Ухвала

від 22.12.2014 по справі 2а/0270/1070/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2014 року м. Київ К/9991/43634/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий:Нечитайло О.М. Судді:Вербицька О.В. Ланченко Л.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06.04.2012 р.

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.06.2012 р.

у справі №2а/0270/1070/12

за позовом Приватного підприємства «Домінанта-конст»

до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «Домінанта-конст» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 06.04.2012 р., залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.06.2012 р., позовні вимоги задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.11.2011 р. №0003902330, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 1 645,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності нарахування сум податкового кредиту з податку на додану вартість по операціях з ТОВ «Акордбуд» за серпень, жовтень 2010 року, ТОВ «Іртас» за серпень 2010 року, ПП «Дніпрорембуд-Сервіс» за березень 2011 року, про що складено акт від 28.10.2011 р. №4235/2330/34272548, яким встановлено порушення позивачем вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду, а саме: за серпень 2010 року на 43 333,00 грн. та за жовтень 2010 року на 30 000,00 грн., а також п.п.198.1, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду, а саме: за березень 2011 року на 72 827,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.11.2011 р. №0003902330, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 164 494,00 грн., з яких 146 160,00 грн. за основним платежем та 18 334,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про те, що позивачем включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суму податку сплачену у ціні послуг, отриманих від ТОВ «Акордбуд», ТОВ «Іртас» та ПП «Дніпрорембуд-Сервіс» за нікчемними правочинами.

Крім того, за висновками податкового органу, правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту спірних податкових періодів сум податку на додану вартість сплачених у ціні придбаних послуг у вказаних контрагентів не підтверджено належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання послуг у вказаних контрагентів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у перевіряємому періоді мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Акордбуд», ТОВ «Іртас» та ПП «Дніпрорембуд-Сервіс», за результатом виконання яких сформував податковий кредит на підставі виданих контрагентами податкових накладних.

Фактичне виконання укладених позивачем з ТОВ «Акордбуд», ТОВ «Іртас» та ПП «Дніпрорембуд-Сервіс» договорів на виконання будівельних робіт підтверджено податковими накладними, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, актами приймання підрядних робіт та іншими первинними документами, копії яких знаходяться у матеріалах справи.

Враховуючи, що спірні правовідносини відбулися у серпні, жовтні 2010 року та березні 2011 року застосуванню підлягають норми різних нормативно-правових актів, таких як Закон України «Про податок на додану вартість» та Податковий кодекс України.

Так, відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Приписами п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні норми містяться у п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.п.198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Пунктом 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Вказане також кореспондує положенням п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України , підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентами зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Крім того, слід зазначити, що за змістом ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Зважаючи на встановлення судами попередніх інстанцій факту документального підтвердження формування позивачем податкового кредиту за результатом здійснення господарської діяльності з ТОВ «Акордбуд», ТОВ «Іртас» та ПП «Дніпрорембуд-Сервіс», а також використання придбаних послуг підприємством у власній господарській діяльності, податковим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням.

Крім того, слід зазначити, що недекларування контрагентами позивача своїх податкових зобов'язань з податку на додану вартість, не свідчить про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, оскільки чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність прийнятого податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення від 15.11.2011 р. №0003902330 та наявність правових підстав для його скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06.04.2012 р. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.06.2012 р. у справі №2а/0270/1070/12 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Вербицька О.В. Ланченко Л.В.