Рішення

від 23.12.2015 по справі 209/1067/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7646/15 Справа № 209/1067/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 53

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Волошина М.П., Куценко Т.Р.

при секретарі - Синенко Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 комерційного технікуму ОСОБА_2 державного технічного університету на рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 травня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 комерційного технікуму ОСОБА_2 державного технічного університету про стягнення середнього заробітку за час затримки належних виплат, -

в с т а н о в и л а:

У березні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 комерційного технікуму ОСОБА_2 державного технічного університету про стягнення середнього заробітку за час затримки належних виплат, мотивуючи тим, що з 02 липня 2004 року по 08 листопада 2011 року перебував у трудових відносинах з відповідачем.

Зазначав, що при звільненні йому не було виплачено компенсацію за 181 день невикористаної щорічної основної відпустки.

Посилаючись на те, що оскільки компенсація за невикористану відпустку в день звільнення не була виплачена, тому на підставі ст.117 КЗпП України технікум повинен виплатити йому середній заробіток за весь час затримки з моменту звільнення 08 листопада 2011 року до моменту звернення до суду з відповідною вимогою, а саме до 25 лютого 2013 року.

Справа слухалась судами різних інстанції неодноразово.

Останнім рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 травня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 комерційний технікум ОСОБА_2 державного технічного університету, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 травня 2015 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5)чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6)як розподілити між сторонами судові витрати; 7)чи є негайні підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8)чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення суду не відповідає.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

За правилами ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що на підставі наказу по ОСОБА_2 комерційному технікуму №32 від 02 липня 2004 року позивача було прийнято на посаду завідуючого денним відділенням (а.с.16).

Наказом по ОСОБА_2 комерційному технікуму №386 від 22 квітня 2008 року ОСОБА_3 було призначено виконуючим обов'язки директора технікуму (а.с.15).

За результатами конкурсу, на підставі рішення зборів трудового колективу наказом ОСОБА_2 комерційного технікуму №1276-к від 31 жовтня 2008 року ОСОБА_3 призначено директором ОСОБА_2 комерційного технікуму. На підставі контракту від 28 жовтня 2008 року, укладеного між позивачем та Міністерством освіти і науки України, строк дії контракту з 31 жовтня 2008 року по 31 жовтня 2013 року (а.с.14).

Вироком Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 28 березня 2011 року, який набрав чинності, позивача визнано винним у скоєні злочину, передбаченого ч.3 ст.191 КК України, а саме: привласнення та розтрата чужого майна, яке було ввірено йому, шляхом зловживання своїм службовим обов'язком.

На підставі наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України №544-к від 08 листопада 2011 року позивача звільнено з посади директора ОСОБА_2 комерційного технікуму з 08 листопада 2011 року на підставі п.8 ч.1 ст.40 КЗпП України наказом ОСОБА_2 комерційного технікуму від 08 листопада 2011 року №83/ОСП (а.с.13).

На підставі даного наказу зобов'язано бухгалтерію виплатити належні позивачу при звільненні суми, у тому числі компенсацію за невикористану відпустку тривалістю 11 календарних днів за останній рік.

14 листопада 2011 року позивач отримав трудову книжку та наказ про звільнення.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд виходив з того, що при звільненні позивачу не була виплачена грошова компенсація за невикористані 54 дні щорічної основної відпустки, із яких 24 дні у 2006 році, 28 днів у 2008 році, 2 дні у 2011 році та керувався ст.ст.116,117 КЗпП України.

Втім, колегія суддів не може визнати такі висновки суду в повній мірі обґрунтованими з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.47 КЗпП України визначено, що у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст.117 КЗпП України).

Згідно із ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки, молодів та спорту України №1302 від 14 листопада 2011 року ОСОБА_2 комерційний технікум приєднано до ОСОБА_2 державного технічного університету та встановлено назву ОСОБА_2 комерційний технікум ОСОБА_2 державного технічного університету.

З копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців вбачається, що відповідач ОСОБА_2 комерційний технікум ОСОБА_2 державного технічного університету є суб'єктом без права юридичної особи, головним підприємством є ОСОБА_2 державний технічний університет.

ОСОБА_2 комерційний технікум ОСОБА_2 державного технічного університету є філією.

Відповідно до ч.3 ст.95 ЦК України філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Суд першої інстанції не вищевказане уваги не звернув.

Згідно з ч.4 ст.10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Дотримання вказаного принципу є надзвичайно важливим при розгляді справ, оскільки він гарантує, що сторона , незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме змогу забезпечити захист своїх інтересів.

Суд першої інстанції не роз'яснив позивачеві його прав та обов'язків, зокрема, щодо можливості залучення до участі у справі в якості належного відповідача , саме ОСОБА_2 державний технічний університет та не вирішив цього питання в порядку, передбаченому ст.ст.32,33 ЦПК України, не попередив про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, не сприяв здійсненню його прав.

Не дослідив у повні мірі обставини справи.

У зв'язку з тим, що апеляційний суд законодавчо не наділений правом залучення до участі у справи осіб, які не брали участі у суді першої інстанції, оскільки відповідно до норм процесуального закону така особа має права й обов'язки при розгляді справи в суді першої інстанції, які порушуються у разі відсутності участі її в цій інстанції.

Крім того, у п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку від 24 жовтня 2008 року №12 роз'яснено, що відповідно до статті 304 ЦПК України суд апеляційної інстанції при розгляді справи керується правилами розгляду справи судом першої інстанції, з винятками й доповненнями, встановленими главою І "Апеляційне провадження" розділу V ЦПК України.

На стадії апеляційного розгляду не можливо вирішувати питання щодо зміни складу осіб, які беруть участь у справі.

Враховуючи наведене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у позові на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, а апеляційна скарга підлягає задоволенню .

Керуючись ст.ст.303,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 комерційного технікуму ОСОБА_2 державного технічного університету задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 травня 2015 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 комерційного технікуму ОСОБА_2 державного технічного університету про стягнення середнього заробітку за час затримки належних виплат відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Волошин М.П.

ОСОБА_4