Постанова

від 06.10.2015 по справі 910/21584/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2015 р. Справа№ 910/21584/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Іоннікової І.А.

при секретарі судового засідання - Філімоновій І.Є.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2015 року (повний текст якого складено 25.05.2015р.)

по справі №910/21584/14 (суддя - Гулевець О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус"

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я"

про стягнення неустойки у розмірі 54 300,00 грн. та штрафу у розмірі 7500,00 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" про стягнення 211800,00 грн., з яких: 150000 грн. 00 коп. - передплата за непоставлений товар, 54300 грн. 00 коп. - неустойка за непоставлений товар та 7500 грн. 00 коп. - штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами Договору поставки продукції № 16/03 від 16.03.2011, не виконав свої зобов'язання щодо поставки узгодженого між сторонами товару, внаслідок чого у нього виник обов'язок з повернення попередньої оплати у розмірі 150000 грн. 00 коп. (вартість непоставленого товару). Крім того позивачем було нараховано 54300 грн. 00 коп. неустойки за період з 10.09.2013 по 09.03.2014 та 7500 грн. 00 коп. штрафу у зв'язку з невиконанням відповідачем свого обов'язку з поставки товару за укладеним між сторонами договором.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 позов задоволено частково, стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" 150000,00 грн. основного боргу, 7 500,00 грн. штрафу та 3150,00 грн. витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 31.03.2015 у справі №910/21584/14 касаційні скарги ТОВ "Лікус" та СТОВ "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" задоволено частково; рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 скасовано в частині відмови в задоволенні вимоги про стягнення неустойки у розмірі 54 300,00 грн. та задоволенні вимоги про стягнення штрафу у розмірі 7500,00 грн., в цих частинах справу направлено на новий розгляд до Господарського суду м. Києва. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 залишено без змін. Поновлено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2014 в частині стягнення суми основного боргу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.05.2015 року у справі №910/21584/14 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" (01024, м. Київ, пров. Чекистів, буд. 1-А, кв. 2; код ЄДРПОУ 30932551) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" (51900, Дніпропетровська обл., м. Дніпродзержинськ, вул. Алтайська, буд. 5, кв. 29; код ЄДРПОУ 37237045) штраф у розмірі 7500 (сім тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лікус", звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2015 року у справі №910/21584/14 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Відповідно до протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями визначено склад суду для розгляду справи №910/21584/14, головуючий суддя Тищенко О.В. судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

Розгляд справи неодноразово відкладався, а склад колегії суддів підлягав зміні у відповідності до вимог процесуального законодавства.

Розпорядженням Секретаря судової палати від 06.10.15р. у зв'язку з виходом судді Іоннікової І.А. з відпустки, сформовано новий склад колегії суддів для розгляду справи №910/21584/14 головуючий суддя Тищенко О.В. судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 06.10.15р. справу № 910/21584/14 прийнято до провадження у відповідному складі колегії суддів.

Апелянт в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 20.05.15 р. у справі № 910/21584/14 скасувати, та прийняти нове рішення, яким яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 06.10.2015 року не з'явився, будучи належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як було вірно встановлено судом першої інстанції 16.03.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лікус" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" (постачальник) укладено договір поставки продукції № 16/03 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язаний передати в обумовлений в цьому Договорі строк вирощену продукцію (пшениця, соняшник, кукурудза, соя, ячмінь) покупцю для використання в підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язаний прийняти й оплатити ці товари.

Згідно п. 1.2 договору, найменування, кількість та ціна товару вказується в рахунку і в накладній.

У п. 2.1 договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 01.06.2012) передбачено, що постачальник здійснює поставку товару з 01.07.2012 по 09.10.2013. У випадку не поставки товару постачальник зобов'язаний повернути грошові кошти на розрахунковий рахунок покупця протягом 7 банківських днів з моменту закінчення строку поставки, тобто не пізніше 18.10.2013.

Датою поставки вважається дата поставки товару на склад покупця (п. 2.2 договору).

Згідно із п. 2.3 договору, право власності на товар переходить до покупця з моменту поставки товару на склад покупця.

Відповідно до п. 4.4 договору, покупець здійснює передплату за товар в сумі 150000 грн. 00 коп. на розрахунковий рахунок постачальника, а саме: 16.03.2011 - 125000 грн. 00 коп.; 25000 грн. 00 коп.

Позивачем на виконання умов договору було здійснено попередню оплату за товар в сумі 150 000, 00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №38 від 16.03.2011 на суму 125 000 грн. 00 коп. та квитанцією до прибуткового касового ордеру № 41 від 18.03.2011 на суму 25000 грн. 00 коп.

Враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором в частині поставки товару, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення коштів в сумі 150 000, 00 грн., як передплати за непоставлений товар, а також 54300,00 грн. - неустойки за непоставлений товар та 7500,00 грн. - штрафу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" задоволено частково, стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" 150000,00 грн. основного боргу, 7 500,00 грн. штрафу та 3150,00 грн. витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 31.03.2015 у справі №910/21584/14 рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 скасовано в частині відмови в задоволенні вимоги про стягнення неустойки у розмірі 54 300,00 грн. та задоволенні вимоги про стягнення штрафу у розмірі 7500,00 грн., в цих частинах справу направлено на новий розгляд до Господарського суду м. Києва; в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 залишено без змін.

У вказаній постанові Вищого господарського суду України колегія суддів зазначила, що при повторному розгляді необхідно дослідити умови договору від 16.03.2011 №16/03. З'ясувати в якій кількості та який товар мав поставити відповідач позивачу. Чи міг він це зробити за відсутності відповідного замовлення позивача. Чи є підстави вважати, що відповідач прострочив поставку товару. Яка дійсна вартість непоставленого товару, враховуючи п. 4.3 договору. Чи є підстави застосовувати до відповідача штрафні санкції, передбачені п. 7.2 договору та в яких розмірах.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Стаття 265 ГК України передбачає, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцю у строк, встановлений договором купівлі - продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно п. 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути зокрема примусове виконання обов'язку в натурі.

Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і позивача, який повинен був довести належними засобами доказування факт порушення відповідачем його прав.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами було укладено договір поставки продукції № 16/03 від 16.03.2011 року предметом, якого являється постачання вирощеної продукції (пшениця, соняшник, кукурудза, соя, ячмінь).

Пунктом 2.1 договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 01.06.2012) сторони передбачили, що у випадку не поставки товару постачальник зобов'язаний повернути грошові кошти на розрахунковий рахунок покупця протягом 7 банківських днів з моменту закінчення строку поставки, тобто не пізніше 18.10.2013.

Проте постачання обумовленої договором продукції не відбулося, кошти отримані у якості попередньої оплати відповідач не повернув.

У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором в частині поставки товару, позивачем заявлено до стягнення неустойки за непоставлений товар розрахованої за кожний день прострочення у період з 10.09.2013 по 09.03.2014 в сумі 54300,00 грн. та штраф в сумі 7500,00 грн.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочення платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).

Розмір пені, передбачений статтею 1 Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У п. 7.2. договору сторони передбачили, що у випадку порушення строків поставки товару та/або недопоставки кількості товару, яка визначена даним Договором, покупець має право отримати від постачальника неустойку у розмірі 0,2% від вартості непоставленого в строк товару за кожний день прострочки та/або штраф в розмірі 5% від вартості непоставленої частини товару.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків за Договором в частині своєчасного постачання товару, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 54300,00 грн. та штраф в сумі 7500,00 грн., нарахованої на суму заборгованості за спірний період.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Додатковою угодою сторони зафіксували відмову покупця від виконання договору з 10.10.2013 в частині зобов'язання постачальника здійснити поставку товару та одночасно було встановлено строк повернення передплати - з 10.10.2013 по 18.10.2013.

Отже, 10.10.2013 зобов'язання відповідача з поставки товару є припиненим з одночасним виникненням обов'язку з повернення коштів попередньої оплати. При цьому, покупець з 10.10.2013 вправі був не приймати виконання робіт з поставки.

З урахуванням вищенаведеного, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що з вказаної дати не можуть нараховуватися санкції, які тривають у часі за нездійснення поставки після 10.10.2013, а отже підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення неустойки в розмірі 54 300,00 грн. не вбачається.

Як вірно встановлено судом, відповідач у строк встановлений наведеним пунктом договору (з 01.07.2012 по 09.10.2013) зобов'язання з поставки товару не виконав, у зв'язку із чим, є підстави для застосування до відповідача відповідальності у вигляді штрафу.

У відповідності до пунктів 3.1., 6.1. договору, покупець самостійно визначає періодичність поставок, асортимент та кількість товару та при прийомі товару перевіряє його відповідність даним вказаним у транспортних та супровідних документах (включаючи цей договір та замовлення) за найменуванням, кількістю та асортиментом.

Разом з тим, положеннями договору визначено, що відповідач зобов'язаний передати в обумовлений в цьому договорі строк вирощену продукцію (пшениця, соняшник, кукурудза, соя, ячмінь); найменування, кількість і ціна товару зазначається в рахунку і накладній (п. 1.1., п. 1.2.).

Згідно п. 4.1. договору, ціна встановлюється за згодою сторін на момент постачання товару, але не вище за ринкову ціну та згідно із п. 4.4. договору, позивач здійснює передплату за товар в сумі 150000,00 грн.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 669 ЦК України, кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Отже, сторони, укладаючи договір, погодили загальну вартість товару у розмірі 150000,00 грн., а відповідач, у відповідності до умов договору, міг поставити позивачу товар в будь-якій кількості на суму та за ціною, що визначена в пунктах 4.4., 4.1. договору. Умов щодо конкретної кількості товару, що має поставлятись відповідачем положення договору №16/03 від 16.03.2011 не містять.

З урахування тої обставини, що відповідач не поставив товар у встановлений умовами договору №16/03 від 16.03.2011 строк і не повернув суму отриманої попередньої оплати, то відповідач вважається таким, що прострочив поставку товару на загальну суму 150000,00 грн., у зв'язку із чим, вимога позивача про стягнення штрафу у розмірі 7500,00 грн. підлягає задоволенню.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 20.05.2015 року по справі № 910/21584/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/21584/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

І.А. Іоннікова