Ухвала

від 30.10.2014 по справі 814/91/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" жовтня 2014 р. м. Київ Д/800/11/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження заяву Селянського (фермерського) господарства "Ініра" про відшкодування судових витрат при розгляді справи за позовом Селянського (фермерського) господарства "Ініра" до Доманівської районної державної адміністрації про зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 березня 2014 року касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Ініра" задоволено: постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року скасовано, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року залишено в силі.

Селянське (фермерське) господарство "Ініра" звернулось до суду касаційної інстанції із заявою про винесення додаткового судового рішення у справі, яким здійснити розподіл судових витрат, стягнувши їх на користь позивача.

Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 168 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо: щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно із ч. 1 ст. 94 цього Кодексу якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Оскільки ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 березня 2014 року касаційну скаргу товариства задоволено, питання про розподіл судових витрат в ухвалі від 19 березня 2014 року не вирішено, тому заява про прийняття додаткового судового рішення в частині розподілу судового збору в сумі 48 грн. 17 коп., сплаченого позивачем згідно з квитанцією № 11187511 від 16 грудня 2013 року, підлягає задоволенню.

Що стосується витрат на правову допомогу, що пов'язана з розглядом справи у суді касаційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1. ст. 90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Частина третя цієї статті визначає, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Стаття 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" встановлює, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до глави 6 КАС України склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.

Окрім того, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

Самі лише докази укладення угоди про надання правової допомоги й її оплати не можуть бути підставою для відшкодування цих витрат.

Оскільки з наявних у матеріалах справи доказів, на які посилається позивач, неможливо встановити об'єми, кількість та види конкретних послуг, за які здійснено оплату позивачем, то у задоволені його заяви в частині розподілу витрат, пов'язаних з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу, слід відмовити.

Керуючись статтями 94, 168, 222, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Заяву СФГ "Ініра" про прийняття додаткового судового рішення у цій справі задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Селянського (фермерського) господарства "Ініра" витрати на оплату судового збору в сумі 48 грн. 17 коп. (сорок вісім грн. 17 коп.).

В частині розподілу судових витрат на правову допомогу в задоволенні заяви відмовити.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів з моменту направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: