Постанова

від 19.11.2014 по справі 910/5280/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2014 року Справа № 910/5280/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Іванової Л.Б. - головуючого, Гольцової Л.А., Козир Т.П.,

за участю представників: позивача - Оберемка Д.О. дов. б/н від 26 серпня 2014 року, відповідача - Залевської А.В. дов. № 08.42-186/84-994 від 22 квітня 2014 року, третьої особи - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ТОВ "ТАСК" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 8 жовтня 2014 року у справі Господарського суду міста Києва за позовом ТОВ "ТАСК" до ПАТ "Укрсоцбанк", треті особи - ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, про визнання іпотечного договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2013 року ТОВ "ТАСК" (далі - позивач) звернулось до ПАТ "Укрсоцбанк" (далі - відповідач), треті особи - ОСОБА_6 та ОСОБА_7, з позовом про визнання недійсним іпотечного договору № 39.29-50/542і від 3 вересня 2007 року, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ТОВ "ТАСК", та виключення з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо нежилих приміщень в літ. "А": приміщення № № 2-8 (групи приміщень №2), приміщення № № 1, 2 (групи приміщень №5), приміщення № 1 (групи приміщень № 5а), приміщення № № 1-26 (групи приміщень № 11), загальною площею 577,40 (п'ятсот сімдесят сім цілих чотири десятих) кв.м ТОВ "ТАСК", що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що колишній директор позивача діяв від імені товариства з перевищенням своїх повноважень.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15 травня 2014 року відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 8 жовтня 2014 року апеляційну скаргу ТОВ "ТАСК" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15 травня 2014 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ТОВ "ТАСК" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15 травня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 8 жовтня 2014 року, направити справу на новий розгляд.

Вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено та не надано правової оцінки усім обставинам і доказам у справі в їх сукупності, зокрема, щодо наступного схвалення спірного правочину, у зв'язку з чим порушено норми ч. 2 ст. 98, ст. ст. 203, 215, ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 236, ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України.

Зазначає, що судами не прийнято до уваги положення п.п. 6.3.13, 6.4, 6.6, 6.7 статуту позивача у редакції, чинній на час укладення спірного договору, за якими обмежено право директора товариства розпоряджатись його майном.

Посилається на порушення судами попередніх інстанцій ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України, оскільки в силу ч. 5 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відповідач не міг не знати про обмеження повноважень директора товариства.

Представники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у судове засідання не з'явились.

Враховуючи, що про час та місце розгляду касаційної скарги ОСОБА_7 та ОСОБА_8 повідомлялися належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 3 вересня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", (кредитор), та громадянином України ОСОБА_7, (позичальник), укладено договір кредиту № 39.29-50/916к, за умовами якого кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 200000 дол. США 00 центів, зі сплатою 13% річних та визначеним договором порядком погашення суми основного боргу за графіком (п.1.1), кінцевий термін повернення кредиту - до 2 вересня 2017 року.

Відповідно до п. п. 1.3, 1.3.1 договору в якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги, кредитор укладає іпотечний договір з майновим поручителем - юридичною особою ТОВ "ТАСК", за умовами якого майновий поручитель передає кредитору в іпотеку нежилі приміщення з № 2 по № 8 (групи приміщень № 2), № №1, 2 (групи приміщень № 5), № 1 (групи приміщень № 5а), з № 1 по № 26 (групи приміщень № 11) (в літ. А), загальною площею 577,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1. Іпотечний договір підлягає нотаріальному посвідченню, обтяження нерухомого майна іпотекою - реєстрації в Державному реєстрі іпотек у встановленому порядку, а на відчуження нерухомого майна нотаріусом накладається заборона.

13 травня 2009 року до договору кредиту № 39.29-50/916к сторонами укладено додаткову угоду № 1.

3 вересня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАСК" (іпотекодавець) укладено іпотечний договір № 39.29-50/542і, яким забезпечувалось повне виконання іпотекодавцем зобов'язань перед іпотекодержателем, що виникли з кредитного договору № 39.29-50/916к від 3 вересня 2007 року, додатків та змін до нього, укладених протягом строку його дії.

Іпотекою, за ст. 1 Закону України "Про іпотеку", є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 1.1 іпотечного договору іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання позичальником зобов'язань за договором кредиту № 39.29-50/916к від 3 вересня 2007 року (основне зобов'язання) наступне нерухоме майно: нежилі приміщення в літ "А": приміщення № № 2-8 (групи приміщень № 2). приміщення № № 1, 2 (групи приміщень № 5), приміщення № 1 (групи приміщень № 5а), приміщення № 1026 (групи приміщень № 11), загальною площею 577,40 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та належать іпотекодавцю на праві приватної власності відповідно до договору купівлі-продажу нежилого приміщення шляхом викупу (предмет іпотеки).

За п. 1.2 іпотечного договору заставна вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 7171000 (сім мільйонів сто сімдесят одна тисяча) гривень 00 коп., що за офіційним курсом гривні до долару США, встановленим Національним банком України на день укладення цього договору (100 доларів США = 505,00 грн.), становить 1 420 000 (один мільйон чотириста двадцять тисяч) доларів США 00 центів.

Пунктом 1.4 іпотечного договору сторони передбачили зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання.

Відповідно до п. 6.3 іпотечного договору цей договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до припинення основного зобов'язання.

Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги, ТОВ "ТАСК" зазначає, що укладений сторонами договір іпотеки підписано особою, яка не мала відповідних повноважень, оскільки протокол № 9 від 29 серпня 2007 року, яким такій особі надано право на укладання договору, не був підписаний секретарем загальних зборів, що свідчить про недійсність як протоколу, так і договору іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

За ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це установчими документами або довіреністю та скріплюється печаткою.

Статтею 97 Цивільного кодексу України визначено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 3 ст. 237 Цивільного кодексу України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

За п. п. 6.11, 6.14 статуту ТОВ "ТАСК" в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору, директор є посадовою особою органу управління товариством, директор вирішує всі питання діяльності товариства, крім тих, що входять до виключної компетенції зборів учасників товариства.

Пунктом 6.16 статуту товариства передбачено право директора товариства за попереднім погодженням з загальними зборами розпоряджатись майном товариства.

За положеннями ч. 1 ст. 58 Закону України "Про господарські товариства" вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

Згідно п. п. 6.1, 6.2, 6.3 статуту ТОВ "ТАСК" вищим органом управління товариства є загальні збори його учасників, які можуть приймати рішення з будь-яких питань діяльності товариства.

Поряд з цим, за ст. 6 Закону України "Про іпотеку" у разі обмеження правомочності розпорядження нерухомим майном згодою його власника або уповноваженого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування така ж згода необхідна для передачі цього майна в іпотеку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що п. 1 протоколу загальних зборів засновників ТОВ "ТАСК" № 9 від 29 серпня 2007 року, на яких були присутні всі його члени, вирішено питання про надання банку в іпотеку нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, яке належить ТОВ "ТАСК". Цим же протоколом надано повноваження директору ОСОБА_6 на підписання відповідного іпотечного договору.

Оспорюваний іпотечний договір підписано зі сторони позивача директором ТОВ "ТАСК" ОСОБА_6, який діяв на підставі статуту товариства та протоколу № 9 зборів учасників ТОВ "ТАСК" від 29 серпня 2007 року, а з сторони відповідача - представником АКБ "Укрсоцбанк".

Відповідно до ст. 239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Згідно ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Таким чином, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним, а настання передбачених наведеною нормою наслідків ставиться у залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено.

Судами встановлено, що сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов іпотечного договору № 39.29-50/542і від 3 вересня 2007 року.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви Європейського Союзу від 9 березня 1968 року (68/151/ЕЕС).

Вимоги наведеної норми зобов'язують орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи, не перевищувати своїх повноважень.

Разом з тим, саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Водночас, доведення того, що третя особа знала та за всіма обставинами не могла не знати про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи у відносинах із третіми особами, покладено на особу, яка заявляє про недійсність оспорюваного правочину, тобто, у даній справі на позивача.

За висновком судового експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів № 4493/4494/13-32 від 24 липня 2013 року (виконаного у судовій справі № 910/5283/13), підписи від імені ОСОБА_8 в графах "Учасники" проти його прізвища та "Секретар Зборів Учасників" у протоколах зборів учасників ТОВ "ТАСК" № 8 від 11 грудня 2006 року та № 9 від 29 серпня 2007 року виконані не ОСОБА_8.

Разом з тим, як встановлено судами, у порушення вимог ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного провадження, позивачем не надано доказів того, що відповідач знав чи за всіма обставинами не міг не знати про те, що директор товариства мав обмеження на підписання іпотечного договору, тобто, що протокол № 9 від 29 серпня 2007 року не був підписаний секретарем зборів учасників - ОСОБА_8

Крім того, при укладенні сторонами вказаного договору нотаріусом ОСОБА_10 встановлювалися особи громадян, які підписали договір, їх дієздатність, правоздатність та дієздатність юридичних осіб - ПАТ "Укрсоцбанк" та ТОВ "ТАСК", а також перевірявся факт належності предмета іпотеки позивачу, також нотаріусом вчинено на іпотечному договорі заборону відчуження нежилих приміщень з № 2 по № 8 (групи приміщень № 2), № №1, 2 (групи приміщень № 5), № 1 (групи приміщень № 5а), з № 1 по № 26 (групи приміщень № 11) (в літ. А), загальною площею 577,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність обумовлених ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України підстав для визнання договору іпотеки № 39.29-50/542і від 3 вересня 2007 року недійсним в силу приписів ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим у позові відмовлено підставно.

Також суд касаційної інстанції вважає обгрунтованою відмову у позові в частині вимог про виключення з Єдиного державного реєстру заборон і відчужень нерухомого майна запису щодо нежилих приміщень в літ. "А": приміщення № № 2-8 (групи приміщень №2), приміщення № № 1,2 (групи приміщень № 5), приміщення № 1 (групи приміщень № 5а), приміщення № № 1026 (групи приміщень № 11), загальною площею 577,40 кв.м. з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про іпотеку" обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. Державна реєстрація здійснюється особою, на яку відповідно до законодавства покладені функції щодо державної реєстрації обтяжень нерухомого майна іпотекою, на підставі повідомлення іпотекодержателя.

У відповідності до положень ст. 34 Закону України "Про нотаріат" та п. 253 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за № 283/8882, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 3 березня 2004 року № 20/5, чинною на час виникнення спірних правовідносин, накладання або зняття заборон є нотаріальною дією, що вчиняється нотаріусами в порядку, визначеному розділом 26 інструкції.

У зв'язку із змінами в чинному законодавстві вищенаведена інструкція втратила чинність. Разом з тим, у відповідності до пункту 5.1. глави 15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, нотаріус, який накладав заборону, знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки).

З огляду на викладене, враховуючи, що позовна вимога про виключення з Єдиного державного реєстру заборон і відчужень нерухомого майна запису щодо нежилих приміщень в літ. "А": приміщення № № 2-8 (групи приміщень №2), приміщення № № 1,2 (групи приміщень № 5), приміщення № 1 (групи приміщень № 5а), приміщення № № 1026 (групи приміщень № 11), загальною площею 577,40 кв.м., є похідною та обгрунтовується недійсністю договору іпотеки № 39.29-50/542і від 3 вересня 2007 року, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

За таких обставин, вірно застосувавши норми ч. 3 ст. 92, ч. 2 ст. 98, ст. ст. 203, 215, ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 236, ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України, положень Закону України "Про іпотеку", місцевий та апеляційний господарські суди дійшли обгрунтованого юридичного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, постанова апеляційного господарського суду законна та обґрунтована, а тому зміні чи скасуванню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7- 111-9,111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 8 жовтня 2014 року - без зміни.

Головуючий Л. Іванова

Судді Л. Гольцова

Т. Козир