Постанова

від 03.12.2014 по справі 903/626/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2014 року Справа № 903/626/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Юрчук М.І. , суддя Крейбух О.Г.

при секретарі Максютинська Д.В.

від позивача: Вознячук Л..Є.;

від відповідача: Арендарчук О.Ю..

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача

Головне управління Міндоходів у Волинській області на рішення господарського суду Волинської області від 28.08.14р. у справі № 903/626/14 (суддя Вороняк Андрій Сергійович)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Волинської філії

до відповідача Головне управління Міндоходів у Волинській області

про стягнення в сумі 8 158 грн. 99 коп.

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Волинської філії (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Волинської області з позовом (а.с. 2) до Головного управління Міндоходів у Волинській області (надалі - Відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 80 061 грн. 22 коп., 336 грн. 17 коп. пені, 799 грн. 84 коп. трьох відсотків річних та 7 359 грн. 15 коп. інфляційних втрат.

Позивачем було подано заяву від 28 серпня 2014 року № 03-13/1029 (а.с. 91-92) про зменшення позовних вимог, з підстав, висвітлених у даній заяві, в котрій Позивач просив стягнути 7 359 грн. 15 коп. інфляційних втрат та 799 грн. 84 коп. річних.

Рішенням господарського суду Волинської області від 28 серпня 2014 року (а.с. 106-108), з підстав зазначених в даному рішенні, позов задоволено.

Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 7 359 грн. 15 коп. інфляційних втрат та 799 грн. 84 коп. річних. Також, покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 884 грн. 80 коп..

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 88-91) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Волинської області від 28 серпня 2014 року по даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи, та невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи. Крім того, Відповідач, як на підставу скасування рішення суду, посилається на те, що покладення на Відповідача додаткової відповідальності (понад стягнення пені в розмірі облікової ставки НБУ) за порушення того ж самого грошового зобов'язання за той самий період прострочення у вигляді штрафу та трьох відсотків річних від ціни договору суперечить умовам договору. Також, на думку апелянта, судом не взято до уваги ті обставини, що Відповідач являється бюджетною організацією та фінансується з державного бюджету.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2014 року, апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 3 грудня 2014 року об 14 годині 50 хвилин (а.с. 124).

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу (а.с. 134-136) в якому, з підстав вказаних у даному відзиві, просить суд залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні від 3 грудня 2014 року представник Позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги Відповідача та залишити без змін рішення місцевого господарського суду.

В судовому засіданні від 3 грудня 2014 року представник Відповідача підтримав доводи, висвітлені в апеляційній скарзі, просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, котрим відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, письмові пояснення Позивача, Відповідача, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Відповідача слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Волинської області від 28 серпня 2014 року по справі № 903/626/14 слід залишити без змін. При цьому колегія суду виходила з такого.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що між Позивачем та Відповідачем укладено договір № 55-6-05/948/4 про надання телекомунікаційних послуг споживачам, які здійснюють їх закупівлю за державні кошти від 2 квітня 2013 року (надалі Договір 1; а.с. 20-25) та договір № 55-6-05/948/5 про надання послуг бізнес-мережі від 14 квітня 2014 року (надалі - Договір 2; а.с. 7 - 12).

Згідно пункту 1.1 Договору № 1 та Договору № 2, Позивач зобов'язався надавати Відповідачу телекомунікаційні послуги (далі-Послуги), а Відповідач зобов'язався оплатити їх вартість.

Як визначено пунктом 1.3 Договору від 2 квітня 2013 року, кількість послуг або кількісні характеристики робіт, що виконуються за цим Договором, визначаються Сторонами в додатках до Договору № 1, що підписуються за кожним видом замовлених послуг.

Згідно пункту 2.2 Договору 2, перелік та опис послуг, спеціальні умови організації, технічні характеристики та порядок надання послуг Бізнес-абоненту визначаються в окремих додаткових угодах до Договору 2 .

У відповідності до пунктів 3.1, 4.1, 4.2 Договору 1: ціна Договору 1 становить 338 165 грн. 86 коп., у тому числі ПДВ 56 360 грн. 98 коп.; розрахунки проводяться шляхом оплати Відповідачем після пред`явлення Позивачем рахунка-акта на оплату послуг (далі - рахунок); цей рахунок одночасно є актом передавання-приймання наданих послуг за розрахунковий період, котрий не пізніше 10 числа місяця, що настає за розрахунковим, Позивач виставляє Відповідачу рахунок для оплати вартості наданих послуг; розрахунковим місяцем вважається кожний календарний місяць року, у межах якого надавалися послуги.

Як передбачено пунктом 4.3 Договору 2: Відповідач повинен оплатити рахунок за Послуги не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, шляхом перерахування належної до сплати суми на поточний рахунок Позивача; оплата послуг проводиться у національній валюті; у разі неотримання рахунку до 10 числа місяця, що настає за розрахунковим; Відповідач звертається до служби розрахунків Позивача для отримання інформації про належну до сплати суму.

Відповідно пункту 4.6 Договору 2, отримана від Відповідача сума платежу зараховується Позивачем у такій послідовності: поточні нарахування плати за Послуги, визначені у додатках до Договору 2; пеня; борги попередніх періодів.

Пунктом 3.2.3 Договору 2 визначено, що бізнес-абонент зобов'язаний оплачувати послуги в порядку та терміни, визначені Договором 2.

Згідно зі пунктом 4.4 Договору 2: не пізніше 10 числа місяця, що настає за розрахунковим, Оператор виставляє Бізнес-абоненту рахунок для оплати вартості наданих послуг; розрахунковим періодом вважається кожний календарний місяць року, в межах якого надавалися послуги.

За змістом пункту 4.5 Договору 2, у разі кредитної системи оплати Відповідач повинен оплатити рахунок за послуги не пізніше останнього числа місяця, що настає за розрахунковим, шляхом перерахування належної до сплати суми на розрахунковий рахунок Позивача.

У відповідності до пункту 4.6 Договору 2: у разі авансової системи оплати Відповідач для одержання послуг проводить щомісячно, до 20 числа поточного місяця, попередню оплату їх вартості в розмірі не менше суми послуг, наданих у попередньому розрахунковому періоді, з подальшим перерахунком (до 10 числа місяця, що настає після розрахункового періоду) виходячи з фактично наданих послуг; залишок авансу переноситься на наступний розрахунковий період.

Водночас, сторонами до Договору 2 укладено додаткову угоду за № 1 від 14 квітня 2014 року (надалі - Додаткова угода № 1; а.с. 13-15), про надання послуг з організації віртуальної приватної мережі (ВПМ).

Згідно пункту 1 Додаткової угоди № 1, сторони погодили, що Позивач надає Відповідачу на території України послуги з організації віртуальної приватної мережі, а Відповідач отримує зазначені послуги ВПМ, користується ними на умовах Договору 2 та цієї Додаткової угоди № 1 та сплачує їх вартість.

Позивачем відповідно до Договору 1 та Договору 2, надано Відповідачу телекомунікаційні послуги, котрі, як підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, повністю проте несвоєчасно оплачені Відповідачем.

Крім того, Відповідачем оплачено й пеню в розмірі 336 грн. 17 коп. нараховану за несвоєчасність такої оплати за надані послуги.

Дані проплати, на переконання судової колегії, опосердковано свідчать про те, що Відповідач визнав суми основної заборгованості та пені, що нараховані Позивачем.

В зв'язку із залишенням неоплаченої Відповідачем сум інфляційних та річних, Позивач за вказаною вище у даній постанові заявою зменшив суму позову та просить стягнути з Відповідача 799 грн. 84 коп. річних та 7 359 грн. 15 коп. інфляційних втрат за період з 1 січня 2014 року по 25 червня 2014 року.

В силу дії статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що пунктом 5.1 Договору від 14 квітня 2014 року визначено, що: за невиконання чи неналежне виконання Договору Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Пунктом 7.1 Договору від 2 квітня 2013 року визначено, що: у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством та цим Договором.

Колегія суду, відхиляє заперечення відповідача висвітлені в апеляційній скарзі щодо накладення на нього додаткової відповідальності у вигляді річних та інфляційних з огляду на таке.

Приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують можливості звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищено в порядку індексації та процентів річних від простроченої суми в період виконання основного зобов'язання, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, суд критично оцінює доводи апелянта щодо подвійної відповідальності (як штрафних санкцій), оскільки передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України інфляційні та річні за своєю правовою природою не є штрафними санкціями (як то описує апелянт), а є іншим видом відповідальності за порушення грошового зобов'язання. З огляду на вищевказане і законодавець відніс даний вид відповідальності до глави 51 Цивільного кодексу України (Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання), а не до глави 49 Цивільного кодексу України ( Забезпечення виконання зобов'язання), де законом обумовлено вид забезпечення зобов'язання у вигляді неустойки (штрафу, пені).

Поряд з тим, колегія суду звертає увагу, що й умовами самих же Договорів (пункти 5.1, 7.1) визначена відповідальність Відповідача в разі неналежного виконання зобов'язань по Договорах, не тільки тієї відповідальності, що визначена в Договорах (застосування пені; пункт 5.2; 7.3), а й відповідальності, що визначена нормами діючого законодавства України (зокрема, такою відповідальністю є відповідальність за статтею 625 Цивільного кодексу України).

Відтак, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановлянням судового рішення (чи відкриттям виконавчого провадження) щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Що ж стосується, того факту, що Відповідач є бюджетною організацією та фінансується з державного бюджету, що й стало підставою для прострочення виконання зобов'язань по Договору та відсутністю коштів для сплати річних та інфляційних, то колегія суду зазначає наступне.

Постановою Верховного Суду України від 15 травня 2012 року у справі № 11/446 вставлена та закріплена правова позиція відносно посилання на відсутність бюджетного фінансування на погашення заборгованості.

Колегія суддів зауважує, що стаття 111 - 28 Господарського процесуального кодексу України встановлює обов'язковість судових рішень Верховного Суду України, а саме: рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України; Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

«Згідно частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 Цивільного кодексу України і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, частини другої статті 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткіна та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету не виправдовує бездіяльність юридичної особи (органу) та не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання».

Водночас, дослідивши обставини справи в сукупності з нормами діючого законодавства, з врахуванням того, що матеріалами справи доведений факт порушення Відповідачем строків оплати (що не заперечується й самим Позивачем, одним із доказів такого визнання є погашення всієї суми заборгованості та пені), колегія суду перевіривши розрахунок Позивача стосовно нарахування 3 % річних та інфляційних втрат (а.с. 27), погоджується з його вірністю, а тому, позовні вимоги про стягнення з Відповідача 7 359 грн. 15 коп. інфляційних втрат та 799 грн. 84 коп. річних підлягають до задоволення у повному обсязі.

З огляду на усе вищезазначене Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що з матеріалів справи не вбачається доказів на підтвердження обставин, висвітлених в апеляційній скарзі.

Поскільки, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання. А тому, законодавством України надано право для Позивача у разі невиконання умов Договорів застосовувати окрім відповідальності, визначеної умовами Договору й відповідальність, передбачену нормами діючого законодавства України.

Враховуючи усе вищевказане у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Волинської області від 28 серпня 2014 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Позивачем.

Керуючись статтею 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Головного управління Міндоходів у Волинській області - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 28 серпня 2014 року в справі № 903/626/14 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 903/626/14 повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Крейбух О.Г.