Рішення

від 09.10.2014 по справі 295/5193/13-ц

БОГУНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа №295/5193/13-ц

Категорія 46

2/295/1164/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2014 року м. Житомир

БОГУНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ЖИТОМИРА В СКЛАДІ:

Головуючого - судді Комісарчук О.В.

З участю секретаря Содель А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, Житомирської міської ради, треті особи - Управління держкомзему у м. Житомирі Житомирської області, Державна інспекція сільського господарства в Житомирській області, Реєстраційна служба Житомирського міського управління юстиції про усунення перешкод в користуванні майном, скасування рішення органу місцевого самоврядування та державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, зобов'язання вчинити певні дії, та за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист права приватної власності, усунення перешкод у користуванні майном,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати незаконними дії ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4 щодо здійснення перешкод в користуванні проходом та проїздом через територію проїзної частини, розміщеної на земельній ділянці відповідачів за адресою АДРЕСА_1; зобов'язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні майном шляхом звільнення території проїзду від паркану та будівельних матеріалів, забезпечити позивачу безперешкодний прохід та проїзд через територію проїзної частини, розміщеної на земельній ділянці відповідачів; заборонити відповідачам на майбутнє здійснювати перешкоди в користуванні даним проходом та проїздом.

25.06.2014 року позивач подала уточнений позов, в якому, окрім викладеного вище, просила перевірити законність рішення Житомирської міської ради № 1277 від 23.06.2010 року про продаж ФОП ОСОБА_2 земельної ділянки за кадастровим номером 1810136300:04:039:0044 та виданого на підставі цього рішення державного акта від 10.11.2010 року про право власності на земельну ділянку. При виявленні порушень при прийнятті вказаного рішення та видачі державного акта просила їх скасувати. Також просила зобов'язати Реєстраційну службу Житомирського МУЮ внести відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо скасування відомостей про реєстрацію прав власності ОСОБА_2 на земельну ділянку за кадастровим номером 1810136300:04:039:0044.

В обгрунтування позовних вимог зазначила, що вона, як фізична особа, є власником нежитлового приміщення по АДРЕСА_1. Відповідно до вимог ст. 30 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) є користувачем земельної ділянки, на якій знаходиться нежитлове приміщення. Відповідачі безпідставно чинять їй, як фізичній особі, перешкоди у користуванні нерухомим майном - нежитловим приміщенням, оскільки забороняють вільно користуватись проходом та проїздом, який знаходиться на земельній ділянці, переданій у власність ОСОБА_2 Вважає такі дії незаконними, оскільки відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.07.2010 року для власника земельної ділянки ОСОБА_2 встановлено обмеження у вигляді надання безперешкодного проходу та проїзду через його земельну ділянку на користь суміжних землекористувачів. Зазначає, що має право на безперешкодне та безоплатне користування проходом та проїздом через земельну ділянку ОСОБА_2 як власник нежитлового приміщення та суміжний землекористувач.

ФОП ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про захист права приватної власності шляхом припинення безпідставного користування майном, усунення перешкод у користуванні майном. В зустрічній позовній заяві зазначив, що йому на праві власності належить земельна ділянка по АДРЕСА_1, але відповідач неправомірно, без достатніх правових підстав користується проходом та проїздом, які розташовані на його земельній ділянці, оскільки відповідно до вимог земельного законодавства відповідач за зустрічним позовом не є суміжним користувачем земельної ділянки, жодні обмеження щодо володіння, користування та розпорядження належними йому на праві приватної власності не зареєстровані у встановленому законом порядку.

В судовому засіданні позивач за первісним позовом та її представник ОСОБА_7 первісний позов підтримали в повному обсязі з підстав, викладених в ньому. Пояснили, що прохід та проїзд, яким відповідачі забороняють користуватись позивачу, є єдиним проходом, через який вона могла б пройти до нежитлового приміщення, яке належить їй на праві власності, що унеможливлює здійснення права користування належним їй нерухомим майном.

Зустрічний позов не визнали, просили відмовити в його задоволенні за безпідставністю, оскільки відповідач за зустрічним позовом є суміжним землекористувачем відповідно до закону та має право на безперешкодне користування проходом та проїздом, які знаходяться на земельній ділянці відповідача ОСОБА_2 Письмові заперечення приєднані до справи (том 1 а.с. 224-226).

Представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 - ОСОБА_8 в судовому засіданні первісний позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні. Письмові заперечення приєднані до справи (том 1 а.с. 115-116).

Вимоги за зустрічним позовом підтримав з підстав, викладених в ньому, просив задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача Житомирської міської ради в судове засідання не з'явився, направив заяву про розгляд справи без його участі.

Представники третіх осіб - Управління держкомзему в м. Житомирі Житомирської області, Державної інспекції сільського господарства в Житомирській області, Реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції в судові засідання не з'являлись, про час та місце розгляду справи неодноразово повідомлялись належним чином, причини неявки не повідомляли.

Відповідно до ст. 169 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності представника відповідача Житомирської міської ради та представників третіх осіб.

Вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши і проаналізувавши докази в їх сукупності, суд на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, як фізична особа, є власником приміщення бібліотеки загальною площею 127,5 кв.м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 28.12.2001 року (а.с. 9, 20).

ФОП ОСОБА_2 є власником двох земельних ділянок, які розташовані за адресою АДРЕСА_1, площею 473 кв.м. та 6722 кв.м.

Відповідно до рішення Житомирської міської ради № 1278 від 23.06.2010 року та договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 15.07.2010 року ФОП ОСОБА_2 набув у власність земельну ділянку площею 473 кв.м., кадастровий номер 1810136300:04:039:0012. Право власності на вказану земельну ділянку посвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку, виданим 10.11.2010 року (том 1 а.с. 125-126, 141-148).

Право власності на земельну ділянку за цією ж адресою розміром 6722 кв.м., кадастровий номер 1810136300:04:039:0044, ФОП ОСОБА_2 набув на підставі рішення Житомирської міської ради № 1277 від 23.06.2010 року та договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21.07.2010 року, яке посвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку, виданим 10.11.2010 року (том 1 а.с. 127-128, 138-140). Дане рішення та державний акт позивач просить скасувати при виявленні порушень при їх прийнятті та видачі.

Цільове призначення обох земельних ділянок - для підприємств іншої промисловості.

Прохід та проїзд до приміщень, які знаходяться по АДРЕСА_1, право на користування яким є предметом даного спору, розташований на земельній ділянці розміром 6722 кв.м., що підтверджено сторонами в судовому засіданні.

Позивачем заявлено вимогу, що відповідачі чинять їй перешкоди в користуванні нежитловим приміщенням, оскільки не дають можливості користуватись проходом та проїздом, проводять будівельні роботи та роботи по влаштуванню огорожі, на території проїзду розміщені будівельні матеріали.

Стаття 78 ЗК України визначає, що право власності на землю - це право володіти, користуватись і розпоряджатись земельними ділянками.

Згідно ч. 4 ст. 373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Права власника земельної ділянки визначені ст. 90 ЗК України, який, серед іншого, має право споруджувати на земельній ділянці жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до рішень виконавчого комітету Житомирської міської ради № 653 від 09.09.2010 року та № 389 від 21.06.2011 року ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 надано дозвіл на проведення реконструкції власних будівель і нежитлових приміщень та будівництва адміністративно-виставкового будинку на власних земельних ділянках по АДРЕСА_1 під торговельний комплекс. 08.02.2011 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Житомирській області ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 надано дозвіл № 037/6/11 на виконання будівельних робіт з реконструкції власних будівель і нежитлових приміщень та будівництва адміністративно-виставкового будинку на власних земельних ділянках по АДРЕСА_1 під виробничо-торговельний комплекс (том 1 а.с. 14, 81, 156).

Згідно листа ФОП ОСОБА_2 № 65-3 від 20.03.2013 року ФОП ОСОБА_1 було повідомлено, що з 08.04.2013 року буде заборонено прохід та проїзд через земельну ділянку, яка є власністю ОСОБА_2 у зв'язку з проведенням ремонтних робіт, про що також було розміщене оголошення аналогічного змісту (том 1 а.с.7, 25).

Позивачем за первісним позовом не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України , які б підтверджували, що відповідачі чинять їй перешкоди у здійсненні права власності як власника нерухомого майна нежитлового приміщення по АДРЕСА_1.

З досліджених матеріалів справи встановлено наступне.

Зі змісту відповіді Державної інспекції сільського господарства в Житомирській області № 01/2341 від 29.04.2013 року вбачається, що порушень земельного законодавства ФОП ОСОБА_2 при використанні земельної ділянки по АДРЕСА_1, переданої йому у власність, не встановлено (том 1 а.с. 123). Згідно листа Державної інспекції сільського господарства в Житомирській області № 01/1940 від 18.03.2013 року було проведено перевірку дотримання ОСОБА_2 вимог земельного законодавства в частині законності використання земельної ділянки по АДРЕСА_1, за результатами якої було складено акт перевірки дотримання вимог законодавства від 14.03.2013 року № 24043, відповідно до якого порушень виявлено не було, спорудження огорожі на власній земельній ділянці вимогами ЗК України не заборонено (том 1 а.с. 154-155).

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Житомирській області 23.04.2013 року було складено Акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил, відповідно до якого встановлено, що на момент перевірки за адресою АДРЕСА_1 будівельні роботи не виконувались, проводились роботи по влаштуванню огорожі власної земельної ділянки, які належать ОСОБА_2, порушень земельного законодавства виявлено не було (том 1 а.с. 157).

В листі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Житомирській області № 6-18/1994/13 від 26.04.2013 року вказано, що працівниками інспекції було проведено позапланову перевірку об'єкта «Реконструкція власних будівель і нежитлових приміщень та будівництво адміністративно-виставкого будинку по АДРЕСА_1 під виробничо-торгівельний комплекс», на момент перевірки було встановлено, що будівельні роботи не виконуються, а проводяться роботи з влаштування огорожі власної земельної ділянки, порушень не виявлено (том 1 а.с. 109).

З наданих для огляду фотокарток неможливо визначити, де і коли вони були зроблені, наявність перешкод для проїзду та проходу та проведення відповідачами будівельних робіт.

Інших доказів позивачем на підтвердження обставин про проведення відповідачами будівельних робіт не надано.

Твердження позивача за первісним позовом про те, що прохід через земельну ділянку ФОП ОСОБА_2 є єдиним проходом до її приміщення по АДРЕСА_1 спростовуються відповіддю заступника начальника Управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Житомирської міської ради № 503/11 від 27.03.2013 року, з якої вбачається, що з території колишнього заводу «Хорс» («Луч») існують чотири виїзди: два на вулицю Ватутіна, два на провулок 6 Щорса (том 1 а.с. 158-159).

Щодо доводів позивача про те, що вона є землекористувачем земельної ділянки по АДРЕСА_1 та суміжним землекористувачам по відношенню до земельної ділянки ФОП ОСОБА_2 площею 6722 кв.м., суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Як встановлено судом позивач ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення площею 127, 5 кв. м. по АДРЕСА_1.

Оскільки позивач набула право власності на приміщення 28.12.2001 року, то до спірних правовідносин слід застосовавати норми ЗК УРСР 1990 року.

Відповідно до вимог ч.ч.1,3,4 ст. 30 ЗК УРСР 1990 року при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди. Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.23 ЗК УРСР право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Згідно ст.22 цього ж Кодексу право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

З 01.01.2002 року набув чинності та діє Земельний кодекс України, прийнятий 25.01.2001 року.

Як зазначено в ч.1 ст.116 Земельного кодексу України рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, є підставою для набуття громадянами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Набувши у власність об'єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 у встановленому законом порядку як на момент придбання нежитлового приміщення, так і в подальшому на момент розгляду справи в суді, не оформила прав на користування та/або право власності на відповідну земельну ділянку.

Рішення Житомирської міської ради № 905 від 18.03.2009 року, яким ФОП ОСОБА_1 надано дозвіл на складання документації із землеустрою щодо відведення та встановлення зовнішніх меж земельної ділянки та Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ФОП ОСОБА_1 площею 0, 0763 га по АДРЕСА_1 не є правовстановлюючими документами, які б посвідчувало право позивача на земельну ділянку.

Проаналізувавши зміст правових відносин, які виникли між сторонами, суд приходить до висновку, що між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 наявний спір про порядок користування частиною земельної ділянки, яка на праві власності належить ФОП ОСОБА_2

Відповідно до ст. 401 ЗК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (земельний сервітут) врегульовано нормами ст.ст. 98-102 Земельного кодексу України.

Право проходу та проїзду є одним із видів земельного сервітуту, встановлення яких можуть вимагати власники земельних ділянок або землекористувачі (ст. 99 ЗК України).

В статті 100 ЗК України визначено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Зі змісту ч. 3 ст. 402 ЦК України у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Посилання позивача ОСОБА_1 на п. 5.2 договору купівлі-продажу земельної ділянки розміром 6722 кв.м., на якій розташований спірний прохід, укладеного 21.07.2010 року, в якому зазначено, що встановлено спеціальні обмеження - надання безперешкодного проходу та проїзду через земельну ділянку площею 767 кв.м. та площею 176 кв.м. на користь суміжних землекористувачів, є безпідставним, оскільки умови даного договору жодним чином не створюють прав та обов'язків для ОСОБА_1

Згідно плану меж земельної ділянки площею 0,6722 га, кадастровий номер 1810136300:04:039:0044, який є невід'ємною частиною державного акта на право власності на земельну ділянку, яка належить ФОП ОСОБА_2, ОСОБА_1 взагалі не є суміжним користувачем по відношенню до вказаної земельної ділянки. Земельна ділянка, на якій розташоване приміщення бібліотеки, що належить ОСОБА_1, не є сусідньою земельною ділянкою по відношенню до земельної ділянки ФОП ОСОБА_2 площею 0,6722 га. (том 1 а.с. 127-128).

Крім того, з огляду на суб'єктний склад договірних відносин права та обов'язки за договором купівлі-продажу виникли виключно між Житомирською міською радою та ФОП ОСОБА_2

Суд вважає, що п. 5.2 вказаного договору є підставою в подальшому для укладення договорів про встановлення земельного сервітуту з кожним із суміжних користувачів на конкретно визначених умовах з урахуванням необхідних обставин.

В даному договорі не визначено конфігурацію, розташування та розміри проходу та проїзду, суміжних землекористувачів інших земельних ділянок, на яких це обмеження поширюється.

Правовідносини щодо встановлення земельного сервітуту про порядок користування землями проходу та проїзду між власником земельної ділянки - ФОП ОСОБА_2, та особою, якій необхідно забезпечити прохід чи проїзд через чужу земельну ділянку - ОСОБА_1, повинні бути врегульовані на підставі договору про встановлення земельного сервітуту, в якому визначаються конкретні права та обов'язки, умови використання земельної ділянки тощо.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач не має права вимагати усунення перешкод в користуванні проходом та проїздом через земельну ділянку ФОП ОСОБА_2 на підставі п. 5.2 вказаного вище договору.

Правовою підставою для виникнення прав та обов'язків щодо користування чужою земельною ділянкою, є договір земельного сервітуту, укладений між власником (користувчем) земельної ділянки та особою, яка вимагає встановлення земельного сервітуту, який на даний час між сторонами не укладено, вимога про встановлення земельного сервітуту в судовому порядку позивачем не заявлялась.

Між ПП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 01.01.2008 року був укладений договір земельного сервітуту, відповідно до умов якого сервитуарію за плату було надано право обмеженого користування земельною ділянкою площею 28 кв.м. для проїзду на легкових та вантажних автомобілях й проходу до нежитлових будов, строк дії якого закінчився 29.11.2012 року. Умови договору сторонами виконувались належним чином, що не заперечувалось сторонами в судовому засіданні (том 1 а.с. 117).

По закінченню строку дії вказаного договору сервітуту в 2012 році ФОП ОСОБА_2 був розроблений проект договору про надання послуг проїзду та проходу через земельну ділянку та Правила проїзду (проходу) через земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1, яка знаходиться у приватній власності ФОП ОСОБА_2, з пропозицією укладення якого він звертався до користувачів земельних ділянок по АДРЕСА_1, в тому числі і до ОСОБА_1, проте згоди між сторонами досягнуто не було, договір укладений не був (том 1 а.с. 11, 59-63).

Позовні вимоги про перевірку законності рішення Житомирської міської ради № 1277 від 23.06.2010 року про продаж ФОП ОСОБА_2 земельної ділянки за кадастровим номером 1810136300:04:039:0044 та виданого на підставі цього рішення державного акта від 10.11.2010 року про право власності на земельну ділянку та їх скасування також задоволенню не підлягають, оскільки позивач в позовній заяві не визначила, в судовому засіданні не довела, які її права як власника нежитлового приміщення порушені вказаними документами, в чому полягає їх незаконність, які вимоги закону не дотримано при їх прийнятті та видачі, що б могло бути підставою для визнання їх незаконними.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст.ст.10, 11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих сторонами.

Стаття 60 ЦПК України визначає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивач за первісним позовом не довела, що відповідачі порушили її права на користування нежитловим приміщенням, позовні вимоги за первісним позовом є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають в повному обсязі.

Вимоги за зустрічним позовом задоволенню також не підлягають, оскільки позивачем за зустрічним позовом не доведено належними та допустимими доказами, що відповідач ОСОБА_1 користується належними йому земельними ділянками. Обставини, викладені позивачем за первісним позовом в поданій позовній заяві, не можуть бути доказами та підтверджувати факти, викладені в зустрічному позові.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 31, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні первісного позову ОСОБА_1 - відмовити.

В задоволенні зустрічного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Житомирської області через Богунський районний суд міста Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення , особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.В. Комісарчук