Постанова
від 16.12.2014 по справі 925/1885/13
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2014 р. Справа№ 925/1885/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Новікова М.М.

Мартюк А.І.

секретар: Фільманович М.Є.

за участю представників сторін:

від позивача: Трохименко Н.О., Микитюк Р.Б.;

від відповідача: Пилипенко Р.Б.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного підприємства "Енергоплазма"

на рішення Господарського суду Черкаської області

від 21.08.2014р.

у справі №925/1885/13 (суддя Потапенко В.В.)

за позовом Державного навчального закладу "Звенигородський центр

підготовки і перепідготовки робітничих кадрів"

до Приватного підприємства "Енергоплазма"

про зобов'язання повернути товар

ВСТАНОВИВ:

Державний навчальний заклад "Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів" (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом про зобов'язання Приватного підприємства "Енергоплазма" (далі - відповідач) повернути позивачу вугілля ДГР 13-200 в кількості 68,660 тон на загальну суму 104 500,52 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вугілля було передано відповідачу на зберігання на підставі договору від 22.12.2010р., але на вимогу позивача відповідач вугілля не повернув.

В процесі судового розгляду позивач двічі змінював підстави позову і згідно з останньою заявою (том справи - 1, аркуші справи 59-60) просив суд зобов'язати відповідача повернути вугілля ДГР 13-200 в кількості 68,660 тон на загальну суму 104 500,52 грн., посилаючись на невиконання відповідачем умов договорів поставки вугілля енергетичного №5-ВЕ від 14.12.2010р. та №6-ВЕ від 22.12.2010р.

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на безпідставності та необґрунтованості позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначав наступне:

- борг перед позивачем по поставці вугілля відсутній;

- у 2010 році відповідач поставив позивачу 265,95 тон вугілля, а оплатив позивач лише 218 тон;

- станом на 22.12.3010р. невідвантаженим, але вже придбаним позивачем було вугілля в кількості 81,2 тонн. З них 68,660 тон було навантажено 22.12.2010р. у вагон №67850511 та 26.12.2010р. цей вагон після зважування на вагах ст. Павлоград-2 прийнято до перевезення Одеською залізницею у кількості 68,35 тон та відправлене на ст. Звенигородка одержувачу ПТУ 16 (позивач);

- все вугілля отримувалося позивачем на станції Звенигородка, доставлялося на його склади виключно за рахунок відповідача. Підписання товарної накладної обома сторонами може свідчити лише про факт придбання товару і є підставою для оплати за одержане вугілля.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 21.08.2014р. у справі №925/1885/13 позов було задоволено, зобов'язано відповідача повернути позивачу вугілля ДГР 13-200 в кількості 68,660 тонн на загальну суму 104 500,52 грн., а також присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 2 090,01 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 21.08.2014р. у справі №925/1885/13 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:

- поза увагою суду залишилися залізничні квитанції №46822427 від 09.10.2010р. на 70,9 тон вугілля, №46822433 від 15.10.2010р. на 66,3 тони вугілля, №46822476 від 26.12.2010р. на 68,35 тон вугілля, №45897717 від 12.02.2011р. на 60,4 тон вугілля, а також видаткові накладні на відвантаження товару від 14.12.2010р. та від 22.12.2010р., які свідчать про повне виконання відповідачем договірних зобов'язань;

- в платіжних дорученнях, на які посилається суд в своєму рішенні, в графі «Призначення платежу» немає вказівки щодо проведення попередньої оплати за замовлений позивачем товар, а є лише вказівки на конкретні видаткові накладні;

- у рішенні не вказано конкретні бухгалтерські документи, які свідчать про наявність заборгованості відповідача;

- суд безпідставно відмовляв у задоволенні клопотань відповідача про витребування від позивача додаткових доказів;

- Акти відповідального зберігання вугілля та довіреності, про які зазначав у своєму рішенні суд, не є первинними бухгалтерськими документами в розумінні Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, в яких може бути зафіксована кредиторська заборгованість відповідача;

- судом було порушено ст. ст. 16, 215, 599, 640, 936, 949 Цивільного кодексу України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»;

- суд надав перевагу доказам позивача і однобічно розглянув справу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2014р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.11.2014р.

17.11.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника відповідача в судове засідання, призначене на 17.11.2014р.

В судове засідання 17.11.2014р. з'явилися лише представники позивача. Представник відповідача не з'явився.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2014р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, клопотання відповідача було задоволено, розгляд справи відкладено на 16.12.2014р.

В судовому засіданні 16.12.2014р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 21.08.2014р. у справі №925/1885/13 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні 16.12.2014р. представники позивача заперечували проти доводів апеляційної скарги відповідача з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, та з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 16.12.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

14.12.2010р. між позивачем, як замовником, та відповідачем, як постачальником, було укладено договір на постачання вугілля №5-ВЕ (далі - Договір №5-ВЕ), за умовами якого (п.п.1.1, 1.2) постачальник зобов'язується у 2010 році поставити замовникові товар, а замовник - прийняти його і оплатити. Найменування товару - вугілля ДГР 13-200. Кількість товару становить 185,283 тон (том справи - 1, аркуші справи - 45-47).

Ціна Договору №5-ВЕ була обумовлена сторонами в розділі 3 Договору, згідно з п.3.1 якого ціна цього Договору становить 282 000,00 грн.

Порядок здійснення оплати наведений в розділі 4 Договору №5-ВЕ, відповідно до якого розрахунки проводяться шляхом оплати замовником рахунка на оплату товару. До рахунка додається товарна накладна.

Строк поставки товару до 30.12.2010р. (включно). Місце поставки товару: Черкаська область, Звенигородський район, склад в м. Звенигородка, вул. Кірова, 38 та склад в с. Козацьке, вул. Леніна (п.п.5.1, 5.2 Договору №5-ВЕ).

В п.10.1 Договору №5-ВЕ передбачено, що останній набирає чинності з дати підписання і діє до 31.12.2010р.

22.12.2010р. між позивачем, як замовником, та відповідачем, як постачальником, було укладено договір на постачання вугілля енергетичного №6-ВЕ (далі - Договір №6-ВЕ), за умовами якого (п.п.1.1, 1.2) постачальник продає, а замовник купує товар - згідно річному кошторису на 2010 рік, по коду 1166. Кількість товару складає 32,717 тон (том справи - 1, аркуш справи - 48).

В розділі 2 Договору №6-ВЕ наведені характеристики товару та його вартість. Так, в п.п.2.1-2.4 вказано, що марка вугілля - ДГР 13-200 відбірний із зольн. 15,5% по підсумковій ціні 1 522,00 грн. за одну тону. Ціна вказана з урахування ПДВ та доставкою на зал.дор.станцію замовника в його області, а також доставкою на склад замовника, враховуючи в себе всі витрати (послуги залізничної дороги по подачі та уборці вагона на під'їздні колії складу, розвантажувальних робіт, навантажувальних робіт та доставці товару автотранспортом на територію замовника). Оплата товару здійснюється на підставі цього Договору, по рахунку за наявності товарної накладної, протягом 5 банківських днів з дати реєстрації накладної у Держказначействі. Ціна товару може бути змінена на протязі дії Договору у випадку офіційного змінення залізнодорожніх тарифів. Ціна товару може бути змінена на протязі дії Договору у випадку офіційного змінення цін на ринку енергоносіїв. Сума Договору складає 49 796,00 грн.

В п.4.4 Договору передбачено, що він набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного розрахунку між замовником та постачальником.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на виконання умов укладених з відповідачем Договорів він перерахував відповідачу 331 796,00 грн., тоді як останній не належним чином виконав свої договірні зобов'язання і поставив позивачу вугілля лише на суму 227 295,48 грн. За твердженням позивача, відповідач не здійснив позивачу поставку вугілля ДГР 13-200 в кількості 68,660 тонн на загальну суму 104 500,52 грн.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку поставити позивачу товар за Договорами №5-ВЕ від 14.12.2010р. та №6-ВЕ від 22.12.2010р., позивач звернувся до суду з позовом про зобов'язання відповідача повернути недопоставлений товар (вугілля).

Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю, визнавши вимоги позивача документально підтвердженими та нормативно обґрунтованими.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договорів №5-ВЕ від 14.12.2010р. та №6-ВЕ від 22.12.2010р. позивач перерахував відповідачу за поставку вугілля грошові кошти у загальній сумі 331 796,00 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення №858 від 23.12.2010р. та №884 від 23.12.2010р. (том справи - 2, аркуші справи - 102-103).

Натомість відповідач лише частково виконав свої зобов'язання з поставки товару (вугілля) за вищевказаними Договорами, поставивши позивачу вугілля лише на суму 227 295,48 грн., що, зокрема, підтверджується наявними в матеріалах справи бухгалтерською довідкою позивача, рахунками, накладними, актами (відповідального зберігання), тощо.

В ст. 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, в Договорі №5-ВЕ від 14.12.2010р. сторони визначили строк поставки товару до 30.12.2010р. включно, а в Договорі №6-ВЕ від 22.12.2010р. строк поставки вугілля не встановлений.

Позивач звертався до відповідача з претензіями №391 від 05.04.2012р. та №119 від 04.02.2013р. (том справи - 1, аркуші справи - 7-8), в яких вимагав повернути недопоставлене вугілля за Договорами №5-ВЕ від 14.12.2010р. та №6-ВЕ від 22.12.2010р.

Однак звернення позивача було залишене відповідачем без належного реагування.

Заперечення відповідача щодо кількості поставленого позивачу вугілля не приймаються судом до уваги, виходячи з наступного.

Так, відповідно до Акту (на відповідальне зберігання) від 14.01.2011р. до Договорів на забезпечення вугіллям станом на 11.01.2011р. відповідач, як постачальник, підтверджує наявність 187,36 тонн товару ДГР 13-200 на відповідальному зберіганні в себе на складі. Загальна вартість товару, який знаходиться на складі постачальника згідно вищевказаних Договорів складає 285 168,43 грн. Товар залишається на відповідальному зберіганні у постачальника до моменту його поставки на зал.дор.станцію замовника або на його склад автотранспортом з підтверджуючими відмітками в цьому акті на першій та другій сторінці (на звороті цього аркушу). На вказаному Акті містяться відмітки про отримання вугілля в загальній кількості 118,7 тон (том справи - 1, аркуші справи - 49-50).

В акті (на відповідальне зберігання) від 02.03.2011р. до Договорів на забезпечення вугіллям вказано, що станом на 02.03.2011р. відповідач, як постачальник, підтверджує наявність 98,66 тон товару ДГР 13-200 на відповідальному зберіганні в себе на складі. Загальна вартість товару, який знаходиться на складі постачальника, згідно вищевказаних Договорів складає 150 160,52 грн. Товар залишається на відповідальному зберіганні у постачальника до моменту його поставки на зал.дор.станцію замовника або на його склад автотранспортом з підтверджуючими відмітками в цьому акті на першій та другій сторінці (на звороті цього аркушу). Згаданий Акт також містить відмітки про отримання вугілля 16.03.2011р. в загальній кількості 30 тон, дату, підпис та печатку відповідача (том справи - 1, аркуш справи - 51).

З наведеного вище, вбачається, що станом на 16.03.2011р. відповідач не здійснив позивачу поставку вугілля ДГР 13-200 в кількості 68,660 тонн на загальну суму 104 500,52 грн.

Нестача вугілля у вказаній кількості також була встановлена Звенигородською міжрайонною державною фінансовою інспекцією за результатами проведення ревізії фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.07.2011р. по 31.05.2013р., про що складено відповідний акт ревізії (том справи - 2, аркуші справи - 47-92).

Колегією суддів враховано посилання відповідача у відзиві на позов та в апеляційній скарзі на листування сторін, наявність накладних, тощо. Однак, як вірно зазначив місцевий господарський суд у своєму рішенні, сам лише факт складання накладної перед поставкою та запис про це у будь-якій звітності не може свідчити про належне виконання відповідачем, як постачальником, свого зобов'язання по поставці вугілля.

Відповідач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції довіреностей позивача на одержання товару за складеними відповідачем накладними. Окрім того, на момент виписки зазначених товарних накладних товар був відсутнім, оскільки вагони з вугіллям надійшли після їх виписки, тобто 26.12.2010р. та 12.02.2011р. (вагони №67850511, №67171462, кількістю 68,35 тонн та 60,4 тонн, залізничні квитанції №46822476, №45897717) після виписки згаданих товарних накладних. В матеріалах справи наявні квитанції про приймання вантажу, але вони не містять реквізитів, які б надали змогу ідентифікувати товар саме за укладеними між сторонами Договорами.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Колегією суддів враховано посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що Акти відповідального зберігання вугілля та довіреності, про які зазначалося вище, не є первинними бухгалтерськими документами в розумінні Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, в яких може бути зафіксована кредиторська заборгованість відповідача. Однак при цьому відповідач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних доказів, які б свідчили про факт повного та своєчасного виконання ним своїх зобов'язань з поставки вугілля до пункту призначення відповідно до укладених з позивачем Договорів.

Підсумовуючи викладені обставини, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Зібрані у справі матеріали свідчать про те, що за умовами Договорів №5-ВЕ від 14.12.2010р. та №6-ВЕ від 22.12.2010р. відповідач зобов'язався поставити позивачу 218,00 тонн вугілля, а позивач - оплатити відповідачу за вказану кількість вугілля 331 796,00 грн.

Позивач належним чином виконав свої зобов'язання, про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення №858 від 23.12.2010р. та №884 від 23.12.2010р., а також вказана обставина не заперечується відповідачем.

Вагони з вугіллям надійшли лише 26.12.2010р. та 12.02.2011р. (вагони №67850511, №67171462) з кількістю вугілля 68,35 тон та 60,4 тон, що разом становить 128,750 тон, про що свідчать залізничні квитанції №46822476 та №45897717 (том справи - 2, аркуші справи - 28, 30).

Відтак, відповідач фактично недопоставив позивачу за Договорами №5-ВЕ від 14.12.2010р. та №6-ВЕ від 22.12.2010р. вугілля у загальній кількості 89,250 тонн. Натомість позивач у позові просив суд зобов'язати відповідача повернути йому вугілля ДГР 13-200 в кількості лише 68,660 тонн на загальну суму 104 500,52 грн.

Згідно з положеннями ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України у разі, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Колегією суддів враховано відсутність клопотань з боку позивача (інших осіб) про вихід за межі позовних вимог в порядку, передбаченому ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування обставин, встановлених місцевим господарським судом.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Натомість місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Енергоплазма" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Черкаської області від 21.08.2014р. у справі №925/1885/13 - без змін.

2. Матеріали справи №925/1885/13 повернути до Господарського суду Черкаської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді М.М. Новіков

А.І. Мартюк

СудКиївський апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення16.12.2014
Оприлюднено24.12.2014
Номер документу41988158
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —925/1885/13

Постанова від 14.04.2015

Господарське

Вищий господарський суд України

Волковицька H.O.

Ухвала від 31.03.2015

Господарське

Вищий господарський суд України

Волковицька H.O.

Ухвала від 12.02.2015

Господарське

Вищий господарський суд України

Татьков В.І.

Постанова від 16.12.2014

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Зубець Л.П.

Ухвала від 19.11.2014

Господарське

Вищий господарський суд України

Мележик Н.І.

Ухвала від 20.10.2014

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Зубець Л.П.

Ухвала від 07.10.2014

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Зубець Л.П.

Рішення від 21.08.2014

Господарське

Господарський суд Черкаської області

Потапенко В.В.

Ухвала від 26.06.2014

Господарське

Господарський суд Черкаської області

Потапенко В.В.

Постанова від 11.06.2014

Господарське

Вищий господарський суд України

Мележик Н.І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні