Ухвала

від 06.10.2014 по справі 2а-11839/09/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/12721/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представника відповідача Шкодича Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТФГ-Дельта»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.08.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2011

у справі № 2а-11839/09/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТФГ-Дельта»

до 1 . Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва,

2. Головного управління Державного казначейства України в м.Києві

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення та визнання дій протиправними,-

ВСТАНОВИВ:

«ТФГ-Дельта» подано адміністративний позов про:

визнання недійсним (скасування) податкового повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м.Києва від 31.20.2008 № 0008562303/0;

стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державного казначейства України у м.Києві на користь ТОВ «ТФГ-Дельта» бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі 154823,00 грн. шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний рахунок ТОВ «ТФГ-Дельта»;

зобов'язання ДПІ у Печерському районі м.Києва протягом п'яти робочих днів, наступних за днем отримання відповідного судового рішення у справі, що набрало законної сили, надати ГУ Держказначейства України у м.Києві висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету, згідно з податковими деклараціями з податку на додану вартість, поданими ТОВ «ТФГ-Дельта», в загальній сумі 176893,00 грн.;

зобов'язання ДПІ у Печерському районі м.Києва після повного перерахунку ГУ Держказначейства України у м.Києві на рахунок ТОВ «ТФГ-Дельта» коштів з бюджету у вищезазначеному розмірі в особовому рахунку цього платника податку нарахувати відсотки на рівні 120 відсотків річних від облікової ставки НБУ, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день її погашення;

зобов'язання ДПІ у Печерському районі м.Києва повідомити ТОВ «ТФГ-Дельта» про належні йому суми відсотків за бюджетною заборгованістю у формі, наведеній в додатку 5 «Порядку відшкодування податку на додану вартість», який затверджений спільним Наказом ДПА України та ГУ Держказначейства України від 02.07.1997 № 209/72 (в редакції наказу від 21.05.2001 № 200/86).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.08.2010 у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2011 постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог позивача щодо зобов'язання ДПІ у Печерському районі м.Києва протягом п'яти робочих днів, наступних за днем отримання відповідного судового рішення у справі, що набрало законної сили, надати ГУ Держказначейства України у м.Києві висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету, згідно з податковими деклараціями з податку на додану вартість, поданими ТОВ «ТФГ-Дельта», на загальну суму 176893,00 грн. скасовано. Провадження у цій частині закрито. У решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

ТОВ «ТФГ-Дельта» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним (скасування) податкового повідомлення-рішення від 31.20.2008 № 0008562303/0, яким зменшено бюджетне відшкодування, та направити справу на новий розгляд. Посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права: п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, п.п. 7.7.5, п.п. 7.7.6 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, п. 4 ч. 1 ст. 7, п. 1 с. 1 ст. 9, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Позивач заявив до бюджетного відшкодування податок на додану вартість, який позивачеві не відшкодовано.

ДПІ у Печерському районі м.Києва проведені перевірки позивача з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, за результатами якої складено довідки від 29.01.2007 № 188/23-8 за вересень 2006 року, від 26.02.2007 № 530/23-9/21641157 за жовтень 2006 року, від 17.05.2007 № 1474/23-8 за листопад, грудень 2006 року.

Відповідно до цих довідок податкові декларації подані позивачем своєчасно, однак висновки про достовірність заявлених до відшкодування сум будуть зроблені післі проведення додаткових заходів.

ДПІ у Печерському районі м.Києва провела позапланову виїзну перевірку ТОВ «ТФГ-Дельта» з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника за вересень, жовтень, листопад та грудень 2006 року, квітень 2008 року, яке виникла за рахунок від'ємного значення, що декларувалось в період з 01.08.2006 по 30.11.2006 та з 01.02.2008 по 31.03.2008, за наслідками якої склала акт від 30.10.2008 № 546/23-3/21641157.

Вказаним актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 7.3.1, п.п. 7.3.6, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР), що полягало у неправомірному заявленні до бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2006 року в сумі 93235,00 грн., за жовтень 2006 року в сумі 42562,00 грн., за листопад 2006 року в сумі 15293,00 грн., за грудень 2006 року в сумі 3733,00 грн., за квітень 2008 року в сумі 22070,00 грн.

Фактично висновки податкового органу про завищення бюджетного відшкодування ґрунтуються на тому, що позивачем не надано до перевірки первинних документів щодо операцій з продажу товару (робіт, послуг) через відсутність підприємства за юридичною адресою, що підтверджується актами від 15.10.2008, від 20.10.2008 та від 31.10.2008.

На підставі акту перевірки ДПІ у Печерському районі м.Києва склала податкове повідомлення-рішення від 31.10.2008 про зменшення бюджетного відшкодування за вересень 2006 року в сумі 93235,00 грн., за жовтень 2006 року в сумі 42562,00 грн., за листопад 2006 року в сумі 15293,00 грн., за грудень 2006 року в сумі 3733,00 грн., за квітень 2008 року в сумі 22070,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач правомірно 30.10.2008 здійснив перевірку позивача з питань нарахування сум податку на додану вартість, що підлягають бюджетному відшкодуванню за вказані вище періоди, однак позивачем не надано до перевірки доказів нарахування бюджетного відшкодування через відсутність його за юридичною адресою. Факт відсутності позивача за юридичною адресою зафіксовано актами, а вжиті заходи для встановлення місцезнаходження не дали результатів, що дає підстави для висновку про правомірність зменшення позивачеві бюджетного відшкодування за вказані періоди.

Суд касаційної інстанції не може визнати законними та обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків, визначено п. 7.7. ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Відповідно до п.п. 7.7.5. п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини свідчать, що, по-перше: проведеними документальними невиїзними перевірками заявлених у податкових деклараціях даних за вересень 2006 року, жовтень 2006 року, листопад та грудень 2006 року (довідки від 29.01.2007 № 188/23-8, від 26.02.2007 № 530/23-9/21641157 та від 17.05.2007 № 1474/23-8), не було встановлено, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, по-друге: податковим органом не проводились протягом 30 днів, наступних за днем проведення документальних невиїзних перевірок (камеральних) заявлених у деклараціях за вказані періоди даних, а перевірка, за наслідками якої складено акт невиїзної документальної позапланової перевірки № 546/23-3/21641157, проведена тільки 30.10.2008. Обставини щодо проведення документальної невиїзної перевірки (камеральної) заявлених у декларації за квітень 2008 року даних, як вимагає п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, судами не встановлювались.

Враховуючи наведене, висновок суду першої інстанції, зроблений в результатові застосування п.п. 7.7.5. п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, про те, що відповідач правомірно 30.10.2008 здійснив перевірку позивача з питань нарахування сум податку на додану вартість, що підлягають бюджетному відшкодуванню за вказані вище періоди, є помилковим.

Крім того, встановлені судами попередніх інстанцій обставини про незнаходження позивача за юридичною адресою, однак складання податковим органом акту виїзної документальної позапланової перевірки з фіксуванням в ньому обставин про ненадання позивачем до такої перевірки первинних документів, свідчать про те, що виїзна перевірка фактично не проводилась, а викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог п.п. 7.3.1, п.п. 7.3.6, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, які ґрунтуються лише на відсутності під час проведення фактично камеральної перевірки (лише на підставі податкової звітності) первинних документів, не можуть вважатися доведеними.

Чинним на час виникнення спірних відносин законодавством не передбачено такого наслідку відсутності платника податку за юридичною адресою як безумовне визнання факту відсутності у платника первинних документів за господарськими операціями, за якими задекларовані податкові показники, та факту заниження платником податків податкових зобов'язань чи завищення бюджетного відшкодування.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України у справі про протиправність рішення суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це правило означає, що податковий орган повинен доводити передбаченими процесуальним законом засобами доказування ті обставини, які покладені в основу прийняття податкового повідомлення-рішення. Водночас якщо платник податків не згоден з доводами податкового органу, він може їх спростовувати. Це випливає зі змісту ч.1 ст.71 вказаного Кодексу, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її заперечення. В іншому випадку, суд вирішує спір на підставі наявних доказів, які оцінюються за правилами ст. 86 Кодексу.

Враховуючи наведене, суди мали дослідити усі обставини, на які посилається позивач та відповідач в обґрунтування своїх позицій, встановити, якими доказами вони підтверджуються.

При цьому суди попередніх інстанцій мають врахувати, що вимоги позивача про зобов'язання податкової інспекції надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, про зобов'язання податкової інспекції після повного перерахунку органу держказначейства на рахунок позивача коштів з бюджету у вищезазначеному розмірі в особовому рахунку цього платника податку нарахувати відсотки на рівні 120 відсотків річних від облікової ставки НБУ, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день її погашення, а також про зобов'язання повідомити позивача про належні йому суми відсотків за бюджетною заборгованістю у формі, наведеній в додатку 5 «Порядку відшкодування податку на додану вартість», який затверджений спільним Наказом ДПА України та ГУ Держказначейства України від 02.07.1997 № 209/72 (в редакції наказу від 21.05.2001 № 200/86), є неналежним способом захисту прав платника податку на додану вартість.

У разі невідшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість право платника податку фактично порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету. Відповідно, способом захисту такого порушеного права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (бюджетне відшкодування заборгованості), а також про стягнення процентів, нарахованих на суму такої заборгованості. При цьому позивач має визначати розмір процентів до стягнення у конкретній сумі.

Отже, з метою захисту прав та інтересів позивача від порушень органів державної влади, що є завданням адміністративного судочинства, всебічного та об'єктивного розгляду справи, судам слід розглянути позовні вимоги про стягнення з Державного бюджету України бюджетного відшкодування податку на додану вартість та процентів, нарахованих на суму бюджетної заборгованості, по суті, встановивши обставини, що мають значення для правильного вирішення справи в цій частині, зокрема період, за який позивачем заявлено до бюджетного відшкодування ПДВ, суму такого відшкодування, підстави, з яких податковий орган не здійснив бюджетне відшкодування, дотримання платником податків порядку визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, визначеного у п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), а також, в залежності від періоду, в якому виникла бюджетна заборгованість, встановити правові підстави для нарахування процентів на таку заборгованість, а також дослідити правильність їх обчислення.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення в цій частині і направлення справи на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТФГ-Дельта» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 09.08.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2011 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м.Києва.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун