Постанова

від 18.11.2014 по справі 911/79/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2014 року Справа № 911/79/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Золоті ворота" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 10.09.2014 у справі№ 911/79/14 Господарського суду Київської області за позовом Прокурора Обухівського району Київської області до - Приватного акціонерного товариства "Золоті ворота"; - Козинської селищної ради третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаОСОБА_4 провизнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсними договору оренди та суборенди земельної ділянки, зобов'язання повернути земельну ділянку за участю представників: позивачапрокурор, Томчук М.О., посв. №000606 відповідача - Перцова О.І., дов. від 03.02.2014 - не з'явились (про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином) третьої особиОСОБА_7, , дов. від 03.02.2014

ВСТАНОВИВ:

13.01.2014 Прокурор Обухівського району Київської області звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним та скасування рішення Виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29.08.2001 № 4/3, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 10.06.2003, укладеного Виконавчим комітетом Козинської селищної ради та Закритим акціонерним товариством "Золоті ворота" про надання в оренду земельної ділянки площею 0,546 га, визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки від 15.07.2003, укладеного Закритим акціонерним товариством "Золоті ворота" та ОСОБА_4 про надання в суборенду земельної ділянки площею 0,546 га, про зобов'язання ОСОБА_4 повернути територіальній громаді Козинської селищної ради земельну ділянку площею 0,546 га.

Позовні вимоги вмотивовано проведеним прокуратурою в грудні 2013 року досудовим розслідуванням, яким встановлено порушення при наданні земельної ділянки в оренду положень статей 9, 19 Земельного кодексу України, пункту 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 5, 7, 14 закону України "Про оренду землі" (усі правові акти в редакції станом на час прийняття спірного рішення та укладення договорів), відтак, договір оренди укладений неуповноваженим органом та на підставі рішення неуповноваженого органу, а договір суборенди не обмежується умовами договору земельної ділянки та суперечить йому.

Прокурор мотивував звернення в якості позивача відсутністю у центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, повноважень щодо звернення до суду з позовами про визнання недійсними (незаконними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі в користування земельних ділянок державної та комунальної власності, повернення їх з чужого незаконного володіння; вказав, що дії по незаконному наданню в користування на умовах оренди земельної ділянки зачіпають інтереси держави, а позов подано в межах строку, встановленого для захисту порушеного права власності територіальної громади прийняттям незаконного правового акта органом місцевого самоврядування.

Відповідач - Приватне акціонерне товариство "Золоті ворота" (правонаступник усіх прав та обов'язків Закритого акціонерного товариства "Золоті ворота") відхилив позов, вказавши, що спірне рішення виконавчого комітету є законним та прийнято в інтересах селищної ради, спірні рішення та договори не порушують прав держави, пропущено позовну давність для звернення з позовом щодо недійсності договорів оренди та суборенди, в порушення правил підвідомчості позов пред'явлено до фізичної особи.

Відповідач - Козинська селищна рада зазначила про прийняття спірного рішення повноважним органом та повідомила про невиконання Приватним акціонерним товариством "Золоті ворота" вимог законодавства про приведення розміру орендної плати у відповідність до нової нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Заявою від 02.04.2014 (т.1, а.с.123-124) прокурор зменшив позовні вимоги та просив суд визнати недійсним та скасувати рішення Виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29.08.2001 № 4/3, визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 10.06.2003, укладений Виконавчим комітетом Козинської селищної ради та Закритим акціонерним товариством "Золоті ворота" про надання в оренду земельної ділянки площею 0,546 га, з наведених у позові підстав.

Відповідач у відзиві на позов з урахуванням зміни його підстав відхилив доводи прокурора, посилаючись на відсутність представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, вчинення порушень самим органом місцевого самоврядування, наявні судові рішення, якими встановлено правомірність користування відповідачем земельною ділянкою, а також про застосування строку позовної давності до вказаних правовідносин.

Рішенням Господарського суду Київської області від 04.06.2014 (суддя Бацуца В.М.) припинено провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки від 15.07.2003, укладеного Закритим акціонерним товариством "Золоті ворота" та ОСОБА_4 про надання в суборенду земельної ділянки площею 0,546 га, про зобов'язання ОСОБА_4 повернути територіальній громаді Козинської селищної ради земельну ділянку площею 0,546 га; в іншій частині позов задоволено повністю, визнано недійсним та скасовано рішення Виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29.08.2001 № 4/3, визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 10.06.2003, укладений Виконавчим комітетом Козинської селищної ради та Закритим акціонерним товариством "Золоті ворота" про надання в оренду земельної ділянки площею 0,546 га; з відповідачів солідарно стягнуто в доход Державного бюджету України 2436 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2014 (судді: Гончаров С.А. - головуючий, Самсін Р.І., Скрипка І.М.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з огляду на повне дослідження в ньому обставин, що мають значення для справи, правильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Приватне акціонерне товариство "Золоті ворота" звернулось до Вищого господарський суд України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову в даній справі в частині задоволення позову та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині; в іншій частині судові рішення залишити без змін.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: в порушення вимог статті 4-2 Господарського процесуального кодексу України при прийнятті рішення не взято до уваги доводи відповідача, їх не перевірено та їм не надано правової оцінки; встановлене господарськими судами порушення процедури попереднього погодження місця розташування земельної ділянки не свідчить про порушення прав та інтересів держави, а саме по собі процедурне порушення не є підставою для визнання недійсним спірного рішення; не обґрунтовано факт порушення прав та інтересів держави у спірних правовідносинах; суди не надали оцінку доводам відповідача про те, що прокурор пропустив давність для захисту порушеного права в частині недійсності договору оренди, про що заявив відповідач; за змістом практики Європейського суду з прав людини, що є джерелом права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" надання органом місцевого самоврядування земельної ділянки з перевищенням повноважень не може бути підставою для порушення права відповідача на мирне володіння своїм майном.

Прокурор відхилив доводи касаційної скарги, вказавши, що судові рішення у даній справі є законними та обґрунтованими; додатково послався на надання спірної земельної ділянки в порушення приписів чинного законодавства без вилучення її у попереднього землекористувача.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення прокурора, представників Приватного акціонерного товариства "Золоті ворота" та ОСОБА_4, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 28.04.1998 Козинська селищна рада прийняла рішення про передачу Виконавчому комітету Козинської селищної ради повноважень по виділенню та приватизації земельних ділянок, що підтверджується витягом з протоколу № 1 від 28.04.1998 засідання Першої сесії 23 скликання Козинської селищної ради, наявним у матеріалах справи.

Рішенням № 4/1 від 29.08.2001 Виконавчого комітету Козинської селищної ради „Про надання дозволу на збір матеріалів попереднього погодження місця розташування зони відпочинку" вирішено надати Закритому акціонерному товариству „Золоті ворота" дозвіл на збір матеріалів попереднього погодження місця розташування зони відпочинку (пляжу) за рахунок земель Київського державного авіаційного заводу 0,546 га; рішенням №4/2 від 29.08.2001 Виконавчого комітету Козинської селищної ради „Про попереднє погодження місця розташування зони відпочинку (пляжу)" вирішено погодити ЗАТ „Золоті ворота" місце розташування зони відпочинку (пляжу) на земельній ділянці загальною площею 0,546 га за рахунок земель Київського державного авіаційного заводу в смт Козин; дозволити ЗАТ „Золоті ворота" розробити проект відведення земельної ділянки, враховуючи, що на земельну ділянку вже був державний акт на право постійного користування землею попередньому землекористувачу і земельна ділянка надається без права забудови і зміни цільового призначення.

Рішенням № 4/3 від 29.08.2001 Виконавчого комітету Козинської селищної ради „Про надання земельної ділянки в оренду" вирішено затвердити проект відведення земельної ділянки ЗАТ „Золоті ворота" під зону відпочинку (пляжу); надати ЗАТ „Золоті ворота" земельну ділянку розміром 0,546 га в АДРЕСА_1 в тимчасове користування /на умовах оренди/ за рахунок земель Козинської селищної ради для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей (організація пляжу); встановити термін оренди - 49 років; доручити Козинському селищному голові ОСОБА_10 заключити договір оренди земельної ділянки з ЗАТ „Золоті ворота".

У 2001 році комісією Обухівської районної державної адміністрації складено та підписано Акт вибору та обстеження земельної ділянки, що оформляється в постійне користування під розміщення зони відпочинку (пляжу) на території Київського державного авіаційного заводу „Авіант" в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області. 05.09.2001 Відділом містобудування та архітектури Обухівської районної державної адміністрації надано висновок, яким погоджено відведення ЗАТ „Золоті ворота" земельної ділянки площею 0,546 га для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей в смт Козин Обухівського району Київської області. 10.09.2001 Головним державним санітарним лікарем Обухівського району Київської області надано висновок № 60/1045 щодо вибору (відведення) земельної ділянки під забудову, яким погоджено відведення ЗАТ „Золоті ворота" земельної ділянки площею 0,546 га для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей в смт Козин Обухівського району Київської області. 26.12.2001 Обухівським районним відділом земельних ресурсів надано висновок № 303 „Про погодження місця розташування земельної ділянки", яким погоджено відведення ЗАТ „Золоті ворота" земельної ділянки для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей в смт Козин Обухівського району Київської області.

10.06.2003 на підставі вказаного вище рішення № 4/3 від 29.08.2001 Виконавчого комітету Козинської селищної ради „Про надання земельної ділянки в оренду" Виконавчим комітетом Козинської селищної ради та ЗАТ „Золоті ворота" укладено договір оренди земельної ділянки, згідно умов якого орендодавець передає, а орендар набуває право на оренду земельної ділянки, яка знаходиться в АДРЕСА_1, площею 0, 546 га для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей (організація пляжу) строком на 49 років. Вказаний договір нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_11 та зареєстровано в реєстрі за № 1-370; 13.06.2003 вказаний договір зареєстровано у Відділі земельних ресурсів Обухівського району Київської області, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис за № 240.

13.06.2003 Виконавчим комітетом Козинської селищної ради та ЗАТ „Золоті ворота" підписано акт, згідно з яким Виконавчий комітет Козинської селищної ради передав, а ЗАТ „Золоті ворота" прийняло згідно з договором оренди земельної ділянки від 10.06.2003 земельну ділянку площею 0,546 га для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей (організація пляжу) строком на 49 років.

Рішенням № 9 від 10.07.2003 Виконавчого комітету Козинської селищної ради „Про надання дозволу ЗАТ „Золоті ворота" на передачу в суборендне користування земельної ділянки гр. ОСОБА_4" вирішено дати дозвіл ЗАТ „Золоті ворота" на передачу в суборендне користування гр. ОСОБА_4 земельної ділянки, що знаходиться в орендному користуванні ЗАТ „Золоті ворота" згідно з договором № 240 від 13.06.2003 на термін - 25 років. 15.07.2003 ЗАТ „Золоті ворота" та ОСОБА_4 підписано договір суборенди земельної ділянки, згідно з умовами якого орендар передає суборендарю в строкове (строком на 49 років) платне користування земельну ділянку площею 0,546 га (для організації пляжної смуги) за адресою: АДРЕСА_1, а суборендар приймає цю земельну ділянку для використання у вказаних нижче цілях згідно з рішенням Козинської селищної ради про надання дозволу на передачу в суборендне користування земельної ділянки від 10.07.2003 р. за № 9.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним спірного рішення, місцевий господарський суд вказав, що відповідачі не надали суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували надання відповідними органами станом на момент прийняття оспорюваного рішення попереднього погодження місця розташування спірної земельної ділянки та наявність у ЗАТ „Золоті ворота" станом на момент прийняття оспорюваного рішення матеріалів попереднього погодження відповідними органами місця розташування спірної земельної ділянки, що є складовою частиною до проекту відведення земельної ділянки, у процесі розгляду справи відповідачами не було надано суду проект відведення земельної ділянки, розроблений у встановленому законодавством порядку і погоджений відповідними органами та є предметом оспорюваного рішення, висновки Відділу містобудування та архітектури Обухівської районної державної адміністрації, Головного державного санітарного лікаря Обухівського району Київської області, Обухівського районного відділу земельних ресурсів щодо попереднього погодження місця розташування спірної земельної ділянки були надані вже після прийняття Виконавчим комітетом Козинської селищної ради оспорюваного рішення, та, відтак, дійшов висновку, що оспорюване рішення прийнято Виконавчим комітетом Козинської селищної ради із порушенням положень Земельного кодексу України від 18.12.1990 та інших нормативно-правових актів України - без надання землевпорядними, природоохоронними, санітарними органами та органами у справах будівництва, архітектури та житлової політики станом на момент його прийняття висновків щодо попереднього погодження місця розташування спірної земельної ділянки.

Недійсність спірного розпорядження свідчить про укладення договору з порушенням вимог статей 4, 5, 6 Закону України "Про оренду землі", що за змістом статті 14 цього Закону є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди згідно зі статтею 18 цього Закону, а також для визнання договору недійсним відповідно до законів України.

При цьому місцевий господарський суд пов'язав початок перебігу позовної давності у спірних правовідносинах з проведеним прокуратурою в грудні 2013 року досудовим розслідуванням, вказавши про звернення до суду з даним позовом в межах позовної давності.

Разом з тим, місцевий господарський суд відхилив доводи прокурора щодо прийняття оспорюваного рішення № 4/3 від 29.08.2001 „Про надання земельної ділянки в оренду" без наявності відповідних повноважень, як необґрунтовані, визначивши, що відповідні необхідні повноваження щодо передачі, надання земельних ділянок, передані Козинською селищною радою її виконавчому комітету у відповідності до статті 3 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин).

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду та вказав, що відповідачі не навели доказів на підтвердження надання відповідними органами станом на час прийняття спірного рішення попереднього погодження місця розташування спірної земельної ділянки, наявності станом на момент прийняття спірного рішення матеріалів попереднього погодження відповідними органами місця розташування земельної ділянки, як складової частини до проекту відведення земельної ділянки, не надали проект відведення земельної ділянки а висновки відповідних органів щодо попереднього погодження місця розташування спірної земельної ділянки надані після прийняття спірного рішення.

Судова колегія зазначає, що за змістом статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

За частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За статтею 48 Цивільного кодексу Української РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону; також за частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, які продовжують існувати після набрання ним чинності (абзац 2 пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у спірних правовідносинах, враховуючи наведені вище положення.

Згідно з частиною 3 статті 3 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування. Пунктом 1) частини 1 статті 9 цього ж Кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить: передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу. Відповідно до частин 1, 7, 16 статті 19 цього ж Кодексу (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з власником землі або землекористувачем та подається до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймає рішення про надання земель.

Згідно з пунктом 1.4. Вказівки Державного комітету України по земельних ресурсах № 13 від 18.03.1998 „Про удосконалення землевпорядних робіт при виготовленні документів, що посвідчують право на земельну ділянку" складання проектів відведення земельних ділянок виконується у дві стадії: попереднє погодження місця розташування об'єкта; складання проекту відведення земельної ділянки.

Попереднє погодження місця розташування об'єкта проводиться з місцевими радами, власниками землі або землекористувачами, землевпорядними, природоохоронними, санітарними органами та органами у справах будівництва, архітектури та житлової політики.

В погоджених висновках повинні вказуватись наявні сервітути та обмеження щодо використання земельних ділянок. Матеріали попереднього погодження місця розташування об'єкта є складовою частиною до проекту відведення земельної ділянки.

Проект відведення земельної ділянки складається лише після подання відповідних документів, які передбачені статтею 19 Земельного кодексу України, і затверджується в установленому порядку після погодження його власником землі або землекористувачем та отримання позитивного висновку державної землевпорядної експертизи.

Згідно з частиною 1 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.

За статтею 124 Земельного кодексу України (чинного на час укладення спірного договору оренди) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки; частинами 2, 3 статті 14 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що істотними умовами договору оренди земельної ділянки є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); термін договору оренди; орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду); цільове призначення, умови використання і збереження якості землі; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки; сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін. Відсутність у договорі оренди однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до статті 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, а за статтями 43, 84 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, вказуючи в мотивувальній частині судового рішення доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання та докази сторін.

Відхиляючи будь-які доводи сторони чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування та ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Також відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.

Заперечуючи проти позовних вимог та звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою, відповідач наводив у якості аргументів те, що прокурор, звертаючись зі зазначеним позовом, не визначив та не довів факту порушення прав та інтересів держави у спірних правовідносинах, пропустив строк звернення за судовим захистом в частині вимог щодо недійсності договору оренди земельної ділянки, невірно визначив початок перебігу позовної давності щодо позовних вимог, не врахував практику Європейського суду з прав людини у справах щодо оспорювання угод з підстав перевищення органом своєї компетенції.

Відповідно до статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор має право звернутися до суду за захистом порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів держави, що відповідає також положенням статей 15 та 16 Цивільного кодексу України щодо підстав судового захисту порушеного, невизнаного чи оспорюваного права особи. У випадку, коли судом не встановлено порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, це є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом (пункт 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України); за статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється у три роки, а за статтею 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною, за частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини" 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно з частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Рішенням Європейського суду з права людини від 24.06.2003 № 44277/98 "Стретч проти Сполученого Королівства" встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", отже визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Таким чином, у відзиві на позов, апеляційній скарзі Приватним акціонерним товариством "Золоті ворота" наводились аргументи в заперечення правомірності вимог, що є доречними у межах спірних правовідносин, пердмету та підстав поданого позову; натомість, висновки господарських судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог у зазначеній частині зроблені без врахування приписів статті 9 Конституції України статей 17, 18 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", статті 19 Закону України "Про міжнародні договори" та положень Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Наведене свідчить, що поза увагою судів залишилися питання, з якими пов'язується законність вирішення спору по суті.

Відповідно до приписів статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Порушення судами процесуальних норм, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у справі та не з'ясування обставин, від яких залежить законність рішення є підставою для скасування оскаржуваних судових актів в частині задоволення позовних вимог та скерування справи до суду першої інстанції для нового розгляду. При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Разом з тим, в частині припинення провадження у справі судові рішення є законними та обґрунтованими, позаяк вирішення спорів, стороною в яких є фізична особа, не належить до компетенції господарських судів України.

Керуючись статтями 43, 111 7 , пунктами 1 та 3 статті 111 9 , статтями 111 10 , 111 11 , 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Золоті ворота" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2014 у справі № 911/79/14 Господарського суду Київської області та рішення Господарського суду Київської області від 04.06.2014 скасувати в частині задоволення позовних вимог.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Судові рішення в частині припинення провадження у справі залишити без змін.

Головуючий Т. Дроботова

Судді Н. Волковицька

Л. Рогач