Рішення

від 16.12.2014 по справі 906/1496/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "16" грудня 2014 р. Справа № 906/1496/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Сікорської Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Кущ К.Ф.- дов. б/н від 24.11.2014р.

Лукашенко Ю.І.- дов. б/н від 24.11.2014р.

Щербініна В.Ю.- доиректор, наказ № П-29 від 01.09.2009р.

від відповідача: Носарєв І.О.- дов. № 01/11/12014 від 01.11.2014р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Дочірнього підприємства "Вільд-Україна"

до Публічного акціонерного товариства "Пиво - безалкогольний комбінат "Радомишль"

про стягнення 917343,28 грн.

В судовому засідання оголошувалась перерва до 15:30год. 16.12.2014р.

Позивач подав позов про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 917343,28 грн., з яких 861840,00 грн. - вартість апельсинового концентрату в кількості 18000 кг; 18929,00 грн. - пеня; 32416,61 грн. - інфляційне збільшення суми заборгованості; 4157,67 грн. - три відсотки річних.

Ухвалою господарського суду від 10.11.2014р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 25.11.2014р.

Ухвалою суду від 25.11.2014р. розгляд справи було відкладено на 16.12.2014р.

Представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача частково заперечив проти позову з підстав, викладених у письмовому відзиві (а.с 105-108). Надав власний розрахунок штрафних санкцій, за яким вважає, що до стягнення підлягають 18375,33грн. пені, 4013,52 грн. трьох відсотків річних та 29125,85 грн. інфляційних.

В частині стягнення заборгованості за товар, який знаходиться на зберіганні за договором № 011113- ВЗ від 29.10.2013р., переданий за актом приймання-передачі товару №2 від 21.01.2014р., відповідач вважає, що відсутні правові підстави щодо стягнення плати за вказаний товар.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вказує позивач, 29.10.2013р. між Дочірнім підприємством "Вільд-Україна" (постачальник, позивач) та Публічним акціонерним товариством "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" (покупець, відповідач) був укладений договір поставки № 29102013 з додатками до нього (а.с. 41-52).

Відповідно до п. 1.1 Договору позивач зобов'язався передавати у власність відповідача, а відповідач приймати та оплачувати товар в асортименті, кількості та по цінах, викладених у Додатках до цього договору, які є його невід'ємною частиною.

Поставка товару здійснюється окремими партіями, асортимент та кількість товару в яких визначається замовленнями покупця, поданими відповідно до умов розділу 3 Договору.

Пунктом 3.1. Договору сторони узгодили, що товар поставлятиметься на умовах "DDP склад Покупця" Інкотермс 2010. Постачальник доставляє товар окремими партіями на підставі замовлень покупця. Замовлення повинно містити: (І) адресу поставки, (ІІ) дату поставки, (ІІІ) точну кількість, артикул та назву товару, що постачається, та бути підписаним покупцем і скріпленим його печаткою.

Строк поставки кожної партії товару становить 50 (п'ятдесят) календарних днів від дати підтвердження замовлення (п.3.3 Договору).

За умовами п. 3.4 Договору, покупець зобов'язаний забрати вказаний у замовленні товар у повному обсязі та у вказані строки.

Поставка замовленого товару може здійснюватися частинами у межах Замовлення, при попередньому оповіщенні покупцем постачальника про таку часткову поставку (п. 3.5 Договору).

Пунктом 3.6 Договору, сторони визначили, що покупець зобов'язується виписати належним чином оформлену довіреність, відповідно до здійснюваної поставки. Після прибуття товару на склад покупця у належній кількості та комплектності, покупець зобов'язується прийняти товар за кількістю і підписати накладні, після чого поставка вважається здійсненою постачальником.

Сторонами визначено, що перехід права власності та ризиків на товар відбувається в момент фактичного отримання товару за видатковою накладною (п. 3.7 Договору).

Пунктом 1.3 Додатку 1 до договору сторонами узгоджені строки передачі товару покупцю у власність : грудень 2013 року - 36000 кг., січень 2014 року - 18000 кг., лютий - 36000 кг.

Відповідно до п. 5.1 Договору, відстрочка платежу за поставлений товар на 30 календарних днів (з дня поставки товару) надається в межах суми 1500000,00грн. (один мільйон п'ятсот тисяч) гривень, поставка товару понад зазначену суму здійснюється лише за 100% передоплатою.

За умовами п. 13.1 Договору, договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками сторін та діє по 31.12.2014р. (включно), проте в частині проведення розрахунків за раніше поставлений товар та проведення поставок згідно вже розміщених замовлень - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

19.12.2013р. та 02.01.2014р. позивач відпустив відповідачу товар відповідно в кількості 16000 кг та 20000 кг на загальну суму 1134528,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 0000000315 та № 0000000001 (а.с 59,64), а також довіреностями № 2047 від 19.12.2013р. та № 2102 від 27.12.2013р. (а.с. 60, 65).

Отриманий товар відповідач оплатив в повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками, проте з порушенням строків, встановлених у договорі.

Відповідно до п. 9.2 договору поставки у випадку порушення строку оплати товару згідно п. 5.1 даного Договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла у період, за який сплачується пеня), від вартості несплаченої суми товару за весь період прострочення повної або часткової оплати повної вартості товару. Нарахування пені здійснюється протягом усього періоду невиконання зобов'язання покупцем та припиняється у момент надходження простроченої суми грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

В порядку вищезазначеного пункту договору, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 18929,00 грн. пені за несвоєчасно проведені розрахунки за товар, отриманий згідно видаткових накладних № 0000000315 від 19.12.2014 р. та № 0000000001 від 02.01.2014 р.

Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України відповідачу нараховано інфляційні в сумі 32416,61 грн. та 3% річних в сумі 4157,67грн.

18.12.2013 р. відповідачем засобами факсимільного зв'язку подано позивачу заявку на поставку наступної партії апельсинового концентрату в кількості 18000 кг. (а.с. 72).

Як вказав позивач, на виконання вказаної заявки заморожений концентрований апельсиновий сік в кількості 18000,00 кг. було доставлено на адресу відповідача та відповідно до договору зберігання № 011113-ВЗ від 29.10.2013 передано йому на відповідальне зберігання згідно акту прийому-передачі товару №2 від 22.01.2014р. (а.с. 53-55,73).

Відповідно до п.1.1, 1,2 договору № 011113-ВЗ відповідального зберігання, поклажедавець (позивач) передає зберігачу (відповідачу), а зберігач приймає на відповідальне зберігання та зобов'язується повернути на першу вимогу поклажедавцеві у схоронності майно, відповідно до переліку, встановленого у Додатку №1 (далі- майно), що є невід'ємною частиною договору. Право власності на майно до зберігача не переходить.

За умовами п. 2.1 договору відповідального зберігання зберігач зобов'язаний на письмову вимогу поклажодавця або його уповноваженого представника повернути останньому майно протягом 3 календарних днів із моменту отримання зберігачем письмової вимоги.

Пунктом 3.3 договору сторони передбачили, що видача зберігачем (відповідач) майна поклажедавцю (позивач) з відповідального зберігання здійснюється протягом трьох днів з моменту отримання поклажедавцем письмової вимоги від зберігача та оформлюється актом прийому-передачі.

Згідно п. 5.1 договору відповідального зберігання право власності на майно, що зберігається на складі зберігача, до зберігача не переходить.

15.09.2014р. за № 09/794 позивачем, з посиланням на п. п.3.4, 3.6 договору поставки та п. 3.3 договору зберігання, направлено відповідачу вимогу про оформлення повернення товару з відповідального зберігання протягом трьох днів та прийняття його у власність відповідно до Договору поставки № 29102013 від 29.10.2013 р. (а.с.76).

До вимоги позивач додав 2 примірники акту приймання-передачі товару (з відповідального зберігання); рахунок фактуру на суму 861840,00 грн.; 2 примірники видаткової накладної та сертифікат якості.

Вищевказана вимога отримана відповідачем 24.09.2014 р. (а.с. 82).

Посилаючись на умови п. 3.3 договору відповідального зберігання позивач вважає, що протягом трьох днів з дня отримання вимоги, відповідач мав вчинити дії щодо оформлення повернення товару зі зберігання позивачу за договором зберігання та прийняти його у власність за договором поставки.

Відповідач дій, направлених на оформлення передачі товару на зберігання та прийняття його у власність, не вчинив.

Відтак, позивач вважає, що 29.09.2014р. (із врахуванням вихідних днів) є датою поставки товару, а виходячи з приписів п. 5.1 Договору строк оплати товару настав 29.10.2014р.

Оскільки оплату вартості апельсинового концентрату в кількості 18000 кг в сумі 861840,00 грн., яка вказана в рахунку-фактурі № 0000000245 від 15.09.2014р. відповідач не здійснив, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення вищевказаної суми.

З приводу заявлених вимог, відповідач пояснив, що не заперечує факт прострочення виконання грошових зобов'язань за отриманий товар відповідно до видаткових накладних № 0000000315 та № 0000000001 від 19.12.2013 р. та від 02.01.2014 р., проте не згоден з методикою розрахунку позивача.

За розрахунком, здійсненим відповідачем, пеня становить 19449,91 грн., 3% річних - 4261,50 грн.; 29125,85 грн. - інфляційні нарахування. Всього: 52837,26грн. (а.с. 105-107).

Щодо стягнення коштів за апельсиновий концентрат в кількості 18000,00 кг заперечив. Вказав, що зазначена поставка первинними документами не підтверджена. Товар був прийнятий і знаходиться на відповідальному зберіганні згідно договору № 011113-ВЗ відповідального зберігання від 29.10.2013р. та акту приймання-передачі товару №2 на відповідальне зберігання від 22.01.2014р.

Наголосив, що відповідно до умов договору відповідального зберігання № 011113-ВЗ від 29.10.2013р. до відповідача не перейшло право власності на майно, а тому відсутні підстави для стягнення коштів за вказаний товар.

Відповідач зазначає, що у відповідності до умов договору зберігання та акту приймання-передачі у нього існує лише обов'язок належним чином зберігати товар протягом строку дії Договору, а не оплачувати його вартість.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли два види правовідносин - правовідносини поставки (договір поставки № 29102013 від 29.10.2013р.) та правовідносини зберігання (договір відповідального зберігання № 011113-ВЗ від 29.10.2013 р.).

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормою ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 5.1 Договору потсавки, сторони погодили відстрочку платежу за поставлений товар на 30 календарних днів (з дня поставки товару).

Так, матеріалами справи підтверджується факт поставки відповідачу першої партії товару товару згідно видаткових накладних № 0000000315 та № 0000000001 від 19.12.2013 р. та від 02.01.2014 р. на занальну суму 1134528,00 грн., що вказує на належне виконання зобов'язання з боку позивача.

Враховуючи умови договору поставки, у відповідача виник обов'язок оплатити товар за видатковою накладною № 0000000315 від 19.12.2013 р. - 20.01.2014р., за видатковою накладною № 0000000001 від 02.01.2014 р. - 03.02.2014р.

Згідно матеріалів справи, відповідач провів оплату вартості отриманого товару в сумі 502848,00грн. за видатковою накладною № 0000000315 від 19.12.2013 р. лише 27.01.2014р. (а.с.62); за видатковою накладною № 0000000001 від 02.01.2014 р. - 04.04.2014р. на суму 200000,00грн., 17.04.2014р. на суму 200000,00грн., 06.05.2014р. на суму 200000,00грн. та 15.05.2014р. на суму 31680,28грн. ( а.с. 67-71).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 ЦК України визначає правові наслідки порушення зобов'язання, зокрема, сплату неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно розрахунку позивача, по видатковій накладній № 0000000315 від 19.12.2013р. пеня розрахована за період з 20.01.2014р. по 27.01.2014р. на суму заборгованості 502848,00 грн. та складає 1074,58грн.

По видатковій накладній № 0000000001 від 02.01.2014р., із врахування здійснених відповідачем оплат, пеня нарахована за період з 03.02.2014р. по 15.05.2014р. і становить 17854,42 грн. (а.с. 6,7). Всього: 18929,00 грн.

За розрахунком здійсненим судом, пеня за несвоєчасно проведені розрахунки за товар, отриманий за накладною від 19.12.2014 р. становить 1253,68 грн.; за накладною від 02.01.2014 р. - 17854,42 грн. Всього - 19108,10 грн.

Оскільки заявлена до стягнення сума є меншою, ніж правомірно обрахована, тому суд задовольняє суму пені, заявлену позивачем в розмірі 18929,00 грн.

Щодо вимоги про стягнення інфляційних та 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних в сумі 4157,67 грн., судом встановлено, що він здійснений на заборгованість та за періоди, які позивач визначив і при розрахунку пені.

Однак, за розрахунком суду 3% річних за прострочку виконання зобов'язання за накладною від 19.12.2014 р. становлять 289,31 грн.; за накладною від 02.01.2014 р. - 3909,70 грн. Всього - 4199,01 грн. Тому, оскільки заявлена до стягнення сума є меншою, ніж правомірно обрахована, вимоги щодо стягнення 3% річних суд задовольняє в сумі, заявленій позивачем, а саме: 4157,67 грн.

Перевіривши, здійснений позивачем, розрахунок інфляційних, господарський суд дійшов до висновку, що розрахунок є невірним.

Урахування індексів інфляції за період прострочення визначається на підставі листа Верховного суду України від 03.04.1997 р. №62-97р. "Про рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судови" справ», відповідно до якого вважається, що обов'язки які виникли за період з 1 по 15 число відповідного місяця індексуються з урахуванням цього місяця, а з 16 по 31 число - з наступного місяця. Відповідно, закінчення розрахункового періоду: якщо кінцева дата прострочення припадає на період з 1 по 15 число розрахунок проводиться до минулого місяця, а якщо з 16 по 31 число - до цього місяця.

Так, враховуючи рекомендації листа Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р. стосовно методів нарахування інфляційних втрат, а також офіційні повідомлення Державної служби статистики України щодо індексів споживчих цін (індекс інфляції) у 2014 році та враховуючи здійснені проплати відповідачем, судом проведено наступний розрахунок інфляційних втрат:

- на суму заборгованості 631680,00 грн. інфляційні слід нараховувати за лютий та березень 2014 року, які становлять 17770,42 грн.;

- на суму заборгованості 431680,00грн. інфляційні слід нараховувати за квітень 2014 року, які становлять 14245,44грн.

За травень 2014 року інфляційні не нараховуються, оскільки розрахунки відповідачем були проведені до 15 числа місяця.

Таким чином, задоволенню підлягають інфляційні в сумі 32015,86грн. В частині стягнення 400,75грн. інфляційних (32416,61грн. - 32015,86грн.) суд відмовляє за безпідставністю їх нарахування.

Щодо вимоги позивача про стягнення коштів в сумі 861840,00грн., як оплати за поставлений товар в кількості 18000 кг, суд зазначає наступне.

Як вказувалось вище, 22.01.2014р. позивачем на підставі акту прийому-передачі товару №2 товар в кількості 18000,00 кг передано відповідачу на відповідальне зберігання згідно договору № 011113-ВЗ від 29.10.2013р.

Тобто, щодо вищевказаного товару у сторін існують правовідносини, які випливають з договору зберігання.

Відповідно до ч.1 ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно ст.ст. 948, 949 ЦК України поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Згідно ст. 953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Відповідачем не заперечується факт перебування товару в кількості 18000 кг у нього на зберіганні.

В контексті вищевказаних норм права сторонами укладено і договір відповідального зберігання.

Таким чином, виходячи з приписів чинного законодавства та умов договору зберігання, позивач наділений правом вимагати повернення товару, а не його передачі у власність відповідача та подальшої оплати товару.

Суд відхиляє доводи позивача щодо того, що відповідачем отримано товар 29.09.201р. на підставі п. 3.3 договору зберігання, оскільки вказаний пункт регулює порядок видачі товару, а не переходу права власності на нього. Більше того п. 5.1 Договору відповідального зберігання визначено, що право власності на майно, що зберігається на складі зберігача, до зберігача не переходить. А перехід права власності на товар визначено саме нормами договору поставки.

Так, за умовами п. 3.6 Договору поставки сторони визначили, що покупець зобов'язується виписати належним чином оформлену довіреність, відповідно до здійснюваної поставки. Після прибуття товару на склад покупця у належній кількості та комплектності, покупець зобов'язується прийняти товар за кількістю і підписати накладні, пісня чого поставка вважається здійсненою постачальником.

Перехід права власності та ризиків на товар відбувається в момент фактичного отримання товару за видатковою накладною (п. 3.7 Договору поставки).

Проте, сторонами не оформлено отримання відповідачем товару в кількості 18000,00кг., який знаходиться на відповідальному зберіганні, у власність, шляхом складання первинних документів.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В силу частини 8 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідальність за достовірність даних, відображених в первинних документах несуть особи, які склали та підписали ці документи.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.

Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки/передачі товару згідно договору.

Згідно п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95., господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів.

Тобто, факт здійснення позивачем господарської операції, а саме, поставки товару відповідачу, повинен підтверджуватися належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, зокрема, видатковою накладною.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Накладна - первинний разовий документ по обліку товарно-матеріальних цінностей, який для надання їй юридичної сили і доказовості повинен мати обов'язкові вищезазначені реквізити. Накладні застосовуються в усіх підприємствах і є виправданими документами на надходження або відпуск матеріальних цінностей.

Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: - назву документа (форми); - дату і місце складання; - назву підприємства, від імені якого складено документ; - зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; - посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.2 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95. первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Отже, факт поставки відповідачу товару та факт отримання відповідачем товару у власність повинен бути підтверджений первинними документами. За умовами договору це мають бути довіреність на отримання товару та видаткова накладна.

Оскільки видаткова накладна на отримання від позивача товару сторонами не оформлялась у відповідача відсутні підстави для оплати товару, а у позивача відсутні підстави вимагати стягнення з відповідача заборгованості.

За приписами ст. 692 ЦК України однією з умов оплати товару є факт його о тримання покупцем.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.ч. 1,2 ст. 692 ЦК України).

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 861840,00грн. вартості 18000 кг концентрованого апельсинового соку.

За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають частковому задоволенню на загальну суму 55102,53 грн., з яких: 18929,00грн. - пеня; 4157,67 грн. - 3% річних; 32015,86 грн. - інфляційні нарахування.

В порядку ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" (12201, Житомирська область, м. Радомишль, вул. Микгород,71, ідентифікаційний код 05418365)

на користь Дочірнього підприємства "Вільд-Україна" (04073, м.Київ, проспект Московський,9, оф.3-701, ідентифікаційний код 30312199)

- 18929,00 грн. пені;

- 4157,67 грн. -3% річних;

- 32015,86 грн. інфляційних;

- 1102,05 грн. судового збору

3. В решті позову відмовити

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 19.12.14

Суддя Сікорська Н.А.

1- до справи

2- позивачу (04073, м. Київ, роспект Московський,9 оф. 3-701) (рек. з повід.)

3- відповідачу (рек. з пов.)