Рішення

від 10.11.2014 по справі 209/1067/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7238/14 Справа № 209/1067/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Байбара Г. А. Доповідач - Черненкова Л.А. Категорія 55

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2014 року м. Дніпропетровськ

Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Петешенкової М.Ю., Дерев`янка О.Г.

при секретарі - Бойко О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпродзержинського комерційного технікуму Дніпродзержинського державного технічного університету на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 квітня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Дніпродзержинського комерційного технікуму Дніпродзержинського державного технічного університету про стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку та компенсацію заборгованості середнього заробітку за час затримки належних виплат, -

В С Т А Н О В И Л А:

01 березня 2013 року ОСОБА_3 звернувся в суд із зазначеним позовом, за яким просив суд зобов'язати Дніпродзержинський комерційний технікум виплатити належну йому компенсацію за 181 день невикористаної щорічної основної відпустки та виплатити його середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористану основну відпустку з моменту звільнення 08.11.2011 року на момент звернення до суду 25.02.2013 року; зобов'язати Дніпродзержинський комерційний технікум повернути йому виготовлені за власні кошти меблі на загальну суму 970 грн. або компенсувати їх вартість. В обґрунтування позову зазначив, що згідно наказу № 32 від 02.07.2004 року він був призначений на посаду завідуючого денним відділенням Дніпродзержинського комерційного технікуму, а згідно наказу № 38-к від 22.04.2008 року - виконуючим обов'язки директора технікуму. З 31.10.2008 року за результатами конкурсу на підставі рішення зборів трудового колективу, наказом № 1276-к його було призначено директором Дніпродзержинського комерційного технікуму, а наказом № 83/ОСП від 08.11.2011 року його було звільнено із займаної посади із зобов'язанням бухгалтерії виплатити належні йому при звільненні суми, в тому числі компенсацію за невикористану відпустку тривалістю одинадцять календарних днів за останній рік, що передує звільненню, але кількість невикористаних днів щорічних відпусток за час його перебування у трудових відносинах з Дніпродзержинським комерційним технікумом за які йому належала компенсація при звільненні набагато більша. Відповідно Закону України «Про відпустки» і Постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 року, тривалість його щорічної основної відпустки повинна була складати 56 календарних днів. Згідно наказу № 155 від 29.06.2005 року йому була надана щорічна відпустка за 2004-2005 навчальні роки тривалістю 56 днів з 01.07.2005 року по 26.08.2005 року, але наказом № 169-а від 07.07.2005 року у зв'язку з виробничою необхідністю він був відкликаний з планової відпустки для виконання посадових обов'язків. Згідно наказу № 190 від 01.08.2005 року йому була надана щорічна основна відпустка з 08.08.2005 року по 19.08.2005 року тривалістю 12 календарних днів замість визначених законом 56 днів. Таким чином, 44 дні відпустки залишилися не використаними. Згідно наказу № 108 від 14.06.2006 року за 2005-2006 навчальні роки йому була надана щорічна відпустка тривалістю 56 днів з 01.07.2006 року по 26.08.2006 року, а наказом № 25 від 04.06.2007 року за 2006-2007 року тривалістю 56 днів з 01.07.2007 по 26.08.2007 року. Але фактично протягом своїх щорічних основних відпусток у 2006 році і 2007 році він виконував обов'язки секретаря приймальної комісії Дніпродзержинського комерційного технікуму, про що існують відповідні накази. Надати йому належно завірені копії цих наказів відповідач відмовився, а ці накази засвідчують невикористання ним своїх щорічних відпусток за період 2006-2007 років у повному обсязі, що складає 112 календарних днів. Наказом № 13 від 05.06.2008 року йому було надано чергову відпустку за 2007-2008 навчальні роки з 01.07.2008 по 26.08.2008 року строком 56 календарних днів, але наказом № 28 від 31.07.2008 року його у зв'язку з виробничою необхідністю було відкликано із зазначеної відпустки з 01.08.2008 року. Таким чином, тривалість його відпустки склала 31 день, а 25 днів за цей період залишилися невикористаними. Загалом протягом його трудових відносин з Дніпродзержинським комерційним технікумом, невикористана щорічна відпустка на момент звільнення склала 181 день. При звільненні Дніпродзержинський комерційний технікум повинен був сплатити йому компенсацію за 181 день невикористаної щорічної основної відпустки, але не зробив цього, на його вимоги відповідав відмовою. Оскільки компенсація за невикористану відпустку в день звільнення не була виплачена і не сплачена на сьогоднішній день, то відповідно до вимог ст. 117 КЗпПУ технікум повинен виплатити йому середній заробіток за весь час затримки з моменту звільнення 08.11.2011 року на момент звернення до суду з відповідною вимогою 26.11.2012 року. Окрім того, в лютому 2009 року за його власні кошти виготовлені під замовлення меблі для робочого кабінету на суму 970 грн. Ні в день звільнення, ні пізніше він не зміг забрати зазначені меблі, хоча неодноразово звертався до відповідальних працівників Дніпродзержинського комерційного технікуму з проханням повернути йому меблі або компенсувати їх вартість, але його прохання залишилося проігнорованим, чим йому завдано збиток на суму 970 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 квітня 2014 року ухвалено: задовольнити частково позов ОСОБА_3; зобов'язати Дніпродзержинський комерційний технікум Дніпродзержинського державного технічного університету виплатити ОСОБА_3 компенсацію за 54 дні невикористаної щорічної основної відпустки в сумі 2082 гривні 78 копійок; зобов'язати Дніпродзержинський комерційний технікум Дніпродзержинського ДТУ виплатити ОСОБА_3 відшкодування за час затримки виплати розрахунку при звільненні в сумі 5000 гривень 00 копійок; зобов'язати Дніпродзержинський комерційний технікум Дніпродзержинського державного технічного університету повернути ОСОБА_3 виготовлені ним за власні кошти під замовлення меблі на загальну суму 970 гривень або компенсувати їх вартість; в іншій частині позову відмовити; стягнути з Дніпродзержинського комерційного технікуму Дніпродзержинського державного технічного університету на користь держави судовий збір у справі в розмірі 243,60 грн.

В апеляційній скарзі відповідач Дніпродзержинський комерційний технікум ДДТУ просить рішення суду скасувати в частині задоволеного позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, вважає за необхідне її задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 згідно наказу № 32 від 02.07.2004 року був прийнятий з 02.07.2004 року на роботу до Дніпродзержинського комерційного технікуму на посаду завідувача денним відділенням. Наказом № 38-к від 22.04.2008 року він був призначений виконуючим обов'язки директора Дніпродзержинського комерційного технікуму з 22.04.2008 року до заміщення вакантної посади директора в установленому порядку. Згідно наказу № 1276-к від 31.10.2008 року за результатами конкурсу його було призначено директором Дніпродзержинського комерційного технікуму. Відповідно наказу № 155 від 29.06.2005 року завідувачу денним відділенням ОСОБА_3 надавалася щорічна відпустка за 2004-2005 навчальний рік тривалістю 56 календарних днів з 01.07. по 26.08.2005 року. Наказом № 169 від 07.07.2005 року він був відкликаний із планової відпустки за 2004-2005н.р. з 01.07.2005 року у зв'язку з виробничою необхідністю. Відповідно наказу № 190 від 01.08.2005 року йому було надано відпустку з 08.08.2005 року по 19.08.2005 року (12 днів), а відповідно відомості нарахування зарплати за серпень 2005 року ОСОБА_3 відпрацював 12 днів, а 15 днів знаходився у відпустці. Відпустка за 2005-2006 навчальний рік ОСОБА_3 надавалася наказом № 108 від 14.06.2006 року в кількості 56 робочих днів з 01.07.2006 року по 26.08.2006 року (з урахуванням того, що 24.08.2006 року є святковим і не робочим днем). Відповідно наказу № 126 від 03.07.2006 року ОСОБА_3 надавалася відпустка за 2004-2005 н.р. в кількості 41 календарних днів з 17.07.2006 року по 27.08.2006 року та надавалася компенсація за відпустку за 2005-2006 н.р. в кількості 32 календарних днів. Згідно відомостей про нарахування зарплати за липень і серпень 2006 року ОСОБА_3 відпрацював в липні 10 днів, а в серпні 4 дні. Цими ж відомостями підтверджується також, що з 17.07.2006 року по 27.08.2006 року він знаходився у відпустці. Те, що в липні 2006 року ОСОБА_3 була виплачена компенсація в сумі 684,48 грн. також підтверджується відомістю нарахування зарплати за липень 2006 року. Відповідно наказу № 125 від 04.06.2007 року щорічна відпустка ОСОБА_3 надавалася з 01.07.2007 року по 26.08.2007 року. Згідно відомості нарахування зарплати за липень 2007 року у ОСОБА_3 в цьому місяці відпрацьованих днів немає, а 31 день він знаходився у відпустці та йому були нараховані 879,78 грн. оплати адміністративної відпустки і 516,46 грн. педагогічної відпустки. Згідно відомості нарахування зарплати за серпень 2007 року ОСОБА_3 відпрацював 5 днів, а 25 днів знаходився у відпустці. ОСОБА_3 в липні-серпня 2007 році знаходився у відпустці 56 днів, тобто повністю використав відпустку за 2006-2007 навчальний рік. У 2009 році ОСОБА_3 була надана відпустка тривалістю 56 календарних днів, в тім числі: в липні 21 день, в серпні 16 днів, в жовтні 6 днів, у листопаді 3 дні, що підтверджується розрахунковими листками. Грошової компенсації за 28 днів невикористаної відпустки в 2008 році він не отримував. У 2010 році ОСОБА_3 використав відпустку тривалістю 56 календарних днів, в тім числі 31 день в липні та 25 днів у серпні, що підтверджується розрахунковими листками. Компенсація за невикористані дні відпустки йому не виплачувалася. У 2011 році ОСОБА_3 також використав відпустку тривалістю 56 календарних днів, в тім числі 31 день в липні та 25 днів у серпні, що підтверджується розрахунковими листками. Згідно наказу № 83/ОСП від 08.11.2011 року ОСОБА_3 було звільнено з посади директора Дніпродзержинського комерційного технікуму, згідно п. 8 ч.1 ст. 40 КЗПП України, на підставі наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України № 544-к від 08.11.2011 року, а бухгалтерія була зобов'язана виплатити йому компенсацію за невикористану відпустку тривалістю 11 календарних днів, здійснити відповідні розрахунки та виплату належних йому сум.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову виходив з того, що суд вважає доведеним, що ОСОБА_3 в 2005 році використав 15 днів щорічної основної відпустки за 2004-2005 навчальний рік. Відповідно наказу № 20 від 03.02.2006 року «Про створення приймальної комісії до Дніпродзержинського комерційного технікуму у 2005-2006 навчальному році», ОСОБА_3 входив до складу апеляційної комісії з хімії. В судовому засіданні позивач не зміг указати скільки днів та в які дні він виконував обов'язки члена апеляційної комісії з хімії і жодних доказів про це суду не було надано. Відповідно наказу № 349а від 20.12.2007 року «Про затвердження складу приймальної комісії» ОСОБА_3 був членом приймальної комісії. Проте, суду не надано доказів того, що ОСОБА_3 відкликався з відпустки в липні або серпні 2007 року для роботи в приймальній комісії. Отже, суд вважає доведеним, що згідно зазначених вище документів ОСОБА_3 була повністю використана щорічна відпустка за 2004-2005 н.р., а також отримана компенсація за 32 календарних дні відпустки за 2005-2006 н.р. Але в 2006 році ОСОБА_3 не була використана відпустка за 2005-2006 навчальний рік тривалістю 24 календарних дні (56 - 32 = 24) і за ці дні відпустки йому не була виплачена грошова компенсація. При вирішенні справи суд не приймає до уваги наданий відповідачем наказом № 258 від 07.09.2007 року про надання відпустки, в якому зазначено: «Надати: Планову відпустку за 2006-2007 р. на 24 календарних дні з 10.09.2007 року по 03.10.2007 року включно, за 18 днів що залишилися надати грошову компенсацію.», оскільки в цьому наказі не вказано кому саме надавалася відпустка, а згідно долучених до справи розрахункових листів ОСОБА_3 відпустка в період з вересня по грудень 2007 року не надавалася і грошова компенсація за невикористану відпустку не надавалася. Відповідно наданих суду розрахункових листків ОСОБА_3 в 2008 році оплачено відпустку за 28 днів. Отже в 2008 році ним не використано відпустку ще за 28 днів та за цю частину не використаної відпустки не сплачено грошової компенсації. ОСОБА_3 був звільнений з роботи 08.11.2011 року. За відпрацьовані в 2011 навчальному році два місяці - вересень і жовтень він мав право отримати грошову компенсацію за 11,2 календарних дні (5,6 + 5,6 = 11,2), а за 8 днів листопада мав право на компенсацію за 1,5 календарних дні (5,6 х 8 : 30 = 1,5). Таким чином, за відпрацьований період часу з 01.09.2011 року по 08.11.2011 року ОСОБА_3 необхідно було виплатити грошову компенсацію за 13 робочих днів невикористаної відпустки (11.2 днів + 1,5 днів = 12,7 днів). Всього при звільненні ОСОБА_3 не була виплачена грошова компенсація за не використані 54 дні щорічної основної відпустки, в тім числі: 24 дні в 2006 році, 28 днів у 2008 році і 2 дні в 2011 році. Позивач не надав суду доказів того, що він при звільнені його з роботи оспорював правильність виплаченої йому заробітної плати, чи грошової компенсації за не використані дні щорічної основної відпустки, а з позовом до суду про це звернувся 01.03.2013 році. Між сторонами існує спір відносно не виплачено позивачу суми грошової компенсація за не використані дні щорічної основної відпустки. Судом встановлено, що позивачу не виплачено компенсацію не за 181 день невикористаної відпустки, а за 54 дні. Згідно наданої відповідачем довідки, перевіреної судом, середньоденна зарплата ОСОБА_3 для виплати компенсації за невикористану щорічну основну відпустку становить 38,57 грн. За не використані 54 дні щорічної основної відпустки йому необхідно сплатити грошову компенсацію в сумі 2082,78 грн. Заперечуючи проти задоволення позову, представники відповідача посилалися на те, що ОСОБА_3, працюючи на посаді директора технікуму, самостійно міг прийняти рішення про надання йому відпустки, чи про виплату грошової компенсація за не використані дні щорічної основної відпустки за минулі роки. При вирішенні справи суд не приймає твердження позивача про те, що до свого звільнення він не міг отримати грошову компенсацію за невикористані дні відпусток, бо в пункті 5 зазначеного вище Порядку …. передбачено, що за бажанням керівних працівників навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічних, науково-педагогічних працівників та наукових працівників частина щорічної основної відпустки, якщо вона надається за 1996-1997 і наступні робочі роки, замінюється грошовою компенсацією за можливості забезпечення їх у відповідний період роботою. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної основної відпустки не повинна бути менша ніж 24 календарних дні. Оскільки відповідач при звільненні позивача з роботи не виплатив всіх належних йому сум (грошової компенсація за не використані дні щорічної основної відпустки), то повинен виплатити його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Виплаті підлягала б сума розрахована із середнього заробітку, вирахуваного за два останні місяці роботи ОСОБА_3 - 63.23 грн. (1241,24 грн. + 1477,76 грн. = 2719,00 грн. : 43 робочих дні = 63.23 грн.) перемножена на кількість робочих днів з дня наступного після звільнення з роботи - 09.11.2011 року до 25.02.2013 року, як про це заявлено в позові (суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог). Оскільки спір про виплату грошової компенсація за не використані дні щорічної основної відпустки судом вирішено частково на користь позивача у справі, то суд вважає за можливе визначити розмір відшкодування за час затримки виплати розрахунку при звільненні в сумі 5 000 грн. Позовні вимоги ОСОБА_3, в яких він просить зобов'язати Дніпродзержинський комерційний технікум повернути йому виготовлені за власні кошти меблі на загальну суму 970 грн. або компенсувати їх вартість, підлягають задоволенню, оскільки ним було замовлено та оплачено виготовлення меблів для кабінету директора, в тім числі шафи куткової і приставного столу, вартістю 970 грн., що підтверджується доданим до позову замовленням № 2/09 від 09.02.2009 року фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 Таким чином, ОСОБА_3 набув право власності на зазначені вище меблі. Як стверджував в суді позивач і з цим погоджувалися представники відповідача, вказані вище меблі дійсно були встановлені ОСОБА_3 в кабінеті директора Дніпродзержинського комерційного технікуму, де знаходяться до цього часу. Право власності ОСОБА_3 на зазначені вище меблі не було припинене з підстав передбачених ст. 346 ЦК України. При вирішенні спору суд не приймає до уваги заперечення представників відповідача проти задоволення позову в цій частині з посиланням на те, що після встановлення в кабінеті директора зазначених вище меблів, ОСОБА_3 не надав до бухгалтерії документів, що підтверджували б виготовлення цих меблів за його власні кошти, а також на те, що ці меблі були поставлені на баланс технікуму. Представники відповідача не довели в суді, що меблі, які є предметом позову, були придбані за рахунок коштів відповідача, чи того, що відповідач набув право власності на ці меблі на іншій правовій підставі. Відповідачем взагалі не надано суду доказів того, що ці меблі знаходяться на балансі технікуму. Крім того, постановка на баланс Дніпродзержинського комерційного технікуму майна, що належить позивачу, не позбавляє позивача його права власності на це майно.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції не відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом першої інстанції вказані вимоги закону не враховані.

Висновки суду є суперечливими; суд першої інстанції вийшов за межі заявлених вимог, оскільки позовні вимоги заявлені та не змінювались щодо неотримання компенсації за невикористані відпустки за період 2005-2008 роки, а суд вирішив питання також щодо періоду 2009-2011 роки; не звернув увагу на те, що суми в рахунок спірної компенсації не були нараховані відповідачем та не врахував заперечення відповідача, що згідно наявних документів відповідача підстав для стягнення компенсації за невикористані відпустки на користь позивача - не має; суд не оцінив докази у справі; не здійснив розрахунок стягнутої суми в рахунок компенсації за невикористані відпустки, та при цьому не врахував довідку про середню заробітну плату позивача за періоди 2005-2008 року (а.с.59), та не враховано судом положення Закону України «Про відпустки» згідно яким нарахування проводиться в процентному відношенні до середньоденного заробітку за кожний місяць роботи; невмотивований висновок щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки в судовому рішенні відсутній розрахунок вказаного середнього заробітку та зроблений безпідставний висновок про стягнення з відповідача на користь позивача в рахунок цього середнього заробітку 5 000 грн.; висновок щодо повернення меблів або компенсації за меблі є неконкретизованим та зроблений на підставі припущень, що є недопустимим.

Порядок і умови надання щорічних відпусток, відкликання з відпустки, грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки врегульовані нормами статей 79, 83 КЗпП України.

Однак судом першої інстанції вказані норми закону при вирішенні спору не були застосовані.

На підставі ст. 238 КЗпП України суд має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки, якщо працівник з незалежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку за роки, що передували звільненню (п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Суд першої інстанції не застосував вказану норму закону при вирішенні спору, у зв'язку з чим не з'ясовував причини не використання позивачем щорічної відпустки за роки, що передували звільненню.

У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Зазначені положення Закону судом першої інстанції не враховані при застосуванні статті 117 КЗпП України.

Вирішуючи спір, суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 215 ЦПК України на зазначені обставини справи та вимоги закону уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, яка підлягає застосуванню, у зв'язку з чим ухвалив незаконне рішення.

Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п.п.1-4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасовує, ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Спірні правовідносини виникли між сторонами стосовно не нарахування та невиплати при звільненні позивачу грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки за період 2005-2008 роки та відносяться до трудових правовідносин.

Судова колегія встановила і це підтверджується матеріалами справи, що позивач з 02.07.2004 року працював у відповідача згідно наказу № 32 від 02.07.2004 року на посаді завідуючого денним відділенням Дніпродзержинського комерційного технікуму (а.с.16), а згідно наказу № 386-к від 22.04.2008 року - виконуючим обов'язки директора вказаного технікуму (а.с.15). З 31.10.2008 року за результатами конкурсу на підставі рішення зборів трудового колективу наказом № 1276-к його було призначено директором Дніпродзержинського комерційного технікуму на підставі контракту від 28 жовтня 2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та Міністерством освіти і науки України зі строком дії контракту з 31 жовтня 2008 року по 31 жовтня 2013 року (а.с.39-40). Наказом № 79-к від 24 лютого 2010 року міністра Міністерства освіти і науки України на виконання постанови прокуратури Заводського району м. Дніпродзержинська, директор Дніпродзержинського комерційного технікуму ОСОБА_3 був відсторонений від займаної посади. Вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 28 березня 2011 року ОСОБА_3 був визнаний винним у скоєні злочину передбаченого ч.3 ст.191 КК України, -привласнення та розтрату чужого майна, яке було ввірено йому шляхом зловживання своїм службовим обов'язком. Наказом Міністра освіти і науки, молоді та спорту України № 544-к від 08 листопада 2011 року позивач був звільнений з посади директора Дніпродзержинського комерційного технікуму з 08 листопада 2011 року на підставі п.8 ч.1 ст. 40 КЗпП України. На підставі цього наказу позивача було звільнено керівництвом відповідача наказом № 83/ОСП від 08.11.2011 року із займаної посади із зобов'язанням бухгалтерії виплатити належні йому при звільненні суми, в тому числі компенсацію за невикористану відпустку тривалістю 11 календарних днів за останній рік (а.с.13). Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 19 червня 2012 року ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу. Рішення суду набрало законної сили 30.06.2013 року (а.с.39-40). Позивач отримав трудову книжку та наказ про звільнення 14 листопада 2011 року. Згідно вказаного наказу відповідач повністю розрахувався із позивачем при його звільненні.

Відповідно Закону України «Про відпустки» і Постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 року, тривалість щорічної основної відпустки позивача складає 56 календарних днів.

Згідно наказу № 155 від 29.06.2005 року позивачу була надана щорічна відпустка за 2004-2005 навчальний рік тривалістю 56 днів з 01.07.2005 року по 26.08.2005 року (а.с.162), але наказом № 169 від 07.07.2005 року у зв'язку з виробничою необхідністю він був відкликаний з планової відпустки (а.с.163). Згідно наказу № 190 від 01.08.2005 року йому була надана щорічна основна відпустка з 08.08.2005 року по 19.08.2005 року (а.с.164). Наказом № 126 від 03.07.2006 року позивачу була надана щорічна відпустка за 2004-2005 навчальний рік тривалістю 41 календарних днів з 17.07.2006 року по 27.08.2006 року та надана компенсація за відпустку за 2005-2006 навчальний рік в кількості 32 календарних днів(а.с.167).

Згідно наказу №108 від 14.06.2006 року за 2005-2006 навчальний рік позивачу була надана щорічна відпустка тривалістю 56 днів з 01.07.2006 року по 26.08.2006 року (а.с.166).

Наказом № 125 від 04.06.2007 року позивачу була надана щорічна відпустка за 2007 рік тривалістю 56 календарних днів з 01.07.2007 по 26.08.2007 року (а.с.168).

Наказом № 13 від 05.06.2008 року позивачу було надано чергову відпустку за 2007-2008 навчальний рік з 01.07.2008 по 26.08.2008 року строком 56 календарних днів (а.с.171). Наказом № 28 від 31.07.2008 року його у зв'язку з виробничою необхідністю було відкликано із зазначеної відпустки з 01.08.2008 року (а.с.172).

Відповідно до ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Статтею 79 КЗпП України та ст. 10 Закону України "Про відпустки" передбачений порядок і умови надання щорічних відпусток. Відповідно до зазначених норм черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну. Поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка. Відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства, установи, організації з додержанням вимог частини шостої цієї статті та в інших випадках, передбачених законодавством. У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки.

При звільненні працівника виплачується грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки у відповідності до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про відпустки" та ч. 1 ст. 83 КЗпП України.

Згідно ч.ч.1,2,4 ст. 83 КЗпП України, - у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданих працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Згідно ч.2 ст.24 Закону України «Про відпустки», - у разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.

Відповідно до ст.21 Закону України «Про відпустки», - заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку. Порядок обчислення заробітної плати працівникам за час відпусток, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей та компенсації за невикористані відпустки встановлюється Кабінетом Міністрів України.

В п. 5 Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам Кабінет Міністрів передбачив можливість виплати грошової компенсації за частину невикористаної працівником відпустки за умови реального використання щорічної відпустки тривалістю 24 календарних дні і за наявності можливості забезпечення працівників у відповідний період роботою. За відсутності такої можливості власник не зобов'язаний виплачувати працівникові компенсацію за невикористані дні відпустки, оскільки працівник повинен у такому випадку використати відпустку в натурі.

Згідно п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", - розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст. 83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (ст. 182-1 КЗпП), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років. Керівним, педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам, спеціалістам закладів освіти, які до звільнення пропрацювали не менше 10 місяців, грошова компенсація за невикористані дні щорічних відпусток виплачується з розрахунку повної тривалості останніх. Інші, крім зазначених, відпустки надаються лише за призначенням і грошовою компенсацією замінюватись не можуть. Якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Не виключається можливість такого ж вирішення цього питання і при частковій компенсації невикористаної відпустки працівникові, який продовжує роботу. При цьому слід мати на увазі, що тривалість визначеної в робочих днях щорічної відпустки (основної й додаткової), яка не була використана працівником за попередні роки, зберігається такою, якою вона була до набрання чинності Законом "Про відпустки" (до 1 січня 1997 р.). Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

З аналізу зазначених вимог закону та роз'яснень у постанові Пленуму Верховного Суду України випливає, що за спірними правовідносинами позивач повинен довести, що за вказаний ним період часу він не використав щорічні відпустки не з його вини.

Судова колегія аналізуючи докази у справі, дійшла висновку, що відсутні докази у справі, що позивач не використав за 2005-2008 навчальні роки щорічні відпустки не з його вини, оскільки роботодавцем щорічні відпустки тривалістю 56 календарних днів надавались позивачу за вказаний період згідно вищенаведеним наказам відповідача, а таким чином, у відповідності до ч.1 ст. 21 Закону України «Про відпустки» позивач отримував заробітну плату за час відпустки, та за час відкликання з відпустки він отримував грошову компенсацію або щорічна відпустка переносилась за його згодою на інший час, що підтверджено матеріалами справи. Що стосується 2008 року, то на цей час позивач був виконуючим обов'язків директора та директором Дніпродзержинського комерційного технікуму, і як керівництво повинен був дотримуватись вимог вищезазначеного закону, а саме: невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка, а тому не має підстав вважати, що у позивача мало місце невикористання щорічної відпустки не за його виною. Судова колегія погоджується з мотивацією суду першої інстанції в частині відсутності доказів невикористання позивачем щорічної відпустки за 2007 та 2006 рік.

Тобто, належних та допустимих доказів того, що при звільненні позивачу не виплачені всі належні йому виплати, в тому числі: грошова компенсація за 181 днів невикористаної щорічної відпустки за період 2005- 2008 років, в матеріалах справи не має.

Відповідно ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Стаття 117 КЗпП України встановлено обов'язок власника або уповноваженого ним органу виплатити працівникові у разі затримки по день фактичного розрахунку.

Оскільки судова колегія дійшла висновку про відсутність доказів не виплати позивачу при звільненні всіх сум, що належать йому від відповідача, то не має підстав для застосування ст. 117 КЗпП України до спірних правовідносин.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що позовні вимоги про зобов'язання Дніпродзержинський комерційний технікум виплатити належну позивачу компенсацію за 181 день невикористаної щорічної основної відпустки та виплатити його середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористану основну відпустку з моменту звільнення 08.11.2011 року на момент звернення до суду 25.02.2013 року, є недоведеними, а тому у задоволенні вказаного позову слід відмовити, оскільки не встановлено судом порушення відповідачем трудових прав позивача.

Також спірні правовідносини виникли між сторонами стосовно зобов'язання відповідача повернути позивачу виготовлені за власні кошти меблі на загальну суму 970 грн. або компенсувати їх вартість та відносяться до правовідносин, які випливають з права власності, що регулюється цивільним законодавством.

На підтвердження своїх вимог позивач надав суду лише замовлення 2/09 від 09.02.2009 року ПП ОСОБА_4 на виготовлення меблі в кабінет директора (шафа кутова, стіл приставка) вартістю 970 грн. з авансом у сумі 500 грн. (а.с.5).

Судова колегія аналізуючи докази у справі стосовно спірних правовідносин, вважає, що в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки не конкретизовані, оскільки факт замовлення виготовлення меблі, ще не підтверджує її виготовлення, сплату коштів за неї, та придбання цього майна у власність, яке можна витребувати із чужого незаконного володіння. Не доведено, що власне майно позивача у вигляді меблі утримує у себе відповідач. Відповідач не визнає позов також і в цій частині, а тому підстав для задоволення позову не має.

Відповідно ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Судом першої інстанції застосована вказана норма закону до виниклих правовідносин, однак зазначена норма закону регулює набуття права власності, а не витребування майна, як зазначено в позові, тому застосування вказаної норми до спірних правовідносин є безпідставним. Позивач також не зазначає правових підстав для задоволення цієї частини позову.

Судова колегія вважає, що необхідно відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 у зв'язку з їх недоведеністю, необґрунтованістю та безпідставністю.

На підставі ст. 88 ЦПК України ч.5, - якщо суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення то відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судових витрат щодо трудового спору то судова колегія вважає, що судові витрати по справі відносяться на рахунок держави, оскільки у задоволенні його позову відмовлено та понесені витрати йому не компенсуються.

Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1-4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу Дніпродзержинського комерційного технікуму Дніпродзержинського державного технічного університету - задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 квітня 2014 року - скасувати з ухваленням нового рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до Дніпродзержинського комерційного технікуму Дніпродзержинського державного технічного університету про стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку та компенсацію заборгованості середнього заробітку за час затримки належних виплат, про зобов'язання повернути меблі або компенсувати їх вартість.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя Л.А. Черненкова

Судді М.Ю. Петешенкова

О.Г. Дерев'янко