Постанова

від 11.12.2014 по справі 914/2721/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2014 року Справа № 914/2721/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дерепи В.І. - головуючого, Грека Б.М., Кривди Д.С. (доповідача), за участю представників від: позивачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином), відповідачаБілий Н.Ю., представник, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Спец Оіл Сервіс" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 у справі№ 914/2721/14 Господарського суду Львівської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Спец Оіл Сервіс" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Софія" простягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спец Оіл Сервіс" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія" (з урахуванням заяв про зменшення позовних вимог) про стягнення заборгованості в сумі 105500 грн, пені з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення в сумі 13774,54 грн, інфляційних втрат в сумі 15095,83 грн, відсотків за користування коштами в сумі 21707,74 грн, 3% річних в сумі 2373,27 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.09.2014 (суддя Синчук М.М.) позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Оіл Сервіс" 105500 грн основної заборгованості, 21707,74 грн - 28% за користування чужими коштами, 15095,83 грн - інфляційних втрат, 2036,72 грн - 3% річних, 13774,54 грн - пені та 3162,30 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 (судді: Костів Т.С. - головуючий, Марко Р.І., Желік М.Б) рішення Господарського суду Львівської області від 29.09.2014 скасовано в частині стягнення 28% за користування чужими коштами в сумі 21707,74 грн; в цій частині в позові відмовлено; в решті рішення Господарського суду Львівської області від 29.09.2014 залишено без змін; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Оіл Сервіс 2728,12 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 267,15 грн судового збору.

Не погоджуючись з постановою в частині відмови в позові на суму 21707,74 грн, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову в зазначеній частині скасувати, залишивши в силі рішення Господарського суду Львівської області від 29.09.2014. Скаргу мотивовано доводами про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу спростовує її доводи і просить в задоволенні скарги відмовити.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановили суди попередніх інстанцій, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спец Оіл Сервіс" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Софія" (покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів №ДГ-0000035 від 12.12.2013, за умовами якого постачальник зобов'язався у погодженій сторонами кількості та в строки передати у власність покупця нафтопродукти (дизельне паливо, пічне паливо, паливо судове, бензин марки А-76, А-80, А-92, А-95 та інше (далі - товар)), а покупець прийняти товар та сплатити за нього відповідно до умов цього договору (п. 1.1 договору).

Позивачем на виконання договору було поставлено відповідачу товар на загальну суму 133760 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними та товарно-транспортними накладними на відпуск нафтоппрродуктів № РН-0000043 від 12.12.2013 на суму 44660 грн, № РН-0000003 від 03.01.2014 на суму 44660 грн та № РН-0000025 від 03.02.2014 на суму 44440 грн.

Пунктами 5.1 та 5.2 договору передбачено, що покупець здійснює 100% передоплату за товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, якщо інше не передбачене додатковою угодою до договору. Постачальник має право відвантажити покупцю товар без переплати та складання відповідної додаткової угоди з погодженням нових строків оплати. У такому випадку сторони домовились, що покупець зобов'язується сплатити за поставлений товар на підставі договору протягом 3-ох банківських днів з моменту поставки товару.

У зв'язку із частковою оплатою поставлених нафтопродуктів, заборгованість відповідача перед позивачем складає 105500 грн, що відповідачем не заперечувалось.

Позивач, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки від 12.12.2013, звернувся до суду з позовом у даній справі про стягнення основного боргу у розмірі 105500 грн, пені в сумі 13774,54 грн, інфляційних втрат в сумі 15095,83 грн, відсотків за користування коштами в сумі 21707,74 грн та 3% річних в сумі 2373,27 грн.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Стаття 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач на виконання умов договору поставив відповідачу нафтопродукти на загальну суму 133760 грн, за які відповідач розрахувався частково.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.4 ст.231 Господарського кодексу України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (п.1 ст.218 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як встановили суди попередніх інстанцій, за умовами п.6.4 договору в разі несплати або несвоєчасної оплати вартості отриманого товару покупець сплачує постачальнику пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочки платежу від вартості несплаченого або невчасно сплаченого товару та штраф 1% вартості неоплаченого або несвоєчасного оплаченого товару в день.

З урахуванням вимог наведеного законодавства та з огляду на встановлені обставини, за яких відповідач належним чином не виконав умови договору щодо вчасної оплати вартості поставленого товару, суди дійшли висновку, що позивач обґрунтовано нарахував пеню у розмірі 13774,54 грн.

Що стосується заявлених на підставі ст.625 Цивільного кодексу України вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд, здійснивши перевірку правильності розрахунку, задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 15095,83 грн інфляційних втрат та 2036,72 грн 3% річних.

Предметом оскарження за касаційною скаргою позивача в даній справі є постанова апеляційного господарського суду в частині відмови у стягненні 28% за користування чужими коштами в сумі 21707,74 грн. Дана вимога заявлена позивачем на підставі п.6.5 договору, за умовами якого у разі порушення строків оплати за договором покупець сплачує постачальнику відсотки за користування чужими грошовими коштами з розрахунку 28% річних за кожен день прострочки.

Згідно з ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Частиною 3 ст.692 ЦК України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.

Частиною 3 ст.692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього Кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Зі змісту цих статей вбачається, що договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Разом із цим згідно з положеннями ст.549 Цивільного кодексу України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Враховуючи викладене вище, колегія вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що нараховані на підставі п.6.5 договору поставки нафтопродуктів від 12.12.2013 відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 28 % від вартості невиконаного зобов'язання за кожен день такого прострочення за своєю правовою природою підпадають під визначення пені.

Разом з тим місцевим господарським судом уже стягнуто з відповідача на користь позивача 13774,54 грн пені, нарахованої за цей самий період на підставі п.6.4 договору, яким сторони передбачили нарахування пені.

Таким чином, умовами договору передбачено, а місцевим господарським судом здійснено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписом статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичною відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 24.12.2013 року у справі №8/5025/1402/12, яка в силу положень ст. 111 28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для всіх судів України.

За таких обставин висновок апеляційного господарського суду про безпідставність позовних вимог у частині стягнення з відповідача 28% за користування чужими коштами є правомірним.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що апеляційним господарським судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Оіл Сервіс" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 у справі №914/2721/14 залишити без змін.

Головуючий В.Дерепа

Судді Б.Грек

Д.Кривда