Ухвала

від 19.11.2014 по справі 826/19171/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" листопада 2014 р. м. Київ К/800/40510/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (суддя-доповідач), Зайцева М.П., Костенка М.І.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю: представників позивача Красулі І.О., Федулєєвої О.М., Попова М.М.,

представника відповідача Коваленка А.О.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Булат»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2014 року

у справі № 826/19171/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Булат»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Булат» (далі - ТОВ «Булат») звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 серпня 2013 року № 0004602220, та № 0004612220.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2014 року, у задоволенні позову ТОВ «Булат» відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні представники позивача просили задовольнити касаційну скаргу.

Представник відповідача просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої ті апеляційної інстанцій - без змін.

Заслухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 липня 2013 року Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби складено акт № 415/26-53-22-01-21/32344547 про результати планової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ «Булат» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року, згідно з яким позивачем порушено:

- п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 138.1.1, п. 138.1, п. 138.2, ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 473 557,00 грн.;

- п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 409 103,00 грн.

На підставі вищевказаного акта перевірки 19 серпня 2013 року Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0004602220, яким ТОВ «Булат» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 475 908,00 грн., в тому числі, за основним платежем на суму 473 557,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 2 351,00 грн.;

- № 0004612220, яким ТОВ «Булат» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 511 379,00 грн., в тому числі, за основним платежем на суму 409 103,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 102 276,00 грн.

В акті перевірки зазначено, що первинні бухгалтерські документи ТОВ «Булат», надані до перевірки, не можуть бути прийняті до уваги і підтверджувати правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ, оскільки правочини між ТОВ «Булат» та його контрагентами (ТОВ «Укр-Китай Сталь», ТОВ «Інтеркровля», ТОВ «Запоріжметал Холдінг») здійснені без мети настання реальних наслідків, тому відповідно ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вони є нікчемними і в силу ст. 216 цього Кодексу не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували фактичне здійснення господарських операцій із вказаними контрагентами, а надані ним при перевірці документи є недостатніми та не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З огляду на викладене, суди вважали обґрунтованим висновок податкового органу про те, що позивачем перераховувалися, а ТОВ «Укр-Китай Сталь», ТОВ «Інтеркровля» та ТОВ «Запоріжметал Холдінг» приймалися кошти без мети реального настання правових наслідків, а тому підстави для формування валових витрат та податкового кредиту у позивача по вказаним правочинам відсутні.

Проте, такі висновки судів є передчасними, зроблені при неповному з'ясуванні судами дійсних обставин справи, з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до положень п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

П. 198.2 ст. 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів /послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

В п. 201.1 ст. 201 ПК України визначено обов'язок платника податків надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, обов'язкові реквізити, перелік яких вказаний у п.п. а)-і).

П.п. 200.1-200.3 ст. 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 ст. 200 ПК України, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.4 ст. 200 ПК України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ обумовлено придбанням товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів і податкових накладних.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємий період позивач мав господарські відносини з наступними контрагентами:

- з ТОВ «Укр-Китай Сталь» (постачальник) на підставі договору поставки від 13 січня 2011 року № 0104/8, згідно з умовами якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця (позивача) продукцію - сталь гарячеоцинковану в рулонах, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати товар на умовах, визначених цим договором;

- з ТОВ «Інтеркровля» (продавець) на підставі договору поставки від 13 липня 2011 року № К110713-01, згідно з умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця (позивача) бувшу у використанні лінію профілювання металочерепиці, а покупець прийняти її та оплатити;

- з ТОВ «Запоріжметал Холдінг» на підставі усного договору про поставку товару, а саме листа г/к 3 (1,25х2,5) марки ст. 1-3пс, кількістю 8,035 тонни.

Позивачем на підтвердження обставин реальності здійснення вищезазначених господарських операцій з контрагентами було надано: договори поставки товарів; специфікацію до договору поставки; податкові та видаткові накладні; банківські виписки; товарно-транспортні накладні; протокол тестування лінії профілювання металочерепиці; акти здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили надані позивачем докази, а також обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Вказані обставини відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного суду України (далі - КАС України) входять до предмета доказування при розгляді судом даної категорії адміністративних спорів.

Так, згідно цієї норми предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та його контрагентами не можуть вважатися встановленими з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена без дотримання вимог ст. 86 КАС України.

Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Ч. 1 ст. 69 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суди попередніх інстанцій зазначені вимоги процесуального закону порушили, оскільки не з'ясували повно і всебічно обставин справи щодо характеру реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами. Не запропонували особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи не витребували докази, яких, на думку суду, не вистачало.

Так, суди зазначили, що позивачем не надано всіх первинних документів, що передбачені умовами договору № 0104/8 від 13 січня 2011 року, зокрема сертифікати якості товару, специфікації до договору, рахунки фактури, замовлення покупця, документи щодо наявності складських приміщень та транспортування (переміщення) товару, які повинні були бути при виконанні господарських операцій за цим договором.

Проте, суди залишили поза увагою, що сертифікат якості засвідчує якісні показники проданого товару і не завжди його відсутність спростовує реальність здійснення господарської операції. Так само як і письмове замовлення покупця, яким виступав позивач і яке, в разі здійснення господарської операції, мало бути передано ТОВ «Укр-Китай Сталь».

Позивачем також надано рахунки-фактури ТОВ «Укр-Китай Сталь» № СФ-2801/1 від 28 січня 2011 року, № СФ-0203/1 від 2 березня 2011 року, які не досліджувалися судом першої та апеляційної інстанцій.

Стосовно договору поставки, укладеного з ТОВ «Інтеркровля», судами не надано оцінки доводам позивача щодо виконання договірних зобов'язань, з урахуванням його договірних відносин з ТОВ «Булат Профіль».

Судами також не витребовувалась та не досліджувалась довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Булат».

Залишено поза увагою факт надання позивачу його контрагентом під час укладання договору поставки установчих документів ТОВ «Інтеркровля» та витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Не дали оцінку суди і доказам, що підтверджують транспортування лінії профілювання металочерепиці з с. Буча Київської області до м. Антрацит Донецької області (актам здачі-приймання наданих послуг, податковим накладним, банківським випискам про оплату цих послуг).

Не є переконливими доводи судів попередніх інстанцій про те, що надані позивачем первинні документи: видаткові та податкові накладні, банківські виписки не підтверджують реальності виконання усного договору, укладеного позивачем з ТОВ «Запоріжметал Холдінг».

При вирішенні спору суди не врахували положення ч. 1 ст. 204 ЦК України, згідно з якою правочин є правомірним якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 ПК України, згідно з якою органам державної податкової служби не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

З огляду на викладене, є безпідставним посилання податкового органу в акті перевірки на положення ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами ст. 7, ч. 4, 5 ст. 11 КАС України.

Відповідно до ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).

Згідно із ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ч. 1 ст. 220 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, неповне з'ясування судами дійсних обставин справи та допущені порушення норм процесуального права є підставною для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд.

Згідно зі ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки неповноту встановлення обставин у справі допущено обома судовими інстанціями, то справа направляється до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, належним чином перевірити доводи сторін щодо реальності здійснення позивачем господарських операцій з його контрагентами та правильності формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за цими операціями, дати оцінку як вже приєднаним до справи доказам, так і новим доказам, що будуть виявлені в судовому розгляді справи, з дотриманням вимог ст. 86 КАС України та зробити юридично правильний висновок щодо прав і обов'язків сторін.

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Булат» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев

М.І. Костенко