Постанова

від 15.12.2014 по справі 910/136/2013

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" грудня 2014 р. Справа№ 910/136/2013

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коршун Н.М.

суддів: Алданової С.О.

Дикунської С.Я.

за участю представників:

Від позивача: представник Залевська А.В. - за довіреністю.

Від відповідача: представник не з'явився.

Від третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача,: не з'явився.

Від третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача,: представник не з'явився.

Від третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача,: не з'явився.

Від третьої особи-4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача,: представник не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Елітсервіс"

на рішення Господарського суду м. Києва від 09.10.2014 року

у справі № 910/136/2013 (головуючий суддя: Бойко Р.В.,

судді: Пригунова А.Б., Бондарчук В.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Елітсервіс"

треті особи, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача,:

1. ОСОБА_3.

2.Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАСК".

3. ОСОБА_4.

4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім

"КТІ".

про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання

права власності

ВСТАНОВИВ:

У січні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Елітсервіс" про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

Позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 30.07.2014 року, мотивовані не погашенням ОСОБА_3 заборгованості за договорами кредиту № 39.29-50/687к від 05.04.2007 р. та № 39.29-50/916к від 03.09.2007 р. на частину предмета іпотеки за іпотечними договорами № 39.29-50/405і від 05.07.2007 р. та № 39.29-50/542і від 03.09.2007 р., укладеними з Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАСК", у зв'язку з чим позивач просить суд визнати за Банком право власності на: 45/1000 нежилих приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, що складаються з нежилих приміщень з №2 по №8 (групи приміщень №2), №1 (групи приміщень №5а) (в літ. "А") загальною площею 110,2 кв.м., які станом на сьогоднішній день належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Київ-Елітсервіс" на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 04.04.2014 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.01.2013 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - ОСОБА_3.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2014 року замінено первісного відповідача - Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАСК", на належного відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Київ-Елітсервіс", залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача,: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАСК"; ОСОБА_4 та Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "КТІ".

31.07.2014 року до Господарського суду м. Києва представником позивача було подано заяву про зменшення позовних вимог, за змістом якої у зв'язку із переходом права власності на частину предмета іпотеки за спірними договорами іпотеки до ТОВ "Київ-Елітсервіс" вказував на встановлення ціни позову у розмірі 600 000,00 грн. - вартість станом на сьогоднішній день такої частини предмета іпотеки, та просив в рахунок погашення частини заборгованості ОСОБА_3 за спірним договорами кредиту у загальному розмірі 12 736 586,82 грн. звернути стягнення саме на частину предмета іпотеки, що належить Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Елітсервіс", шляхом визнання права власності на нього.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.10.2014 року у справі № 910/136/2013 позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, як таким, що прийнято з порушенням норм процесуального права, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що у даних правовідносинах сплинув строк позовної давності.

Крім цього, апелянт зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази отримання позичальником - ОСОБА_3 кредитних коштів від Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" за кредитним договором.

Також, апелянт стверджує, що іпотечний договір є припиненим, оскільки позивач без його згоди збільшив обсяг процентної ставки з 13 % на 15 % річних.

Апелянт вважає, що даний спір має розглядатися в Дніпровському районному суді м Києва.

Окрім цього, апелянт посилається на те, що позивач невірно застосував норми матеріального права стосовно обраного способу захисту своїх прав шляхом визнання права власності на заставне майно.

Відповідач до суду апеляційної інстанції не з'явився, однак подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю явки представника.

Розглянувши вказане клопотання, судова колегія прийшла до висновку про відмову у його задоволенні, оскільки представником відповідача не надано жодного доказу про неможливість явки представника у судове засідання суду апеляційної інстанції. Крім того, відповідач не позбавлений права направити іншого представника у судове засідання, як це передбачено ст. 28 ГПК України.

У пункті 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року N 18 зазначено, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача, за наявними в матеріалах справи доказами.

Крім того, до суду апеляційної інстанції не з з'явився представник третьої особи-2, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, однак подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю явки представника.

Однак, судова колегія дослідивши вказане клопотання, також прийшла до висновку про відмову у його задоволенні, з підстав, зазначених вище.

Третіми особами 1,2,4, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, не використано наданого їм законом права на участь їх представника у судовому засіданні суду апеляційної інстанції. Причин неявки суду не повідомлено.

Матеріали справи містять докази належного повідомлення третіх осіб про час та місце судового засідання.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідача та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, за наявними в матеріалах справи доказами.

Представником позивача надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти її вимог заперечує та просить суд залишити її без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представника позивача, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.04.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк") (кредитор) та ОСОБА_3 (позичальник) було укладено договір кредиту №39.29-50/687к (надалі - "Договір кредиту-1"), за умовами якого кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 495 000,00 доларів США зі сплатою 13% річних з визначених графіком погашення основної суми та з кінцевим терміном повернення кредиту до 04.04.2014 р., що підтверджується заявою на видачу готівки №02/026 від 05.04.2007 р.

Встановлено, що 13.05.2009 року між кредитором та позичальником було укладено договір про внесення змін №1 до Договору кредиту 1, за змістом якого сторонами вирішено змінити графік погашення основного боргу із кінцевим строком його погашення до 04.04.2017 року та встановити проценту ставку за користування кредитними коштами з 20.10.2008 року у розмірі 15%.

Матеріали справи свідчать про те, що з метою забезпечення виконання Договору кредиту-1 05.04.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк") (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАСК" (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір №39.29-50/405і, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за №1422, до якого в подальшому було внесено зміни згідно додаткової угоди №1 від 03.09.2007 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

ОСОБА_5, зареєстрованої в реєстрі за № 4520, (надалі разом - "Іпотечний договір-1"), та за умовами якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання позичальником зобов'язань за Договором кредиту 1 нерухоме майно - нежилі приміщення в літ. "А", а саме: приміщення №№2-8 (групи приміщень №2), приміщення №№1, 2 (групи приміщень №5), приміщення №1 (групи приміщень №5а), приміщення №№1-26 (групи приміщень №11), загальною площею 577,40 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 1.4 Іпотечного договору-1 зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання: повернення кредиту в розмірі 495 000,00 доларів США, з порядком погашення суми основної заборгованості за кредитом до 10 числа кожного місяця згідно з умовами визначеними в п. 1.1 ст. 1 договору, яким обумовлено основне зобов'язання та з кінцевим терміном погашення кредиту до 04.04.2017 р., а також дострокового погашення у випадках, передбачених договором, яким обумовлене основне зобов'язання; сплата процентів за користування кредитом у розмірі 13% річних та комісій, у розмірі, в строки та в порядку, що визначені договором, яким обумовлене основне зобов'язання; сплата можливої неустойки (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку, що визначені договором, яким обумовлене основне зобов'язання; відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимог за основним зобов'язанням, та збитків, завданих порушенням основного зобов'язання.

Встановлено, що 03.09.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк") (кредитор) та ОСОБА_3 (позичальник) було укладено договір кредиту №39.29-50/916к (надалі - "Договір кредиту-2"), за умовами якого кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 200 000,00 доларів США зі сплатою 13% річних з визначених графіком погашення основної суми та з кінцевим терміном повернення кредиту до 02.09.2017 року, що підтверджується заявою на видачу готівки №03/026 від 03.09.2007 року.

З матеріалів справи вбачається, що 13.05.2009 року між кредитором та позичальником було укладено договір про внесення змін №1 до Договору кредиту-2, за змістом якого сторонами вирішено змінити графік погашення основного боргу із кінцевим строком його погашення до 02.09.2017 року.

З метою забезпечення виконання Договору кредиту-2 03.09.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк") (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАСК" (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір №39.29-50/542і, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за №4521, (надалі - "Іпотечний договір-2"), за умовами якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання позичальником зобов'язань за Договором кредиту 2 нерухоме майно - нежилі приміщення в літ. "А", а саме: приміщення №№2-8 (групи приміщень №2), приміщення №№1, 2 (групи приміщень №5), приміщення №1 (групи приміщень №5а), приміщення №№1-26 (групи приміщень №11), загальною площею 577,40 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 1.4 Іпотечного договору-2 зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання: повернення кредиту в розмірі 200 000,00 доларів США, з порядком погашення суми основної заборгованості за кредитом до 10 числа кожного місяця згідно з умовами визначеними в п. 1.1 ст. 1 договору, яким обумовлено основне зобов'язання та з кінцевим терміном погашення кредиту до 02.09.2017 року, а також дострокового погашення у випадках, передбачених договором, яким обумовлене основне зобов'язання; сплата процентів за користування кредитом у розмірі 13% річних та комісій, у розмірі, в строки та в порядку, що визначені договором, яким обумовлене основне зобов'язання; сплата можливої неустойки (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку, що визначені договором, яким обумовлене основне зобов'язання; відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимог за основним зобов'язанням, та збитків, завданих порушенням основного зобов'язання.

Встановлено, що 25.02.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАСК" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД "КТІ" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №626, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив нерухоме майно, яким є 237/1000 частини нежилого приміщення з №2 по №8 (групи приміщень №2), №№1, 2 (групи приміщень №5), №1 (групи приміщень №5а), з №1 по №26 (групи приміщень №11) (в літ. А) загальною площею 577,40 кв.м., та нежиле приміщення №10 ІІ поверху (в літ. А) загальною площею 4,8 кв.м., що загалом становить 582,2 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Крім цього, 04.04.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД "КТІ" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київ-Елітсервіс" було укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №1134, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив нерухоме майно, яким є 45/1000 частини від нежилого приміщення з №2 по №8 (групи приміщень №2), №1 (групи приміщень №5а), (в літ. А), загальною площею 110,2 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, у зв'язку з чим приватним нотаріусом було внесено відповідний запис про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як передбачено ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Дана норма кореспондується з положеннями ст. 526 ЦК України.

В силу ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

За приписами ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та па умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частини 2 цієї ж статті до відносин за кредитним, договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

В силу ч. 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 1052 ЦК України у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п.п. 4.5 Договорів кредиту у разі порушення (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених п.п. 3.3.8, 3.3.9 цих договорів протягом більше ніж 90 календарних днів строк користування кредитами вважається таким, що сплив та, відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Таким чином, сторонами в силу положень ст. 6, 626 ЦК України було погоджено в умовах Договорів кредиту виникнення у позичальника обов'язку з повернення всієї суми кредитів, який кореспондується з правом Банку вимагати їх повернення, у випадку невиконання позичальником у встановлені строки грошового зобов'язання щодо повернення кредитних коштів (згідно графіків) чи сплаті процентів за користування таким коштами.

Враховуючи неналежне виконання ОСОБА_3 грошового зобов'язання по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування ними у зв'язку з чим в силу положень ст. 1052 Цивільного кодексу України та п.п. 4.5 Договорів кредиту у останнього виникло зобов'язання по достроковому поверненню всієї суми кредитних коштів, яке згідно положень ст. 530 Цивільного кодексу України на момент звернення з позовом до суду настало.

Матеріали справи свідчать про те, що 26.10.2012 року Банк звернувся до ОСОБА_3 з вимогою про усунення порушення зобов'язання, за змістом якої вказував на настання внаслідок неналежного виконання останнім взятих на себе грошових зобов'язань обставин, з якими положення п.п. 4.5 Договорів кредиту 1, 2 передбачають виникнення у нього обов'язку по поверненню сум кредитів у повному обсязі та сплати процентів за фактичний час використання кредитів, у зв'язку з чим вимагав погасити заборгованість за спірними договорами у загальному розмірі 1 383 292,73 доларів США.

Крім цього, 26.10.2012 року Банк звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАСК" з вимогою про виконання зобов'язання, за змістом якої повідомив останнього про існування заборгованості позичальника за Договорами кредиту 1, 2 у загальному розмірі 1 383 292,73 доларів США та попередив про вчинення ним звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечними договорами 1, 2 у випадку не погашення такої заборгованості у 30-ти денний термін.

Однак, доказів реагування на зазначені вище листи в матеріалах справи відсутні, як і відсутні докази сплати зазначеної заборгованості.

Судова колегія не приймає до уваги посилання апелянта на те, що в матеріалах справи відсутні докази отримання позичальником - ОСОБА_3 кредитних коштів від Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" за кредитним договором, оскільки матеріали справи містять належним чином завірені копії заявок позичальника на видачу готівки №02/026 від 05.04.2007 р. та №03/026 від 03.09.2007 р., які підтверджують факт видачі готівкою ОСОБА_3 кредитних коштів у загальному розмірі 695 000,00 доларів США.

Крім того, судова колегія зважає на те, що обов'язок в частині доказування суми сплачених коштів чи спростування таких доказів позивача в силу положень чинного законодавства України покладається саме на відповідача та позичальника, чого останніми здійснено не було.

Також, судова колегія не звертає увагу на твердження апелянта про те, що іпотечний договір є припиненим, оскільки позивач без його згоди збільшив обсяг процентної ставки з 13 % на 15 % річних, з огляду на наступне.

За змістом ст. 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Як вбачається з матеріалів справи, зміна процентної ставки відбулась за взаємною згодою сторін, про що свідчить договір про внесення змін №1 до Договору кредиту-1від 13.05.2009 року.

Отже, судова колегія приходить до висновку про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Київ-Елітсервіс", уклавши 04.04.2014 року з Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД "КТІ" договір купівлі-продажу нежилого приміщення взяв на себе вже існуючі зобов'язання за Іпотечними договорами.

Між тим, судова колегія зважає на те, що відчуження Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАСК" за час розгляду даної справи предмету іпотеки (в т.ч. 45/1000 частини від нежилого приміщення з №2 по №8 (групи приміщень №2), №1 (групи приміщень №5а), (в літ. А), загальною площею 110,2 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, які є предметом розгляду даної справи) згідно договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 25.02.2014 року на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "КТІ", а останнім згідно договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 04.04.2014 року на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Елітсервіс" не є перешкодою Банку для задоволення своїх вимог, які виникли на підставі Договорів кредиту, шляхом звернення стягнення на таке майно на підставі Іпотечних договорів з огляду на наступне.

Частиною 7 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Частинами 1, 2 ст. 23 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Отже, забезпечення виконання ОСОБА_3 взятих на себе за Договорами кредиту зобов'язань перед Банком у вигляді передачі останньому в іпотеку 45/1000 частини від нежилого приміщення з №2 по №8 (групи приміщень №2), №1 (групи приміщень №5а), (в літ. А), загальною площею 110,2 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, за Іпотечними договорами є чинним.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що добросовісність набуття Товариством з обмеженою відповідальністю "Київ-Елітсервіс" права власності на спірне майно не впливає на вирішення даного спору, оскільки спір стосується не витребування майна із володіння відповідача на підставі ст.ст. 388-390 Цивільного кодексу України, а звернення стягнення на нього згідно Закону України "Про іпотеку" (тобто, Банком не ставиться під сумнів правомірність набуття Товариством з обмеженою відповідальністю "Київ-Елітсервіс" права власності на спірне майно).

За приписами ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частиною 1 ст. 575 ЦК України встановлено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку"' іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Як передбачено ч. 1 ст. 33 Закону України ''Про іпотеку", у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною З ст. 33 Закону України ''Про іпотеку" встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя.

Як передбачено п. 2.4.3 Іпотечних договорів, іпотекодержатель має право у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із п. 2.4.7 Іпотечних договорів іпотекодержатель має право у разі виникнення права звернення стягнення на предмет іпотеки реалізувати його відповідно до приписів чинного законодавства України, зокрема, Закону України "Про іпотеку".

За приписами ст. 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону.

Частиною 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Тобто, передбачений наведеними нормами договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, повинні відповідати загальним положенням про договір, установленим розділом II книги п'ятої Цивільного кодексу України. При дотриманні цих умов іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки з дотриманням умов звернення стягнення та порядку реалізації, передбачених Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень".

Таким чином, у разі встановлення такого способу звернення стягнення у відповідному договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України має право вимагати застосування його судом.

Вказаний висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 26.12.2011 р. у справі №3-139гс11, а тому в силу ст. 111-18 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковим для врахування судами при вирішенні подібних спорів.

Як вбачається з п. 4.5 Іпотечних договорів, іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду; або на підставі виконавчого напису нотаріуса; або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку".

В силу ч. 3 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Зі звіту про незалежну оцінку майна вбачається, що нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, складеного 28.07.2014 р. суб'єктом оціночної діяльності - Приватним підприємством "Енергомакс" (сертифікат №16553/14, виданий ФДМУ 06.06.2014 р.), ринкова вартість предмету іпотеки за Іпотечними договорами станом на 25.07.2014 р. становить 600 000,00 грн., що не перевищує встановленої судом заборгованості ОСОБА_3 перед Банком за Договорами кредиту (в т.ч., в частині повернення всієї суми кредиту - 575 911,00 доларів США, що еквівалентно 7 446 999,75 грн. за курсом НБУ станом на момент прийняття рішення у даній справі). Тобто, в будь-якому випадку вартість спірного майна не покриває навіть суми основної заборгованості (по поверненню кредитних коштів) за Договорами кредиту.

Враховуючи встановлене вище, судова колегія приходить до висновку про те, що вимоги Банку про звернення в рахунок погашення частини заборгованості ОСОБА_3 за Договорами кредиту (зокрема, по поверненню кредитних коштів у розмірі 575 911,00 доларів США, що еквівалентно 7 446 999,75 грн. за курсом НБУ станом на момент прийняття рішення у даній справі) стягнення на частину предмета іпотеки за Іпотечними договорами, а саме, нерухоме майно, що належить відповідачу, ринкова вартість якого станом на момент прийняття рішення у справі становить 600 000,00 грн., шляхом визнання права власності на таке майна за Банком є правомірними та обґрунтованими.

Натомість, посилання апелянта на те, що позивач невірно застосував норми матеріального права стосовно обраного способу захисту своїх прав, шляхом визнання права власності на заставне майно, є безпідставним.

Судова колегія не приймає до уваги посилання апелянта на те, що у даних правовідносинах сплив строк позовної давності, враховуючи наступне.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В даному випадку має місце погодження сторонами в умовах Договорів кредиту повернення кредитних коштів щомісячними платежами згідно встановлених графіків, а тому право вимоги повернення всієї суми кредитних коштів, як і право на звернення стягнення в рахунок її погашення виникає в момент прострочення виконання кожного з платежів.

Отже, перебіг позовної давності щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення всієї суми кредитних коштів в даному випадку починається окремо зі спливом строку виконання кожного платежу окремо.

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява у даній справі направлена до суду першої інстанції поштою 29.12.2012 р. (відтиск штампу відділення пошти на конверті), а умовами Договорів кредиту (графіками погашення кредиту) встановлено щомісячні платежі включно до квітня та вересня 2017 року.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що позивачем не було порушено строк позовної давності.

Доводи апелянта про те, що даний спір має розглядатися в Дніпровському районному суді м Києва, судова колегія вважає не обґрунтованими, оскільки приписами ст. 1, ст. 12 ГПК України встановлено, що спір про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності між юридичними особами вирішується господарських судах.

Враховуючи встановлені вище обставини, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Елітсервіс" про звернення стягнення на спірне майно в рахунок погашення заборгованості позичальника за Договорами кредиту підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Апелянтом належними та допустимими доказами не спростовані встановлені вище обставини.

Враховуючи зазначене вище, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення місцевого господарського суду, яким позов задоволено, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Елітсервіс" на рішення Господарського суду м. Києва від 09.10.2014 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 09.10.2014 року у справі № 910/136/2013 - без змін.

3. Матеріали справи № 910/136/2013 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Н.М. Коршун

Судді С.О. Алданова

С.Я. Дикунська