Постанова

від 07.07.2009 по справі 17/412

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

17/412

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 07.07.2009                                                                                           № 17/412

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Сотнікова С.В.

 суддів:            Суліма  В.В.

          Мартюк А.І.

 при секретарі:           Цюман Т.В.

 За участю представників:

 від позивача: Старчук Є.В. (дов. від 12.06.2009р.),

 від відповідача: Макаревич С.П. (дов №7 від 07.06.2007р);

від третьої особи-1: не з'явився,

від третьої особи-2: Сіріньок О.М. (дов. № 03 від 12.01.2009р.),

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнє підприємство "ІСТ Фрахт"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 15.04.2009

 у справі № 17/412 (суддя Кролевець О.А.)

 за позовом                               ТОВ "Українсько-німецьке спільне підприємство "РІФ"

 до                                                   Дочірнє підприємство "ІСТ Фрахт" (третя особа-2)

 третя особа           ЗАТ "Сентравіс Продакшн Юкрейн"

 про                                                   стягнення заборгованості у розмірі 51440,00 грн.

 за зустрічним позовом Дочірнього підприємства “ІСТ Фрахт”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Українсько-німецьке спільне підприємство “РІФ”

третя особа Закрите акціонерне товариство “АСК “ІНГО Україна” (третя особа-1)

про стягнення збитків у розмірі 32856,38 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2009р. у справі № 17/412 первісний позов задоволено частково; стягнуто з Дочірнього підприємства “ІСТ Фрахт” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Українсько-німецького спільного підприємства “РІФ” 43400 грн. основного боргу, пеню у розмірі 2939,31 грн., 3% річних у розмірі 367,41 грн., 467,07 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині первісних позовних вимог відмовлено; в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Дочірнє підприємство “ІСТ Фрахт”, не погоджуючись з прийнятим рішенням, звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення, прийняти нове яким первісний позов задовольнити частково на суму 10583,62 грн., а зустрічну позовну заяву задовольнити повністю з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, що викладені в рішенні суду, обставинам справи, порушення та неправильного застосування норм матеріального права.

Ухвалою від 01.06.2009р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Дочірнього підприємства “ІСТ Фрахт”.

Згідно розпорядження Заступника Голови суду від 16.06.2009р. здійснення апеляційного провадження у справі № 17/412 доручено колегії суддів у складі: головуючий – Сотніков С.В., судді: Сулім В.В., Зубець Л.П. у зв'язку з виходом суддів Дикунської С.Я. та Дзюбка П.О. у щорічну відпустку.

Ухвалою від 16.06.2009р. розгляд справи було відкладено на 07.07.2009р.

Згідно розпорядження Заступника Голови суду від 06.07.2009р. здійснення апеляційного провадження у справі № 17/412 доручено колегії суддів у складі: головуючий – Сотніков С.В., судді: Сулім В.В., Мартюк А.І.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив доводи апеляційної скарги та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції – без змін. У письмових поясненнях позивач зазначив, що ним було вжито всіх заходів щодо належного виконання своїх зобов'язань за договором, а дії органів влади (Росавтодору) щодо затримки у наданні дозволу на перевезення вантажу є форс-мажорними обставинами, що є підставою для звільнення від відповідальності згідно п. 7.1 договору.

Представник третьої особи-2 в судовому засіданні підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.05.2008 року між ТОВ “РІФ” (довіритель) та ДП “ІСТ Фрахт” (повірений) укладено Договір-доручення № ТЖ/ЄП-3213/2 про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні, за умовами якого довіритель (перевізник) доручив, а повірений (експедитор) зобов'язався за винагороду здійснити пошук та підбір вантажовласників (замовників) з метою забезпечення експортно-імпортними вантажами транспортних засобів перевізника для міжнародних перевезень, в тому числі організувати перевезення найманим вантажним транспортом.

Відповідно до п.2.2 Договору № ТЖ/ЄП-3213/2 від 15.05.2008р. експедитор виступає від імені перевізника і може укладати договори з іншими особами для виконання зобов'язань за даним Договором.

Зобов'язання сторін за Договором № ТЖ/ЄП-3213/2 від 15.05.2008р. передбачені в розділі 3 Договору, згідно з яким перевізник зобов'язаний письмово підтвердити приймання замовлення до виконання; забезпечити подачу під завантаження транспортного засобу у погоджений сторонами строк; дотримуватися інструкцій експедитора щодо маршруту слідування, митної обробки, пограничних переходів; негайно інформувати експедитора про будь-які затримки та проблеми, які виникають при транспортуванні вантажу. Експедитор зобов'язався своєчасно передавати перевізнику заявки на організацію міжнародних автомобільних перевезень вантажів або про надання інших послуг, зазначених в договорі; погоджувати з перевізником ставки на кожну з наданих послуг; своєчасно розраховуватися з перевізником.

Відповідно до п. 4.4 Договору № ТЖ/ЄП-3213/2 від 15.05.2008р. порядок і строки оплати обумовлюються в разовій заявці, яка надсилається перевізнику перед конкретним перевезенням. Підставою для оплати є рахунок перевізника за виконане перевезення та екземпляр CMR з відміткою вантажоотримувача про отримання вантажу. Оплата послуг перевізника здійснюється експедитором на підставі належним чином оформлених оригіналів CMR з печатками про отримання вантажу та оригіналів рахунку, податкової накладної, акту виконаних робіт.

На виконання Договору № ТЖ/ЄП-3213/2 від 15.05.2008р. позивач надав транспортні послуги на підставі заявки № 22/0609 від 09.06.2008р. на транспортування вантажу в міжнародному сполученні за маршрутом Україна - Республіка Башкорстан, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR серії А № 0400795, актом № ОУ-0000049 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 11.07.2008р.

Вартість наданих послуг становить 64300,00 грн., що підтверджується заявкою № 22/0609 від 09.06.2008р., актом № ОУ-0000049 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 11.07.2008р.

Відповідач свої зобов'язання з оплати отриманих послуг виконав частково, сплативши передплату в сумі 12860 грн., що підтверджується банківською випискою від 18.06.2008р., та 8000 грн., що підтверджується розпискою позивача № 26/06-01 від 26.06.2008р.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за отримані транспортні послуги згідно Договору № ТЖ/ЄП-3213/2 від 15.05.2008р. та  заявки № 22/0609 від 09.06.2008р. становить 43440 грн., що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Частиною 7 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 929 ЦК України визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (абз . 1 ч. 1).

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням (абз . 2 ч. 1).

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами (ч. 3).

Розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату (ст. 931 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Договором № ТЖ/ЄП-3213/2 від 15.05.2008р. не встановлено строк оплати наданих послуг, а отже відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з вимогою про оплату вартості наданих послуг (претензії № 56 від 29.08.2008р. та № 1 8/09-01 від 18.09.2008р.), які залишились без виконання.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач зобов'язаний оплатити надані послуги протягом семи днів від дня пред'явлення йому грошової вимоги, тобто в строк до 05.09.2008р.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно п. 6.3 Договору № ТЖ/ЄП-3213/2 від 15.05.2008р. в разі прострочення платежу винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком апеляційного господарського суду, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ та три відсотки річних в розмірі 2933,94 грн. та 367,75 грн. відповідно за період з 06.09.2008р. по 17.12.2008р.

Враховуючи вище викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що первісний позов підлягає задоволенню частково, при цьому зазначає про безпідставність відмови у задоволенні зустрічного позову з врахуванням наступного.

З матеріалів справи вбачається, що Дочірнє підприємство “ІСТ Фрахт” (позивач за зустрічним позовом) звернулось з зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Українсько-німецьке спільне підприємство “РІФ” (відповідач за зустрічним позовом) про стягнення завданих збитків в розмірі 32856,38 грн. у зв'язку з простроченням строків доставки вантажу.

Як було зазначено вище, на виконання Договору № ТЖ/ЄП-3213/2 від 15.05.2008р. відповідач за зустрічним позовом надав транспортні послуги на підставі заявки № 22/0609 від 09.06.2008р. на транспортування вантажу в міжнародному сполученні, строк доставки у якій вказаний до 30.06.2008р.

Фактично вантаж було отримано вантажеотримувачем 15.07.2008р., що підтверджується актом № ОУ-0000049 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 11.07.2008р.,  міжнародною товарно-транспортною накладною CMR серії А № 0400795, листом ВАТ “Уралтехнострой-Гуймазыхиммаш”.

Таким чином, відповідачем за зустрічним позовом було допущено прострочення виконання зобов'язання щодо строку доставки вантажу на 15 днів.

Відповідно до ст. 934 Цивільного кодексу України за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно ст. 612 Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

11.03.2008р. між ДП фірмою “ІСТ” із 100% іноземним капіталом (експедитор) та ЗАТ “Сентравіс Продакшн Юкрейн” (замовник) був укладений договір транспортно-експедиторського обслуговування № 09-1/349, за умовами якого експедитор зобов'язався за плату і за рахунок замовника виконати або організувати виконання визначених цим договором послуг, пов'язаних із перевезенням.

Згідно з п. 3.3 договору № 09-1/349 від 11.03.2008р. експедитор зобов'язаний забезпечити організацію перевезення вантажів та інформаційне обслуговування процесу перевезення вантажів; забезпечити своєчасну доставку і збереження вантажів, що перевозяться; здійснити страхування своєї відповідальності.

Відповідно до п. 3.4.1 договору № 09-1/349 від 11.03.2008р. експедитор для виконання своїх зобов'язань має право залучати третіх осіб, при цьому експедитор несе відповідальність за дії осіб, залучених їм до виконання зобов'язань, як за свої власні.

Відповідно до договору-доручення № ТІЯ/ЄП-137/2 про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні від 01.01.2003р., що укладений між ДП “ІСТ” із 100% іноземним капіталом (довіритель, перевізник) та ДП “ІСТ-Фрахт” (повірений, експедитор), довіритель доручив повіреному здійснити пошук і підбір вантажовласників з метою забезпечення експортно-імпортними вантажами транспортних засобів перевізника для міжнародних перевезень.

Згідно з п. 6.4, п. 6.5 договору № ТІЯ/ЄП-137/2 від 01.01.2003р. експедитор несе відповідальність за осіб, залучених до виконання цього договору і розмірах і на умовах, передбачених чинним законодавством, як за свої власні.

У зв'язку з простроченням доставки вантажу згідно заявки № 22/0609 від 09.06.2008р. ДП “ІСТ Фрахт” – позивач за зустрічним позовом був вимушений відшкодувати завдані простроченням збитки у розмірі 32856,38 грн. на користь свого контрагента, а саме на користь ДП фірми із 100% іноземним капіталом “ІСТ” (претензія № І-337-п від 27.08.2008р.), а той в свою чергу відшкодував збитки на користь ЗАТ “Сентравіс Продакшн Юкрейн” – вантажовідправник (третя особа) (претензія № 09-5-2563 від 21.08.2008р.).

Таким чином, позивачу за зустрічним позовом спричинені збитки за несвоєчасну доставку вантажу згідно заявки № 22/0609 від 09.06.2008р. у розмірі 32856,38 грн.

Статтею 19 Конвенції встановлено, що “Признается, что имела место просрочка, если груз не был доставлен в договоренный срок или при отсутствии договоренного срока, если с принятием во внимание обстоятельств, в которых перевозка производилась”.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 17 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів “Транспортер несет ответственность за полную или частичную потерю груза или за его повреждение, происшедшее в промежуток времени между принятием груза к перевозке и его сдачей, а также за просрочку доставки.

Транспортер освобождается от этой ответственности, если потеря груза, его повреждение или просрочка с доставкой произошли по вине правомочного по договору лица, вследствие приказа последнего, не вызванного какой-либо виной транспортера, каким-либо дефектам самого груза или обстоятельствами, избегнуть которых транспортер не мог и последствия которых он не мог предотвратить”.

Згідно ст. 18 Конвенції “На транспортере лежит бремя доказательства, что потеря груза, его повреждение или просрочка в доставке вызваны обстоятельствами, указанными в пункте 2 статьи 17”.

Таким чином, обов'язок доказування, що прострочення доставки вантажу сталось не з його вини, а також звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов'язання за договором, покладений на відповідача за зустрічним позовом.

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.  Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Колегія суддів зазначає, що для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності, а саме:

- протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання;

- наявність збитків;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб;

- вина боржника.

Отже кредитор, вимагаючи відшкодування збитків, зобов'язаний довести три перші умови відповідальності, зокрема факт порушення боржником зобов'язання, розмір збитків, причинний зв'язок. Вина боржника у порушенні презюмується та не підлягає доведенню кредитором.

Таким чином, колегія суддів вважає що позивачем надано достатньо беззаперечних доказів на підтвердження порушення відповідачем за зустрічним позовом строків доставки вантажу, наявності збитків позивача у зв'язку з задоволенням претензії контрагентів на суму 32856,38 грн. та існування причинно-наслідкового зв'язку між простроченням відповідача та виникнення збитків у позивача у зв'язку з таким простроченням.

Апеляційною колегією не береться до уваги доводи відповідача за зустрічним позовом щодо звільнення його від відповідальності згідно п. 7.1 Договору № ТЖ/ЄП-3213/2 від 15.05.2008р. внаслідок виникнення форс-мажорних обставин, а саме, ненадання дозволу на перевезення вантажу територією Російської Федерації державним органом – Росавтодором.

Як вбачається з матеріалів справи, заявку відповідач отримав від позивача 09.06.2009р. та прийняв її до виконання.

20.06.2009р. вантаж було завантажено на транспорт відповідача.

Заявою від 17.06.2008р. № 17/06-01 відповідач звернувся до Росавтодору для видачі дозволу для перевезення великогабаритного вантажу в міжнародному сполученні.

24.06.2008р. Росавтодором було виписано рахунок № 4189 для оплати послуг по видачі дозволу, який оплачено відповідачем 28.06.2009р.

Разом з тим, у заяві про видачу дозволу відповідач за зустрічним позовом зазначив термін дії дозволу з 11.07.2008р. по 11.08.2008р.

04.07.2008р. Росавтодором видано Дозвіл № 0028891 на перевозу великогабаритного вантажу по дорогах загального користування Російської Федерації з 11.07.2008р. по 11.08.2008р.

Відповідно до п. 7.1, 7.3 Договору № ТЖ/ЄП-3213/2 від 15.05.2008р. сторони звільняються від відповідальності за даним договором у випадку настання форс-мажорних обставин, зокрема, війни, повінь, епідемія, епізоотія, страйки, ембарго, дії органів влади та управління, що виникли після укладення цього договору, підтвердження заявки. Факт форс-мажорних обставин повинен бути підтверджений документом, що виданий компетентним державним органом.

Таким чином, на думку колегії суддів, прострочення відповідача сталось з його вини, оскільки ним було допущено затримку з оформлення необхідних дозвільних документів на міжнародне перевезення вантажу та зазначено про отримання такого дозволу з 11.07.2008р., тобто вже після спливу строку доставки вантажу згідно заявки № 22/0609 від 09.06.2008р.

Разом з тим, суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні зустрічного позову помилково послався на Договір страхування транспортного оператора від 25.10.2007р. № 282000099, укладеного між ДП “ІСТ Фрахт” (страхувальник) та ЗАТ “АСК “ІНГО Україна” (страховик), яким було застраховано відповідальність позивача за зустрічним позовом за збитки, які виникли внаслідок несвоєчасної доставки вантажу, оскільки, право особи на відшкодування завданих збитків виникає в результаті порушення її цивільного права та не залежить від укладення цивільних договорів з третіми особами.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог, оскільки він зроблений без з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального права.

Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в цій частині, зустрічний позов – задоволенню повністю на суму 32856,38 грн.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що у відповідача за первісним позовом існує зобов'язання по оплаті наданих позивачем за первісним позовом послуг згідно договору в розмірі 46741,69 грн. (пеня в розмірі 2933,94 грн. та три відсотки річних в розмірі 367,75 грн.) та у відповідача за зустрічним позовом існує зобов'язання перед позивачем за зустрічним позовом відшкодувати завдані збитки в розмірі 32856,38 грн.

Таким чином, з відповідача за первісним позовом підлягає стягненню на користь позивача за первісним позовом заборгованість за надані послуги згідно Договору № ТЖ/ЄП-3213/2 від 15.05.2008р. в розмірі 13885,31 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Апеляційна колегія вважає, що апелянтом надано достатньо беззаперечних доказів на підтвердження доводів скарги та скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову.  

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції припущено неправильне застосування норм матеріального права до спірних правовідносин при прийнятті оскаржуваного рішення та неповно з'ясовані обставини справи, що є беззаперечною підставою для його скасування в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та в частині задоволених позовних вимог за первісним позовом.

Відповідно до ст. 49 ГПК України державне мито покладається: при задоволенні позову - на відповідача, при відмові в позові - на позивача, при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача за первісним позовом підлягає стягненню на користь позивача за первісним позовом 92,57 грн. судових витрат з врахуванням  звернення до суду першої та апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 49, 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства “ІСТ Фрахт” задовольнити частково.

2.          Рішення Господарського суду м. Києва від 15.04.2009р. у справі № 17/412 в частині задоволення первісного позову скасувати частково.

3.          Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Українсько-німецьке спільне підприємство “РІФ” задовольнити частково.

4.          Стягнути з Дочірнього підприємства “ІСТ Фрахт” (04128, м. Київ, вул. Академіка Туполева, 23, код 32113075, р/р 26005962481846 у Філії Першого Українського Міжнародного банку, м. Київ, МФО 322755) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Українсько-німецьке спільне підприємство “РІФ” (69035, м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, 66/111, код 31036812, р/р 26002157553 в ЗОД “Райффайзенбанк Аваль”, МФО 313827) 13885 (тринадцять тисяч вісімсот вісімдесят п'ять) грн. 31 коп. заборгованості, 92 (дев'яносто дві) грн. 57 коп. судових витрат.

5.          В іншій частині первісного позову відмовити.

6.          В частині відмови в задоволенні зустрічного позову Дочірнього підприємства “ІСТ Фрахт” рішення Господарського суду м. Києва від 15.04.2009р. у справі № 17/412 скасувати, прийняти в цій частині нове рішення.

7.          Зустрічний позов Дочірнього підприємства “ІСТ Фрахт” до  Товариства з обмеженою відповідальністю “Українсько-німецьке спільне підприємство “РІФ” про стягнення збитків в розмірі 32856,38 грн. задовольнити повністю.

8.          В іншій частині рішення Господарського суду м. Києва від 15.04.2009р. у справі  № 17/412 залишити без змін.

9.          Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду міста Києва.

10. Матеріали справи № 17/412 повернути Господарському суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Сотніков С.В.

 Судді                                                                                          Сулім  В.В.

                                                                                          Мартюк А.І.