Рішення

від 25.12.2014 по справі 468/1584/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №468/1584/14-ц 25.12.2014 25.12.2014 25.12.2014

Провадження № 22ц/784/3095/14 Суддя першої інстанції Муругов В.В.

Категорія 5 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

25 грудня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Царюк Л.М., Мурлигіної О.Я.,

при секретарі Свіщуку О.В.,

за участю: представника позивачки - ОСОБА_2,

відповідачки - ОСОБА_3,

представників відповідача - ОСОБА_4, ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_6 та приватного підприємства «Алмаз» на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 6 жовтня 2014 року за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3, приватного підприємства «Алмаз» про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки та відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

14 серпня 2014 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом, який уточнила в подальшому, до ОСОБА_3 та приватного підприємства «Алмаз» (надалі - ПП «Алмаз») про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_7 Після її смерті відкрилась спадщина, до спадкового майна якої входила й земельна ділянка, площею 11,15 га, що розташована на території Костичівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області. Після смерті матері вона дізналася, що вказаною земельною ділянкою користується без належних правових підстав ОСОБА_3 та ПП «Алмаз».

Вона неодноразово зверталася до відповідачів з вимогою про сплату їй грошових коштів за користування земельною ділянкою та повернення вказаної земельної ділянки, на що останні відмовлялися це зробити.

Також, незаконними діями відповідачів, їй було заподіяно моральну шкоду, яку вона оцінює в 5000 грн.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_6 просила зобов'язати відповідачів повернути самовільно зайняту земельну ділянку, стягнути в солідарному порядку з відповідачів отриманий ними дохід в 2014 році за незаконне користування земельною ділянкою в розмірі 52778,54 грн., стягнути з відповідачів в солідарному порядку шкоду, заподіяну внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки за 2012, 2013 роки в розмірі 18400,77 грн., а також стягнути моральну шкоду в зазначеному розмірі.

Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 6 жовтня 2014 року позов задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_3 та ПП «Алмаз» повернути ОСОБА_6 самовільно зайняту земельну ділянку площею 11,15 га кадастровий номер 4820682200:01:000:0036, розташовану в межах території Костичівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ПП «Алмаз» на користь ОСОБА_6 1077 грн. 96 коп. доходу отриманого від використання в 2014 році самовільно зайнятої земельної ділянки.

Також стягнуто з ПП «Алмаз» на користь ОСОБА_6 18400 грн. 77 коп. шкоди, завданої внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки в 2012-2013 роках. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Також розподілено судові витрати.

Додатковим рішенням цього ж суду від 10 жовтня 2014 року стягнуто з ОСОБА_3 та ПП «Алмаз» на користь ОСОБА_6 витрати на правову допомогу з кожного по 700 грн.

В апеляційній скарзі ПП «Алмаз» просило рішення суду змінити в частині стягнення 18 400.77 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_6 в задоволенні цих позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_6 в апеляційній скарзі просила рішення суду в частині стягнення на її користь не отриманого доходу та матеріальної шкоди, а також відмови у відшкодуванні моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Частково задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що протягом 2012-2014 року спірна земельна ділянка перебувала у користуванні без достатніх правових підстав і виходив з того, що відповідачі повинні відшкодувати позивачці збитки, завдані самовільним захопленням її земельної ділянки за 2012-2013 роки на підставі Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. N 284 та за 2014 рік не отримані позивачкою доходи.

Між тим, з такими висновками місцевого суду погодитись не можна, оскільки вони не повністю відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Так, відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1 Закону України ,,Про державний контроль за використанням та охороною земель " від 19 червня 2003 р. (з наступними змінами) визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У пунктах 12, 14, 16 Постанови Пленумом Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. ,,Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ " (зі змінами та доповненнями) роз'яснено, що у випадках самовільного зайняття земельних ділянок чи вчинення інших порушень земельного законодавства шкода відшкодовується відповідно до ст. ст. 211, 212 ЗК України, ст. ст. 22, 623, 1166, 1172, 1192 ЦК України особами, що її заподіяли.

Вирішуючи спори про відшкодування власникам землі й землекористувачам шкоди, заподіяної самовільним зайняттям земельних ділянок та іншими порушеннями земельного законодавства, суди мають виходити з того, що відповідно до ст. 156 ЗК, ст. 1166 ЦК така шкода відшкодовується у повному обсязі.

Розмір шкоди, заподіяної порушеннями земельного законодавства, визначається з урахуванням витрат на відновлення родючості землі, а також доходів, які власник землі або землекористувач міг би одержати при використанні земельної ділянки і які він не одержав за час до приведення землі у стан, придатний для її використання за цільовим призначенням, або до повернення самовільно зайнятої ділянки.

Зокрема, при самовільному зайнятті ріллі на користь землекористувача (власника) стягується вартість неодержаних сільськогосподарської продукції чи сіна, обчислена за ринковими цінами, з урахуванням середньої врожайності певної культури в господарстві, за винятком витрат виробництва, пов'язаних зі збиранням урожаю, а також витрат на відновлення якості земель відповідно до їхнього призначення.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 20 грудня 2010 року ОСОБА_7, як власник земельної ділянки площею 11,15 га, що розташована на території Костичівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області, уклала договір оренди цієї земельної ділянки з ПП «Алмаз» строком на один рік. Цей договір підписано сторонами, проте він не був зареєстрований у встановленому законом порядку (а.с. 50).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла.

За даними довідки Костичівської сільської ради від 1 вересня 2014 року спірна земельна ділянка знаходиться в оренді ПП «Алмаз» з 2000 року і по теперішній час (а.с. 49).

Відповідно до ч. 1 ст. 1225 та частин 1, 5 ст. 1268 та ст. 1269 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її, подавши про це заяву до нотаріальної контори. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 26 травня 2014 року за ОСОБА_6 визнано право власності на вказану земельну ділянку в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 (а.с.45-46).

2 липня 2014 року позивачка зареєструвала своє право власності на вищезазначену земельну ділянку (а.с. 6).

Відповідно до наданих ПП «Алмаз» бухгалтерських документів протягом 2013-2014 року це підприємство продовжувало користуватися спірною земельною ділянкою на підставі зазначеного договору оренди, зокрема нараховувалася орендна плата за 2012-2013 роки, сплачувався податок на землю, в 2014 році було зібрано врожай соняшника (а.с. 57,71-101, 166-172).

Оскільки строк договірних відносин щодо оренди спірної земельної ділянки відповідно п. 36 договору оренди припинився 20 грудня 2011 року, власник земельної ділянки змінився, а орендар ПП «Алмаз» не вирішувало питання щодо продовження дії цього договору з новим власником, державної реєстрації цього договору, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в 2012 -2013 роках ПП «Алмаз» використовувало спірну земельну ділянку самовільно, тобто за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки. Ці обставини не заперечуються ПП «Алмаз».

Між тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду щодо незаконного використання спірної земельної ділянки в 2014 році, як фізичною особою ОСОБА_3, яка працювала в ПП «Алмаз» головним бухгалтером.

Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змазаності сторін.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

За загальним правилом солідарну відповідальність перед потерпілим несуть особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдністю наміру.

Матеріали справи не містять і ці обставини не встановлені судом першої інстанції, що спірна земельна ділянка в 2014 році була передана в користування ОСОБА_3 і використовувалася нею як особисто, так і спільно з ПП «Алмаз».

Відповідачка ОСОБА_3 заперечувала перебування у її користування та спільне використання спірної земельної ділянки з ПП «Алмаз».

Більш того, ПП «Алмаз» зазначало, що в червні 2014 року спірна земельна ділянка була засіяна соняшником, а у вересні зібрано врожай. На підтвердження своїх тверджень ПП «Алмаз» надало бухгалтерські документи, зокрема документи щодо транспортних засобів для перевезення врожаю, акт недобору врожаю по ПП «Алмаз», акт заміру спірної земельної ділянки з насадженням соняшника, акт по контролю зважування автомашини та насіння соняшника, зібраного з вказаної земельної ділянки.

Отже, сторони не надали суду переконливих доказів на підтвердження факту користування спірною земельної ділянкою як одноособово ОСОБА_3 так і спільно з ПП «Алмаз», а також факту утримування та неповернення ОСОБА_3 зазначеної земельної ділянки позивачці.

За такого, колегія суддів вважає, що районний суд безпідставно задовольнив позовні вимоги щодо відповідачки ОСОБА_3 та її солідарної цивільної відповідальності з ПП «Алмаз», оскільки з наданих сторонами доказів вбачається, що в 2014 році користуватися спірною земельною ділянкою продовжувало ПП «Алмаз».

При цьому, колегія суддів вважає помилковим посилання суду на постанову державного інспектора сільського господарства від 09 липня 2014 року, за якою ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за самовільне використання спірної земельної ділянки (а.с. 13), також із зазначеної постанови не вбачається на якій підставі інспектор дійшов до такого висновку, а також в якому періоді такі дії мали місце.

З огляду на наведені роз'яснення Постанови Пленумом Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. ,,Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ " (зі змінами та доповненнями) обрахування розміру шкоди, завданої внаслідок незаконного користування спірною земельною ділянкою за 2012-2013 роки на підставі Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 284 є безпідставним, оскільки визначається з урахуванням витрат на відновлення родючості землі, а також доходів, які власник землі або землекористувач міг би одержати при використанні земельної ділянки.

Обраховуючи розмір упущеної вигоди, позивачка виходила із середньо районної врожайності соняшника у Баштанському районі та середньої ціни його реалізації у серпні 2014 році, не враховуючи при цьому витрати виробництва, пов'язані зі збиранням урожаю, які були понесені відповідачем.

Водночас, із наданих відповідачем довідок, які позивачкою не спростовані, видно, що господарство зібрало на спірній земельній ділянці в 2012 році 86.6 цт ячменю і отримало 11335.94 виручки від його реалізації. При цьому витрати виробництва, понесені при збиранні урожаю, становлять 7895.00 грн. В 2013 році спірна земельна ділянка не використовувалася, а в 2014 році відповідач отримав 2910 кг врожаю соняшника, витрати виробництва склали 14200 грн., а дохід підприємства склав 10280.16 грн.

Таким чином загальний розмір доходів, які позивачка, як власник, могла б одержати в 2012-2014 роках при використанні спірної земельної ділянки загалом становить 13154.16 грн. (2874 + 10280.16 = 13154.16 ).

Однак, вирішуючи спір, місцевий суд указані норм матеріального права та зазначені обставини справи повністю не врахував, а тому, ухвалюючи рішення, помилково стягнув збитки та не отримані доходи в запропонованих позивачем розмірах.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що з ПП «Алмаз» за самовільне зайняття ріллі на користь позивачки підлягає стягненню вартість неодержаної сільськогосподарської продукції, а саме за 2012 рік -2014 роки 13154.16 грн.

Крім того, не можна погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що правовідносини, що склалися між сторонами не передбачають відшкодування моральної шкоди з огляду на таке.

В силу ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина 1).

За приписами ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичний або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другої цієї статті.

Відповідно до положень ст. 211 Земельного Кодексу громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за порушення, зокрема за самовільне зайняття земельних ділянок.

Оскільки в судовому засіданні встановлено порушення відповідачем ПП «Алмаз» прав позивачки, як спадкоємця прав власника спірної земельної ділянки, то, враховуючи характер і ступінь моральних страждань позивачки від упущеної з вини відповідача вигоди та тривалого небажання відшкодувати збитки, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню. Достатньою сумою відшкодування моральної шкоди буде 1000 грн., що відповідає глибині моральних страждань позивачки, характеру протиправних дій ПП «Алмаз» та принципу розумності та справедливості.

З огляду на наведені розсуди в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 слід відмовити за їх безпідставністю.

На підставі викладеного, відповідно до пунктів 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, оскаржене рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Оскільки витрати на правову допомогу стягнуті судом першої інстанції шляхом ухвалення додаткового рішення, то колегія суддів вважає за необхідне з огляду на ч. 3 ст. 303 ЦПК України скасувати це рішення та визначити витрати на правову допомогу з урахуванням задоволених позовних вимог, включивши їх до судових витрат.

Наслідком ухвалення нового рішення, відповідно до ст. 88 ЦПК України, є присудження до стягнення з відповідача на користь позивачки понесених нею судових витрат лише пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з ПП «Алмаз» на користь ОСОБА_6 слід стягнути судові витрати в загальному розмірі 763 грн. 93 коп.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 309, 313 - 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_6 та приватного підприємства «Алмаз задовольнити частково.

Рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 6 жовтня 2014 року та додаткове рішення цього ж суду від 10 жовтня 2014 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Зобов'язати приватне підприємство «Алмаз» повернути ОСОБА_6 самовільно зайняту земельну ділянку площею 11.15 га кадастровий номер 4820682200:01:000:0036, розташовану в межах території Костичівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області.

Стягнути з приватного підприємства «Алмаз» 13154 грн. 16 коп. в рахунок відшкодування матеріальних збитків ( упущеної вигоди) за 2012-2014 роки та 1000 грн. компенсації моральної шкоди внаслідок самовільно зайнятої земельної ділянки, а також 763 грн.93 коп. судових витрат.

В задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді