Ухвала

від 22.12.2014 по справі 295/5193/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/5193/13-ц Головуючий у 1-й інст. Комісарчук О. В.

Категорія 2 Доповідач Галацевич О. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Галацевич О.М.

суддів Широкової Л.В., Матюшенка І.В.,

з участю секретаря судового засідання Мишаковська В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, Житомирської міської ради, треті особи - Управління Держкомзему у м. Житомирі, Державна інспекція сільського господарства в Житомирській області, реєстраційна служба Житомирського міського управління юстиції, про усунення перешкод в користуванні майном, скасування рішення органу місцевого самоврядування та державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, зобов'язання вчинити певні дії, та за зустрічним позовом ФОП ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист права приватної власності, усунення перешкод у користуванні майном,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1,

на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 09 жовтня 2014 року, -

встановила:

У квітні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень від 25.06.2014 року (а.с. 1-3, т.2), просила визнати незаконними дії ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4 щодо здійснення перешкод у користуванні проходом та проїздом через територію проїзної частини, розміщеної на земельній ділянці по АДРЕСА_1; зобов'язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні майном шляхом звільнення території проїзду від паркану та будівельних матеріалів, забезпечити їй безперешкодний прохід та проїзд через територію проїзної частини, розміщеної на земельній ділянці відповідачів; заборонити відповідачам на майбутнє здійснювати перешкоди в користуванні даним проходом та проїздом, перевірити законність рішення Житомирської міської ради № 1277 від 23.06.2010 року про продаж ФОП ОСОБА_2 земельної ділянки за кадастровим номером 1810136300:04:039:0044 та виданого на підставі цього рішення державного акта від 10.11.2010 року про право власності на земельну ділянку. При виявленні порушень при прийнятті вказаного рішення та видачі державного акта, просила їх скасувати. Також просила зобов'язати Реєстраційну службу Житомирського МУЮ внести відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо скасування відомостей про реєстрацію прав власності ОСОБА_2 на вищевказану земельну ділянку.

В обґрунтування позову посилалась на те, що вона, як фізична особа, є власником нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 та відповідно до вимог ст. 30 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) користувачем земельної ділянки, на якій знаходиться це приміщення. Відповідачі безпідставно чинять їй перешкоди у користуванні належним їй приміщенням, оскільки забороняють вільно користуватись проходом та проїздом, який знаходиться на земельній ділянці, переданій у власність ОСОБА_2 Вважає такі дії незаконними, оскільки відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.07.2010 року для власника земельної ділянки встановлено обмеження у вигляді надання безперешкодного проходу та проїзду через його земельну ділянку на користь суміжних землекористувачів.

08.07.2013 року ФОП ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про захист права приватної власності шляхом припинення безпідставного користування майном, усунення перешкод у користуванні майном. Зазначав, що йому на праві власності належить земельна ділянка по АДРЕСА_1, але відповідач неправомірно, без достатніх правових підстав користується проходом та проїздом, які розташовані на його земельній ділянці.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 09 жовтня 2014 року у задоволені первісного та зустрічного позовів відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду в частині відмови їй у позові скасувати і ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити. Посилалась на те, що згідно ст. 30 ЗК Української РСР та ст. 120, п. 7 Перехідних положень ЗК України від 01.01.2002 року, вона, як користувач земельної ділянки по АДРЕСА_1, та суміжний землекористувач з земельною ділянкою відповідачів має право на користування проходом та проїздом розташованими на частині земельної ділянки відповідачів. Таке її право передбачено пунктом 5.2. договору купівлі-продажу землі між міською радою та ОСОБА_2 від 21.07.2010 року. Крім того, вважає, що суд вийшов за межі позовних вимог та безпідставно здійснив тлумачення п. 5.2. договору купівлі-продажу шляхом роз'яснення сторонам про необхідність вирішення даного спору у спосіб який передбачає встановлення земельного сервітуту. Суд також не здійснив перевірку законності рішення органу виконавчої влади про продаж ОСОБА_2 міською радою землі проїзду без її вилучення та погодження з суміжними землекористувачами.

Заслухавши доводи осіб, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За змістом ст. 30 ЗК України 1990 року, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, при переході права власності на будівлю та споруду з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.23 зазначеного Кодексу право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Згідно ст.22 цього ж Кодексу право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Аналогічні приписи містяться і у до ст. 125 ЗК України.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до державного акта від 27.01.1998 року № 413 земельна ділянка по АДРЕСА_1 перебувала на праві постійного користування у ЗАТ «Хорс». Це право припинено рішенням Житомирської міської ради від 09.12.2014 року №823 у зв'язку з ліквідацією юридичної особи ЗАТ «Хорс».

ОСОБА_1, як фізична особа, на підставі договору купівлі-продажу від 28.12.2001 року, укладеного між нею та ЗАТ «Хорс», є власником нежитлового приміщення (бібліотеки) площею 127,5 кв.м. по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 9, 20).

ФОП ОСОБА_2 є власником двох земельних ділянок площею 473 кв.м. та 6722 кв.м., які розташовані за цієюж адресою (т.1 а.с. 125-128,138-148).

З пояснень позивачки вбачається, що прохід та проїзд з вулиці Ватутіна до належного позивачу нежитлового приміщення, право безперешкодного користування якими є предметом позову про усунення перешкод у користуванні ОСОБА_1 власністю, розташований на земельній ділянці розміром 6722 кв.м. (кадастровий номер 1810136300:04:039:0044), належній ФОП «ОСОБА_2

У той же час у матеріалах справи відсутні докази про те, що ОСОБА_1 були встановлені межі земельної ділянки, яка перейшла до неї від попереднього землекористувача, та про те, що нею одержувався документ, яким це право посвідчено.

Крім того, без визначення на місцевості меж проходу та проїзду, про які йдеться у п.5.2 договору купівлі-продажу від 21.07.2010 року (а.с.138-140), та про усунення перешкод користування якими просить позивачка, не можна стверджувати, що оскаржуваними діями відповідачів (встановлення паркану та складування будівельних матеріалів) порушується право власності позивачки на нежитлове приміщення, яке розташоване за вказаною адресою.

Колегія суддів вважає, що надана ОСОБА_1 апеляційній інстанції копія рішення Житомирської міської ради від 09.12.2014 року, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ФОП ОСОБА_1 в АДРЕСА_1, розміром 0,0763 га, не свідчить про право останньої, як орендаря, порушувати в суді даний спір, оскільки договір оренди не укладений, межі земельної ділянки, яка виділена вищевказаним рішенням, не встановлені.

З огляду на таке, колегія суддів вважає, що висновок суду про безпідставність позову ОСОБА_1 у частині зобов'язання відповідачів усунути перешкоди у користуванні майном шляхом звільнення території проїзду від паркану та будівельних матеріалів, забезпечення їй безперешкодного проходу та проїзду через територію проїзної частини, розміщеної на земельній ділянці відповідачів; заборони відповідачам на майбутнє чинити перешкоди в користуванні даним проходом та проїздом - є обґрунтованим, а вимоги позовної заяви ОСОБА_1 є передчасними.

Є безпідставним посилання апелянта на положення ст. 30 ЗК УРСР, як на підставу для задоволення позову, оскільки з переходом права на будівлю до власника цієї будівлі переходить і право на відповідну частину земельної ділянки на якій вона розташована за умови належного оформлення відповідного права землекористування (встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право).

Доводи апелянта про те, що між співвласниками придбаних у ЗАТ «Хорс» приміщень існував встановлений між ними порядок користування земельною ділянкою, на якій ці приміщення розташовані, не підтверджені належними та допустимими доказами.

Оскільки ОСОБА_1 не доведено порушення її прав внаслідок ухвалення рішення Житомирською міською радою № 1277 від 23.06.2010 року про продаж ФОП ОСОБА_2 земельної ділянки за кадастровим номером 1810136300:04:039:0044 та виданим на підставі цього рішення державним актом від 10.11.2010 року про право власності на земельну ділянку, правильним також є висновок суду щодо безпідставності її вимог у цій частині позову.

Посилання позивачки на п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних прав» №7 від 16.04.004 року, як на такий, що передбачає обов'язок суду перевірити законність рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі, в даному випадку ФОП ОСОБА_2, є помилковими. Зазначена Постанова передбачає таке право/обов'язок суду лише при розгляді спору про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо). У даному випадку позивач такою не являлась та вимагала усунути перешкоди у користуванні належним їй приміщенням, а не належною їй земельною ділянкою, шляхом вільного доступу до нього через проїзд, розташований на належній ФОП ОСОБА_2 земельній ділянці.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду і на законність ухваленого рішення не впливають.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову сторонами не оскаржувалось, а тому колегією суддів на предмет законності та обґрунтованості не переглядалось.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 09 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий Судді: