Постанова

від 13.01.2015 по справі 921/808/14-г/8

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2015 р. Справа № 921/808/14-г/8

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Бонк Т. Б.

суддів Бойко С.М.

Якімець Г.Г.

при секретарі судового засідання І.О.Борщ

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився

від відповідача (скаржника) - Дубчак С.П. (представник за довіреністю)

розглянувши апеляційну скаргу виробничого кооперативу "ОЛСЕС" ЛТД від 31.10.14 року б/н

на рішення господарського суду Тернопільської області від 13.10.14 року, суддя І.М. Гирила

у справі №921/808/14-г/8

за позовом Фермерського господарства "Осінь Буковини", с. Шилівці, Хотинський район, Чернівецька область

до відповідача Виробничого кооперативу "ОЛСЕС" ЛТД, с. Мишковичі, Тернопільська область

про cтягнення заборгованості в сумі 30 278,0 грн.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Тернопільської області від 13.10.14 року, у справі №921/808/14-г/8 позов задоволено частково. Стягнуто з Виробничого кооперативу "ОЛСЕС" ЛТД, Тернопільська область (ідентифікаційний код 14052101) на користь Фермерського господарства "Осінь Буковини", Чернівецька область (ідентифікаційний код 35605925): - 21 000 грн. основного боргу; - 1 566 грн. 39 коп. пені; - 1 068 грн. 3% річних; - 2 562 грн. інфляційних нарахувань; - 1 580 грн. 71 коп. в повернення сплаченого позивачем судового збору. В решті позовних вимог - відмовлено.

Рішення суду про задоволення позову мотивоване тим, що відповідач, отримавши від позивача товар за договором та накладною, не оплатив його, в результаті чого у нього виникла заборгованість перед позивачем, на суму якої згідно укладеного між сторонами договору нараховані пеня, інфляційні втрати та 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні позову мотивоване тим, що позивачем здійснено нарахування пені без врахування відповідних вимог законодавства, а відтак частина пені є безпідставно нарахованою.

В апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення скасувати та залишити поданий позов без розгляду на тій підставі, що позовну заяву було підписано особою, яка не має права її підписувати; також, вважає, що у відповідача не виникло обов'язку з оплати товару, оскільки позивачем попередньо не було виконано договірної умови про виставлення рахунку, що б надало можливість оплатити вартість товару; крім того, зазначає про пропуск строку позовної давності стосовно заявленої позовної вимоги про стягнення пені у справі.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, зазначаючи, що апелянт в апеляційній скарзі не надає жодних заперечень проти наявності боргу за отриманий товар; вважає, що виставлений рахунок не може вважатися первинним документом для здійснення оплати товару, враховуючи те, що умови з оплати товару були погоджені сторонами в договорі та при прийманні - передачі товару було оформлено відповідну накладну.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві, заслухавши пояснення представника скаржника у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 26 жовтня 2012 р. між Фермерським господарством (далі - ФГ) "Осінь Буковини", - Продавець , з однієї сторони, та Виробничим кооперативом "ОЛСЕС" ЛТД, - Покупець , з другої сторони, укладено договір, за умовами якого Продавець продає, а Покупець купує саджанці яблуні в кількості 1400 шт., за ціною 15 грн за шт, на загальну суму 21 000,0 грн (п.1 р. 1 Договору).

Розділом 2 Договору встановлено, що відпуск саджанців здійснюється Продавцем при сприятливих умовах після попереднього узгодження сторін. Вивіз саджанців здійснюється за рахунок і транспортом Покупця.

Відповідно до п. 3.1 р. 3 Договору, оплата за товар проводиться згідно виставленого рахунку до 15 листопада 2012 р.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору б/н від 26.10.2012 р. ФГ "Осінь Буковини" згідно накладної № 5 від 26.10.2012 р. передало, а ВК "ОЛСЕС" ЛТД прийняло товар (саджанці яблуні) в кількості 1 400 шт за ціною 15 грн/шт, на загальну суму 21 000,0 грн. Вказану накладну підписано представниками обох сторін без заперечень.

Факт отримання товару відповідачем не заперечено у встановленому законом порядку.

Однак, відповідач, в порушення умов договору та вимог чинного законодавства, свої зобов'язання по оплаті вартості отриманого товару не виконав у встановлений строк.

Станом на момент розгляду спору в апеляційному порядку в матеріалах справи відсутні докази, які б підтвердили сплату відповідачем вище вказаного боргу.

Предметом спору в даному випадку є стягнення з відповідача 21000,0 грн. заборгованості за отриманий товар, пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат у зв'язку з порушенням договірних умов.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем і відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору купівлі - продажу, згідно якого, в силу ст. 655 Цивільного Кодексу України, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.2 ст.193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З огляду на наведене, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ФГ "Осінь Буковини" щодо стягнення з ВК "ОЛСЕС" ЛТД 21 000,0 грн. основної заборгованості за отриманий згідно договору б/н від 26.10.2012 р. товар підлягають до задоволення, як обґрунтовано заявлені, підтверджені документально та не спростовані відповідачем.

Щодо заперечень скаржника стосовно передчасності заявленого позову та того, що у відповідача не виник обов'язок з оплати товару у зв'язку з тим, що позивачем попередньо не виставлено рахунок на оплату, то слід зазначити наступне.

Приписами пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до приписів ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З договору вбачається, що сторонами погоджено строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати отриманого товару за накладною № 5 від 26.10.2012 року - до 15 листопада 2012 року.

В силу ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Рахунки про оплату за своєю правовою природою, відповідно до норм цивільного та господарського законодавства не є вимогою про оплату товарів чи підставою для виконання обов'язку з оплати за отримані товари, а лише додатково засвідчують кількість та вартість товару, передбачають наявність банківських реквізитів того, хто виписує рахунок. Однак такі реквізити можливо також встановити з підписаного екземпляру договору. Крім того, зобов'язана сторона не позбавлена права завчасно уточнити банківські реквізити управленої сторони з метою як належного виконання власного обов'язку, так і непорушення інтересів іншої сторони.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

На підставі даної норми, позивачем за період з 15.11.2012 р. по 01.08.2014 р. нараховано та заявлено до стягнення 2 562 грн інфляційних нарахувань, а також 1 068 грн 3% річних.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.11.2012 № 5011-32/5219-2012). Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 № 10/25, від 04.07.2011 № 13/210/10, від 12.09.2011 № 6/433-42/183, від 14.11.2011 № 12/207, від 23.01.2012 № 37/64.

Крім цього, 3% річних та інфляційні витрати, які нараховуються на суму боргу, входять до складу грошового зобов'язання і не є санкцією за порушення такого.

В п.1.12 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з наступними змінами і доповненнями, зазначено, що господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом першої інстанції з допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга" було здійснено перерахунок заявлених позивачем до стягнення сум інфляційних нарахувань та 3 % річних, за період з 15.11.2012 р. по 01.08.2014 року, та встановлено, що правомірним є нарахування 3% річних в сумі 1 078,77 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 2 667 грн. Однак з врахуванням диспозитивності судового процесу, а також того, що суд позбавлений права вийти за межі позовних вимог, то до стягнення підлягають 1 068,0 грн. - 3% річних та 2 562,0 грн. -інфляційних нарахувань, з чим погоджується апеляційний господарський суд.

Окрім того, предметом спору є вимога позивача про стягнення з відповідача 5 648,0 грн. пені, нарахованої за період з 16.11.2012 р. по 01.08.2014 р. (658 днів) з урахуванням подвійної облікової ставки, встановленої НБУ у відповідний період.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 3.2 Договору, сторони передбачили, що у разі прострочення платежів, зазначених у п. 3.1 цього договору, Покупець за кожен день прострочки сплачує пеню в розмірі 0,5% від суми прострочених платежів.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", який регулює договірні відносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (правова позиція викладена у п. 2.9 Постанови пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 р. ).

В силу приписів ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог та наданого позивачем розрахунку пені (а.с.52а-54), такий було здійснено позивачем повторно з врахуванням припису ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та при розрахунку пені застосовано показник подвійної облікової ставки НБУ у відповідний період.

Поряд із цим, відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Отже, початком нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано за умовами договору.

Слід зазначити, що якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається "до" настання певного терміну, то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну. Водночас, коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено поняттями "по" або "включно", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде саме визначений день (аналогічну правову позицію викладено у абз. 2 п. 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з наступними змінами і доповненнями ).

Судом першої інстанції проведено перерахунок заявленої до стягнення штрафної санкції (з врахуванням встановленого умовами договору терміну здійснення розрахунку, суми боргу та встановленого чинним законодавством можливого строку нарахування такої), згідно якого правомірними та такими, що підлягають до задоволення є вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1 566,39 грн. пені за період з 15.11.2012 року по 15.05.2013 року (182 дні прострочення), вимоги в частині стягнення 4 081,61 грн. пені заявлені безпідставно.

Апеляційний господарський суд, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок пені, погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 1 566,39 грн. пені та про відмову у стягненні 4 081,61 грн. пені.

Щодо зазначення скаржником про пропуск позивачем позовної давності стосовно заявленої позовної вимоги про стягнення пені, то слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки.

Відповідно до частин 1 та 5 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В даному випадку позивач звернувся з позовом до суду 12.08.2014 року з вимогою про стягнення неустойки з 16.11.2012 року.

Згідно з частинами 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.

Як з'ясовано з матеріалів справи, відповідачем в суді першої інстанції не було заявлено про сплив позовної давності стосовно стягнення пені у жодний можливий спосіб, не було подано відзиву на позовну заяву. Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, ним неодноразово подавалися письмові клопотання про відкладення розгляду справи.

Апеляційний господарський суд вважає, що скаржником в суді апеляційної інстанції не доведено об'єктивну неможливість подання заяви про сплив позовної давності в суді першої інстанції, а відтак застосування правових наслідків спливу позовної давності стосовно вимоги про стягнення пені у даній справи є неможливим.

Крім того, скаржник просить залишити подану позовну заяву без розгляду на підставі п.1 ч.1 ст. 81 ГПК України, аргументуючи це тим, позовну заяву підписано не повноваженою особою, зокрема, зазначає, що таку підписано А.Ніколаїшеним, хоча згідно установчих документів керівником позивача є А.Николаїшен.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що в суді першої інстанції керівником позивача А. Николаїшеним на спростування вищезазначених доводів відповідача було подано письмові документи, зокрема, рішення засновника № 2 ФГ «Осінь Буковини» від 20.02.2008 року про призначення Николаїшена А.В. головою ФГ «Осінь Буковини» з 20.02.2008 року та копію його паспорта. Крім того, Николаїшен А. був неодноразово присутній в судових засіданнях в суді першої інстанції при розгляді даного спору. Слід також зазначити, що текст позовної заяви та підпис скріплено печаткою ФГ «Осінь Буковини».

Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що з метою процесуальної економії часу та ефективного розгляду спору суд першої інстанції мав можливість скористатися правом з'ясування особи, яка підписала позовну заяву, та усунути існуючі недоліки позову чи уточнити всі спірні питання безпосередньо в процесі судового розгляду, що судом першої інстанції і було зроблено, та в подальшому розглянуто спір по суті і прийнято правомірне рішення.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з урахуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору в розмірі 913,5 грн. залишаються на скаржнику відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Тернопільської області від 13.10.14 року у справі №921/808/14-г/8 залишити без змін, апеляційну скаргу виробничого кооперативу "ОЛСЕС" ЛТД від 31.10.14 року б/н - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 16.01.2015 р.

Головуючий суддя Т.Б. Бонк

Суддя С.М. Бойко

Суддя Г.Г. Якімець