Постанова

від 19.08.2015 по справі 906/1496/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2015 року Справа № 906/1496/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Гудак А.В.

при секретарі Мухомеджанов Д.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1;

від відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 підприємство "Вільд-Україна" на рішення господарського суду Житомирської області від 16.12.14р. у справі № 906/1496/14 (суддя Сікорська Н.А.)

за позовом Дочірнього підприємства "Вільд-Україна"

до відповідача ОСОБА_4 акціонерного товариства "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль"

про стягнення в сумі 917 343 грн. 28 коп.

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_3 підприємство «Вільд-Україна» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Житомирської області з позовною заявою (том 1, а.с. 3-5) до ОСОБА_4 акціонерного товариства «Пиво-безалкогольний комбінат «Радимишль» (надалі - Відповідач), в якій просить стягнути з Відповідача на користь Позивача 18 929 грн. пені, 32 416 грн. 61 коп. інфляційного збільшення суми заборгованості, 4157 грн. 67 коп. трьох відсотків річних та 861840 грн. вартості другої партії апельсинового концентрату в кількості 18000 кг..

Рішенням господарського суду Житомирської області від 16 грудня 2014 року позов Позивача задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 18 929 грн. пені, 4 157 грн. 67 коп. річних, 32 015 грн. 86 коп. інфляційних. Також, даним судовим рішенням покладено на Відповідача судовий збір в розмірі 1 102 грн. 05 коп. грн.. В решті позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 1, а.с. 174-181), в якій просив рішення господарського суду Житомирської області від 16 грудня 2014 року скасувати в частині відмови в стягнені вартості другої партії апельсинового концентрату в кількості 18000 кг. в сумі 861 840 грн. та прийняти нове рішення, котрим стягнути з Відповідача 861 840 грн.. Позивач, обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи в частині відмови у стягненні з відповідача 861840 грн. вартості 18000 кг поставленого Позивачем концентрованого апельсинового соку. Також, апелянт доводить, що Позивачем виконано всі умови договору поставки та договору зберігання товару, що обумовлює обов'язок Відповідача прийняти товар та оплатити його відповідно до умов пунктів 3.4, 3.6, 3.7 договору поставки. Крім того, на думку апелянта, після вимоги про повернення товару зі зберігання сторони вийшли за межі правовідносин, що випливають із договору зберігання. Як зазначає апелянт, Відповідач безпідставно ухиляється від підписання акту приймання-передачі товару зі зберігання на вимогу Позивача, а також - від оформлення довіреності на одержання поставленого концентрату і підписання інших первинних документів, зокрема, видаткової накладної. Апелянт вважає, що неповернення товару Позивачеві зі зберігання та наявність поставленого товару на складі Відповідача є фактичними обставинами, які свідчать про виконання Позивачем поставки і обумовлюють обов'язок Відповідача виконати оплату.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 3 березня 2015 року (том 1, а.с. 219-222; головуючий суддя Маціщук А.В., суддя Гулова А.Г., суддя Сініцина Л.М.) апеляційну скаргу Позивача задоволено. Рішення господарського суду Житомирської області від 16 грудня 2014 року в справі № 906/1496/14 скасовано в частині відмови у стягненні 861 840 грн. боргу. Прийнято в цій частині нове рішення про задоволення позовної вимоги. В решті рішення господарського суду Житомирської області залишено без змін і викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: "Позов задоволити частково. Стягнути з відповідача на користь Позивача 861 840 грн. боргу, 18 929 грн. пені, 4 157 грн. 67 коп. річних, 32 015 грн. 86 коп. інфляційних втрат і 1 102 грн. 05 коп. витрат на судовий збір. Відмовити в стягненні 400 грн. 75 коп. інфляційних нарахувань".

Відповідач, не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 3 березня 2015 року скасувати, рішення господарського суду Житомирської області від 16 грудня 2014 року залишити без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 9 червня 2015 року (том 2, а.с. 9-13) касаційну скаргу Відповідача задоволено частково. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 3 березня 2015 в справі № 906/1496/14 скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення 861 840 грн. заборгованості. Справу в цій частині направлено на новий розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду.

судом касаційної інстанції у вищевказаній постанові вказано, що при новому розгляді справи для правильного вирішення даного спору необхідно встановити усі обставини про те, яким первинним документом, узгодженим сторонами, була визначена спірна сума боргу, (оскільки згідно акту приймання-передачі товару на відповідальне зберігання від 22 січня 2014 року № 2 обсяг та вартість прийнятого Відповідачем товару становили 18000 кг. соку та 463 680 грн. відповідно), а також з якого моменту та на якій підставі у Відповідача виник обов'язок підписати первинні документи, за якими Позивач вимагав прийняти спірний товар у власність.

При цьому, суд касаційної інстанції (1 абзац 4 аркуша постанови) вказав, що апеляційним судом належним чином не враховано, що на спірні правовідносини зберігання спірної партії товару (18000 кг. концентрату апельсинового соку), що виникли між сторонами на підставі договору відповідального зберігання № 011113-Вз від 29 жовтня 2013 року, передусім поширюється дія статтей 936, 942, 953 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 23 червня 2015 року (том 2, а.с. 16) апеляційну скаргу Позивача прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 29 липня 2015 року на 15 год. 10 хв..

Прокурор подав пояснення з приводу апеляційної скарги (том 2, а.с. 98-100) в котрих, з підстав, наведених у даному поясненні, просить залиши рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач подав пояснення до апеляційної скарги (том 2, а.с. 19-22), в яких з підстав висвітлених в даних поясненнях, просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області в частині відмови в стягненні вартості другої партії товару апельсинового концентрату.

Позивачем на виконання вимог ухвали Рівненського апеляційного господарського суду були подані пояснення з приводу визначення спірної суми боргу в розмірі 861 840 грн..

В.о. голови Рівненського апеляційного господарського суду своїм розпорядженням від 19 серпня 2015 року вніс зміни до складу колегії суддів (окрім заміни головуючого судді) за наслідком котрого у справі № 906/1496/14 визначено колегію суддів у складі суддя Василишина А.Р., суддя Гудак А.В., суддя Філіпова Т.Л..

В судовому засіданні від 19 серпня 2015 року представник Позивача підтримав доводи, висвітлені в апеляційній скарзі та просив скасувати рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 861 840 грн. вартості другої партії апельсинового концентрату в кількості 18000 кг..

В судовому засіданні від 19 серпня 2015 року Відповідач заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим.

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, письмові пояснення, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Житомирської області від 16 грудня 2014 року по справі № 906/1496/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Позивача - без задоволення. При цьому апеляційний господарський суд виходив з такого.

Як вбачається з матеріалів справи між Позивачем та Відповідачем 29 жовтня 2013 року був укладений договір поставки № 29102013 (надалі - Договір поставки; том 1, а.с. 41-52).

Відповідно до пунктів 1.1, 1.3 Договору поставки: Позивач зобов'язався передавати у власність Відповідача, а Відповідач приймати та оплачувати товар в асортименті, кількості та по цінах, викладених у Додатках до цього Договору, які є його невід'ємною частиною; поставка товару здійснюється окремими партіями, асортимент та кількість товару в яких визначається замовленнями Відповідача, поданими відповідно до умов Розділу 3 Договору.

Пунктами 3.1, 3.3 Договору поставки сторони узгодили, що: товар поставлятиметься на умовах "DDP склад Покупця" Інкотермс 2010; Позивач доставляє товар окремими партіями на підставі замовлень Відповідача; Замовлення повинно містити: (і) адресу поставки, (іі) дату поставки, (ііі) точну кількість, артикул та назву товару, що постачається, та бути підписаним Відповідачем і скріпленим його печаткою.

За умовами пунктів 3.4-3.5 Договору поставки, Відповідач зобов'язався забрати вказаний у замовленні товар у повному обсязі та у вказані строки; поставка замовленого товару може здійснюватися частинами у межах Замовлення, при попередньому оповіщенні Відповідачем Позивача про таку часткову поставку.

Пунктом 3.6 Договору поставки сторони визначили, що: Відповідач зобов'язався виписати належним чином оформлену довіреність, відповідно до здійснюваної поставки; після прибуття товару на склад Відповідача у належній кількості та комплектності, Відповідач зобов'язався прийняти товар за кількістю і підписати накладні, після чого поставка вважається здійсненою Позивачем.

У відповідності до пункту 3.7 Договору поставки, сторонами визначено, що перехід права власності та ризиків на товар відбувається в момент фактичного отримання товару за видатковою накладною.

Відповідно до пункту 5.1 Договору поставки, відстрочка платежу за поставлений товар на 30 календарних днів (з дня поставки товару) надається в межах суми 1 500 000 грн. (один мільйон п'ятсот тисяч) гривень, поставка товару понад зазначену суму здійснюється лише за 100% передоплатою.

За умовами пункту 13.1 Договору поставки, Договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками сторін та діє по 31 грудня 2014 року (включно), проте в частині проведення розрахунків за раніше поставлений товар та проведення поставок згідно вже розміщених замовлень - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи Позивачем та Відповідачем було прийнято Додаток № 1 до Договору (надалі - Додаток № 1, том 1, а.с. 51).

Пунктом 1.3 Додатку 1 сторони узгоджені строки передачі товару Відповідачу у власність : грудень 2013 року - 36000 кг., січень 2014 року - 18000 кг., лютий - 36000 кг.

Одночасно між Позивачем (поклажодавець) та Відповідачем (зберігач) 29 жовтня 2013 року був укладений договір відповідального зберігання № 011113-ВЗ (надалі - Договір відповідального зберігання; том , а.с.53-55).

Відповідно до пункту 1.1 Договору відповідального зберігання, Позивач передає Відповідачу, а Відповідач приймає на відповідальне зберігання та зобов'язаний повернути на першу вимогу Позивача у схоронності майно відповідно до переліку, встановленого у додатку №1, що є невід'ємною частиною договору.

Згідно пунктів 1.2, 5.1 Договору відповідального зберігання: право власності на майно, що зберігається на складі Відповідача, до Відповідача не переходить; відповідальність за втрату чи пошкодження майна несе Відповідач.

Пунктом 2.1 Договору відповідального зберігання сторони передбачили, що: Відповідач зобов'язався на письмову вимогу Позивача або його уповноваженого представника повернути останньому майно протягом 3 календарних днів з моменту отримання Відповідачем письмової вимоги.

У пункті 3.3 Договору відповідального зберігання визначено, що видача Відповідачем майна Позивачу з відповідального зберігання здійснюється протягом трьох днів з моменту отримання Позивачем письмової вимоги від Відповідача та оформлюється актом прийому-передачі.

З доказів наявних в матеріалах справи вбачається, що 10 грудня 2013 року Позивач поставив на склад Відповідача товар - заморожений концентрований апельсиновий сік в кількості 36000 кг., що підтверджується актом прийому передачі товару № 1 на відповідне зберігання, який підписаний та скріплений відбитком печаток як Позивача так і Відповідача (том 1, а.с. 57).

19 грудня 2013 року Позивачем та Відповідачем було оформлено акт про повернення з відповідального зберігання товару № 1 (заморожений концентрований апельсиновий сік) в кількості 16000 кг. (том 1, а.с. 58).

Відповідно, 19 грудня 2013 року Позивач відпустив Відповідачу товар відповідно в кількості 16000 кг. на суму 502 848 грн., що підтверджується видатковою накладною № НОМЕР_1, довіреністю № 2047 від 19 грудня 2013 року, рахунком-фактурою № НОМЕР_1 від 19 грудня 2013 року та (том 1, а.с. 59-61).

Також, 2 січня 2014 року Позивачем та Відповідачем було оформлено акт про повернення з відповідального зберігання товару № 2 (заморожений концентрований апельсиновий сік) в кількості 20 кг. (том 1, а.с. 63).

2 січня 2014 року Позивач відпустив Відповідачу товар в кількості 2000 кг. на суму 631680 грн., що підтверджується видатковою накладною № НОМЕР_2, довіреністю № 2102 від 27 грудня 2013 року, рахунком-фактурою № НОМЕР_2 від 2 січня 2014 року (том 2, а.с. 64-66).

Матеріалами справи підтверджено, що отриманий товар Відповідач оплатив в повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками (том 1, а.с. 67-71), проте з порушенням строків, встановлених в Договорі.

18 грудня 2013 року Відповідачем засобами факсимільного зв'язку подано Позивачу заявку на поставку наступної партії апельсинового концентрату в кількості 18000 кг. (том 1, а.с. 72).

Як зазначає Позивач в своїй позовній заяві, на виконання вказаної заявки заморожений концентрований апельсиновий сік в кількості 18000 кг. було доставлено на адресу Відповідача та відповідно до договору зберігання № 011113-ВЗ від 29 жовтня 2013 року передано йому на відповідальне зберігання згідно акту прийому-передачі товару № 2 від 22 січня 2014 року (том 1, а.с. 53-55,73).

Як на підставу обґрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на те, що Відповідно до пунктів 1.1-1.2 Договору відповідального зберігання: Позивач передає Відповідачу, а Відповідач приймає на відповідальне зберігання та зобов'язується повернути на першу вимогу Позивача у схоронності майно, відповідно до переліку, встановленого у Додатку № 1 (далі - майно), що є невід'ємною частиною договору; право власності на майно до Відповідача не переходить.

За умовами пункту 2.1 Договору відповідального зберігання, Відповідач зобов'язався на письмову вимогу Позивача або його уповноваженого представника повернути останньому майно протягом 3 календарних днів із моменту отримання Відповідачем письмової вимоги.

Згідно пункту 5.1 Договору відповідального зберігання, право власності на майно, що зберігається на складі Відповідача, до Відповідача не переходить.

З матеріалів справи вбачається, що Позивачем 15 вересня 2014 року за № 09/794, з посиланням на пункти 3.4, 3.6 Договору та пункт 3.3 договору зберігання, направлено Відповідачу вимогу про оформлення повернення товару з відповідального зберігання протягом трьох днів та прийняття його у власність відповідно до Договору поставки (а.с.76).

До вимоги Позивач додав: два примірники акту приймання-передачі товару (з відповідального зберігання); рахунок фактуру на суму 861 840 грн.; два примірники видаткової накладної та сертифікат якості.

Вищевказана вимога була отримана Відповідачем 24 вересня 2014 року, що підтверджуєтьс: копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення; описом вкладення у лист та фіскальним чеком (том 1, а.с. 82).

Посилаючись на умови пункту 3.3 договору відповідального зберігання Позивач вважає, що протягом трьох днів з дня отримання вимоги, Відповідач мав вчинити дії щодо оформлення повернення товару зі зберігання Позивачу за договором зберігання та прийняти його у власність за Договором поставки.

Відповідач дій, направлених на оформлення передачі товару на зберігання та прийняття його у власність, не вчинив.

Відтак, Позивач вважає, що 29 вересня 2014 року (із врахуванням вихідних днів) є датою поставки товару, а виходячи з приписів пункту 5.1 Договору строк оплати товару настав 29 жовтня 2014 року.

Оскільки, як вбачається з матеріалів справи, оплату вартості апельсинового концентрату в кількості 18000 кг в сумі 861 840 грн., яка вказана в рахунку-фактурі № НОМЕР_3 від 15 вересня 2014 року Відповідач не здійснив, Позивач звернувся до суду з метою захисту, як він вважає, свого порушеного права, з вимогою до Відповідача про стягнення з Відповідача на користь Позивача 18 929 грн. пені, 32 416 грн. 61 коп. інфляційного збільшення суми заборгованості, 4 157 грн. 67 коп. трьох відсотків річних та 861 840 грн. вартості другої партії апельсинового концентрату в кількості 18000 кг. (як вказано вище у даній судовій постанові на новому розгляді в апеляційній інстанції перебуває лише вимога щодо стягнення 861 840 грн. вартості апельсинового концентрату в кількості 18000 кг).

Колегія суду проаналізувавши дані положення нормативно правових актів, в контексті даних правовідносин, з врахуванням вказівок, висвітлених в постанові Вищого господарського суду України від 9 червня 2015 року досліджує дані обставини справи саме в межах позовних вимог про стягнення 861 840 грн. заборгованості приймає до уваги наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між Позивачем та Відповідачем виникли два види правовідносин - правовідносини поставки (Договір поставки № 29102013 від 29 жовтня 2013 року) та правовідносини зберігання (Договір відповідального зберігання № 011113-ВЗ від 29 жовтня 2013 року).

Згідно частин 1-2 статті 712 Цивільного кодексу України: за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 692 Цивільного кодексу України: однією з умов оплати товару є факт його отримання покупцем; покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частинами 1,2 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що: покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару; договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажедавцем), і повернути її у схоронності.

Згідно статтей 948, 949 Цивільного кодексу України: поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання; зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

У відповідності до статті 953 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Як зазначалося вище в даній судовій постанові 22 січня 2014 року, Позивачем на підставі акту прийому-передачі товару № 2 товар в кількості 18000 кг. було передано Відповідачу на відповідальне зберігання згідно Договору відповідального зберігання.

Колегія суддів проаналізувавши умови Договору поставки та Договору відповідального зберігання констатує, те, що умови зазначених договорів не містять положень котрі б свідчили про взаємозв'язок даних договорів так як і не містять будь-яких відсилочних пунктів, умови котрих засвідчували про правовий зв'язок одного договору з іншим, а відповідно з даного вбачається, що в матеріалах справи містяться два зовсім самостійних по своїй договірній констуркції, незалежних одни від одного договорів, котрі регулюють різні по змісту та суті відносини, котрі виникаються на підставі укладення договору поставки та договору зберігання і, відповідно регулюються різними матеріальними нормами права.

Відтак, колегія суддів, зважаючи на наявність в матеріалах справи належним чином оформлених первинних документів (акт прийому передачі товару № 2 на відповідальне зберігання від 22 січня 2014 року; том 1, а.с. 73), засвідчує те, що щодо вищевказаного товару у сторін існують правовідносини, які випливають саме з Договору зберігання.

Тобто, зважаючи на усе вищеописане, дані правовідносини перебувають саме на стадії відноси з приводу відповідального зберігання в площинні котрих й потрібно вирішувати питання з приводу повернення товару, відшкодування його вартості, в разі доведення Позивачем його втрати чи будь-яких інших питань, що мають відношення до Договору відповідального зберігання.

Крім того, Відповідачем як в судових засіданнях так і в позовнй заяві не заперечується факт перебування товару в кількості 18000 кг у нього на зберіганні.

Відповідано, колегія суддів приходить до висновку, що виходячи з приписів чинного законодавства та умов договору зберігання, Позивач наділений правом вимагати повернення товару з відповідального зберігання, а не його передачі у власність Відповідача та подальшої оплати товару за іншим правочином (Договором поставки).

При цьому, колегія суду відхиляє доводи Позивача щодо того, що Відповідачем отримано товар 29 вересня 2014 року, на підставі пункту 3.3 Договору відповідального зберігання, оскільки вказаний пункт регулює порядок видачі товару, а не переходу права власності на нього.

Крім того, пунктом 5.1 Договору відповідального зберігання визначено, що право власності на майно, що зберігається на складі Відповідача, до Відповідача не переходить .

В свою чергу, перехід права власності на товар визначено саме ж нормами Договору поставки.

За умовами пункту 3.6 Договору поставки сторони визначили, що Відповідач зобов'язався виписати належним чином оформлену довіреність, відповідно до здійснюваної поставки; після прибуття товару на склад Відповідача у належній кількості та комплектності, покупець зобов'язується прийняти товар за кількістю і підписати накладні, після чого поставка вважається здійсненою Позивачем.

В силу дії пункту 3.7 Договору поставки, перехід права власності та ризиків на товар відбувається в момент фактичного отримання товару за видатковою накладною.

Проте, всупереч зазначеному, як вбачається з наявних в матеріалах справи первинних доказів, сторонами не оформлено отримання Відповідачем товару в кількості 18000 кг., який знаходиться на відповідальному зберіганні Відповідача, у власність (шляхом складання первинних документів).

Виходячи з усього вищеописаного у даній судовій постанові, колегія суду дослідивши дані Договори в сукупності з нормами матеріального та процесуального права України зазначає наступне.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.

Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки/передачі товару згідно договору.

Згідно пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року), господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів.

Колегія суддів констатує, що факт здійснення Позивачем господарської операції, а саме, поставки товару Відповідачу, повинен підтверджуватися належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, зокрема, видатковою накладною, оформленою відповідно до вимог діючого законодавства (а не в односторонньому порядку).

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Накладна - первинний разовий документ по обліку товарно-матеріальних цінностей, який для надання їй юридичної сили і доказовості повинен мати обов'язкові вищезазначені реквізити. Накладні застосовуються в усіх підприємствах і є виправданими документами на надходження або відпуск матеріальних цінностей.

Частиною 2 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що: первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: - назву документа (форми); - дату і місце складання; - назву підприємства, від імені якого складено документ; - зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; - посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Позивачем були подані додаткові письмові пояснення, на виконання вимог ухвали Рівненського апеляційного господарського суду, з котрих вбачається, що Позивач обґрунтовує спірну суму посилаючись при цьому на пункт 4.1 Договору поставки, котрий в свою чергу не передбачає укладення будь-яких інших додаткових угод в разі настання курсової різниці гривці до Євро.

При цьому, збільшення вартості товару, пов'язано саме з виставленням рахунку-фактури 15 вересня 2015 року, порівняно з ціною яка були під час передання даного товару на відповідальне зберігання 22 січня 2014 року.

Водночас, колегія суддів зазначає, що вирішення даного питання мало б місце бути, лише в тому випадку, коли товар уже перебував у власності Відповідача, а не на його відповідальному зберіганні, як в даному випадку, і коли б відносини сторін перейшли з стадії відповідального зберігання до стадії правовідносин в площинні Договору поставки.

Що ж стосується вказівки, висвітленої в постанові Вищого господарського суду з приводу визначення моменту виникненя обов'язку у Відповідача на підписання первинних документів за якими Позивач вимагав прийняти спірний товар, то колегія суддів зазначає.

Відповідно до пункту 3.3 Договору відповідального зберігання, видача Відповідачем майна Позивачу з відповідального зберігання здійснюється протягом трьох днів з моменту отримання Позивачем письмової вимоги від Відповідача та оформляється Актом приймання-передачі.

При цьому, зважаючи на предмет та підставу позовних вимог, котрі будуються на вимозі щодо стягнення 861840 грн. вартості другої партії товару апельсинового концентрату в кількості 18000 кг на підставі Договору поставки, та зважаючи на те, що товар не перейшов у власність Відповідача і реально сторони перебувають у відносинах, котрі виникли з Договору відповідального зберігання, колегія суду позбавлена процесуальної можливості вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Відповідача сплати Позивачу вартість товару, котрий знаходиться у нього на відповідальному зберіганні (без доведення фокту його втрати чи відмови Відповідача у видачі даного товару), як і позбавлена можливості винести рішення щодо повернення товару з відповідального зберігання (оскільки дане також призведе до виходу за межі позовних вимог).

Водночас, судова колегія, дослідивши істотні обставини справи (з врахуванням вказівок, висвітлених в постанові Вищого господарського суду) зауважує, що факт поставки Відповідачу товару та факт отримання Відповідачем товару у власність повинен бути підтверджений первинними документами. За умовами Договору поставки це мають бути довіреність на отримання товару та видаткова накладна.

Оскільки ж видаткова накладна на отримання від Позивача товару сторонами не оформлялась (що свідчить про відсутність у Відповідача права власності саме на даний товар), то на переконання судової колегії у Відповідача відсутні підстави для оплати товару, а у Позивача відсутні правові підстави, котрі підтверджені належними та допустимими доказами, вимагати стягнення з Відповідача даних коштів саме за Договором поставки.

З огляду на усе вищеописане у даній судовій постанові колегія суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Позивача в частині стягнення 861 840 грн. вартості другої партії апельсинового концентрату в кількості 18000 кг.

Дане вчинено і місцевим господарським судом.

Отже, дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку, що усе вищеописане з урахуванням вказівок, наведених в постанові Вищого господарського суду України від 9 червня 2015 року та наведених правових положень приводить до висновку, що доводи, наведені Позивачем у апеляційній скарзі є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи, а також не доведені належними та допустимими доказами в розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на усе вищевисвітлене у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Житомирської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Позивача - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Позивачем.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Вільд-України" - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 16 грудня 2014 року в справі № 906/1496/14 щодо відмови в позові в частині стягнення 861 840 грн. вартості другої партії апельсинового концентрату в кількості 18000 кг - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 906/1496/14 повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Гудак А.В.