Рішення

від 22.10.2014 по справі 2-382/08

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/2934/14

Головуючий у першій інстанції Домусчі С.Д.

Доповідач Артеменко І. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Артеменка І.А.,

суддів Суворова В.О.,

Черевка П.М.,

при секретарі Добряк Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Одеської міської ради на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2008 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Одеської міської ради про визнання права власності,-

встановила:

У жовтні 2007 року позивач звернувся до суду з зазначеними вимогами та просив визнати за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 107,1 кв.м., житловою 83,5 кв.м.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що йому на праві власності належить будинок АДРЕСА_1, який мав загальну площу 49,2 кв.м., та житлову 32 кв.м..

Для поліпшення житлових умов позивач здійснив реконструкцію належного йому будинку та прибудову, а саме добудував на першому поверсі тамбур та житлову кімнату, а над житловими кімнатами добудував другий поверх у вигляді мансарди. Після реконструкції будинок має загальну площу 107,1 кв.м., житлову 83,5 кв.м..

Реконструкція та добудова проведена позивачем без затвердження в установленому порядку проектної документації, але не порушує прав інших осіб та здійснена у відповідності до будівельних норм. Але оскільки реконструкція була здійснена самочинно, то позивач звернувся до суду про визнання права власності відповідно до ст. 376 ЦК України.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2008 року позовні вимоги задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 107,1 кв.м., житловою 83,5 кв.м..

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Одеська міська рада подала до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та визнаючи за ним право власності на самочинне збудоване нерухоме майно, суд першої інстанції виходив з того, що воно не порушує права інших осіб, а тому відсутні підстави для відмови у задоволенні позову.

Однак колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2008 року зазначеним вимогам не відповідає.

Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовується сторонами, що позивачу ОСОБА_3 на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 49,2 кв.м. та житловою площею 32 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право особистої власності від 25.02.1991 року (а.с.11).

Позивач для поліпшення житлових умов здійснив реконструкцію зазначеного будинку шляхом прибудування до нього тамбуру площею 1,6 кв.м., житлової кімнати площею 16,7 кв.м., над житловими кімнатами першого поверху добудував другий поверх у вигляді мансарди, загальною площею 39,6 кв.м. та житловою 34,8 кв.м., що підтверджується технічним паспортом від 20.07.2006 року (а.с.7-10).

Після реконструкції загальна площа житлового будинку становить 107,1 кв.м., а житлова - 83,5 кв.м.

Зазначене будівництво є самовільним, оскільки реконструкція та прибудова були проведені позивачем без затвердженої в установленому порядку проектної документації.

Згідно з ч. 2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності особи є її право на майно, яке воно здійснює відповідно до закону.

Як вбачається зі ст. 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Стаття 9 ЗУ «Про архітектурну діяльність» передбачає, що будівництво (реконструкція) об'єкту здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів, що не було зроблено позивачем.

У процесі проведення самовільної будівлі, без узгодження проектної документації й одержання дозволу на її здійснення, позивачем порушено ст. 5 Закону України «Про основи містобудування», ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», ст. ст. 24, 26 «Про планування і забудову території».

Судом встановлено, що позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог не надані документи, які підтверджували б законність виконаної реконструкції.

Правилами ст. 376 ЦК України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Частиною другою ст. 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Механізм та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2008 року за № 923 «Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» (чинна на момент розгляду справи судом).

Відповідно до змісту пп. 1 п. «б» ч. 1 ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року №280/97-ВР, що діяв на момент ухвалення заочного рішення, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством, відноситься до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Реконструкція та будівництво в м. Одесі повинна здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства та з урахуванням громадських інтересів.

Згідно з обставинами, викладеними в заочному рішенні, позивач не звертався в установленому законодавством порядку до виконавчого комітету Одеської міської ради щодо прийняття споруд в експлуатацію та внесення змін в правовстановлюючі документи, та не отримував ніякої письмової відповіді від відповідача, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 6 «Про практику застосування судами ст. 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» визнання права власності на незавершений об'єкт самочинного будівництва не допускається, оскільки це суперечить змісту як частини третьої статті 376, так і статті 331 ЦК.

Відповідно до п. 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою КМУ від 13 квітня 2011 року № 461 експлуатація об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.

Самочинно збудовані ОСОБА_3 об'єкти не було прийнято в експлуатацію.

Серед матеріалів справі відсутні жодні докази того, що позивач звертався із відповідною заявою до компетентних органів влади.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про основи містобудування» спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЩІК). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Відповідно до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підтвердження своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріали даної справи не містять даних щодо звернення позивача до органів місцевого самоврядування стосовно узаконення самочинного будівництва, а також про відмову цих органів у вирішенні спірного питання, а тому висновки суду першої інстанції про визнання за позивачем права власності на вищевказані самочинно збудовані об'єкти є хибними.

Суд першої інстанції, при ухваленні рішення, усі зазначені обставини до уваги не прийняв, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Відповідно до ч. 1. ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3.

Керуючись ст.ст. 88, 303, 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п.п. 3, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

вирішила:

Апеляційну скаргу Одеської міської ради задовольнити.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2008 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Одеської міської ради про визнання права власності відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 121,80 грн..

Рішення колегії судів набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення колегії суддів може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області

І.А. Артеменко

П.М. Черевко

В.О. Суворов