Постанова

від 04.11.2014 по справі 914/2721/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2014 р. Справа № 914/2721/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Костів Т.С.

суддів Марко Р.І.

Желік М.Б.

при секретарі Карпенко О.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія", м. Перемишляни № 01-05/4844/14 від 16.10.2014 року

на рішення господарського суду Львівської області від 29.09.2014 року

у справі № 914/2721/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Оіл Сервіс", с. Воля Бартатівська Львівської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія", м. Перемишляни

про: стягнення 158451,38 грн.

за участю представників сторін:

від позивача : Томашівський О.Г.- представник на підставі довіреності б/н від 15.07.14 року;

від відповідача: Турчиняк І.Я.-директор, Білий Н.Ю.- представник на підставі довіреності б/н від 21.08.14 року;

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови

В С Т А Н О В И В :

рішенням господарського суду Львівської області від 29.09.2014 року у справі №914/2721/14 (суддя М.Синчук ) позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Оіл Сервіс" 105500 грн. основної заборгованості, 21707,74 грн. - 28% за користування чужими коштами, 15095,83 грн. - інфляційних втрат, 2036,72 грн. - 3% річних, 13774,54 грн. - пені та 3162,30 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення суд першої інстанції зазначив про те, що на виконання умов договору № ДГ-0000035 від 12.12.2013 року, позивачем поставлено нафтопродукти відповідачу на загальну суму 133760 грн.. Оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції неоплаченим залишився товар на суму 105500 грн. суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 105500 грн. Окрім того, судом стягнено 28 % за користування чужими коштами, 15095,93 грн.- інфляційних втрат, 2036,72-3 % річних, 13774,54 грн.-пені.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Львівської області від 29.09.2014 року у справі № 914/2721/14,- Товариство з обмеженою відповідальністю "Софія" - подало апеляційну скаргу.

У своїй апеляційній скарзі апелянт вказує на не дослідження судом першої інстанції того факту, що видаткова накладна від 03.02.14 року, яка міститься в матеріалах справи, не підтверджує наявність у відповідача заборгованості перед позивачем на суму 44440 грн., як така що виникла на підставі договору № ДГ-0000035 поставки нафтопродуктів від 12.12.13 року, оскільки не містить посилання на такий. На думку апелянта, сума заборгованості 44440 грн. не належить до предмету доказування у даній справі. Окрім того, апелянт зазначає що у податкових накладних у графі ,,вид цивільного-правового договору'' зазначено ,,договір купівлі-продажу від 12.12.2013 року №ДГ-0000035''. Також, апелянт у своїй апеляційній скарзі не погоджується із нарахуванням 28% за користування чужими коштами та задоволення до стягнення таких з відповідача, оскільки договором передбачено відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки. На підтвердження необґрунтованості такого нарахування, апелянт посилається на інформаційний лист Вищого господарського суду України від 20.05.2014 року № 01-06/646/2014 в якому вказано, що оскільки умовами договору передбачено стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, а нарахована на підставі договору сума процентів за користування чужими грошовими коштами за кожен день прострочення невиконаного зобов'язання за своєю правовою природою також є пенею, то таке подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем не узгоджується з приписом статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичною відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

На підставі наведеного скаржник просить рішення господарського суду Львівської області від 29.09.14 р. у справі № 914/2721/14 скасувати та відмовити в позові.

Автоматизованою системою документообігу суду справу №914/2721/14 розподілено для розгляду головуючому - судді Костів Т.С..

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 16.10.2014 року у склад колегії для розгляду вищезазначеної справи введено суддів- Марка Р.І. та Желіка М.Б..

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.14 р. подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 04.11.14 р..

Представникам роз'яснено їх права згідно ст.22 ГПК України.

В судове засідання 04.11.14 року представник апелянта з'явився, апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у ній. Також представником апелянта надано пояснення по суті спору.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, заслухавши пояснення представників в судовому засіданні, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне:

як правильно встановлено судом першої інстанції, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спец Оіл Сервіс" (постачальник за договором) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія" (покупець за договором) укладено договір поставки нафтопродуктів № ДГ-0000035 від 12.12.2013 року.

За умовами вищезазначеного договору постачальник зобов'язався у погодженій сторонами кількості та в строки, передати у власність покупця нафтопродукти (дизельне паливо, пічне паливо, паливо судове, бензин марки А-76,А-80,А-92,А-95 та інше) (п. 1.1 договору).

Згідно п.1.2 договору кількість, асортимент та ціна товару погоджується сторонами у видаткових накладних на товар. Наявність підписів уповноважених представників сторін на видаткових накладних свідчить про те, що всі відомості зазначені у них є вірними, погодженими та прийнятими сторонами. За цим договором видаткова накладна на товар є для сторін специфікацією у розумінні статті 266 ГК України.

Пунктами 5.1 та 5.2 договору передбачено, що покупець здійснює 100% передоплату за товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, якщо інше не передбачене додатковою угодою до договору. Постачальник має право відвантажити покупцю товар без переплати та складання відповідної додаткової угоди з погодженням нових строків оплати. У такому випадку сторони домовились , що покупець зобов'язується сплатити за поставлений товар на підставі договору протягом 3-ох банківських днів з моменту поставки товару.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України. Як встановлено ч. 1 ст.265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст.712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов'язаний сплатити постачальнику певну грошову суму. В силу приписів ч. 6 ст.265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов'язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Відповідно до ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч. 1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Позивачем у відповідності до умов договору було поставлено відповідачу товар на загальну суму 133760 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними та товаро-транспортними накладними на відпуск нафтоппрродуктів : 1) № РН-0000043 від 12.12.2013 року на суму 44660 грн., № РН-0000003 від 03.01.2014 року на суму 44660 грн. та № РН-0000025 від 03.02.2014 року на суму 44440 грн.. Товар був прийнятий відповідачем, що підтверджено підписами його представників, на вказаних видаткових накладних без заперечень. Зазначений факт скаржником не заперечувався, скаржник посилався лише на поставку товару по накладних не в межах даного договору, оскільки на такий договір у тексті накладної посилання відсутні.

У податкових накладних у графі ,,вид цивільного-правового договору'' зазначено ,,договір купівлі-продажу від 12.12.2013 року №ДГ-0000035'', а не договору № ДГ-0000035 поставки нафтопродуктів від 12.12.2013 року. Однак, суд першої інстанції підставно не прийняв таке заперечення до уваги враховуючи, що податкові накладні, виписані на підставі зазначених видаткових накладних, в яких є посилання на договір № ДГ-0000035 від 12.12.2013 року; а між сторонами інші договори на поставку аналогічного товару не укладались.

Твердження апелянта про те, що оскільки видаткові накладні не містять назви договору, лише номер та дату, відповідно дані первинні бухгалтерські документи складені на виконання саме договору купівлі продажу від 12.12.2013 року № ДГ-0000035, а не договору № ДГ-0000035 поставки нафтопродуктів від 12.12.2013 року, не заслуговують на увагу, оскільки відповідачем здійснювалась часткова сплата заборгованості за видатковими накладними які містяться в матеріалах справи. Окрім того, посилання на зазначену текстову відмінність у викладенні назви договору у накладних носить формальний характер.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що поставка товару здійснювалась в рамках договору поставки нафтопродукті №0000035 від 12.12.2013р.

Неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу №1076 від 25.12.2006р. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. У зв'язку із частковою сплатою заборгованості за надані послуги по постачанню нафтопродуктів, заборгованість відповідача перед позивачем складає 105500 грн.. Зазначене скаржником не заперечувалось.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи звертаючись з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Спец Оіл Сервіс" просило суд на підставі п. 6.4 договору за період стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія" пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від вартості несплаченого або невчасно сплаченого товару, та штраф один відсоток вартості неоплаченого/несвоєчасно оплаченого товару в день.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення 13774,54 грн. пені.

Окрім того, згідно з положеннями ч.2 ст.625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про стягнення з відповідача 15095,83 грн.- інфляційних втрат, 2036,72 грн.-3 % річних.

Також, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спец Оіл Сервіс" звертаючись з позовом просило суд стягнути з відповідача на підставі п. 6.5 договору - 28% річних , за кожен день прострочки за користування чужими грошовими коштами, що задоволено судом першої інстанції.

Однак, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції в частині задоволення позову щодо стягнення 28% річних, за кожен день прострочки за користування чужими грошовими коштами з огляду на наступне:

згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Частиною 3 ст. 692 ЦК України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.

Частиною 3 ст. 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Зі змісту цих статей вбачається, що договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Разом із цим згідно з положеннями ст. 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Таким чином, передбачені п. 6.5 договору поставки нафтопродуктів № ДГ-0000035 від 12.12.2013 відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 28 % від вартості невиконаного зобов'язання за кожен день такого прострочення за своєю природою підпадають під визначення неустойки, а саме пені, згідно зі ст. 549 ЦК України, частина з якої встановлює, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Окрім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 20.05.2014 року № 01-06/646/2014 вказано, що оскільки умовами договору передбачено стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, а нарахована на підставі договору сума процентів за користування чужими грошовими коштами за кожен день прострочення невиконаного зобов'язання за своєю правовою природою також є пенею, то таке подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем не узгоджується з приписом статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичною відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Беручи до уваги вищевикладене а також те, що судом уже стягнуто з відповідача 13774,54 грн. пені, на підставі пункту 6.4 договору, яким сторони передбачили нарахування пені, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість та безпідставність стягнення 28% річних, за кожен день прострочки за користування чужими грошовими коштами.

У відповідності до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Позивач додаткових доказів не подав і суду апеляційної інстанції, не обґрунтовував неможливості подання таких доказів суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. У встановленому законом порядку підстави, передбачені у ст. 104 ГПК України для скасування або зміни судового рішення були доведені суду належними доказами.

Беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення прийняте за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а відтак, рішення господарського Львівської області від 29.09.2014 р. у справі № 914/2721/14 у відповідності до ст. 104 ГПК України підлягає частковому скасуванню.

Керуючись ст. ст. 1, 21, 25, 33, 43, 44, 49, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1 .Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія" задоволити частково.

2.Рішення господарського суду Львівської області від 29.09.2014 р. року у справі № 914/2721/14 - скасувати в частині стягнення 28 % за користування чужими коштами в сумі 21 707,74 грн..В цій частині в позові відмовити.

3. В решті рішення господарського суду Львівської області від 29.09.2014 р. року у справі № 914/2721/14 залишити без змін.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія" (адреса: 81200, Львівська область, Перемишлянський район, м. Перемишляни, вул. Міжгірська, буд. 4, корпус А, ідентифікаційний код 30061303) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Оіл Сервіс" (адреса: 81551, Львівська область, Городоцький район, с. Воля-Бартатівська, вул. Львівська, буд. 33/3; ідентифікаційний код 38540625)-2728,12 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

5.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Оіл Сервіс" (адреса: 81551, Львівська область, Городоцький район, с. Воля-Бартатівська, вул. Львівська, буд. 33/3;ідентифікаційний код 38540625) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія" (адреса: 81200, Львівська область, Перемишлянський район, м. Перемишляни, вул. Міжгірська, буд. 4, корпус А, ідентифікаційний код 30061303) -267,15 грн. судового збору .

6.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

7.Матеріали справи скерувати до господарського суду Львівської області.

Повний текст постанови суду оформлено і підписано відповідно до вимог статті 105 ГПК України 10.11.2014 року.

Головуючий-суддя Костів Т.С.

суддя Марко Р.І.

суддя Желік М.Б.