Постанова

від 31.03.2015 по справі 910/21584/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2015 року Справа № 910/21584/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіОвечкіна В.Е., суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л., розглянув касаційні скарги - ТОВ "Лікус"; - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" на постановувід 19.01.2015 р. Київського апеляційного господарського суду у справі№910/21584/14 господарського суду міста Києва за позовомТОВ "Лікус" доСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" простягнення 211 800,00 грн. за участю представників:

позивача: Чернякова О.С. (директор);

відповідача: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.10.2014 (суддя І. Отрош), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 (судді: Є. Пономаренко, М. Дідиченко, М. Руденко) позов задоволено частково, стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" 150 000 (сто п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 7 500 (сім тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. штрафу та 3 150 (три тисячі сто п'ятдесят) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, ТОВ "Лікус" - позивач у справі, - звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 в частині відмови у задоволенні позовної заяви про стягнення неустойки 0,2 % від вартості непоставленого у строк товару за кожний день прострочення у розмірі 54 300, 00 грн., скасувати і прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача неустойку 0,2 % від вартості непоставленого товару у розмірі 54 300, 00 грн.

Стягнути з відповідача судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 4 236,00 грн., за подачу апеляційної скарги у розмірі 2 118,00 грн. та судовий збір за подачу касаційної скарги у розмірі 2 118,00 грн., разом: 8 472, 00 грн. В іншій частині позову про стягнення 211 800,00 грн. залишити без змін.

Вважає, що судами неправильно застосовано положення ст.ст. 202, 213, 693 ЦК України, ст.ст. 193, 216, 217, 231 ГК України.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" - відповідач у справі, - звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у стягненні суми штрафу у розмірі 7 500,00 грн. Вважає, що судами неправильно застосовані норми ст.604 ЦК України.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст.111 5 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з огляду на таке.

Відповідно ст.111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Між ТОВ "Лікус", як покупцем та СТОВ "Агрофірма "Еліта Придніпров'я", як постачальником 16.03.2011 укладено договір поставки продукції № 16/03.

Згідно предмету даного договору постачальник зобов'язався передати в обумовлений в цьому Договорі строк вирощену продукцію (пшениця, соняшник, кукурудза, соя, ячмінь) покупцю для використання в підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язався прийняти й оплатити ці товари (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 договору найменування, кількість та ціна товару вказується в рахунку і в накладній.

Пунктом 2.1 договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 01.06.2012) передбачено, що постачальник здійснює поставку товару з 01.07.2012 по 09.10.2013. У випадку не поставки товару постачальник зобов'язаний повернути грошові кошти на розрахунковий рахунок покупця протягом 7 банківських днів з моменту закінчення строку поставки, тобто не пізніше 18.10.2013.

Датою поставки вважається дата поставки товару на склад покупця (п. 2.2 договору).

Згідно п. 2.3 договору право власності на товар переходить до покупця з моменту поставки товару на склад покупця.

Відповідно до п. 4.4 договору покупець здійснює передплату за товар в сумі 150000 грн. 00 коп. на розрахунковий рахунок постачальника, а саме: 16.03.2011 - 125000 грн. 00 коп.; 25000 грн. 00 коп.

На виконання умов договору позивачем було здійснено попередню оплату за товар в сумі 150 000, 00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 38 від 16.03.2011 на суму 125 000 грн. 00 коп. та квитанцією до прибуткового касового ордеру № 41 від 18.03.2011 на суму 25000 грн. 00 коп. (а.с. 16-17).

Відповідач свої зобов'язання щодо поставки товару у визначені договором строки не виконав, як і не повернув позивачу кошти попередньої оплати.

Факт наявності заявленого до стягнення боргу станом на день подачі позову до суду підтверджується матеріалами справи, та не спростовується відповідачем.

Апеляційним судом додатково зауважено, що надані відповідачем у справі банківські виписки на підтвердження повернення позивачу суми попередньої оплати не є доказом виконання ним зобов'язання, оскільки з них не вбачається, що грошові кошти були сплачені відповідачем саме за договором поставки продукції № 16/03 від 16.03.2011, оскільки будь-які посилання на зазначений договір у цих виписках відсутні. Крім того, дати здійснених оплат не співпадають ані з датою договору, ані з датами, в які мала бути повернута сума попередньої оплати.

Суди дійшли висновку, що відповідачем належними доказами не доведено виконання зобов'язання з повернення коштів попередньої оплати за договором поставки продукції № 16/03 від 16.03.2011. Що стало підставою для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача суми попередньої оплати.

Крім суми попередньої оплати позивачем заявлено до стягнення неустойку за непоставлений товар розрахованої за кожний день прострочення у період з 10.09.2013 по 09.03.2014 в сумі 54300 грн. 00 коп. та штраф в сумі 7500 грн. 00 коп.

Судами відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення неустойки з огляду на наступне.

Положеннями п. 7.2 договору передбачено, що у випадку порушення строків поставки товару та/або недопоставки кількості товару, яка визначена даним Договором, покупець має право отримати від постачальника неустойку у розмірі 0,2% від вартості непоставленого в строк товару за кожний день прострочки та/або штраф в розмірі 5% від вартості непоставленої частини товару.

Разом з тим, пунктом 2.1 договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 01.06.2012) передбачено, що постачальник здійснює поставку товару з 01.07.2012 по 09.10.2013. У випадку не поставки товару постачальник зобов'язаний повернути грошові кошти на розрахунковий рахунок покупця протягом 7 банківських днів з моменту закінчення строку поставки, тобто не пізніше 18.10.2013.

Додатковою угодою сторони зафіксували відмову покупця від виконання договору з 10.10.2013 в частині зобов'язання постачальника здійснити поставку товару та одночасно було встановлено строк повернення передплати - з 10.10.2013 по 18.10.2013.

Суди дійшли висновку, що 10.10.2013 зобов'язання відповідача з поставки товару є припиненим з одночасним виникненням обов'язку з повернення коштів попередньої оплати.

При цьому, покупець з 10.10.2013 вправі був не приймати виконання робіт з поставки.

Відповідно, як наслідок, з вказаної дати не можуть нараховуватися санкції, що тривають у часі за нездійснення поставки після 10.10.2013.

З огляду на викладене вимоги позивача про стягнення неустойки (пені) за не поставку товару судами відхилено як необґрунтовані.

Водночас, судами задоволено вимогу про стягнення штрафу в розмірі 5% від вартості непоставленої частини товару.

Судами було встановлено, що відповідачем у строк встановлений наведеним пунктом договору (з 01.07.2012 по 09.10.2013) зобов'язання з поставки товару не було виконано. Невиконання зобов'язання з поставки товару є підставою для застосування до відповідача відповідальності у вигляді штрафу.

Переглядаючи оскаржувані судові акти у касаційному порядку, колегія суддів враховує, що суд касаційної інстанції не зв'язаний доводами касаційної скарги щодо порушення чи неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права та може встановлювати порушення чи неправильне застосування відповідних норм, на які не було посилання в такій скарзі (п. 11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII 1 Господарського процесуального кодексу України"). Колегія суддів погоджується з висновками судів про задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача суми попередньої оплати з огляду на таке.

Судами встановлено, що між сторонами було укладено договір поставки продукції № 16/03 від 16.03.2011.

Відповідно до ч.2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати .

Судами встановлено, що на виконання п. 4.4 договору позивачем було здійснено попередню оплату за товар в сумі 150 000, 00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 38 від 16.03.2011 на суму 125 000 грн. 00 коп. та квитанцією до прибуткового касового ордеру № 41 від 18.03.2011 на суму 25000 грн. 00 коп. (а.с. 16-17).

Пунктом 2.1 договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 01.06.2012 ) сторони погодили передбачено, що постачальник здійснює поставку товару з 01.07.2012 по 09.10.2013. У випадку не поставки товару постачальник зобов'язаний повернути грошові кошти на розрахунковий рахунок покупця протягом 7 банківських днів з моменту закінчення строку поставки, тобто не пізніше 18.10.2013.

Судами встановлено, що поставка товару не відбулася, кошти відповідач позивачеві не перерахував. Відтак, колегія суддів погоджується з висновками судів про задоволення позову в цій частині.

Як вже було зазначено вище, крім суми попередньої оплати позивачем заявлено до стягнення неустойку за непоставлений товар розраховану за кожний день прострочення у період з 10.09.2013 по 09.03.2014 в сумі 54300 грн. 00 коп. та штраф в сумі 7500 грн. 00 коп.

В цій частині колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ст. 702 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно предмету договору від 16.03.2011 №16/03 постачальник зобов'язався передати в обумовлений в цьому Договорі строк вирощену продукцію (пшениця, соняшник, кукурудза, соя, ячмінь) покупцю для використання в підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язався прийняти й оплатити ці товари (п. 1.1 договору).

Судами встановлено, що відповідач не здійснив поставку товару за договором від 16.03.2011 №16/03, тому є таким що прострочив виконання свого зобов'язання.

Водночас, судами залишено поза увагою ряд умов договору від 16.03.2011 №16/03, які мають суттєве значення для вирішення питання прострочення виконання зобов'язання.

Так, в силу вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору , умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. В даному випадку, предметом договору є поставка товару . Який саме товар, в якому асортименті та за якими цінами відповідач зобов'язаний був передати позивачу за договором від 16.03.2011 №16/03 судами не встановлено . Суди акцентували свою увагу лише на умовах договору, якими визначено строк виконання договору (п. 2.1) та встановили прострочення виконання зобов'язання відповідачем.

Між тим, приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Водночас, прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (ч.4 ст. 612 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку .

Суди залишили поза увагою умови договору за якими покупець самостійно визначає періодичність поставок , асортимент та кількість товару (п. 3.1). Сторони також погодили, що при прийомі товару покупець перевіряє його відповідність даним вказаним у транспортних та супровідних документах (включаючи цей договір та замовлення ) за найменуванням, кількістю та асортиментом (п.6.1).

Таким чином, суди не з'ясували, в якій кількості та який саме товар відповідач був зобов'язаний поставити позивачу, враховуючи той факт, що договором від 16.03.2011 №16/03 сторонами ці питання не були погоджені.

Висновок судів про те, що відповідач своїх зобов'язань за договором поставки продукції № 16/03 від 16.03.2011 не виконав, узгоджений між сторонами товар у встановлені строки не поставив не ґрунтується на наявних в матеріалах справи доказах.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання .

Положеннями п. 7.2 договору передбачено, що у випадку порушення строків поставки товару та/або недопоставки кількості товару, яка визначена даним Договором, покупець має право отримати від постачальника неустойку у розмірі 0,2% від вартості непоставленого в строк товару за кожний день прострочки та/або штраф в розмірі 5% від вартості непоставленої частини товару .

Перевіряючи розрахунок позивача в частині пені та штрафу суди залишили поза увагою умови Розділу 4 договору від 16.03.2011 №16/03, якими визначено, що вказана у рахунку та накладній ціна товару включає в себе ПДВ, транспортні витрати та інші витрати (п.4.1). В матеріалах справи відсутні будь-які накладні чи рахунки , які б давали змогу визначити вартість непоставленого товару.

З огляду на викладене, колегія суддів констатує, що висновки судів про відмову в задоволенні вимоги про стягнення неустойки та про задоволення вимоги про стягнення штрафу є такими, що не ґрунтуються на наявних в матеріалах справи доказах.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді позовних вимог про стягнення неустойки у розмірі 54 300, 00 грн. та штрафу у розмірі 7500,00 грн. допущено порушення норм процесуального права, а саме: ст.43 ГПК України.

Водночас, колегія суддів відхиляє доводи ТОВ "Лікус" про те, що судами неправильно застосовано положення ст.ст. 202, 213, 693 ЦК України. Норми ст.ст. 202,213 ЦК України не регулюють спірні правовідносини. Приписи ст. 693 ЦК України судами застосовано правильно. Як і доводи СТОВ "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" про порушення судами ст. 604 ЦК України. Апеляційним судом правильно зазначено, що внесення сторонами змін до п. 2.1 договору додатковою угодою №1 від 01.06.2012 не є новацією.

Колегія суддів також зазначає, що правильність застосування судами вказаних ТОВ "Лікус" норм ст.ст. 193, 216, 217, 231 ГК України буде перевірено після дослідження і правової оцінки обставин та доказів у справі вказаних вище, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, оскільки вказаними статтями врегульовано відповідальність за неналежне виконання зобов'язань.

Пунктом 11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 №11 "Про деякі питання застосування розділу ХІІ 1 Господарського процесуального кодексу України" встановлено, що недодержання судом першої або апеляційної інстанції ст.ст. 4 7 ,43 ГПК України процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування прийнятих у справі судових актів .

Згідно зі ст.111 10 ГПК України колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2014 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 підлягають скасуванню в частині відмови в задоволенні вимоги про стягнення неустойки у розмірі 54 300, 00 грн. та задоволенні вимоги про стягнення штрафу у розмірі 7500,00 грн., а справа направленню в цій частині на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

При повторному розгляді необхідно дослідити умови договору від 16.03.2011 №16/03. З'ясувати в якій кількості та який товар мав поставити відповідач позивачу. Чи міг він це зробити за відсутності відповідного замовлення позивача. Чи є підстави вважати, що відповідач прострочив поставку товару. Яка дійсна вартість непоставленого товару, враховуючи п. 4.3 договору. Чи є підстави застосовувати до відповідача штрафні санкції, передбачені п. 7.2 договору та в яких розмірах.

До встановлених обставин справи слід застосувати норми права, що регулюють спірні правовідносини, розглянути спір в межах заявлених предмета і підстав позову. Врахувати усе викладене вище. Винести законне, обґрунтоване рішення суду.

Керуючись ст.ст. 111 5 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, - Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційні скарги ТОВ "Лікус" та СТОВ "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 скасувати в частині відмови в задоволенні вимоги про стягнення неустойки у розмірі 54 300, 00 грн. та задоволенні вимоги про стягнення штрафу у розмірі 7500,00 грн., в цих частинах справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 - залишити без змін.

Поновити виконання рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2014 в частині стягнення суми основного боргу.

Головуючий, суддяВ. Овечкін Судді:Є. Чернов В. Цвігун