Ухвала

від 09.12.2014 по справі 2а-2257/10/1670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2014 року м. Київ К/9991/32683/12

К/9991/33919/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби, до якої приєдналась Прокуратура Полтавської області, та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2011 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року

у справі № 2а-2257/10/1670

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби,

за участю Прокуратури Полтавської області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3; позивач) звернувся до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби (далі - Кременчуцька ОДПІ Полтавської області ДПС; відповідач), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив скасувати податкові повідомлення-рішення № 0027311702/0 від 17 лютого 2010 року, № 0027301702/0 від 17 лютого 2010 року, № 0027311702/1/1171 від 11 травня 2010 року, № 0027301702/1/1179 від 11 травня 2010 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0027311702/0 від 17 лютого 2010 року, № 0027311702/1/1171 від 11 травня 2010 року в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 599 684,00 грн. (299 842,00 грн. - основний платіж, 299 842,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції) та податкові повідомлення-рішення № 0027301702/0 від 17 лютого 2010 року, № 0027301702/1/1179 від 11 травня 2010 року в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 625 413,21 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь Кременчуцької ОДПІ Полтавської області ДПС витрати, пов'язані з проведенням судово-технічної експертизи, в розмірі 4 849,15 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ФОП ОСОБА_3 витрати із сплати судового збору в розмірі 1,70 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач та позивач оскаржили їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій Кременчуцькою ОДПІ Полтавської області ДПС касаційній скарзі, з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішення та прийняття нового - про повну відмову в задоволенні позову.

Прокуратура Полтавської області в заяві про приєднання до касаційної скарги відповідача підтримує її вимоги.

ФОП ОСОБА_3 в поданій касаційній скарзі, вказуючи на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2011 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В запереченні на касаційну скаргу позивача відповідач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позову - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційні скарги слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань правильності та повноти нарахування і сплати податків за період з 01 серпня 2006 року по 30 листопада 2009 року, за результатами якої складено акт № 392/17-311/НОМЕР_1 від 05 лютого 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0027301702/0 від 17 лютого 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1 917 024,34 грн. (1 917 024,34 грн. - основний платіж, 0,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0027311702/0 від 17 лютого 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 5 185 198,00 грн. (2 591 239,00 грн. - основний платіж, 2 593 959,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За наслідками адміністративного оскарження, скаргу підприємця залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 0027301702/1/1179 від 11 травня 2010 року та № 0027311702/1/1171 від 11 травня 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Декрет № 13-92), підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) з огляду на ненадання первинних документів на підтвердження понесених витрат та сформованого податкового кредиту з податку на додану вартість, а також заниження валового доходу та податкових зобов'язань з податку на додану вартість внаслідок зняття коштів з розрахункового рахунку на закупівлю товарів та оплату послуг без надання відповідних підтверджуючих документів.

Задовольняючи адміністративний позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із статтею 13 Декрету № 13-92 оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно із Законом України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР).

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За змістом підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на формування даних податкового обліку є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності такого платника, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст і відповідають критеріям, наведеним у статті 9 Закону № 996-XIV.

Крім того, відповідні документи повинні відображати достовірну інформацію та підтверджувати реальність виконаних операцій.

Проте, як встановлено судами в наведеній ситуації, документів на підтвердження реального характеру проведених господарських операцій, за якими підприємцем сформовано дані податкового обліку, останнім не представлено.

Судові інстанції при цьому обґрунтовано не прийняли до уваги долучені позивачем до матеріалів справи податкові накладні, позаяк за змістом абзацу 2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Крім того, достовірність вказаних документів поставлена під сумнів висновком судово-технічної експертизи № 7209 від 28 червня 2011 року, проведеної Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса.

Водночас, враховуючи приписи підпункту 15.1.1 пункту 15 статті 15 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання; якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку, у податкового органу були відсутні законні підстави для визначення підприємцю суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість за серпень, листопад, грудень 2006 року в розмірі 299 842,00 грн. за основним платежем та 299 842,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Також, судами попередніх інстанцій цілком обґрунтовано визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0027301702/0 від 17 лютого 2010 року та № 0027301702/1/1179 від 11 травня 2010 року в частині визначення ФОП ОСОБА_3 суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 625 413,21 грн., оскільки при розрахунку суми податку контролюючим органом не враховано положення Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 року № 12 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), щодо необхідності проведення остаточного розрахунку за нормами у відсотках до валового доходу в зв'язку з відсутністю первинних документів, що підтверджують витрати, безпосередньо пов'язані з одержанням доходу.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби, до якої приєдналась Прокуратура Полтавської області, та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 відхилити, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.