі Плюс» здійснює оформлення права власності на об'єкт фінансування. Вона набуває право власності на об'єкт фінансування з моменту державної реєстрації права власності.

15 вересня 2008 року між позивачкою та відповідачем було підписано акт прийому-передачу об'єкту фінансування до договору про фінансування будівництва № 06/207 від 21.03.207 року, згідно якого відповідач передав, а позивачка прийняла відповідно до технічного паспорту БТІ від 13.09.2008 року об'єкт фінансування, а саме нежитлове приміщення в торгівельному центрі, що знаходиться в АДРЕСА_2, загальною площею 104,7 кв. м., складається з приміщень № 222 площею 14.3 кв. м., № 99 площею 14,5 кв. м., № 100 площею 19,2 кв. м.. № 101 площею 28,9 кв. м., № 102 площею 27,8 кв. м„ що підтверджується копією акту.

Рішенням виконавчого комітету Бучанської міської ради Київської області від 18 листопада 2008 року № 544 "Про оформлення права власності за інвесторами торговельного центру по АДРЕСА_2" виділено нежитлові приміщення, розташовані на другому поверсі, в окремий об'єкт права власності, а саме відповідно п.13 рішення № 222 загальною площею 14.3 кв. м. в окремий об'єкт права власності та присвоєння йому № 13, відповідно до п. 14 рішення № 99, № 100, № 101, № 102 загальною площею 90.4 кв. м. в окремий об'єкт права власності та присвоєння їм № 14 в торгівельному центрі, що знаходиться в АДРЕСА_2.

Згідно ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права. Способом захисту права та інтересу є, зокрема, визнання права.

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (ст.392 ЦК України).

З урахуванням умов укладеного між сторонами договору та підписання акту прийому-передачі об'єкта інвестування, а також відповідно до рішення виконкому Бучанської міської ради від 18 листопада 2008 року, позивачка ще тільки мала оформити право власності на спірне майно у передбаченому законом порядку.

Судом встановлено, що на час звернення із позовом ОСОБА_1 не зверталася із відповідною заявою до БТІ для оформлення права власності, та не надала відповідної відмови БТІ у реєстрації права власності.

Отже, право власності на дане майно у позивача не виникло, відповідно, воно не підлягає захисту на підставі ст.392 ЦК України.

За таких обставин суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що право власності на об'єкт інвестування у позивачки виникло і підлягає захисту на підставі ст.392 ЦК України, коли таке право власності не може бути набуте у зв'язку із спором необґрунтовані, оскільки відповідно до вимог ст.392 ЦК України не можна набути право власності на новостворену річ. Згідно вимог вказаної норми закону з позовом про визнання права власності може звернутися тільки власник такого майна, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який посвідчує його право власності. Як вбачається з матеріалів справи ТОВ "Ріелторі Плюс" вважається таким, що повністю виконало свої зобов'язання за договором з моменту підписання ОСОБА_1 акту приймання-передачі об'єкту фінансування.

Той факт, що ОСОБА_1 не оформила право власності в установленому порядку на об'єкт фінансування, не є підставою для визнання права власності за ним з підстав, передбачених ст.392 ЦК України, а може свідчити про необхідність використання іншого передбаченого законом способу захисту свого права.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: