Рішення

від 25.11.2014 по справі 5011-36/8485-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-36/8485-2012 25.11.14

За позовом Акціонерного товариства "Градобанк"

до 1) Міністерства культури України,

2) Національного художнього музею України

Третя особа

без самостійних

вимог на предмет спору

на стороні відповідача Національний банк України

про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину

за участю Прокуратури міста Києва

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Бондаренко Г.П.

Суддя Ковтун С.А.

Суддя Балац С.В.

Представники сторін:

Від прокуратуриШевченко О. В. (службове посвідчення № 002626 від 05.09.2012) Від позивача:Львова І.В. (ліквідатор - ухвала від 05.07.2011) Від відповідача - 1:Дзюба І.Ю. (дов. №423/11/13-14 від 28.02.2014) Від відповідача - 2:не з'явився Від третьої особиВійтєва Л. А. (дов. № 18-208/6089-21197 від 29.11.2010)

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 25.11.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Градобанк" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Міністерства культури України та Національного художнього музею України про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2012 у справі №5011-36/8485-2012 позов задоволено повністю, визнано припиненим (відсутнім) право Національного художнього музею України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 6, код ЄДРПОУ 02224330) щодо отримання на постійне зберігання творів образотворчого мистецтва Акціонерного товариства "Градобанк" у кількості 785 (сімсот вісімдесят п'ять) предметів, які були передані Акціонерним товариством "Градобанк" до Національного банку України за договором застави (закладу) від 05 листопада 1996 року між Акціонерним товариством "Градобанк" та Національним банком України; визнано припиненим (відсутнім) обов'язок Акціонерного товариства "Градобанк" (01135, м. Київ, вул. Дмитрівська, 71) щодо передачі Національному художньому музею України в м. Києві на постійне зберігання творів образотворчого мистецтва Акціонерного товариства "Градобанк" у кількомі 785 (сімсот вісімдесят п'ять) предметів, які були передані Акціонерним товариством "Градобанк" до Національного банку України за договором застави (закладу) від 05 листопада 1996 року між Акціонерним товариством "Градобанк" та Національним банком України; визнано припиненими (відсутніми) інші правовідносини (права та обов'язки) за договором № 279 про порядок передачі у державну власність та умови постійного зберігання колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства "Градобанк" від 22 грудня 2005 року між Міністерством культури та туризму України 01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19, код ЄДРПОУ 00013333, Національним художнім музеєм України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 6, код ЄДРПОУ 02224330) та Акціонерним товариством "Градобанк" (01135, м. Київ, вул. Дмитрівська, 71); стягнуто з Міністерства культури та туризму України (01601, м. Київ, вул. І. Франка, 19, код ЄДРПОУ 00013333) на користь Акціонерного товариства "Градобанк" (01135, м. Київ, вул. Дмитрівська, 71) 536 грн. 50 коп. судового збору; стягнуто з Національного художнього музею України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 6, код ЄДРПОУ 02224330) на користь Акціонерного товариства "Градобанк" ( 01135, м. Київ, вул. Дмитрівська, 71) 536 грн. 50 коп. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2014 у справі №5011-36/8485-2012 рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2012 скасовано, а в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.06.2014 у справі №5011-36/8485-2012 рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2012 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2014 скасовано, а справу №5011-36/8485-2012 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене в постанові Вищого господарського суду України, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Розпорядженням Керівника апарату Господарського суду міста Києва від 18.06.2014 за №04-23/406 щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ, призначено проведення повторного автоматичного розподілу даної справи, за результатом проведення якого справа №5011-36/8485-2012 передана на розгляд судді Бондаренко Г.П.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.06.2014 справу №5011-36/8485-2012 прийнято до провадження суддею Бондаренко Г.П., розгляд справи призначено на 15.07.2014.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.07.2014 розгляд справи відкладено на 31.07.2014 відповідно до ст. 77 ГПК України, у зв'язку з неявкою представника відповідача-2 у судове засідання.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 31.07.2014 розгляд справи відкладено на 12.08.2014 відповідно до ст. 77 ГПК України, у зв'язку з не поданням усіх доказів по справі та викликом у судове засідання для надання пояснень колишню посадову особу Акціонерного товариства "Градобанк"- позивача у справі Малюкову Ірину Олексіївну в порядку ст. 30 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2014 за заявою позивача було продовжено строк розгляду справи на 15 днів, розгляд справи було перенесено на 02.09.2014 у зв'язку з нез'явленням представника відповідача, невиконанням ним вимог ухвали суду про порушення провадження у справі, не з'явленням в судове засідання для дачі пояснень Малюкової Ірини Олексіївни, та задоволенням заяви позивача про продовження строків вирішення спору.

В судовому засіданні 02.09.2014 суд прийшов до висновку по необхідність колегіального розгляду справи та призначення у справі колегіального складу суду, в зв'язку з участю у судовому процесі великої кількості учасників та необхідність дослідження великої кількості доказів, складністю спору та категорією справи, що віднесена до складних, про що винесено відповідну ухвалу.

03.09.2014 суддя Бондаренко Г.П. звернулася до В. о. Голови Господарського суду міста Києва з заявою для визначення складу колегії для розгляду справи № 5011-36/8485-2012.

Розпорядженням від 03.09.2014 В. о. Голови Господарського суду міста Києва було призначено здійснення розгляду справи №5011-36/8485-2012. колегіально у складі: головуючий суддя Бондаренко Г.П.; суддя Ковтун С.А.; суддя Балац С.В.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 03.09.2014 справу №5011-36/8485-2012 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко Г.П.; суддя Ковтун С.А.; суддя Балац С.В. та призначено розгляд справи на 07.10.2014.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.10.2014 відповідно до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 04.11.2014.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 04.11.2014 продовжено строк розгляду справи на 15 днів, в порядку ст. 69 ГПК України, відкладено розгляд справи на 25.11.2014 в порядку ст. 77 ГПК України.

В судове засідання 25.11.2014 представники сторін, прокуратури, третьої особи з'явились, надали суду усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позивач позовні вимоги підтримав, відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечили.

Позовні вимоги обґрунтовані приписами ст. ст. 16, 215, 216, 228, 236, 321 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідачем - 1 в ході розгляду спору було подано заяву про сплив (закінчення) строку позовної давності, якою він просив суд застосувати при вирішенні спору у даній справі положення Цивільного кодексу України щодо спливу позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог АТ «Градобанк», у зв'язку зі спливом позовної давності.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

04.06.1996 між Національним банком України, як банком - кредитором, та акціонерним товариством "Градобанк", як банком - позичальником, було укладено договір № 24 на купівлю кредитів на закритому кредитному аукціоні Національного банку України.

З метою забезпечення виконання зобов`язань акціонерного товариства "Градобанк" за вказаним кредитним договором, 05.11.1996 між Національним банком України, як заставодержателем за умовами договору, та акціонерним товариством "Градобанк", як заставодавцем, було укладено договір застави (заклад), відповідно до умов якого акціонерне товариство "Градобанк" передало під заставу на зберігання колекцію образотворчого мистецтва (картини) у кількості 785 предметів. За умовами п. 3.1. договору застави, у випадку невиконання зобов'язань заставодавцем по договору № 24 від 04.06.1996, у визначені строки, заставодержатель має право погашати заборгованість шляхом звернення стягнення на предмет закладу, способом і в порядку, визначеними Законом України «Про заставу».

Згідно акту оцінки експертної комісії від 21.12.1996 щодо оціночної вартості творів образотворчого мистецтва вартість колекції складала 5 176 650,00 доларів США.

Акціонерне товариство "Градобанк" свої грошові зобов`язання за кредитним договором не виконало, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед Національним банком України в сумі 9 497 071,97 грн., у тому числі 5 000 000,00 грн. основного боргу та 4 497 071,97 грн. процентів за користування кредитом.

З огляду на не виконання позивачем його зобов'язань за кредитним договором Національний банк України мав намір в установленому законом порядку реалізувати через торги предмет застави, що підтверджується копією наявною в справі, рішення Вищого арбітражного суду України від 28.05.1998 - 01.06.1998 по справі № 3/60, яким вирішено звернути стягнення на майно (колекцію творів образотворчого мистецтва), яке належить АТ «Градобанк» і передане в заставу Національному банку України на загальну суму 6 494 461 грн. 82 коп. На виконання вказаного рішення 28.05.1998 був виданий відповідний наказ.

Враховуючи високу культурну цінність колекції образотворчого мистецтва акціонерного товариства "Градобанк" та необхідність її збереження для України Верховна Рада України 08.12.1998 прийняла постанову від № 301-XIV "Про заборону продажу колекції образотворчого мистецтва акціонерного товариства "Градобанк" , яка станом на момент винесення рішення по справі є чинною. Вказаною постановою Національному банку України заборонено проведення аукціонного продажу зазначеної колекції.

Постановою арбітражного суду міста Києва від 14.07.2000 акціонерне товариство "Градобанк" визнано банкрутом та щодо нього відкрито ліквідаційну процедуру.

24.06.2004 було прийнято Закон України "Про передачу колекції образотворчого мистецтва акціонерного товариства "Градобанк" у державну власність", відповідно до ст. 1 якого колекцію образотворчого мистецтва акціонерного товариства "Градобанк" визнано об'єктом національного культурного надбання та передано її у державну власність у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 2 вказаного Закону зазначену колекцію передбачено віднести до державної частини Музейного фонду України, передавши її в установленому законодавством порядку на постійне зберігання до Національного художнього музею України у м. Києві.

Згідно ч. 1 ст. 5 зазначеного Закону Кабінету Міністрів України доручено до 31.12.2004 розробити механізм відшкодування Національному банку України заборгованості акціонерного товариства "Градобанк", що забезпечена заставою, предметом якої є зазначена колекція образотворчого мистецтва, та провести відповідні розрахунки з Національним банком України до 01.06.2005, передбачивши кошти у проекті Закону України про Державний бюджет України на 2005 рік.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 вищезгаданого Закону, у разі якщо вартість колекції образотворчого мистецтва акціонерного товариства "Градобанк" перевищує заборгованість цього акціонерного товариства Національному банку України, Кабінету Міністрів України слід передбачити у проекті Закону України про Державний бюджет України на 2005 рік кошти для відшкодування відповідної частини вартості колекції її власникові та забезпечити в установленому законодавством порядку таке відшкодування.

Статтею 6 вказаного Закону зобов'язано Національний банк України до 31.12.2005 забезпечити передачу колекції образотворчого мистецтва акціонерного товариства "Градобанк" на постійне зберігання до Національного художнього музею України у м. Києві в повному обсязі.

22.12.2005 між Міністерством культури та туризму України, Національним художнім музеєм України та акціонерним товариством "Градобанк" було укладено договір № 279 про порядок передачі у державну власність та умови постійного зберігання колекції образотворчого мистецтва акціонерного товариства "Градобанк" (далі за текстом - договір), предметом якого було відшкодування Національному банку України заборгованості акціонерного товариства "Градобанк" з метою поетапної передачі у державну власність вищезазначеної колекції образотворчого мистецтва, яка визнана об'єктом національного культурного надбання і є предметом договору застави від 05.11.1996, укладеного між Національним банком України та акціонерним товариством "Градобанк" в якості забезпечення договору № 24 від 04.06.1996 у кількості 785 предметів і постійно зберігатиметься у фондах Національного художнього музею України (т. 1, а. с. 19-21).

Пунктом 2.1.1 договору передбачено зобов'язання Міністерства культури та туризму України перерахувати Національному художньому музею України кошти у сумі 9 497 100, 00 грн. для відшкодування Національному банку України заборгованості акціонерного товариства "Градобанк", що виникла за договором застави від 05.11.1996, укладеному між Національним банком України та акціонерним товариством "Градобанк" на забезпечення договору № 24 від 04.06.1996.

Відповідно до п. 2.2.1 договору Національний художній музей України зобов'язався перерахувати кошти у сумі 9 497 100,00 грн. для відшкодування Національному банку України заборгованості акціонерного товариства "Градобанк", що виникла за договором застави від 05.11.1996, укладеного між Національним банком України та акціонерним товариством "Градобанк" на забезпечення договору № 24 від 04.06.1996.

Пунктом 2.3.1. договору передбачено зобов'язання акціонерного товариства "Градобанк" передати на постійне зберігання Національному художньому музею України твори колекції у кількості 785 предметів відповідно до акту оцінки експертної комісії від 21.12.1996 на суму визначену актом оцінки експертної комісії від 21.12.1996, протягом 5 робочих днів з моменту отримання Національним банком України коштів в сумі 9 496 272, 5 на його рахунок (вартість 455 предметів).

За умовами п. 3.2. договору право державної власності на частину колекції у кількості 455 предметів виникає з моменту отримання банком коштів у сумі, встановленій в договорі (п. 2.1.1.). З цього моменту частина колекції у кількості 455 предметів переходить до державної частини Музейного фонду України.

В пункті 3.3. договору визначено, що порядок здійснення розрахунків за решту 330 предметів колекції буде проведено відповідно до додаткових угод.

Загальна сума та перелік творів колекції, встановлені та визначені на дату підписання договору у кількості 785 предметів, що передаються у державну власність згідно з умовами договору, їх назва та вартість, встановлено відповідно до акту оцінки експертної комісії від 21.12.1996 не підлягають подальшій зміні, за виключенням доповнення колекції.

Національний художній музей України на виконання п. 2.2.1 договору платіжним дорученням № 646 від 26.12.2005 перерахував Національному банку України 9 497 100, 00 грн. з призначенням платежу: відшкодування Національному банку України заборгованості Акціонерного товариства «Градобанк» згідно договору № 279 від 22.12.2005.

В червні 2006 року колекцію картин АТ «Градобанк» в кількості 857 предметів образотворчого мистецтва (785 предметів з якої знаходяться в закладі у Національного банку України) включено до складу ліквідаційної маси банкрута АТ «Градобанк», за клопотанням комітету кредиторів, ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2006 по справі № 10/11. Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2006 по справі № 10/11 з метою забезпечення позову заборонено Національному банку України та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо колекції образотворчого мистецтва АТ «Градобанк» в кількості 785 предметів образотворчого мистецтва, що знаходиться на зберіганні у Національному банку України в якості застави, переданої у відповідності до договору застави від 1996 року поза межами процедур передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Як вбачається із тексту рішення Господарського суду міста Києва по справі № 23/451 від 27.11.2007 за позовом Міністерства культури і туризму України до Акціонерного товариства «Градобанк» в особі ліквідатора, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національного банку України про зобов'язання підписати додаткову угоду по договору, листом № 201/8-7/32-06 від 25.12.2006 Міністерство культури і туризму України пропонувало ліквідатору Акціонерного товариства «Градобанк» розглянути проект додаткової угоди по відшкодуванню ліквідатору вартості частини колекції образотворчого мистецтва (197 предметів) в розмірі 7 570 300, 00 грн. та підписати його. На підписання такої додаткової угоди комітет кредиторів Акціонерного товариства «Градобанк» згоди не надав. Вказаним вище рішенням у задоволенні позовних вимог Міністерству культури і туризму України було відмовлено.

Постановою Господарського суду міста Києва від 19.06.2007 по справі № 18/560-а за позовом Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства культури і туризму України та Національного художнього музею України у м. Києві до Національного банку України про спонукання вчинення дій позовні вимоги задоволено повністю, зобов'язано Національний банк України передати у встановленому порядку колекцію образотворчого мистецтва Акціонерного товариства «Градобанк» у кількості 785 предметів Національному художньому музею України в м. Києві. Зазначена постанова була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2008 по справі № 22-а-3615/08.

Рішенням Конституційного Суду України № 24-рп/2008 від 16.10.2008 у справі № 1-34/2008 за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 1, 2, 4, 6 Закону України "Про передачу колекції образотворчого мистецтва акціонерного товариства "Градобанк" у державну власність", Постанови Верховної Ради України "Про визнання колекції образотворчого мистецтва національним надбанням України" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення статті 1 в частині передачі колекції образотворчого мистецтва акціонерного товариства "Градобанк" у державну власність та статей 2, 5, 6 вказаного Закону.

На виконання рішення Конституційного Суду України Національний банк України постановою Правління № 290 від 13.05.2009 поновив облік заборгованості акціонерного товариства "Градобанк" перед Національним банком України та застави колекції образотворчого мистецтва, переданої Національному банку України за договором застави (закладу) від 05.11.1996 (т. 1, а.с. 30).

02.12.2010 Національний банк України повернув на рахунок Національного художнього музею України у Головному управлінні державного казначейства України в м. Києві в повній сумі грошові кошті, що були перераховані Національним художнім музеєм України як відшкодування заборгованості акціонерного товариства "Градобанк" перед Національним банком України з посиланням на договір № 279 (т. 1, а. с. 103).

Згідно пояснень позивача та третьої особи, станом на момент розгляду спору колекція АТ «Градобанк» продовжує знаходитися під заставою по зобов'язанню АТ «Градобанк» перед Національним банком України, що виникло з підстави договору № 24 на купівлю кредитів на закритому кредитному аукціоні Національного банку України від 04.06.1996 та продовжує знаходитися у приміщеннях Національного банку України, виділених останнім для їх зберігання. За участі ліквідатора АТ «Градобанк» та представника комітету кредиторів АТ «Градобанк» здійснюється щорічна перевірка наявності творів колекції та умов їх зберігання.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога Акціонерного товариства "Градобанк" про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору № 279 про порядок передачі у державну власність та умови постійного зберігання колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства «Градобанк» від 22.12.2005 між Міністерством культури і туризму України, Національним художнім музеєм України та Акціонерним товариством «Градобанк», а саме: визнати припиненим (відсутнім) право Національного художнього музею України в м. Києві щодо отримання на постійне зберігання творів колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства «Градобанк» у кількості 785 предметів, які були передані Акціонерним товариством "Градобанк" до Національного банку України за договором застави (закладу) від 05 листопада 1996 року між Акціонерним товариством "Градобанк" та Національним банком України; визнати припиненим (відсутнім) обов'язок Акціонерного товариства "Градобанк" щодо передачі Національному художньому музею України в м. Києві на постійне зберігання творів образотворчого мистецтва Акціонерного товариства "Градобанк" у кількості 785 предметів, які були передані Акціонерним товариством "Градобанк" до Національного банку України за договором застави (закладу) від 05 листопада 1996 року між Акціонерним товариством "Градобанк" та Національним банком України; визнати припиненим (відсутнім) інші правовідносини (права та обов'язки) за договором № 279 про порядок передачі у державну власність та умови постійного зберігання колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства "Градобанк" від 22 грудня 2005 року між Міністерством культури та туризму України, Національним художнім музеєм України та Акціонерним товариством "Градобанк".

При цьому, стосовно нікчемності правочину між сторонами існує спір. За твердженням відповідачів договір відповідав вимогам чинного на час його укладання законодавства, і був спрямований на збереження для України та експонування колекції картин позивача, на яку зверталося стягнення за невиконаним зобов'язаннями позивача.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 4 п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Як зазначено Вищим Господарським судом України в постанові від 11.06.2014 (вказівки, якої у відповідності до ст. 111-12 ГПК України, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи), для вирішення справи по суті суду необхідно встановити у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладання господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно приписів ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Як зазначено в п. 2.5.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29 травня 2013 року N 11 необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї зі сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України).

За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним).

Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (частина 1). Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина 2).

Отже, відповідно до положень зазначеної статті, нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок. При цьому, для кваліфікації правочину, як нікчемного такий правочин має бути спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина.

За переконанням позивача договір № 279 про порядок передачі у державну власність та умови постійного зберігання колекції образотворчого мистецтва акціонерного товариства "Градобанк" від 22.12.2005 був спрямований на порушення права власності позивача та протиправне заволодіння його майном - колекцією образотворчого мистецтва, адже відповідно до п. 1.2. договору його метою є - виконання ст. 2 та ст. 6 Закону України «Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства «Градобанк» у державну власність.

Докази спрямованості договору на незаконне заволодіння майном та порушення конституційного права власності АТ «Градобанк», як зазначено позивачем в його поясненнях поданих суду 04.11.2014 викладені в заявах та поясненнях АТ «Градобанк», що наявні в матеріалах справи. Основна суть яких у тому, що втілений в розробленому державними чинниками в договорі намір порушення публічного порядку, фактично безоплатного й незаконного заволодіння державою колекцією позивача насамперед вбачається у порушенні ст. 8, ч. 4 ст. 13, ч. 4-5 ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України, ст. 48 діючого на час укладання договору Закону України «Про власність».

Проте, відповідно до позиції Пленуму Верховного суду України, яка викладена в п. 18 його Постанови від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Положеннями ст. 34 ГПК України визначено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Від імені відповідачів договір був укладений Генеральним директором Національного художнього музею України А. І. Мельник та Першим заступником Міністра культури і туризму України В. В. Корнієнка, а від імені позивача ліквідатором І. О. Малюковою, з метою виконання ст. 2 та ст. 6 Закону України «Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства «Градобанк» у державну власність».

Законом України «Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства «Градобанк» у державну власність» розроблення механізму відшкодування Національному банку України заборгованості позивача було покладено на Кабінет Міністрів України, який, в свою чергу надав відповідне доручення від 09.11.2005 № 53336/6/1-05 Міністерству культури і туризму України.

Із копії листа відповідача - 1 адресованого Кабінету Міністрів України від 07.12.2005 № 12-9247/13 вбачається, що за дорученням останнього відповідачем - 1 проведено нараду за участі відповідача - 2 та позивача, на якій обговорювалося питання передачі колекції, та здійснювалися дії по опрацюванню угоди між відповідачем - 1, Національним банком України, ліквідатором позивача та відповідачем - 2 про врегулювання питання, пов'язаних з передачею колекції до фондів Національного художнього музею України.

Відповідно до наявних в матеріалах справи письмових пояснень ліквідатора позивача в період з 27.06.2002 по 31.08.2006 Малюкової І. О. мотивацією підписання нею договору був Закону України № 1881 «Про передачу у державну власність». Також, Малювою І. О. зазначено, що на засіданнях Міністерства культури та туризму під головуванням Першого заступника міністра п. Корнієнка В. В. з питання передачі колекції відповідно до Закону № 1881 була присутня і п. Гориславець Л. І. (представник комітету кредиторів позивача протягом 2005 - 2006 років).

Згідно пояснень відповідача - 1 Міністерство під час укладання договору не мало суперечної інтересам держави і суспільства мети укладання вказаного договору, а вчиняло дії спрямовані на збереження для України та експонування колекції образотворчого мистецтва АТ «Градобанк».

Позивачем, в свою чергу, в ході розгляду справи неодноразово наголошувалося, що договір не був добровільним актом АТ «Градобанк», був вчинений проти інтересів банку та всупереч позиції комітету кредиторів, не з ініціативи чи бажання банку. Проте, наведене твердження позивача, за переконанням суду не в повній мірі відповідає дійсним обставинам справи. Оскільки судом встановлено, що ще в 1998 році Національним банком України була розпочата процедура звернення стягнення на колекцію картин позивача, як на заставне майно, яка не була реалізована, оскільки Постановою Верховної ради України в кінці 1998 року було заборонено Національному банку України проведення аукціонного продажу зазначеної колекції. Таким чином, враховуючи зазначене, твердження позивача, що укладенням договору порушено його право на добровільне розпорядження його майном не відповідає дійсності, оскільки на час укладання договору, позивач був обмежений у добровільному розпорядженні належної йому колекції картин. На момент укладання договору позивач у відповідності до норм Закону України «Про заставу» мав право тільки на повернення йому різниці грошової суми, у випадку якщо при реалізації предмета застави виручена грошова сума перевищила б розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя. При цьому, тільки в червні 2006 року ухвалою суду колекція картин позивача була включена за клопотанням комітету кредиторів, до складу ліквідаційної маси позивача.

Станом на момент укладання договору Закон України «Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства «Градобанк» у державну власність» був чинним, і передбачав передачу колекції картин позивача у державну власність у порядку встановленому законом (шляхом віднесення до державної частини Музейного фонду України, передавши її на постійне зберігання до Національного художнього музею України.

Відповідно до ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Положення статті 1 зазначеного закону втратили чинність, як такі що є неконституційними, в частині передачі колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства «Градобанк» у державну власність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України положень статей 1, 2, 4, 6 Закону України «Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства «Градобанк» у державну власність», Постанови Верховної Ради України «Про визнання колекції образотворчого мистецтва національним надбанням України» у справі № 1 - 34/2008 від 16.10.2008 № 24-рп/2008, що відповідає ст. 152 Конституції України та зазначено в самому рішенні Конституційного Суду України у справі № 1 - 34/2008 від 16.10.2008 № 24-рп/2008.

Акти Конституційного Суду України є правовими актами, адже приймаються вони органом, спеціально на те уповноваженим Конституцією, з дотриманням встановлених форм і процедури, та є обов'язковими до виконання на території України. Отже, правові акти або окремі їх положення, що визнані неконституційними, не застосовуються і не реалізуються будь - яким іншим способом з моменту початку дії рішення Конституційного Суду України. Що повністю відповідає положенням ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Як вже зазначалося судом, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Отже, наслідки недійсності правочину залежать від того, які саме дії були здійснені сторонами на виконання такого правочину.

Тому суд, як зазначено в п. 17 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» від 07.04.2008 р. N 01-8/211, приймаючи рішення про застосування наслідків недійсності правочину, повинен повно і всебічно з'ясувати обставини, що мають значення для застосування таких наслідків, та неухильно дотримуватись положень статті 4 -3 ГПК України щодо створення сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення таких фактичних обставин справи на засадах змагальності сторін.

Застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення недійсного правочину.

Як встановлено судом, станом на момент винесення рішення по справі колекція картин позивача передана ним на виконання умов договору відповідачу - 2 не була, а грошові кошти перераховані відповідачем - 2 Національному банку України в якості відшкодування заборгованості позивача за кредитним договором були повернуті. Таким чином, станом на момент винесення рішення по справі жодна із його сторін в натурі нічого не одержувала на виконання договору.

На підтвердження такої обставини справи як спрямованість договору на порушення конституційних прав позивача, останнім, по суті, надано в матеріали справи тільки копію рішення Конституційного суду України по справі № 1 - 34/2008 від 16.10.2008 № 24-рп/2008, на підставі якого позивач робить висновок, що укладений договір спрямований на порушення права власності. При цьому, у вказаному рішенні зазначено, зокрема, що законодавцем не дотримано принципу непорушності права приватної власності, що мало наслідком протиправне позбавлення цього права. Тобто, відповідним рішенням не встановлюється саме спрямованість положень Закону України «Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства «Градобанк» у державну власність» на порушення конституційних прав позивача, а доказів наявності у сторін договору наміру порушити конституційне право власності позивача на колекцію картин, а не виконати вимоги чинного на момент укладання договору закону позивачем до матеріалів справи взагалі не надано.

Отже, позивачем не доведено, що договір при його укладанні був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини, що його сторони та/або одна із сторін мала намір саме порушити право власності позивача, а також, що договір є таким, що порушує публічний порядок, та крім того, не доведено, що на виконання договору сторони одержали в натурі кошти та/або майно.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо поданої відповідачем - 1 заяви про застосування строку позовної давності у справі суд дійшов висновку, що строк позовної давності за вимогами позивача не сплив, з підстав нижчевикладених.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину відповідно до частини 3 статті 261 ЦК України починається від дня, коли почалося його виконання.

Згідно з умовами договору відповідач - 2 прийняті на себе зобов'язання щодо перерахування Національному банку України коштів по договору виконав у повному обсязі 26 грудня 2005 року (що підтверджено матеріалами справи), відповідно перебіг позовної давності за вимогами позивача починається з 27.12.2005.

Відповідно до ч. 4 ст. 258 ЦК України (в редакції від 19.12.2011) позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину. Вказана частина статті 258 ЦК України була вилучена із ЦК України у відповідності до Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011.

Відповідно до п. 5 прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011, визначено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про:

1) визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману;

2) застосування наслідків нікчемного правочину;

3) визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

При цьому стосовно вимог, передбачених підпунктами 1 та 2 цього пункту, особа може звернутися до суду лише за умови, якщо строк їх пред'явлення, встановлений положеннями Цивільного кодексу України, що діяли до набрання чинності цим Законом, не сплив на момент набрання чинності цим Законом.

Оскільки станом на час прийняття зазначеного Закону у позивача не сплив строк позовної давності для звернення до суду з позовом про застосування наслідків нікчемного правочину, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права не пропустивши строк позовної давності. Відтак, у суду відсутні підстави для відмови у позові з мотивів заявлення відповідачем про сплив строку позовної давності.

Витрати по оплаті судового збору у відповідності до ст. 49 ГПК України, з огляду на відмову у задоволенні позову, покладаються на позивача у справі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.12.14.

Головуючий суддя Г.П. Бондаренко

Суддя С. А. Ковтун

Суддя С. В. Балац