Постанова

від 29.10.2014 по справі 6/906/58/13-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2014 року Справа № 6/906/58/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М., суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І., розглянувши касаційну скаргуПриватного підприємства "Фірма "Фема імпорт і експорт" на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 14.05.2014 у справі№ 6/906/58/13-г господарського суду Житомирської області за позовомПриватного підприємства "Фірма "Фема імпорт і експорт" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп"; 2. Приватного підприємця ОСОБА_4; проусунення перешкод в користуванні орендованим майном, визнання недійсними договорів та повернення майна в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Старіков Є.О., Поліщук М.М.; - відповідача-1 ОСОБА_8, - відповідача-2 повідомлений, але не з'явився; ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 01.04.2013 відмовлено Приватному підприємству "Фірма "Фема імпорт і експорт" в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" та до Приватного підприємця ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні орендованим майном, визнання недійсними договорів та повернення майна.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.07.2013 позов у даній справі задоволено часткво.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.01.2014 у даній справі, було скасовано постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.07.2013, справу передано на новий розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду.

За результатами нового розгляду даної справи за позовом Приватного підприємства "Фірма "Фема імпорт і експорт" (надалі позивач/ПП "Фірма "Фета імпорт і експорт") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" (надалі відповідач 1/ТОВ "Олімп") та до Приватного підприємця ОСОБА_4 (надалі відповідач 2/ПП ОСОБА_4) про усунення перешкод в користуванні орендованим майном, визнання недійсними договорів та повернення майна, 14.05.2014 Рівненським апеляційним господарським судом винесено постанову про часткове задоволення вказаного позову.

Позивач, не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати в частині позовних вимог, в задоволенні яких було відмовлено.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом даного спору є наступні вимоги позивача: - усунути ПП "Фірма "Фема імпорт і експорт" перешкоди в користуванні орендованим майном, а саме: частиною нежитлового приміщення кафе "Олімп" загальною площею 75,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом вселення ПП "Фірма "Фема імпорт і експорт" до приміщень № 1-7 пл. 22,0 кв.м., № 1-8 пл. 11,0 кв.м., № 1-9 пл. 4,6 кв.м., № 1-12 пл. 15,9 кв.м., № 1-13 пл. 5,8 кв.м., № 1-15 пл. 16,0 кв.м., що є частиною нежитлового приміщення кафе "Олімп", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; - визнати недійсним (нікчемним) договір суборенди приміщення від 11.07.2012 та договір оренди обладнання від 11.07.2012, що укладені між позивачем (в особі ОСОБА_8) та відповідачем-2; - зобов'язати відповідачів забезпечити вільний доступ позивача до орендованого ним приміщення відповідно до договору оренди частини нежитлового приміщення від 24.02.2012; - зобов'язати відповідачів повернути у власність позивача майно згідно з договором оренди обладнання від 11.07.2012; - стягнути з відповідачів на користь позивача 4 000,00 грн. судових витрат на правову допомогу адвоката та всі судові витрати у справі.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що всупереч укладеного між ним (орендарем) та відповідачем 1 (орендодавцем) договору оренди частини нежитлових приміщень від 24.02.2012, відповідач 1 як орендодавець вчиняє певні перешкоди позивачу як орендарю в користуванні орендованим майном. В обґрунтування підстав позовних вимог про визнання недійсними (нікчемними) договорів суборенди частини приміщення та оренди обладнання, позивач посилається на перевищення директором позивача (ОСОБА_8) повноважень на їх укладення, оскільки на момент їх підписання існували встановлені обмеження щодо вчинення вказаною особою таких дій, а саме: укладення операцій ОСОБА_8 понад 10 000,00 грн. мають узгоджуватися із засновником позивача.

Вищий господарський суд України, скасовуючи 15.01.2014 постанову Рівненського апеляційного господарського суду, винесену у даній справі, виходив із того, що судом апеляційної інстанції були розглянуті позовні вимоги, які не заявлялися позивачем, і навпаки, залишились нерозглянутими вимоги, заявлені позивачем.

При новому розгляді, судом апеляційної інстанції були враховані вказівки суду касаційної інстанції, та здійснено розгляд позовних вимог, заявлених позивачем. Згідно з постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14.05.2014: - визнано недійсними договори суборенди частини нежитлового приміщення від 11.07.2014 та оренди обладнання від 11.07.2012, - зобов'язано відповідача 2 повернути у власність позивача, майно, яке є предметом договору оренди обладнання від 11.07.2012. Відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод позивачу в користуванні орендованим майном згідно з договором оренди частини нежитлового приміщення від 24.02.2012 шляхом вселення позивача в приміщення, які є предметом договору оренди, про визнання нікчемними договорів суборенди частини нежитлового приміщення від 11.07.2012 та оренди обладнання від 11.07.2012, про зобов'язання відповідачів 1 та 2 забезпечити позивачу вільний доступ до приміщення, яке є предметом договору оренди від 24.02.2012, про зобов'язання відповідача 1 повернути позивачу обладнання згідно з договором оренди обладнання від 11.07.2012. При цьому, судом апеляційної інстанції в мотивувальній частині постанови від 14.05.2014 визнано розірваним договір оренди частини нежитлового приміщення від 24.02.2012, укладений між позивачем та відповідачем 1, в порядку ст. 782 ЦК України.

Вищий господарський суд України не вбачає підстав для скасування винесеної у даній справі постанови. Враховуючи, що позивач оскаржує постанову суду апеляційної інстанції лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог, касаційний перегляд судового рішення здійснюється в оскаржуваній частині.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно за плату на певний строк.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, 24.02.2012 між позивачем та відповідачем 1 був укладений договір оренди частини нежитлового приміщення, а саме: приміщень № 1-7 пл. 22,0 кв.м., № 1-8 пл. 11,0 кв.м., № 1-9 пл. 4,6 кв.м., № 1-12 пл. 15,9 кв.м., № 1-13 пл. 5,8 кв.м., № 1-15 пл. 16,0 кв.м., що є частиною нежитлового приміщення кафе "Олімп", та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 5.2. договору, орендна плата сплачується у безготівковому порядку на поточний рахунок орендаря не пізніше 15 числа кожного наступного після звітного місяця. Розмір орендної плати становить 451,80 грн. на місяць без врахування ПДВ (п. 5.1. договору).

Як установлено судом та вбачається із матеріалів справи, 20.07.2012 відповідачем 1 (орендодавцем за договором) направлено на адресу позивача (орендаря) лист, яким останнього було повідомлено про наявність у нього заборгованості перед відповідачем 1 зі сплати орендної плати за договором оренди від 24.02.2012 за чотири місяці і двадцять п'ять днів та повідомлено про розірвання (відмову) договору оренди в порядку ст. 782 ЦК України. Вказаний лист отриманий позивачем 25.07.2012, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до статті 782 ЦК України наймодавець має право відмовитись від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Вказаною нормою передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Отже, суд апеляційної інстанції, встановивши факт невнесення позивачем орендної плати за договором оренди від 24.02.2012 понад три місяці та факт направлення відповідачем 1 листа від 20.07.2012 про розірвання договору оренди від 24.02.2012 в порядку ст. 782 ЦК України, а також факт отримання вказаного листа, прийшов до правомірного висновку про припинення (розірвання) договору оренди від 24.02.2012 орендодавцем (відповідачем 1) в односторонньому порядку з 25.07.2012 на підставі ст. 782 ЦК України.

Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Згідно з приписами п. 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Виходячи з наведеного, доводи позивача про неможливість сплачувати орендну плату відповідно до договору оренди від 24.02.2012 у зв'язку з відсутністю банківських реквізитів відповідача 1, а також направлення позивачем відповідачу 1 листа від 14.03.2012 з проханням надати банківські реквізити, правомірно відхилені судом апеляційної інстанції, оскільки, позивачем, всупереч вимог ухвал суду апеляційної інстанції, не надано обґрунтування неможливості подання доказів відправки вказаного листа від 14.03.2014 до суду першої інстанції, незважаючи на те, що сам лист від 14.03.2012 міститься серед матеріалів справи (том 1), поданих до суду першої інстанції.

Крім того, відповідно до ст. 537 ЦК України у разі, зокрема, ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку, боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса.

В той же час, позивачем не надано жодних доказів щодо вчинення відповідних дій - внесення грошових коштів зі сплати орендної плати за договором оренди від 24.02.2012, у депозит нотаріуса, про що зазначено у вказаній нормі.

Відповідно до приписів ст. 283 ГК України та ст. 759 ЦК України правовою підставою користування орендованим майном є, відповідно, договір оренди (найму).

Враховуючи викладене, є вірним висновок суду апеляційної інстанції про те, що у зв'язку з розірванням договору оренди від 24.02.2012 у порядку ст. 782 ЦК України з 25.07.2012, відсутні правові підстави для задоволення такої позовної вимоги позивача як зобов'язання відповідачів 1 та 2 усунути перешкоди позивачу у користуванні орендованим майном за договором оренди від 24.02.2012 шляхом вселення позивача в орендоване за вказаним договором майно, так само як і висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні такої позовної вимоги як зобов'язання відповідачів 1 та 2 забезпечити вільний доступ позивача до орендованого за договором оренди від 24.02.2012 приміщення, оскільки у зв'язку з розірванням вказаного договору, відпала правова підстава для перебування позивача у вказаному приміщенні.

Крім того, як вказувалося вище, однією із позовних вимог позивача була вимога про зобов'язання відповідачів 1 та 2 повернути у власність позивача майно згідно з договором обладнання від 11.07.2012, яка, судом апеляційної інстанції задоволена частково, а саме: зобов'язано відповідача 2 повернути у власність позивача обладнання за договором оренди обладнання від 11.07.2012, в задоволенні вказаної вимоги відносно відповідача 1 судом відмовлено, з тих підстав, що відповідач 1 не є стороною вказаного договору оренди обладнання і відсутні докази знаходження цього майна у володінні відповідача 2.

Вищий господарський суд України погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції та не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги в частині скасування постанови суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача 1 повернути позивачу майно згідно з договором обладнання від 11.07.2012, з огляду на таке.

Відповідно до приписів ч.ч. 1 та 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, із правочинів (ст. 11 ЦК України).

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, договір оренди обладнання від 11.07.2012 був укладений між позивачем та відповідачем 2.

Згідно з ч. 1 ст. 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є кредитор і боржник.

Відповідно до ст. 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи.

Отже, виходячи з наведених норм, є вірним висновок суду апеляційної інстанції про безпідставність заявленої позивачем позовної вимоги про зобов'язання відповідача 1 повернути позивачу обладнання, передане позивачем відповідачу 2 в оренду за договором оренди обладнання від 11.07.2012, оскільки відповідач 1 не є стороною за вказаним договором.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про безпідставність заявлених позивачем вимог про визнання нікчемними договорів суборенди частини нежитлового приміщення від 11.07.2012 та оренди обладнання від 11.07.2012, з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

В той же час, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, відсутні норми законодавства України, якими передбачена недійсність оспорюваних позивачем договорів суборенди частини нежитлового приміщення та оренди обладнання в силу закону з підстав, наведених позивачем в обґрунтування визнання вказаних договорів нікчемними (перевищення повноважень директора на їх укладення), а тому, правомірно відмовив у задоволенні вказаної позовної вимоги.

В силу ст.ст. 4 2 , 4 3 , 4 7 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Вищий господарський суд України вважає, що судом апеляційної інстанції дотримано вищевказані вимоги, що ставляться до судового рішення, а тому, відсутні підстави для скасування оскаржуваної позивачем постанови.

Доводи касаційної скарги про безпідставне неврахування судом апеляційної інстанції наданих позивачем доказів направлення відповідачу 1 листа від 14.03.2012, не приймаються судом касаційної інстанції, оскільки, як вказувалося вище, за відсутності пояснень позивача щодо неможливості подання вказаного доказу до суду першої інстанції, у суду апеляційної інстанції в силу ст. 101 ГПК України, були відсутні правові підстави для врахування вказаного доказу.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків суду апеляційної інстанції, зводяться до переоцінки доказів та встановлення нових обставин, що знаходиться поза компетенцією суду касаційної інстанції, а тому відхиляються, як безпідставні.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Фірма "Фема імпорт і експорт" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14.05.2014 у справі № 6/906/58/13 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. Губенко

Судді Т.Л. Барицька

В.І. Картере