Рішення

від 20.10.2014 по справі 5011-6/106-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-6/106-2012 20.10.14

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Житомирський механічний Завод»

До відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Захід-Спецсталь»

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_1

Про стягнення 92435,54 грн.

Суддя: Ковтун С. А. (головуючий)

Суддя: Головатюк Л. Д.

Суддя: Паламар П. І.

Представники учасників процесу:

від позивача Перепона І.М. (за дов.)

від відповідача не з'явились

від третьої особи не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До господарського суду міста Києва звернулося з позовом товариство з обмеженою відповідальністю «Житомирський механічний завод» до товариства з обмеженою відповідальністю «Захід-Спецсталь» про стягнення 92435,54 грн..

Позовні вимоги мотивовані наступними обставинами.

Між позивачем та відповідачем укладено в усній формі договір купівлі-продажу металопрокату. Так, на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури № СФ-0001731 від 02.11.2011 позивачем платіжним дорученням № 7 від 07.11.2011 перераховано відповідачу 92435,54 грн. як попередню оплату за товар. Оскільки відповідачем в розумні строки металопрокат поставлено не було, позивач вважає, що 92435,54 грн. попередньої оплати підлягають поверненню.

Відповідач позовні вимоги відхилив у повному обсязі, зазначивши, що поставка замовленого та оплаченого позивачем товару відбулась 08.11.2011, що підтверджується видатковою накладною № РН-0811/03 від 08.11.2011 на суму 92435,54 грн., підписаною уповноваженим представником позивача - Нацевичем Володимиром Миколайовичем, та довіреністю № 71 від 07.11.2011 на отримання товару від товариства з обмеженою відповідальністю «Захід-Спецсталь». За твердженням відповідача, з метою поставки металопрокату позивачу, ним було укладено договір перевезення з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на разове автотранспортне перевезення вантажу, який 08.11.2011 завантажив товар у м. Дніпропетровську, перевіз його у м. Житомир та відвантажив позивачу. При завантаженні металопрокату ОСОБА_1 була видана видаткова накладна № РН-0811/03 від 08.11.2011, яка передана останнім представнику позивача при розвантажуванні. 08.11.2011 підписаний представником позивача та засвідчений печаткою товариства примірник даної накладної ТОВ «Житомирський механічний завод» було надіслано факсимільним зв'язком відповідачу, на підтвердження чого відповідачем суду надано отриману за допомогою факсимільного зв'язку накладну з зазначенням номеру факсу, з якого вона була надіслана: НОМЕР_1. Однак, як стверджує відповідач, оригінал підписаної накладної в подальшому позивачем так і не було надіслано. При прийманні товару у ОСОБА_1 позивачем було видано йому довіреність № 71 від 07.11.2011 на ім'я Нацевича Володимира Миколайовича на приймання цінностей, яка ОСОБА_1 передана відповідачу.

Позивач заперечив факт отримання товару та підписання його представником видаткової накладної № РН-0811/03 від 08.11.2011. Обґрунтовуючи наявність у відповідача оригіналу довіреності № 71 від 07.11.2011 на ім'я Нацевича Володимира Миколайовича на приймання цінностей позивач послався на те, що даний документ було надіслано поштою відповідачу, оскільки планувалась поставка останнім товару. Однак сама по собі довіреність не є доказом отримання товару.

З метою з'ясування обставин щодо отримання товару судом було викликано у судове засідання для дачі пояснень Нацевича Володимира Миколайовича, на якого видана вищевказана довіреність. У наданих суду поясненнях Нацевич В.М. зазначив, що у період з 01.11.2011 по 11.11.2011 не отримував ніякого товару в місті Києві та в м. Житомирі, а у видатковій накладній № РН-0811/03 від 08.11.2011 стоїть не його підпис.

Ухвалою суду від 09.04.2012 залучено до участі у справі третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_1.

ОСОБА_1 (далі - перевізник) надав суду письмові пояснення наступного змісту. 07.11.2011 він отримав замовлення від товариства з обмеженою відповідальністю «Захід-Спецсталь» на перевезення вантажу з міста Дніпропетровська до міста Житомира, у зв'язку з чим був підписаний договір-заявка на разове автотранспортне перевезення вантажу. На виконання отриманого замовлення, керуючи своїм автомобілем НОМЕР_2, направився на завантаження в АДРЕСА_2. 08.11.2011 відбулося завантаження замовленим металопрокатом, у зв'язку з чим перевізник направився за адресою вантажотримувача: м. Житомир, АДРЕСА_3, товариство з обмеженою відповідальністю «Житомирський механічний завод». Вранці 09.11.2011 перевізник прибув в місто Житомир на розвантаження. У зв'язку з габаритністю автомобіля перевізника розвантаження здійснювалось вручну в двох місцях: біля цеху та під краном. Після розвантаження перевізник отримав від представника товариства з обмеженою відповідальністю «Житомирський механічний завод» довіреність № 71 від 07.11.2011, яку відправив в подальшому поштою товариству з обмеженою відповідальністю «Захід-Спецсталь» за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі, 44, офіс 77.

За перевезення вантажу перевізник отримав підтвердження про оплату - чек з банку «ПриватБанк» від 09.11.2011 на суму 2200 грн. Отже, за твердженням перевізника, умови договору перевезення виконані в повному обсязі та без будь-яких зауважень.

У зв'язку з викладеними обставинами копії матеріалів справи № 5011-6/106-2012 направлено до прокуратури міста Житомира для організації проведення перевірки та прийняття рішення в порядку ст. 97 ГПК України.

Ухвалою суду від 24.05.2012 провадження у справі зупинено на підставі п. 2 ч. 2 ст. 79 ГПК України.

Ухвалою суду від 24.09.2014 провадження у справі поновлено.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Захід-Спецсталь» (продавець) виставило товариству з обмеженою відповідальністю «Житомирський механічний завод» (покупцю) рахунок-фактуру №СФ-0001731 від 02.11.2011 на суму 92435,54 грн., як плату за металопрокат.

Позивач перерахував відповідачу 92435,54 грн. платіжним дорученням № 7 від 07.11.2011.

Виставлення продавцем рахунку-фактури та оплата його покупцем свідчить про укладення між ними договору купівлі-продажу у спрощеній формі.

За договором купівлі продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно зі статтею 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою б/н про поставку товару або повернення 92435,54 грн. попередньої оплати. Вказану вимогу відповідачем отримано 02.12.2011.

Відповідач у відповіді № 0812/11-01 від 08.12.2011 повідомив, що товар позивачу поставлено за видатковою накладною № РН-0811/03 від 08.11.2011 у присутності представника позивача Нацевича Володимира Миколайовича, який діяв на підставі довіреності № 71 від 07.11.2011.

Вирішуючи питання доведеності факту отримання позивачем товару за накладною № РН-0811/03 від 08.11.2011 суд виходить з наступного.

Виходячи з приписів господарського процесуального закону (ч. 2 ст. 34 ГПК України) підтвердження тих чи інших обставин справи може здійснюватись тільки певними встановленими законодавством засобами доказування. У зв'язку з цим інші засоби доказування не можуть бути покладені в основу судового рішення.

В контексті Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, є первинний документ.

Оскільки видаткова накладна фіксує здійснення господарської операції, вона є первинним документом.

У зв'язку з цим, вирішення питання щодо допустимості видаткової накладної як доказу у справі для підтвердження наявності господарської операції між сторонами повинно здійснюватись з урахуванням вимог Закону щодо первинного документу. Так, вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 Закону, якою передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, Закон передбачає обов'язковим реквізитом первинного документа підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідач не надав суду оригінал видаткової накладної № РН-0811/03 від 08.11.2011. Враховуючи невизнання позивачем факту отримання товару за вказаною накладною, перевірка даних обставин можлива лише шляхом дослідження оригіналу документу (ст. 36 ГПК України). Таким чином, за його (оригіналу) відсутності, відповідачем не доведений факт поставки товару на суму 92435,54 грн..

Отже, в силу ст. 34 ГПК України, видаткова накладна № РН-0811/03 від 08.11.2011 не є допустимим доказом, який би засвідчував наявність між позивачем та відповідачем операції щодо постачання товару.

Крім того, відсутні оформлені належним чином товарно-транспортна накладна та акт прийому-передачі вантажу між перевізником (ОСОБА_1) і вантажоодержувачем (товариством з обмеженою відповідальністю «Житомирський механічний завод»), як те передбачене Статутом автомобільного транспорту УРСР, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 27.06.1969 № 401, та Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363.

Таким чином, твердження відповідача про відсутність заборгованості у розмірі 92435,54 грн. не відповідає дійсності.

Станом на день розгляду справи заборгованість в розмірі 92435,54 грн. відповідачем не сплачена.

Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 Цивільного кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати у випадку, якщо продавець не передав товар у встановлений строк передбачено ч. 3 ст. 693 ЦК України.

Факт порушення відповідачем зобов'язання на суму 92435,54 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приймаючи рішення, суд зобов'язаний керуватись наданими сторонами доказами.

Позивачем належним чином доведене порушення його прав зі сторони відповідача.

Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги позивача до останнього підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодекс України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Дана норма встановлює дві основні підстави звільнення особи, яка порушила зобов'язання, від відповідальності. Такими обставинами є випадок та непереборна сила. Доведення наявності випадку або непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Під випадком розуміються будь-які діяння, не викликані чиїмось наміром або необережністю, тобто відсутність вини порушника. Випадковою можна визнати обставину, яку не можна передбачити та попередити при застосуванні обов'язкової для боржника обачності, хоча вона могла б бути передбачена та попереджена, якщо б боржник віднісся до свого зобов'язання з більшою обачністю, ніж та, до якої він був зобов'язаний або якщо на місці боржника була б інша особа. Такий підхід щодо суб'єктивної неможливості передбачити, а отже і попередити діяння, що викликало невиконання або неналежне виконання зобов'язання, дозволяє відмежувати випадок від непереборної сили (форс-мажор).

Поняття та ознаки непереборної сили розкриваються у п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України. Непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Як підстава звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності непереборна сила характеризується двома ознаками. По-перше, це зовнішня до діяльності сторін обставина, яку сторони, хоча б навіть і передбачили, але не могли попередити. До таких обставин, як правило, відносять стихійні лиха (землетрус, повінь, пожежі) та соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо). По-друге, ознакою непереборної сили є її надзвичайність, що означає, що це не рядова, звичайна обставина, яка хоча і може спричинити певні труднощі для сторін, але не виходить за рамки буденності, а екстраординарна подія, яка не є звичайною.

В силу статті 617 Цивільного кодексу України не вважається випадком, а отже не є підставою для звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності:

- недодержання своїх обов'язків контрагентами боржника (кредитор не має нести негативні наслідки відносин між боржником та його контрагентами);

- відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання (вступаючи у договірні відносини, боржник несе відповідні ризики та має замінити відсутні товари на інші або вчиняти інші заходи щодо належного виконання зобов'язання);

- відсутність у боржника необхідних коштів. Отже незалежно від того, що стало причиною відсутності у боржника необхідної суми грошей (об'єктивні обставини чи суб'єктивна недбалість боржника), це не звільняє його від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

З огляду на викладене, неправомірні дії невідомих осіб щодо заволодіння товаром, не звільняють відповідача від обов'язку щодо повернення 92435,54 грн. попередньої оплати.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Захід-Спецсталь» (01023, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 44, офіс 77 літ. «А», код 37700145) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Житомирський механічний завод» (10003, м. Житомир, вул. Перемоги, 46, кв. 10, код 35688961) 92435,54 грн. боргу, 1848,72 грн. судового збору.

Рішення підписано 06.11.2014.

Суддя С. А. Ковтун (головуючий)

Суддя Л. Д. Головатюк

Суддя П. І. Паламар