Постанова

від 09.06.2015 по справі 906/1496/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2015 року Справа № 906/1496/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е., суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л., за участю представників: позивача -Лукашенко Ю.І., Кущ К.Ф., відповідача -Носарєв І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 у справі№906/1496/14 за позовомДП "Вільд Україна" доПАТ "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" про стягнення 861840 грн. заборгованості, 18929 грн. пені, 32416,61 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 4157,67 грн. ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 16.12.2014 (суддя Сікорська Н.А.) позов задоволено частково шляхом стягнення з ПАТ "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" на користь ДП "Вільд Україна" 18929 грн. пені, 32015,86 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 4157,67 грн., нарахованих за прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати товару за договором поставки від 29.10.2013 №29102013. В решті позовних вимог (в частині стягнення 861840 грн. основного боргу та 400,75 грн. інфляційних втрат) відмовлено у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Рішення мотивоване тим, видаткова накладна на підтвердження прийняття відповідачем товару сторонами не оформлялася, тому відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України у покупця відсутні підстави для оплати товару, а у позивача відсутні підстави вимагати стягнення з відповідача заборгованості.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 (судді: Маціщук А.В., Гулова А.Г., Сініцина Л.М.) рішення скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 861840 грн. заборгованості та прийнято нове рішення про задоволення позову в цій частині з тих мотивів, що обов'язок оплатити концентрований сік у строк, визначений п.5.1 договору поставки, виник у відповідача 29.10.2014р., тобто у 30-денний строк з моменту виникнення обов'язку підписати видаткові накладні на одержання поставленого товару, враховуючи, що товар фактично переданий позивачем відповідачу, настав обов'язок останнього повернути товар зі зберігання, і товар продовжує перебувати у його володінні.

ПАТ "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" у поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати в частині стягнення 861840 грн. заборгованості, рішення залишити без змін, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.936-950 ЦК України та ст.ст.22,32,33,34 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що, незважаючи на встановлений апеляційним судом факт передачі позивачем відповідачу спірної партії товару (18000кг концентрованого апельсинового соку) саме на підставі договору відповідального зберігання №011113-ВЗ від 29.10.2013 та акту приймання-передачі товару на відповідальне зберігання від 22.01.2014 №2, які не передбачають передачі відповідачу товару у власність, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача 861840 грн. в якості заборгованості за спірний товар, який нібито перейшов у власність зберігача. При цьому, апеляційним судом не враховано відсутність підписання сторонами як акта про повернення спірного майна з відповідального зберігання, так і видаткової накладної, які б засвідчували перехід до відповідача (зберігача) права власності на це майно. Заявник також вказує на відсутність встановлення судом апеляційної інстанції тих істотних обставин, яким первинним документом, узгодженим сторонами, була визначена спірна сума боргу, так як згідно акту приймання-передачі товару на відповідальне зберігання від 22.01.2014 №2 обсяг та вартість прийнятого відповідачем товару становили 18000кг соку та 463680 грн. відповідно, а також, з якого моменту та на якій підставі у відповідача виник обов'язок підписати первинні документи, за якими позивач вимагав прийняти спірний товар у власність.

Колегія суддів, перевіривши в межах вимог скарги (в частині стягнення 861840 грн. заборгованості) фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судом апеляційної інстанції, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення 861840 грн. заборгованості з передачею справи в цій частині позову на новий розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 861840 грн. заборгованості (вартості 18000кг концентрованого апельсинового соку) та приймаючи нове рішення про задоволення позову в цій частині, апеляційний господарський суд виходив того, що:

29.10.2013р. між дочірнім підприємством "Вільд-Україна" (постачальник) та ПАТ "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" (покупець) був укладений договір поставки №29102013 (а.с.41-50).

Відповідно до п.1.1 договору поставки позивач зобов'язаний передавати у власність відповідача, а відповідач приймати та оплачувати товар в асортименті, кількості та по цінах, викладених у додатках №1 та №2 до цього договору, які є його невід'ємною частиною.

За умовами пункту 3.1 договору поставки сторони погодили, що товар поставлятиметься на умовах "DDP склад Покупця" Інкотермс 2010. Постачальник доставляє товар окремими партіями на підставі замовлень покупця. Замовлення повинно містити: (І) адресу поставки, (ІІ) дату поставки, (ІІІ) точну кількість, артикул та назву товару, що постачається, та бути підписаним покупцем і скріпленим його печаткою.

Відповідно до п.3.2 договору поставки покупець повинен передати замовлення постачальнику в письмовій формі, факсом або електронною поштою, або особисто представником покупця.

Строк поставки кожної партії товару становить 50 (п'ятдесят) календарних днів від дати підтвердження замовлення (п.3.3 договору поставки).

За умовами п.п.3.4,3.5 договору поставки покупець зобов'язаний забрати вказаний у замовленні товар у повному обсязі та у вказані строки. Поставка замовленого товару може здійснюватися частинами у межах замовлення, при попередньому оповіщенні покупцем постачальника про таку часткову поставку.

Згідно п.п.3.6,3.7 договору поставки сторони встановили, що покупець зобов'язується виписати належним чином оформлену довіреність. Після прибуття товару на склад покупця у належній кількості та комплектності, покупець зобов'язаний прийняти товар за кількістю і підписати накладні, після чого поставка вважається здійсненою постачальником. Перехід права власності та ризиків на товар відбувається в момент фактичного отримання товару за видатковою накладною .

Відповідно до п.5.1 договору поставки відстрочка платежу за поставлений товар на 30 календарних днів (з дня поставки товару ) надається в межах суми 1500000 грн. гривень, поставка товару понад зазначену суму здійснюється лише за 100% передоплатою.

За умовами п.13.1 договору поставки цей договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками сторін та діє по 31.12.2014р. включно, проте, в частині проведення розрахунків за раніше поставлений товар та проведення поставок за вже розміщеними замовленнями - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Додатком №1 до договору поставки сторони погодили строки передачі товару покупцю у власність: грудень 2013 року - 36000кг, січень 2014 року - 18000кг, лютий - 36000кг (а.с.51).

Додаток №2 до договору поставки є специфікацією з якості на товар - концентрований апельсиновий сік (а.с.52).

Одночасно дочірнім підприємством "Вільд-Україна" (поклажодавець) та ПАТ "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" (зберігач) укладений договір відповідального зберігання №011113-ВЗ від 29.10.2013 (а.с.53-55).

Відповідно до п.1.1 договору зберігання поклажодавець передає зберігачу, а зберігач приймає на відповідальне зберігання та зобов'язаний повернути на першу вимогу поклажедавцеві у схоронності майно відповідно до переліку, встановленого у додатку №1, що є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п.п.1.2,5.1 договору зберігання право власності на майно, що зберігається на складі зберігача, до зберігача не переходить. Відповідальність за втрату чи пошкодження майна несе зберігач.

Згідно п.2.1 договору зберігання сторони передбачили, що зберігач зобов'язаний на письмову вимогу поклажодавця або його уповноваженого представника повернути останньому майно протягом 3 календарних днів з моменту отримання зберігачем письмової вимоги.

У п.3.3 договору зберігання визначено, що видача зберігачем майна поклажодавцю з відповідального зберігання здійснюється протягом трьох днів з моменту отримання поклажодавцем письмової вимоги від зберігача та оформлюється актом прийому-передачі.

18.12.2013р. відповідач засобами факсимільного зв'язку подав позивачу заявку на поставку наступної партії апельсинового концентрату в кількості 18000кг (а.с.72).

Поставка 18000кг апельсинового концентрату у січні 2014 року є погодженою сторонами за умовами розділу 3 договору поставки та п.1.3 додатку №1 до договору поставки.

Відповідно до норм ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

На виконання заявки від 18.12.2013 та п.1.3 додатку №1 до договору поставки заморожений концентрований апельсиновий сік в кількості 18000кг був доставлений позивачем на адресу відповідача та переданий останньому на зберігання відповідно до укладеного сторонами договору зберігання №011113-ВЗ від 29.10.2013 та на підставі акту приймання-передачі товару №2 від 22.01.2014 (а.с.53-55,73).

15.09.2014р. позивач звернувся до ПАТ "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" з листом №09/794, в якому з посиланням на умови п.п.3.4.,3.6 договору поставки та п.3.3 договору зберігання вимагав оформити повернення товару з відповідального зберігання протягом трьох днів та прийняти цей товар у власність відповідно до договору поставки №29102013 від 29.10.2013 (а.с.76). До вимоги позивач додав передбачені п.3.8 договору поставки документи, а саме два примірники акту приймання-передачі товару (з відповідального зберігання), рахунок-фактуру на суму 861840 грн., два примірники видаткової накладної на 18000кг концентрованого соку та сертифікат якості (а.с.77-82).

Вищевказана вимога та додані до неї документи отримані відповідачем 24.09.2014р. згідно повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення (а.с.82). Однак, відповідач первинні документи (акт прийому-передачі товару зі зберігання та видаткову накладну) не підписав. Разом з тим, відповідач продовжує утримувати товар на власному складі, тобто фактично володіє ним, чого не спростував.

Відповідно до ст.953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

За умовами п.п.2.1,3.3 договору зберігання зберігач зобов'язаний на письмову вимогу поклажодавця або його уповноваженого представника повернути останньому майно протягом 3 календарних днів із моменту отримання зберігачем письмової вимоги, про що оформлюється акт прийому-передачі.

Отже, відповідач порушив умови п.п.2.1,3.3 договору зберігання, оскільки на письмову вимогу поклажодавця не виконав як зберігач зобов'язання повернути майно протягом 3 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги та не оформив акт прийому-передачі майна.

Одночасно відповідач безпідставно ухилився від оформлення первинних документів про одержання поставленого товару всупереч умовам п.3.6 договору поставки, де сторони визначили , що покупець (відповідач) зобов'язаний виписати належним чином оформлену довіреність відповідно до здійснюваної поставки та прийняти товар за кількістю і підписати накладні.

Обов'язок постачальника передати товар покупцеві кореспондується із обов'язком покупця прийняти товар. Умови договору поставки №29102013 від 29.10.2013 відповідають нормам чинного законодавства. Зокрема, відповідно до умов п.п.1.1,3.1,3.4 договору покупець зобов'язаний забрати товар у повному обсязі та у вказані строки.

Як зазначено вище, у строки, погоджені за п.1.3 додатку 1 до договору поставки позивач виконав зобов'язання щодо поставки у січні 2014 року 18000кг концентрату. Товар фактично перебуває на складі відповідача у його володінні, і відповідач всупереч умовам договору ухиляється від оформлення (підписання) первинних документів, зокрема, довіреності на одержання та видаткових накладних на приймання поставленого товару.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у стягненні вартості концентрату з посиланням на те, що оскільки видаткова накладна на отримання від позивача товару сторонами не оформлялась, тому у відповідача відсутні підстави для оплати товару, а у позивача відсутні підстави вимагати стягнення з відповідача заборгованості.

Місцевий господарський суд не врахував, що позивачем виконаний обов'язок щодо оформлення видаткових накладних за умовами договору, тоді як відповідач ухиляється від підписання документів безпідставно, тобто фактично отримавши товар, ухиляється від оформлення первинних документів на підтвердження господарської операції з поставки, яка відбулась.

За таких обставин, апеляційна інстанція визнала правомірною позовну вимогу про стягнення з відповідача 861840 грн. вартості 18000кг концентрованого апельсинового соку, який відповідач фактично прийняв, утримує, але безпідставно всупереч умовам договору та нормам чинного законодавства відмовився оформлювати (підписувати) первинними документами та оплачувати на умовах договору.

Проте, колегія не може погодитися з передчасними висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.14 та ст.629 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання заявки від 18.12.2013 та п.1.3 додатку №1 до договору поставки заморожений концентрований апельсиновий сік в обсязі 18000кг був доставлений позивачем на адресу відповідача та переданий останньому на зберігання відповідно до укладеного сторонами договору зберігання №011113-ВЗ від 29.10.2013 та на підставі акту приймання-передачі товару №2 від 22.01.2014 (а.с.53-55,73).

В основу оскаржуваної постанови покладено виключно висновок апеляційного суду про те, що обов'язок оплатити партію концентрованого соку в обсязі 18000кг у строк, визначений п.5.1 договору поставки, виник у відповідача 29.10.2014р., тобто у 30-денний строк з моменту виникнення обов'язку підписати видаткові накладні на одержання поставленого товару, враховуючи, що товар фактично переданий позивачем відповідачу, настав обов'язок останнього повернути товар зі зберігання, і товар продовжує перебувати у його володінні. При цьому, позивачем виконано обов'язок щодо оформлення видаткових накладних за умовами договору, тоді як відповідач ухиляється від підписання документів безпідставно, оскільки фактично отримавши товар, ухиляється від оформлення первинних документів на підтвердження господарської операції з поставки, яка відбулася.

Однак, апеляційним судом належним чином не враховано, що на спірні правовідносини зберігання спірної партії товару (18000кг концентрованого апельсинового соку), що виникли між сторонами на підставі договору відповідального зберігання №011113-ВЗ від 29.10.2013, передусім поширюється дія ст.ст.936,942,949,953 ЦК України.

Так, відповідно до ч.1 ст.936 та ч.1 ст.942 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Згідно приписів ч.ч.1,2 ст.949 та ч.953 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився .

Судами достеменно встановлено та сторонами не заперечується факт знаходження спірної партії товару (18000кг концентрованого апельсинового соку) у володінні відповідача на умовах відповідального зберігання без переходу права власності на предмет зберігання.

В свою чергу, судом першої інстанції встановлено та апеляційним судом не спростовано те, що поставка вказаного товару не може вважатися здійсненою постачальником з огляду на непідписання сторонами видаткових накладних, які б підтверджували факт прийняття товару відповідачем у власність, як того вимагають п.п.3.6,3.7 договору поставки від 29.10.2013 №29102013. При цьому, в зв'язку з відсутністю оформлення видаткових накладних на спірну партію товару, у відповідача не настав обов'язок з оплати цього товару, оскільки за змістом п.5.1 договору поставки відлік терміну оплати залежить саме від дня поставки товару, а не від дня його передачі на відповідальне зберігання майбутньому покупцю.

Наведене також випливає з положень ч.1 ст.692 ЦК України, згідно яких покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Касаційна інстанція визнає таким, що ґрунтується на помилковому довільному тлумаченні п.5.1 договору поставки, наявний висновок апеляційного суду про те, що обов'язок оплатити партію концентрованого соку в обсязі 18000кг виник у відповідача 29.10.2014р., тобто у 30-денний строк з моменту виникнення обов'язку підписати видаткові накладні на одержання поставленого товару.

Таким чином, всупереч вимогам ст.ст.43,101 ГПК України судом апеляційної інстанції залишено поза увагою та не відхилено твердження відповідача про відсутність підписання сторонами як акта про повернення спірного майна з відповідального зберігання, так і видаткової накладної, які б в сукупності засвідчували послідовний перехід до відповідача (зберігача) права власності на це майно.

Відтак, колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивач наділений правом вимагати від зберігача повернення товару з відповідального зберігання, а не його передачі у власність відповідача та подальшої оплати товару.

При цьому, касаційна інстанція враховує, що у разі відмови зберігача повернути предмет зберігання поклажодавцю чи ухилення від виконання його відповідної дострокової вимоги, позивач в рамках правовідносин зберігання майна не позбавлений можливості застосовувати способи захисту своїх прав, передбачені ст.ст.950,951,953 ЦК України.

Водночас, судом апеляційної інстанції не досліджувалися істотні обставини про те, яким первинним документом, узгодженим сторонами, була визначена спірна сума боргу, оскільки згідно акту приймання-передачі товару на відповідальне зберігання від 22.01.2014 №2 обсяг та вартість прийнятого відповідачем товару становили 18000кг соку та 463680 грн. відповідно, а також, з якого моменту та на якій підставі у відповідача виник обов'язок підписати первинні документи, за якими позивач вимагав прийняти спірний товар у власність.

Крім того, відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно з приписами п.2 ст.83 та ч.3 ст.101 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до п.п.7,8 ч.2 ст.105 ГПК України у постанові мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Як роз'яснено в абзацах 4,5,7 п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу . Відтак, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача . Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим, не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права .

Як вбачається зі змісту позовної заяви (а.с.3-11), позивач в суді першої інстанції просив, зокрема, стягнути з відповідача 861840 грн. в якості заборгованості за товар, поставлений за договором поставки від 29.10.2013 №29102013.

Проте, як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, в порушення приписів ст.ст.22,83,101 ГПК України апеляційний господарський суд, безпідставно вийшовши за межі заявлених предмета та підстав позову, фактично розглянув та задовольнив вимогу про стягнення вартості майна, переданого відповідачу на відповідальне зберігання, хоча відповідний позов не є предметом даного спору.

Колегія вважає, що обставина порушення зберігачем умов договору відповідального зберігання №011113-ВЗ від 29.10.2013, на яку посилався суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови, та порушення відповідачем умов договору поставки від 29.10.2013 №29102013 в частині оплати поставленого товару, на доведеність якого посилався позивач в обґрунтування позовних вимог, є абсолютно різними матеріально-правовими підставами позову, внаслідок чого апеляційний суд розглянув спір з іншим предметом позову, що не відповідає предмету позову, заявленому позивачем, яким первісний предмет позову не змінювався протягом всього розгляду справи.

Таким чином, апеляційна інстанція дійшла передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення 861840 грн. заборгованості за товар, переданий відповідачу на зберігання.

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення заборгованості за договором поставки та її дійсного розміру, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.111 7 ГПК України) та є підставою для часткового скасування оскаржуваної постанови і передачі справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду в зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням ним обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п.3 ст.111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, вищезгадані порушення норм процесуального права (ст.ст.22,43,83,101,105 ГПК України), які унеможливили достеменне встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки судом апеляційної інстанції, колегія вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення скарги шляхом скасування постанови в частині позовних вимог про стягнення 861840 грн. заборгованості та передачі справи в цій частині позову на новий розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду.

Правомірність часткового задоволення решти позовних вимог не є предметом даного касаційного оскарження, в зв'язку з чим законність та обґрунтованість судових рішень в цій частині касаційною інстанцією не перевіряється виходячи з меж перегляду справи в порядку касації.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.111 5 ,111 7 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 у справі №906/1496/14 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 861840 грн. заборгованості з передачею справи в цій частині позову на новий розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун