Рішення

від 03.11.2014 по справі 926/1280/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2014 р. Справа № 926/1280/14

За позовом виконуючого обов'язки прокурора Першотравневого району м. Чернівці

до: 1.Чернівецької міської ради (відповідач-1);

2.Публічного акціонерного товариства «Чернівецький хлібокомбінат» (відповідач-2)

про визнання частково незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання договору недійсним та повернення земельної ділянки площею 0,0030 га

Суддя Паскарь А. Д.

представники сторін:

від позивача - Чабан С. Ф.,

від відповідача-1 - Юзьків М. І., довіреність від 02.06.2014 № 01/02-18/603;

від відповідача-2 - Дарійчук Є. О., довіреність № 612 від 26.08.2014.

СУТЬ СПОРУ: Виконуючий обов'язки прокурора Першотравневого району м. Чернівці звернувся з позовом до Чернівецької міської ради та публічного акціонерного товариства «Чернівецький хлібокомбінат» про визнання незаконними та скасування пункту 3 рішення 14 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 27.10.2011 № 328, яким ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат» надано дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,0060 га, на умовах встановлення договору земельного сервітуту терміном на 5 років для розміщення та обслуговування малої архітектурної форми (павільйонів з продажу хлібобулочних виробів) по вул. Фастівській (біля тролейбусної зупинки «Фастівська») м. Чернівці, пункту 3 рішення 26 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 26.07.2012 № 568, яким затверджено проект відведення земельної ділянки на вул. Руській (тролейбусна зупинка «Фастівська»), площею 0,0030 га, а також про визнання недійсним укладеного відповідачами договору встановлення земельного сервітуту від 16.08.2012 № 67 та повернення відповідачеві-1 зазначеної земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідно до вимог статті 401 Цивільного кодексу України ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки для усунення недоліків своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом, однак земельна ділянка відповідачеві-2 була виділена для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідачі позовні вимоги відхилили, посилаючись на законність оспорюваних рішень та договору.

У судових засіданнях прокурори, які приймали участь у розгляді справи, позов підтримали, а представники відповідачів проти задоволення позову заперечували з підстав, викладених відповідно у позовній заяві та у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що пунктом 3 рішення 14 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 27.10.2011 № 328 надано дозвіл ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат» на влаштування малих архітектурних форм (павільйонів з продажу хлібобулочних виробів) та на складання проекту відведення земельних ділянок, орієнтовною площею 0,0060 га, на умовах договору встановлення земельного сервітуту терміном на п'ять років для обслуговування зазначених малих архітектурних форм на вул. Руській (тролейбусна зупинка «Фастівська) м. Чернівці.

26 липня 2012 року 26 сесією Чернівецької міської ради VI скликання прийнято рішення № 568 «Про встановлення земельних сервітутів на земельні ділянки», пунктом 3 якого ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат» затверджено проект відведення земельної ділянки на вул. Руський (тролейбусна зупинка «Фастівська) м. Чернівці, площею 0,0030 га, для укладення договору платного земельного сервітуту терміном на 5 років для влаштування малої архітектурної форми (павільйон з продажу тільки хлібобулочних виробів) м. Чернівці.

На виконання вищевказаних рішень 16.08.2012 відповідачі у справі уклали між собою договір встановлення земельного сервітуту № 67, зареєстрований Управлінням Держкомзему у м. Чернівці 24.09.2012 за № 7310136600320030087501, відповідно до умов якого відносно земельної ділянки, площею 0,0030 га, кадастровий номер 7310136600:32:003:0087, яка розташована по вул. Руській м. Чернівці біля тролейбусної зупинки «Фастівська» та відноситься до земель житлової та громадської забудови з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, в інтересах ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат» був встановлений сервітут на право влаштування МАФ строком до 16.08.2017.

В пункті 3.1 договору сторони передбачили, що річна плата за земельний сервітут розраховано відповідно до чинного законодавства у вигляді орендної плати за рік в розмірі 1021,89 грн.

Наведені пункти зазначених рішень Чернівецької міськради ухвалено з порушенням вимог чинного законодавства з наступних підстав.

Згідно із статтею 98 Земельного кодексу України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Статтею 401 Цивільного кодексу України встановлено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Відповідно до статті 404 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Викладене достеменно свідчить про те, що правом подавати вимогу на платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) наділений лише власник або землекористувач земельної ділянки для задоволення своїх потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Отже, ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом.

Утім, оскаржені позивачем рішення достеменно свідчать про те, що земельна ділянка відповідачеві-2 була надана не для усунення недоліків його земельної ділянки, а з метою укладення договору встановлення платного земельного сервітуту для розміщення МАФ для здійснення комерційної діяльності на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Чернівці. Крім того, відповідач-2 не є землекористувачем або/та власником сусідніх земельних ділянок, у зв'язку з чим дана обставина також свідчить про незаконність встановлення земельного сервітуту.

Згідно з пунктом «в» статті 12 ЗК України, пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільські, селищні, міські ради здійснюють надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до ЗК України.

Статтею 134 ЗК України встановлено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

В контексті викладеного, суд дійшов висновку, що в даному випадку право користування оспорюваною земельною ділянкою відповідно до вимог чинного законодавства підлягає продажу на аукціоні та не може надаватися в користуванні без конкурсу на умовах сервітуту.

Частиною другою статті 123 ЗК України встановлено, що особа зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Згідно статті 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписом статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а незаконна передача у користування спірних земельних ділянок порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про прокуратуру» предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів в числі інших є також й відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.

Згідно зі статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За наявності вищевказаних підстав з метою представництва громадянина та держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, звертатися до суду з позовом.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 у справі про представництво прокуратурою інтересів держави в господарському суді, прокурор самостійно визначає і обґрунтовує у заяві, в чому полягає порушення інтересів держави.

За змістом статей 2, 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності в нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому випадку прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до статей 1, 19 Закону України «Про прокуратуру» Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами здійснюється нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, відповідність їх актів Конституції України та чинним законам.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» здійснення державного контролю за використанням та охороною земель всіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Таким центральним органом виконавчої влади відповідно до Указу Президента України від 13.04.2011 № 459/2011 «Про державну інспекцію сільського господарства України» є Держсільгоспінспекція України.

Разом з тим, цим законом не передбачено повноважень щодо звернення названого центрального органу виконавчої влади до суду про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння.

Не передбачено таких повноважень також і Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженим Указом Президента України від 13.04.2011 № 459/2011.

В контексті викладеного, враховуючи, що у визначеному чинним законодавством державного органу, уповноваженим здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, відсутні повноваження щодо звернення до господарського суду, суд дійшов висновку, що виконуючий обов'язки прокурора Першотравневого району м. Чернівці, пред'являючи даний позов в інтересах держави, правомірно набув статус позивача, у зв'язку з чим твердження відповідачів про відсутність порушення інтересів держави суд визнає хибними.

Таким чином, ухвалені відповідачем-1 рішення про надання відповідачеві-2 земельної ділянки на підставі земельного сервітуту та укладений відповідачами договір встановлення земельного сервітуту суперечать вищевказаним вимогам законодавства та порушують інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

Частиною третьою статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Частиною першою статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункти 2, 10 частини другій статті 16 ЦК України).

У частині десятій статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Разом з тим, як зазначено й в постанові Вищого господарського суду України від 01.07.2014 № 926/701/13, Господарським процесуальним кодексом України та іншими законодавчими актами України встановлено, що до повноважень господарського суду не віднесено скасування оспорюваних актів державних та інших органів.

Крім того, суд зазначає, що обраний в. о. прокурора Першотравневого району м. Чернівці спосіб захисту порушених відповідачами інтересів держави шляхом визнання незаконними рішень відповідача-1 відповідає законодавству, є адекватним та призводить до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі, а відтак, часткове скасування рішень, визнаних судом незаконними, є зайвим та алогічним.

При ухваленні спірних пунктів зазначених рішень та укладеного договору встановлення земельного сервітуту Чернівецька міська рада діяла з порушенням зазначених норм чинного законодавства та всупереч інтересам територіальної громади.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Оскільки оскаржений договір, укладений на підставі ухвалених Чернівецькою міською радою оспорюваних незаконних рішень, не відповідає наведеним вимогам Цивільного та Земельного кодексів України, він також підлягає визнанню недійсним.

Викладені у відзивах на позовну заяву посилання відповідачів на те, що спірні рішення ухвалені на підставі діючого на той час Порядку встановлення земельного сервітуту на земельні ділянки, які перебувають у розпорядженні Чернівецької міської ради, на яких розташовані або планується розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, а також інші твердження, зокрема, про те, що прокурор вправі звернутися до суду лише після повного або часткового відхилення його подання або неповідомлення про результати його розгляду, оскаржені рішення не зачіпляють інтереси держави у зв'язку з тим, що спірна земельна ділянка не належить державі, не спростовують твердження позивача про те, що рішення та договір, які є предметом даного позову, ухвалені та укладені з порушенням цивільного та земельного законодавства, та не можуть бути підставою для задоволення обґрунтованого позову.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, за виключенням вимоги про скасування відповідних пунктів оскаржених рішень.

З урахуванням ступеня вини кожного відповідача у виникненні спору, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір наступним чином: за визнання оскаржених рішень незаконними судовий збір підлягає стягненню з Чернівецької міської ради; за вимогу про визнання недійсним договору встановлення земельного сервітуту судовий збір слід стягнути з відповідачів рівними частинами; за звільнення та повернення земельної ділянки територіальної громаді м. Чернівці судовий збір належить стягнути з ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат».

На підставі викладеного, керуючись статтями 82, 84, 85 господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати незаконним пункт 3 рішення 14 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 27 жовтня 2011 року № 328, відповідно до якого надано дозвіл ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат» на складання проекту відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0060 на умовах встановлення договору земельного сервітуту терміном на 5 років для розміщення та обслуговування малої архітектурної форми (павільйонів з продажу хлібобулочних виробів) по вул. Руській (біля тролейбусної зупинки «Фастівська») м. Чернівці.

3.Визнати незаконним пункт 3 рішення 26 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 26 липня 2012 року № 568 «Про встановлення земельних сервітутів на земельні ділянки», яким ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат» затверджено проект відведення земельної ділянки на вул. Руській (тролейбусна зупинка «Фастівська»), площею 0,0030 га для укладення договору платного земельного сервітуту терміном на 5 років для влаштування малої архітектурної форми (павільйон з продажу тільки хлібобулочних виробів).

4.Визнати недійсним договір встановлення земельного сервітуту від 16.08.2012 № 67, укладений між Чернівецькою міською радою та ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат» та зареєстрований Управлінням Держкомзему у м. Чернівці 24.09.2012 за № 73101366003200300875501.

5.Зобов'язати ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат» (м. Чернівці, вул. Головна, 233, ідентифікаційний код 03293304) протягом п'ятнадцяти днів з дня набрання даного рішення законної сили звільнити та повернути територіальній громаді м. Чернівці земельну ділянку площею 0,0030 га, вартістю 34063,00 грн., кадастровий номер 7310136600:32:003:0087, яка розташована по вул. Руській м. Чернівці біля тролейбусної зупинки «Фастівська».

6.В решті позову відмовити.

7.Стягнути з Чернівецької міської ради (м. Чернівці, площа Центральна, 1, ідентифікаційний код 04062216) в доход державного бюджету судовий збір в сумі 3045,00 грн. (отримувач коштів УДКСУ у м. Чернівці, код отримувача 37978173, банк отримувача ГУДКСУ у Чернівецькій області, код банку 856135, рахунок отримувача 31210206783002, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу: судовий збір, господарський суд Чернівецької області, код 03500074) .

8.Стягнути з ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат» (м. Чернівці, вул. Головна, 233, ідентифікаційний код 03293304) в доход державного бюджету судовий збір в сумі 1827 грн. (отримувач коштів УДКСУ у м. Чернівці, код отримувача 37978173, банк отримувача ГУДКСУ у Чернівецькій області, код банку 856135, рахунок отримувача 31210206783002, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу: судовий збір, господарський суд Чернівецької області, код 03500074).

Суддя А. Паскарь