Рішення

від 20.05.2015 по справі 209/1067/13-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА

Справа № 209/1067/13-ц

Провадження № 2/209/922/15

РІШЕННЯ

Іменем України

20 травня 2015 року м. Дніпродзержинськ

Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Шендрика К.Л.,

за участю секретаря Драгунцевої С.М.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Мєдведєвої Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпродзержинського комерційного технікуму Дніпродзержинського державного технічного університету про стягнення середнього заробітку за час затримки належних виплат,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить зобов'язати відповідача виплатити його середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористану щорічну відпустку з моменту звільнення 08 листопада 2011 року до моменту звернення до суду 25 лютого 2013 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач в позовній заяві зазначив, що з 02 липня 2004 року по 08 листопада 2011 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем. При звільненні йому не було виплачено компенсацію за 181 день невикористаної щорічної основної відпустки. На його вимоги відповідач відповідав відмовою. Оскільки компенсація за невикористану відпустку в день звільнення не була виплачена і не сплачена на день звернення до суду, він вважає, що на підставі ст. 117 КЗпП України, технікум повинен виплатити йому середній заробіток за весь час затримки з моменту звільнення 08 листопада 2011 року до моменту звернення до суду з відповідною вимогою, а саме з 25 лютого 2013 року.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, посилаючись на обґрунтування позову.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала та заперечувала проти його задоволення, зазначила, що вини відповідача у затримці належних позивачу виплат немає, тому вона просить відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню за наступних підстав:

В ході судового розгляду встановлено, що на підставі наказу від 02 липня 2004 року позивач працював на посаді завідуючого денним відділенням Дніпродзержинського комерційного технікуму, а згідно наказу від 22 квітня 2008 року - виконуючим обов'язки директора Дніпродзержинського комерційного технікуму.

За результатами конкурсу, на підставі рішення зборів трудового колективу наказом від 31 жовтня 2008 року його призначено директором Дніпродзержинського комерційного технікуму, на підставі контракту від 28 жовтня 2008 року, укладеного між позивачем та Міністерством освіти і науки України, строк дії контракту з 31 жовтня 2008 року по 31 жовтня 2013 року.

Наказом від 24 лютого 2010 року міністра Міністерства освіти і науки України, на виконання постанови прокуратури Заводського району м. Дніпродзержинська, позивача відсторонено від займаної ним посади директора Дніпродзержинського комерційного технікуму.

Вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 28 березня 2011 року позивача визнано винним у скоєні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України, а саме: привласненні та розтраті чужого майна, яке було ввірено йому, шляхом зловживання своїм службовим обов'язком.

Наказом Міністра освіти і науки, молоді та спорту України від 08 листопада 2011 року позивача звільнено з посади директора Дніпродзержинського комерційного технікуму з 08 листопада 2011 року, на підставі п. 8 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. На підставі даного наказу зобов'язано бухгалтерію виплатити належні позивачу при звільненні суми, у тому числі компенсацію за невикористану відпустку тривалістю 11 календарних днів за останній рік. 14 листопада 2011 року позивач отримав трудову книжку та наказ про звільнення.

При звільненні позивачу не була виплачена грошова компенсація за невикористані 54 дні щорічної основної відпустки, із яких 24 дні у 2006 році, 28 днів у 2008 році, 2 дні у 2011 році.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 25 квітня 2014 року зобов'язано Дніпродзержинський комерційний технікум Дніпродзержинського ДТУ виплатити позивачу компенсацію за 54 дні невикористаної щорічної основної відпустки у сумі 2082,78 грн., відшкодування за час затримки виплати розрахунку при звільненні в сумі 5000 грн. та повернути позивачу виготовлені ним за власні кошти під замовлення меблі на загальну суму 970 грн. або компенсувати їх вартість.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2014 року рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 25 квітня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позивачу у задоволенні заявленого позову повністю відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпродзержинського комерційного технікуму Дніпродзержинського державного технічного університету про стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку та компенсації заборгованості середнього заробітку за час затримки належних виплат було скасовано рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2014 року, рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 квітня 2014 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки належних виплат, скасовано, а справа в цій частині направлена на новий розгляд до Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська, в іншій частині рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 квітня 2014 року по зазначеній справі залишено в силі.

Вказаним рішенням встановлений факт невиплати позивачу належних йому при звільненні виплат.

Зазначені вище обставини підтверджуються ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2015 року, рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 квітня 2014 року, рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2014 року, витягами з наказів № 38-к від 22 квітня 2008 року, № 1276-к від 31 жовтня 2008 року, № 155 від 29 червня 2005 року, № 169 від 07 липня 2005 року, № 190 від 01 серпня 2005 року, № 20 від 03 лютого 2006 року, № 108 від 14 червня 2006 року, № 126 від 03 липня 2006 року, № 125 від 04 червня 2007 року, № 349а від 20 грудня 2007 року, № 83/ОСП від 08 листопада 2011 року, наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України № 544-к від 08 листопада 2011 року, а також визнані сторонами в судовому засіданні.

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Згідно п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", при визначенні середнього заробітку слід керуватися Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 08 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Згідно п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.

Згідно листа Міністерства праці та соціальної політики України від 25 серпня 2010 року № 9111/0/14-10/13, тривалість робочого часу у період з 09 листопада 2011 року по 31 грудня 2011 року, при п'ятиденному робочому тижні з двома вихідними днями у суботу та неділю при однаковій тривалості часу роботи за день упродовж робочого тижня та відповідним зменшенням тривалості роботи напередодні святкових та неробочих днів, становила 38 днів.

Згідно додатку до листа Міністерства праці та соціальної політики України від 23 серпня 2011 року № 8515/о/14-11/13, тривалість робочого часу у період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року, при п'ятиденному робочому тижні з двома вихідними днями у суботу та неділю при однаковій тривалості часу роботи за день упродовж робочого тижня та відповідним зменшенням тривалості роботи напередодні святкових та неробочих днів, становила 251 днів.

Згідно додатку до листа Міністерства соціальної політики України від 21 серпня 2012 року № 9050/0/14-12/13, тривалість робочого часу у період з 01 січня 2013 року по 25 лютого 2013 року, при п'ятиденному робочому тижні з двома вихідними днями у суботу та неділю при однаковій тривалості часу роботи за день упродовж робочого тижня та відповідним зменшенням тривалості роботи напередодні святкових та неробочих днів, становила 38 днів.

Виходячи з вищевикладеного, сумарна кількість робочих днів у період з дня звільнення позивача (08 листопада 2011 року) по день його звернення до суду, зазначений ним у позові (25 лютого 2013 року), становила 327 днів.

Згідно листа Міністерства праці та соціальної політики України від 25 серпня 2010 року № 9111/0/14-10/13, тривалість робочого часу у вересні 2011 року становила 22 дні, а у жовтні 2011 року - 21 день.

Згідно довідки про доходи, позивачу за останні два місяці перед звільненням була нарахована наступна заробітна плата: за вересень 2011 року - 1241,24 грн., за жовтень 2011 року - 1477,76 грн. Виходячи з розрахунку: (1241,24 грн. + 1477,76 грн.) / (22 дня + 21 день) середньоденна заробітна плата позивача становила 63,23 грн. Тож середній заробіток за час затримки виплати останньому розрахунку при звільненні розраховується наступним чином: 327 днів * 63,23 грн. = 20676,21 грн.

Враховуючи викладене, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні в розмірі 20676,21 грн.

Керуючись ст. 117 КЗпП України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 08 лютого 1995 року № 100, ст.ст. 3, 10, 60, 61, 88, 158, 212, 213, 215 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Дніпродзержинського комерційного технікуму Дніпродзержинського державного технічного університету про стягнення середнього заробітку за час затримки належних виплат - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Дніпродзержинського комерційного технікуму Дніпродзержинського державного технічного університету на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні в сумі 20 676 (двадцять тисяч шістсот сімдесят шість) гривень 21 копійка .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі протягом 10 днів апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції, що його ухвалив. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: К.Л. Шендрик