Постанова

від 19.01.2015 по справі 910/21584/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2015 р. Справа№ 910/21584/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Чернякова О.С., директор, протокол Загальних Зборів № 1 від 06.09.2010;

від відповідача - Полосухіна Н.В., довіреність № 89 від 03.11.2014,

розглянувши апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" та сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" на рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2014 у справі № 910/21584/14 (суддя Отрош І.М.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" про стягнення 211 800,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лікус" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" про стягнення 211 800,00 грн., з яких: 150000 грн. 00 коп. - передплата за непоставлений товар, 54300 грн. 00 коп. - неустойка за непоставлений товар та 7500 грн. 00 коп. - штраф.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.10.2014 у справі № 910/21584/14 позов задоволено частково; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 150000 грн. 00 коп. передплати за непоставлений товар та 7500 грн. 00 коп. штрафу; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині як не поставки товару, так і не повернення суми попередньої оплати в передбачені договором строки.

Відмова у задоволенні вимоги про стягнення неустойки мотивована тим, що оскільки у зв'язку з укладенням додаткової угоди було змінено одне зобов'язання - поставка товару на інше - повернення коштів попередньої оплати, нарахування у даному випадку неустойки за не поставку товару є необґрунтованим.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2014 у справі № 910/21584/14 скасувати в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення неустойки, прийнявши в цій частині нове рішення про задоволення позову, в іншій частині рішення залишити без змін.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про неможливість у даному випадку нарахування неустойки за не поставку товару.

Також, від сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" надійшла апеляційна скарга на рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2014 у справі № 910/21584/14, відповідно до якої апелянт просить рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2014 у справі № 910/21584/14 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована належним виконанням відповідачем умов договору в частині повернення суми попередньої оплати.

Представники апелянтів - позивача та відповідача у справі в судовому засіданні 19.01.2015 надали пояснення, якими підтримали свої апеляційні скарги.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між товариством з обмеженою відповідальністю Товариством "Лікус", як покупцем та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я", як постачальником 16.03.2011 укладено договір поставки продукції № 16/03.

Згідно предмету даного договору постачальник зобов'язався передати в обумовлений в цьому Договорі строк вирощену продукцію (пшениця, соняшник, кукурудза, соя, ячмінь) покупцю для використання в підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язався прийняти й оплатити ці товари (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 договору найменування, кількість та ціна товару вказується в рахунку і в накладній.

Пунктом 2.1 договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 01.06.2012) передбачено, що постачальник здійснює поставку товару з 01.07.2012 по 09.10.2013. У випадку не поставки товару постачальник зобов'язаний повернути грошові кошти на розрахунковий рахунок покупця протягом 7 банківських днів з моменту закінчення строку поставки, тобто не пізніше 18.10.2013.

Датою поставки вважається дата поставки товару на склад покупця (п. 2.2 договору).

Згідно п. 2.3 договору право власності на товар переходить до покупця з моменту поставки товару на склад покупця.

Відповідно до п. 4.4 договору покупець здійснює передплату за товар в сумі 150000 грн. 00 коп. на розрахунковий рахунок постачальника, а саме: 16.03.2011 - 125000 грн. 00 коп.; 25000 грн. 00 коп.

Положеннями п. 7.2 договору передбачено, що у випадку порушення строків поставки товару та/або недопоставки кількості товару, яка визначена даним Договором, покупець має право отримати від постачальника неустойку у розмірі 0,2% від вартості непоставленого в строк товару за кожний день прострочки та/або штраф в розмірі 5% від вартості непоставленої частини товару.

На виконання умов договору позивачем було здійснено попередню оплату за товар в сумі 150 000, 00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 38 від 16.03.2011 на суму 125 000 грн. 00 коп. та квитанцією до прибуткового касового ордеру № 41 від 18.03.2011 на суму 25000 грн. 00 коп. (а.с. 16-17).

Відповідач свої зобов'язання щодо поставки товару у визначені договором строки не виконав, як і не повернув позивачу кошти попередньої оплати.

Враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення коштів в сумі 150 000, 00 грн., як передплати за непоставлений товар.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 663 Цивільного кодексі України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Строки виконання обов'язку постачальника передати товар покупцю було передбачено пунктом 2.1 договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 01.06.2012) - з 01.07.2012 по 09.10.2013.

Відповідач не виконав своє зобов'язання з поставки попередньо оплаченого позивачем товару у встановлені договором терміни.

Частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Також, наведеним пунктом 2.1 договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 01.06.2012) сторони передбачили, що у випадку не поставки товару постачальник зобов'язаний повернути грошові кошти на розрахунковий рахунок покупця протягом 7 банківських днів з моменту закінчення строку поставки, тобто не пізніше 18.10.2013.

Отже, уклавши додаткову угоду, сторони дійшли згоди про те, що з 10.10.2013 зобов'язання з поставки товару є припиненим з одночасним виникненням обов'язку з повернення коштів передплати.

Таким чином, починаючи з 10.10.2013 відповідач був зобов'язаний повернути позивачу суму попередньої оплати за непоставлений товар.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2.1 договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 01.06.2012) передбачено, що постачальник зобов'язаний повернути грошові кошти на розрахунковий рахунок покупця протягом 7 банківських днів з моменту закінчення строку поставки, тобто не пізніше 18.10.2013.

Відповідачем у передбачені строки суму попередньої оплати позивачу не було повернено.

З огляду на викладене, на момент звернення позивача з даним позовом до суду строк виконання відповідачем зобов'язання з повернення коштів настав, проте зобов'язання виконано не було.

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Факт наявності заявленого до стягнення боргу станом на день подачі позову до суду підтверджується матеріалами справи, та не спростовується відповідачем.

Надані апелянтом - відповідачем у справі банківські виписки на підтвердження повернення позивачу суми попередньої оплати не є доказом виконання ним зобов'язання, оскільки з них не вбачається, що грошові кошти були сплачені відповідачем саме за договором поставки продукції № 16/03 від 16.03.2011.

Так, будь-які посилання на зазначений договір у цих виписках відсутні.

Крім того, дати здійснених оплат не співпадають ані з датою договору, ані з датами, в які мала бути повернута сума попередньої оплати.

Отже, відповідачем належними доказами не доведено виконання зобов'язання з повернення коштів попередньої оплати за договором поставки продукції № 16/03 від 16.03.2011.

Слід також зазначити, що відповідачем зазначені виписки надані на стадії апеляційного провадження без обґрунтування поважності причин не подання їх до суду першої інстанції.

Таким чином, місцевий господарський суд відповідно до повно та достовірно встановлених обставин справи та наведених положень законодавства дійшов законного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 150 000, 00 грн., перерахованих як передоплата за товар.

Крім суми попередньої оплати позивачем заявлено до стягнення неустойку за непоставлений товар розрахованої за кожний день прострочення у період з 10.09.2013 по 09.03.2014 в сумі 54300 грн. 00 коп. та штраф в сумі 7500 грн. 00 коп.

Судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні даної вимоги з огляду на наступне.

Положеннями п. 7.2 договору передбачено, що у випадку порушення строків поставки товару та/або недопоставки кількості товару, яка визначена даним Договором, покупець має право отримати від постачальника неустойку у розмірі 0,2% від вартості непоставленого в строк товару за кожний день прострочки та/або штраф в розмірі 5% від вартості непоставленої частини товару.

Разом з тим, пунктом 2.1 договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 01.06.2012) передбачено, що постачальник здійснює поставку товару з 01.07.2012 по 09.10.2013. У випадку не поставки товару постачальник зобов'язаний повернути грошові кошти на розрахунковий рахунок покупця протягом 7 банківських днів з моменту закінчення строку поставки, тобто не пізніше 18.10.2013.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Так, додатковою угодою сторони зафіксували відмову покупця від виконання договору з 10.10.2013 в частині зобов'язання постачальника здійснити поставку товару та одночасно було встановлено строк повернення передплати - з 10.10.2013 по 18.10.2013.

Отже, 10.10.2013 зобов'язання відповідача з поставки товару є припиненим з одночасним виникненням обов'язку з повернення коштів попередньої оплати.

При цьому, покупець з 10.10.2013 вправі був не приймати виконання робіт з поставки.

Відповідно, як наслідок, з вказаної дати не можуть нараховуватися санкції, що тривають у часі за нездійснення поставки після 10.10.2013.

З огляду на викладене доводи апелянта - позивача у справі про можливість нарахування неустойки (пені) за не поставку товару відхиляються за необґрунтованістю.

За наведених обставин, судом першої інстанції правильно відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення неустойки.

Разом з тим апеляційний суд не погоджується з правовою позицію місцевого суду про те, що обов'язок повернути передплату є новацією, що не впливає на результат розгляду вимоги про стягнення неустойки.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 604 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Характерною ознакою новації є укладення між тими ж сторонами нового зобов'язання, про що вказано у Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 27.10.2014 № 01-06/1666/14 з посиланням на постанови від 09.09.2014 №№ 5011-1/1043-2012-42/528-2012, 5011-35/1533-2012-19/522-2012 та 5011-35/1272-2012-42/527-2012, від 16.09.2014 № 5011-42/1230-2012-69/542-2012, від 23.09.2014 № 5011-35/1271-2012.

У даному випадку не виникає саме нове зобов'язання. Предмет договору поставки залишився незмінним. Відбулось припинення зобов'язання з поставки та у зв'язку з цим у постачальника виник обов'язок повернути отриману ним за майбутню поставку товару передплату як виконане покупцем.

Відповідно такий обов'язок не є новим зобов'язанням в розумінні ст. 509 Цивільного кодексу України та не відбулась новація, передбачена ст. 604 даного Кодексу.

Крім цього, колегія суддів погоджується з задоволенням вимоги про стягнення штрафу в розмірі 5% від вартості непоставленої частини товару, оскільки відповідачем всупереч п. 2.1 договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 01.06.2012) було порушено зобов'язання з його поставки.

Так, відповідачем у строк встановлений наведеним пунктом договору (з 01.07.2012 по 09.10.2013) зобов'язання з поставки товару не виконав.

Невиконання зобов'язання з поставки товару є підставою для застосування до відповідача відповідальності у вигляді штрафу.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційних скарг відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на апелянтів.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" та сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2014 у справі № 910/21584/14 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційних скарг покласти на їх заявників.

3. Матеріали справи № 910/21584/14 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко