Ухвала

від 28.10.2014 по справі 25/375-32/235

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/31012/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

за участю секретаря судового засідання: Руденко А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Господарського суду м. Києва від 30 листопада 2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2012 року

у справі № 25/375-32/235

за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТНП Ексім»,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербудхім»

про визнання договору недійсним та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС; позивач) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТНП Ексім» (далі - ТОВ «ТНП Ексім»; відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербудхім» (далі - ТОВ «Інтербудхім»; відповідач-2), в якому просила визнати договір № 34 від 19 грудня 2003 року, укладений між відповідачами, недійсним та відповідно до статті 49 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК Української РСР) стягнути з ТОВ «ТНП Ексім» в доход Державного бюджету України грошові кошти в загальному розмірі 7 848 000,00 грн.

Постановою Господарського суду м. Києва від 30 листопада 2011 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2012 року апеляційну скаргу ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС задоволено частково. Постанову Господарського суду м. Києва від 30 листопада 2011 року в частині відмови в задоволенні вимог про визнання недійсним договору № 34 від 19 грудня 2003 року скасовано та прийнято нове рішення про закриття провадження у справі в цій частині. В іншій частині постанову Господарського суду м. Києва від 30 листопада 2011 року залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Господарського суду м. Києва від 30 листопада 2011 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2012 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між відповідачами укладено договір № 34 від 19 грудня 2003 року, відповідно до умов якого відповідач-1 замовляє та оплачує, а відповідач-2 приймає на доопрацювання імпортоване взуття, що не відповідає ГОСТу України, та повертає його замовнику. Фактичне виконання названого договору підтверджується наявними в матеріалах належним чином оформленими первинними документами.

Позивач просив суд визнати недійсним господарське зобов'язання як таке, що укладено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, на підставі статті 49 ЦК Української РСР.

Обґрунтовуючи свою правову позицію, ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС посилалась на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 травня 2004 року у справі № 2-4117/2004, яким установчі документи ТОВ «Інтербудхім» визнано недійсними з моменту їх видачі - з 18 березня 2003 року.

З 01 січня 2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України (далі - ЦК України), згідно з пунктами 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень якого ЦК Української РСР втратив чинність.

ЦК України не містить таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, встановлених статтею 49 ЦК Української РСР. Цим Кодексом скасовано відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції - стягнення в дохід держави, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, суперечною інтересам держави та суспільства.

За змістом частини 2 статті 5 ЦК України цей Кодекс має зворотну дію в часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

Таким чином, при вирішенні даного спору суд апеляційної інстанції обґрунтованого керувався нормами ЦК України.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК України визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Згідно з частиною 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Господарський кодекс України (далі - ГК України), який набрав чинності з 01 січня 2004 року, містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням статті 49 ЦК Української РСР.

Відповідно до пункту 5 розділу IX «Прикінцеві положення» ГК України приписи останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються у разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями.

В наведеній ситуації фактичне виконання спірного господарського зобов'язання мало місце в березні 2004 року.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

При цьому слід враховувати, що органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції, чинній на час звернення ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС з позовом до суду), могли на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Водночас передумовою для звернення до суду з позовом про стягнення коштів, отриманих за таким правочином, мало бути одержання контролюючим органом відповідних доказів на підтвердження наявності у сторін (сторони) договору мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства.

Разом з тим, в наведеній ситуації, позивач не надав жодних належних доказів того, що спірний правочин не відповідає дійсним намірам учасників щодо набуття цивільних прав і обов'язків та що ці наміри суперечать інтересам держави і суспільства.

Зокрема, судові інстанції правомірно не прийняли до уваги рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 травня 2004 року у справі № 2-4117/2004 з огляду на те, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Більш того, назване рішення Шевченківським районним судом м. Києва скасовано ухвалою від 10 серпня 2005 року та ухвалою від 23 грудня 2005 року провадження у вказаній справі закрито.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2012 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.