Рішення

від 26.02.2015 по справі 911/79/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26 РІШЕННЯ

Іменем України

"26" лютого 2015 р. Справа № 911/79/14

Суддя господарського суду Київської області Подоляк Ю.В. розглянувши матеріали справи

за позовом Прокурора Обухівського району Київської області до 1. Приватного акціонерного товариства "Золоті ворота" 2. Козинської селищної ради третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1Добруцький Ігор Ігорович провизнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди та суборенди земельної ділянки, зобов'язання повернути земельну ділянку за участю представників:

прокуратури:Івашин О.Є. - посв. від 17.03.2014р. № 024909 відповідача 1:Проценко О.М. - дов. від 22.01.2015р. відповідача 2:не з'явились, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином третьої особи:Якименко М.М. - дов. від 27.01.2015р. суть спору:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Прокурора Обухівського району Київської області (далі - прокурор, позивач) до Приватного акціонерного товариства "Золоті ворота" - правонаступник закритого акціонерного товариства "Золоті ворота" (далі - перший відповідач), Козинської селищної ради (далі - другий відповідач) про визнання недійсним та скасування рішення Виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29.08.2001р. № 4/3 "Про надання земельної ділянки в оренду", визнання недійсними договору оренди земельної ділянки від 10.06.2003р., укладеного між Виконавчим комітетом Козинської селищної ради та Закритим акціонерним товариством "Золоті ворота", договору суборенди земельної ділянки від 15.07.2003р., укладеного між ЗАТ "Золоті ворота" та Добруцьким І.І., зобов'язання Добруцького І.І. повернути територіальній громаді Козинської селищної ради земельну ділянку 0, 546 га.

Рішенням Господарського суду Київської області від 04.06.2014р., яке Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2014р. залишено без змін, припинено провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки від 15.07.2003р., укладеного між Закритим акціонерним товариством "Золоті ворота" та Добруцьким Ігорем Ігоровичем та зобов'язання Добруцького Ігоря Ігоровича повернути територіальній громаді Козинської селищної ради земельну ділянку площею 0,546 га. В іншій частині позов задоволено повністю, визнано недійсним та скасовано рішення Виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29.08.2001р. № 4/3 "Про надання земельної ділянки в оренду", визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 10.06.2003р., укладений Виконавчим комітетом Козинської селищної ради та Закритим акціонерним товариством "Золоті ворота". З відповідачів солідарно стягнуто в доход Державного бюджету України 2436 грн. судового збору.

Не погоджуючись з висновками господарських судів, викладених у вказаних судових рішеннях, Приватне акціонерне товариство "Золоті ворота" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції в даній справі в частині задоволення позову та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині; в іншій частині судові рішення залишити без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.11.2014р. касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Золоті ворота" задоволено частково. Скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2014 та рішення Господарського суду Київської області від 04.06.2014 у справі № 911/79/14 в частині задоволення позовних вимог. Справу в цій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду Київської області. Судові рішення в частині припинення провадження у справі залишено без змін.

За таких обставин, суд розглядає справу та вирішує спір в частині, яка направлена на новий розгляд, а саме щодо позовних вимог про визнання недійсним та скасування рішення Виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29.08.2001р. № 4/3 "Про надання земельної ділянки в оренду", визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 10.06.2003р., укладеного між Виконавчим комітетом Козинської селищної ради та Закритим акціонерним товариством "Золоті ворота".

Присутній в судовому засіданні прокурор повністю підтримав позовні вимоги та просить суд їх задовольнити з мотивів, викладених в позові.

Присутні в судовому засіданні представники першого відповідача та третьої особи проти позову заперечили з підстав, викладених у відзиві на позов та поясненнях.

Другий відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи, що неявка другого відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності представників другого відповідача за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників першого відповідача та третьої особи, присутніх в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

встановив:

Оскаржуваним рішенням виконавчого комітету Козинської селищної Ради від 29.08.2001р. № 4/3 "Про надання земельної ділянки в оренду", затверджено проект відведення земельної ділянки закритому акціонерному товариству "Золоті Ворота" - правопопередник Приватного акціонерного товариства "Золоті ворота" під зону відпочинку (пляжу). Надано ЗАТ "Золоті ворота" земельну ділянку розміром 0,546 га в смт Козин по вул. Луговій в тимчасове користування /на умовах оренди/ за рахунок земель Козинської селищної ради для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей (організація пляжу). Встановлено орендну плату в розмірі 0,20 гривень за м.кв. в рік. Встановлено термін оренди 49 років. Доручено Козинському селищному голові заключити договір оренди земельної ділянки з ЗАТ "Золоті Ворота" в установленому законом порядку.

На підставі вказаного рішення між виконавчим комітетом Козинської селищної ради та закритим акціонерним товариством "Золоті ворота" укладено спірний договір оренди земельної ділянки від 10.06.2003р., відповідно до умов якого виконком - орендодавець передає, а товариство - орендар набуває право на оренду земельної ділянки площею 0,546 га., яка знаходиться в смт Козин по вул. Луговій, Обухівського району, Київської області (п. 1 договору).

Згідно із п. 2 договору земельна ділянка передається в оренду для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей під зону відпочинку (пляж). Договір укладено на строк 49 років, починаючи з дати його реєстрації.

Вказаний договір 10.06.2003р. посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Л.К., зареєстрований в реєстрі за № 1370, а також зареєстрований в відділі земельних ресурсів Обухівського району Київської області, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис 13.06.2003 р. № 240.

Прокурор, обґрунтовуючи свої вимоги, зокрема, посилається на те, що виконавчий комітет Козинської селищної ради, приймаючи оскаржуване рішення та укладаючи спірний договір з ЗАТ "Золоті ворота", діяв поза межами власних повноважень та не у спосіб, визначений законом, з порушенням норм земельного законодавства України, позаяк, виконком не є органом, до компетенції і повноважень якого віднесено вирішення питань регулювання земельних відносин, зокрема, щодо надання в оренду земельних ділянок, а відтак прийняте рішення та укладений на його підставі договір є незаконними.

Спростовуючи вказані твердження прокурора відповідачі та третя особа зазначають, що виконавчий комітет Козинської селищної ради, приймаючи оскаржуване рішення та укладаючи спірний договір з ЗАТ "Золоті ворота", діяв в межах власних повноважень, у спосіб, визначений законом, оскільки, відповідно до рішення Козинської селищної ради, оформленого протокольно (протокол № 1 першої сесії ХХІІІ скликання Козинської селищної ради від 28.04.1998р.) рада делегувала власні повноваження щодо надання земельних ділянок у користування на умовах оренди виконавчому комітету Козинської селищної ради.

Відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. (в редакції чинній на момент прийняття радою зазначеного протокольного рішення про делегування власних повноважень виконкому) до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу, вилучення (викуп) земель відповідно до статті 31 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. (в редакції чинній на момент прийняття радою зазначеного протокольного рішення про делегування власних повноважень виконкому) розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. (в редакції чинній на момент прийняття радою зазначеного протокольного рішення про делегування власних повноважень виконкому).

Судом досліджено протокол № 1 першої сесії ХХІІІ скликання Козинської селищної ради від 28.04.1998р., завірена копія якого залучена до матеріалів справи, та встановлено, що на першій сесії ХХІІІ скликання, яка відбувалась 28.04.1998р., Козинською селищною радою, зокрема, вирішено передати виконкому Козинської селищної ради повноваження по видленню земельних ділянок та приватизації (мова оригіналу).

Суд зазначає, що відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. (в редакції чинній на момент прийняття радою зазначеного протокольного рішення про делегування власних повноважень виконкому) до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території не належали питання по видленню, виділенню земельних ділянок та приватизації, які були делеговані радою виконкому зазначеним протокольним рішенням.

Крім того, в силу приписів ч. 3 ст. 3 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. (в редакції чинній на момент прийняття радою зазначеного протокольного рішення про делегування власних повноважень виконкому) місцеві Ради народних депутатів могли делегувати власні повноваження виконавчим органам місцевого самоврядування щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок. Делегування повноважень щодо видлення, виділення земельних ділянок та приватизації законодавство не передбачало.

Доказів які б підтверджували передачу Козинською селищною радою повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок виконавчому органу місцевого самоврядування сторони у справі, зокрема, відповідачі та третя особа суду не надали.

За вказаних обставин, виконавчий комітет Козинської селищної ради не був наділений повноваженнями щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок, зокрема, передачі земельних ділянок у користування, в тому числі на умовах оренди.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Враховуючи вищевикладене, оскаржуване рішення виконавчого комітету Козинської селищної Ради від 29.08.2001р. № 4/3, яким затверджено проект відведення земельної ділянки закритому акціонерному товариству "Золоті Ворота" під зону відпочинку (пляжу) та надано товариству земельну ділянку в тимчасове користування на умовах оренди за рахунок земель Козинської селищної ради для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей (організація пляжу) прийняте виконавчим комітетом з порушенням вимог зазначеного земельного законодавства, зокрема, ст. 9 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. та вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України поза межами власних повноважень та не у спосіб, визначений законом.

Відповідно до частин 1, 7, 16 ст. 19 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з власником землі або землекористувачем та подається до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймає рішення про надання земель.

Згідно з п. 1.4. Вказівки Державного комітету України по земельних ресурсах № 13 від 18.03.1998 р. "Про удосконалення землевпорядних робіт при виготовленні документів, що посвідчують право на земельну ділянку" складання проектів відведення земельних ділянок виконується у дві стадії: попереднє погодження місця розташування об'єкта; складання проекту відведення земельної ділянки.

Попереднє погодження місця розташування об'єкта проводиться з місцевими радами, власниками землі або землекористувачами, землевпорядними, природоохоронними, санітарними органами та органами у справах будівництва, архітектури та житлової політики.

В погоджених висновках повинні вказуватись наявні сервітути та обмеження щодо використання земельних ділянок. Матеріали попереднього погодження місця розташування об'єкта є складовою частиною до проекту відведення земельної ділянки.

Проект відведення земельної ділянки складається лише після подання відповідних документів, які передбачені статтею 19 Земельного кодексу України, і затверджується в установленому порядку після погодження його власником землі або землекористувачем та отримання позитивного висновку державної землевпорядної експертизи.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У процесі розгляду справи відповідачами у відповідності до ст. 33 ГПК України не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували надання відповідними органами станом на момент прийняття оспорюваного рішення попереднього погодження місця розташування спірної земельної ділянки та наявність у другого відповідача станом на момент прийняття оспорюваного рішення матеріалів попереднього погодження відповідними органами місця розташування спірної земельної ділянки, що є складовою частиною проекту відведення земельної ділянки.

Крім того, у процесі розгляду справи відповідачами не було надано суду проект відведення земельної ділянки, що був розроблений у встановленому законодавством порядку і погоджений відповідними органами та є предметом оспорюваного рішення.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що висновки Відділу містобудування та архітектури Обухівської районної державної адміністрації, Головного державного санітарного лікаря Обухівського району Київської області, Обухівського районного відділу земельних ресурсів щодо попереднього погодження місця розташування спірної земельної ділянки були надані вже після прийняття Виконавчим комітетом Козинської селищної ради оспорюваного рішення.

Таким чином, оспорюване рішення було прийнято виконавчим комітетом Козинської селищної ради в інтересах першого відповідача - ЗАТ "Золоті ворота" поза межами власних повноважень та не у спосіб, визначений законом, з порушенням вимог зазначеного земельного законодавства, вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України та інших нормативно-правових актів України - без надання землевпорядними, природоохоронними, санітарними органами та органами у справах будівництва, архітектури та житлової політики станом на момент його прийняття висновків щодо попереднього погодження місця розташування спірної земельної ділянки. А відтак вимоги прокурора про визнання недійсним та скасування зазначеного рішення є доведеними, обґрунтованими відповідачами та третьою особою не спростованими, а тому підлягають задоволенню.

Згідно статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України в редакції, що існувала на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Порядок передачі земельних ділянок в оренду визначений ст. 124 Земельного кодексу України, згідно ч. 1 якої у редакції, що існувала на час виникнення спірних правовідносин, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Таким чином, приписами даної правової норми встановлено, що передачі в оренду земельної ділянки передує рішення відповідних органів.

Згідно вимог ч. 1 ст. 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" в редакції, що існувала на час виникнення спірних правовідносин, до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення, відповідно до закону, питань регулювання земельних відносин, які вирішуються на пленарному засіданні ради - сесії.

Відповідно до пункту 2.16 Постанови Пленуму ВГСУ від 17 травня 2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або в комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки. Водночас зобов'язання цього органу в судовому порядку укласти такий договір або ж продовжити дію договору за відсутності зазначеного рішення є неможливим (крім випадку, передбаченого статтею 120 ЗК України та статтею 377 ЦК України), оскільки це порушувало б його передбачену Конституцією України виключну компетенцію. З аналізу вказаних норм, які регулюють земельні правовідносини, вбачається, що питання земельних відносин, зокрема, питання надання земельної ділянки із земель комунальної власності в оренду шляхом укладення відповідного договору здійснюється на підставі рішення ради, прийнятого за результатами розгляду заяви (клопотання) особи, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду, поданої відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі".

Проте, рішення відповідного органу, до компетенції якого віднесені повноваження щодо розпорядження землями - в даному випадку Козинською селищною радою про надання Закритому акціонерному товариству "Золоті Ворота" в оренду земельної ділянки площею 0,546 га в смт Козин по вул. Луговій в тимчасове користування на умовах оренди за рахунок земель Козинської селищної ради для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей (організація пляжу) на час укладання спірного договору не приймалося. Доказів протилежного сторони у справі та третя особа суду не надали.

Отже, укладання спірного договору відбулось без наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування, що суперечить вищезазначеним вимогам законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Враховуючи зазначене, спірний договір оренди земельної ділянки, укладений на підставі рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради, до повноважень і компетенції якого не належить вирішення питань щодо надання в оренду земельних ділянок, вчинений в супереч приписам ст.ст. 116, 124 Земельного кодексу України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", підлягає визнанню судом недійсним відповідно до вимог ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Беручи до уваги викладене, вимога прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 10.06.2003р., укладеного між Виконавчим комітетом Козинської селищної ради та Закритим акціонерним товариством "Золоті ворота" є доведеною, обґрунтованою, відповідачами та третьою особою не спростованою, а відтак підлягає задоволенню.

Заперечуючи проти позовних вимог перший відповідач та третя особа наводять у якості аргументів те, що прокурор, звертаючись зі зазначеним позовом, не визначив та не довів факту порушення прав та інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор мотивує звернення до суду в якості позивача тим, що у центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі та здійснює, державний контроль за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок, відсутні повноваження щодо звернення до суду з позовами про визнання недійсними (незаконними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі в користування земельних ділянок державної та комунальної власності, повернення їх з чужого незаконного володіння. Також, прокурор зазначає, що дії по незаконному наданню в користування на умовах оренди земельної ділянки зачіпають інтереси держави, оскільки порушено право громади селища Козин на користування земельною ділянкою рекреаційного призначення, яка повинна використовуватись для оздоровлення та відпочинку населення.

Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

Згідно з частиною другою статті 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах громадянина зазначений орган чи громадянин набуває статусу позивача, а в разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача і як такий зазначається у позовній заяві.

Відповідно до вимог ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Положеннями ст. 45 Конституції України, закріплено право на відпочинок.

Отже, здоров'я людини, яке відповідно до приписів ст. 3 Конституції України визнається в Україні найвищою соціальною цінністю, є прямим інтересом держави, а його захист та забезпечення права громадянина на відпочинок, яке закріплене в ст. 45 Конституції України, є прямими обов'язками держави.

Незаконне отримання в оренду земельної ділянки рекреаційного призначення (пляжу), яка повинна використовуватись для оздоровлення та відпочинку населення, призводить до порушення зазначених прав та інтересів держави.

Отже, прокурором визначено в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовано необхідність їх захисту, а також вказано орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, в якого відсутні повноваження щодо звернення до суду з подібними позовами.

Зазначене, спростовує вказані твердження першого відповідача та третьої особи, а тому вони не приймаються судом до уваги при вирішенні спору та відхиляються.

Перший відповідач та третя особа, зазначають про пропущення прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом за захистом порушених прав та законних інтересів держави, що є підставою для відмови в позові.

Прокурор, в свою чергу наголошує що позов подано в межах строку, встановленого для захисту порушених прав, зокрема, порушеного права власності територіальної громади прийняттям незаконного правового акта виконавчим органом органу місцевого самоврядування та безпідставного укладання, спірного договору оренди земельної ділянки.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 цього ж кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 цього ж кодексу встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У абз. 3 п.п 1.1 п. 1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що Закон (пункт 10 частини другої статті 16, стаття 21 ЦК України, абзац третій частини другої статті 20 ГК України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність (з урахуванням, водночас, викладеного в підпункті 3 пункту 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 N 4176-VI).

Підпункт 3 пункту 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства", який набрав чинності 15.01.2012р., передбачено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Згідно п.п. 4.1 п. 4 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Абз. 2 п.п 4.1 п. 4 зазначеної Постанови визначено, що у разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (частина друга статті 29 ГПК України), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

П.п. 5.8 п. 5 згаданої Постанови встановлено, що у вирішенні питань, пов'язаних із застосуванням позовної давності у спорах, що виникають у зв'язку з визнанням недійсними правочинів (господарських договорів), господарським судам слід враховувати викладене в пункті 2.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 28.05.2013 N 11 "Про деякі питання практики вирішення господарськими судами спорів про визнання недійсними правочинів (господарських договорів)".

У п.п. 2.8 п. 2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, щодо вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України, з урахуванням водночас наведеного в підпунктах 2 і 3 пункту 5 Перехідних та прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 N 4176-VI). Для окремих видів вимог законом встановлюється й спеціальна позовна давність, наприклад, статтею 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Перебіг позовної давності починається, за загальним правилом, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України), за винятком випадків, зазначених у частинах другій і третій цієї статті. Зокрема, за позовами про застосування наслідків нікчемного правочину (повернення коштів, іншого майна тощо) позовна давність починається не від дня вчинення такого правочину, а від дня, коли почалося його виконання.

Необхідно мати на увазі також припис пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, за змістом якого до позовів про визнання оспорюваного правочину недійсним, а також про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину правила ЦК України про позовну давність застосовуються за умови, коли право на подання відповідного позову виникло після 1 січня 2004 року; до позовів же, право на подання яких виникло до зазначеної дати, застосовується попереднє законодавство про позовну давність, тобто відповідні норми Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач - прокурор Обухівського району Київської області довідався про обставини прийняття виконавчим комітетом Козинської селищної ради рішення від 29.08.2001р. № 4/3 "Про надання земельної ділянки в оренду" та укладення між Виконавчим комітетом Козинської селищної ради та ЗАТ "Золоті ворота" договору оренди земельної ділянки від 10.06.2003 р. у грудні 2013р. у зв'язку із проведенням перевірки щодо досудового розслідування за заявою Бандури А.М. до Обухівського РВ ГУ МВС України в Київській області (кримінальне провадження № 42013100230000147 внесене до ЄРДР 05.12.2013р.).

У процесі розгляду справи першим відповідачем та третьою особою у відповідності до ст. 33 ГПК України не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували обізнаність прокурора про прийняте оспорюване рішення та про укладення спірного договору оренди земельної ділянки до моменту перевірки зазначеного досудового розслідування. Також, вони не довели, що прокурор мав довідатись про вказані в позові порушення до моменту зазначеного розслідування.

Отже, позовна давність до вимог про визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29.08.2001р. № 4/3 "Про надання земельної ділянки в оренду" та договору оренди земельної ділянки від 10.06.2003р., укладеного між Виконавчим комітетом Козинської селищної ради та ЗАТ "Золоті ворота", розпочала свій перебіг з часу проведення перевірки щодо зазначеного досудового розслідування, оскільки прокурор у вказаний час довідався про порушення прав та інтересів держави, за захистом яких він звернувся до суду з даним позовом, а саме 08.01.2014р., що підтверджується штампом поштового відділення на конверті, в якому до суду надійшла позовна заява, а відтак прокурор - позивач в межах строків позовної давності звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідачів за захистом порушених прав і законних інтересів держави.

Посилання першого відповідача та третьої особи на постанову Верховного суду України від 23.12.2014р. у справі господарського суду Одеської області № 916/2414/13 не приймаються судом до уваги при вирішенні даного спору, позаяк, у вказаному судовому рішенні Верховний суд України зазначив, що оскільки прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі облради, то перебіг строку позовної давності почався з моменту коли облраді стало відомо про наявність оскаржуваного рішення райради та договору оренди землі, а не з моменту прокурорської перевірки. В даній справ прокурор є позивачем, що суттєво відрізняє її від зазначеної справи господарського суду Одеської області та спростовує твердження першого відповідача та третьої особи про подібність у вказаних справах спірних правовідносин щодо позовної давності, зокрема, початку її перебігу.

Перший відповідач та третя особа також посилаються на Рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 № 44277/98 "Стретч проти Сполученого Королівства", у якому встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", отже визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Також відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини" 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно з частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд зазначає що, у вказаному рішенні Європейського суду з прав людини мова йде про незаконне позбавлення права особи на майно, шляхом визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, на підставі того, що державний орган порушив закон, що є неприпустимим. В даному спорі мова йде не про право власності особи на майно, а про право тимчасового платного користування (оренди), що не є тотожними поняттями. По - друге особа, яка надала в оренду земельну ділянку, не є державним органом, а є робочим органом органу місцевого самоврядування, який, розпоряджаючись земельною ділянкою, діяв поза межами власних повноважень та не у спосіб визначений законом. Тобто, не перевищив власні повноваження, а вчиняв дії без відповідних повноважень, що не є рівнозначним. А відтак, є безпідставним посилання першого відповідача та третьої особи щодо застосування до спірних відносин зазначену практику Європейського суду з прав людини.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд враховує таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно пп. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру встановлюються у таких розмірах: 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» встановлено, що мінімальна заробітна плата у 2014р. у місячному розмірі з 1 січня становить - 1218 гривень.

Відповідно до п. 2.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013р. № 7, якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» органи прокуратури - при здійсненні своїх повноважень звільняються від сплати судового збору.

Згідно п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013р. № 7 приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

Оскільки прокурором заявлено 2 вимоги немайнового характеру, то судовий збір відповідно до вищезазначених норм сплачується окремо з кожної з таких вимог та становить 2436 грн. (1218 грн. - 1 розмір мінімальної заробітної плати х 2 вимоги немайнового характеру).

За вказаних обставин, розмір судового збору за подання до суду даної позовної заяви, становить 2436 грн.

Враховуючи, що відповідачі не звільнені від сплати судового збору, відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на них в рівних частинах від належної до сплати суми судового збору за подання даного позову в частині розглянутих вимог.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 4 3 , 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

1. Позов в частині вимог про визнання недійсним та скасування рішення Виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29.08.2001р. № 4/3 "Про надання земельної ділянки в оренду" та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 10.06.2003р., укладеного між Виконавчим комітетом Козинської селищної ради та ЗАТ "Золоті ворота" задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним та скасувати рішення Виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29.08.2001р. № 4/3 "Про надання земельної ділянки в оренду"

3. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 10.06.2003р., укладений між виконавчим комітетом Козинської селищної ради та Закритим акціонерним товариством "Золоті ворота" (02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, ідентифікаційний код 02016241).

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Золоті ворота" (02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, ідентифікаційний код 02016241) в доход Державного бюджету України 1218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. витрат по сплаті судового збору.

5. Стягнути з Козинської селищної ради Обухівського району Київської області (08711, Київська обл., Обухівський р-н, смт Козин, вул. Партизанська, 2, ідентифікаційний код 04362697) в доход Державного бюджету України 1218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя Ю.В. Подоляк

Дата підписання рішення 16.03.2015р.