Рішення

від 19.01.2015 по справі 911/5090/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С. Петлюри (Комінтерну), 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2015 р. Справа № 911/5090/14

Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєнта»

до Дочірнього підприємства «Фуршет Регіон»

про стягнення 34 992, 19 грн.

за участю представників:

від позивача: Щиглик Ю.М.

від відповідача: Шавгулідзе В.В.

суть спору:

Позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з відповідача 34 992, 19 грн. заборгованості за договором № ФР016371 від 19.03.2013, з яких: 28 978, 55 грн. - основного боргу, 428, 72 грн. - 3 % річних, 2 231, 35 грн. - інфляційних втрат та 3 353, 57 грн. - пені.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо сплати вартості поставленого товару.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.11.2014 порушено провадження у даній справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 18.12.2014.

18.12.2014 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшла телеграма № 1633 від 17.12.2014 (вх. № 206/14 від 18.12.2014), у якій останній просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

Присутній у судовому засіданні 18.12.2014 представник відповідача надав суду документи по справі (вх. № 28537/14 від 18.12.2014).

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.12.2014 розгляд справи відкладено на 19.01.2015 у зв'язку з нез'явленням у судове засідання представника позивача та невиконанням ним вимог суду.

До господарського суду Київської області від позивача надійшли письмові пояснення та документи по справі (вх. № 29134/14 від 25.12.2014).

19.01.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 19.01.2015 (вх. № 995/15 від 19.01.2015), у якому останній заперечує проти задоволення позову.

Присутній у судовому засіданні 19.01.2015 представник позивача надав суду документи по справі (вх. № 1030/15 від 19.01.2015), повністю підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні 19.01.2015 проти задоволення позову заперечив з підстав викладених у його відзиві.

У судовому засіданні 19.01.2015, відповідно до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

19.03.2013 між сторонами укладено договір № ФР016371, за умовами якого позивач зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, та у відповідності з замовленням відповідача, поставити товар, а відповідач зобов'язався прийняти товар і оплатити його вартість за цінами, зазначеними в накладній, та які не можуть перевищувати цін, узгоджених в специфікації.

Відповідно до п. 2.2 договору позивач зобов'язаний поставити товар по накладних, в яких повинен вказати штрих-коди товару, які відповідають стандарту Європейського товарного коду (ЕАN), або 6-значні коди, присвоєні торговельною мережею «Фуршет».

Згідно з п. 3.1 договору товар поставляється позивачем у відповідності з замовленням відповідача по асортименту, кількості та цінам в строк, зазначений в замовленні.

Пунктом 3.4 договору передбачено, що пунктом поставки товару за цим договором є склад відповідача, адреса якого вказана в замовленні. Поставка товару до місця передачі здійснюється транспортом позивача. Витрати з транспортування товару до пункту поставки несе позивач. Датою поставки є дата отримання відповідачем товару на складі відповідача.

Відповідно до п. 3.6 договору позивач при поставці відповідної партії товару передає відповідачу наступну супровідну документацію:

- накладні, в яких повинно бути чітко зазначено кількість відвантаженого товару, ціна за одиницю товару без ПДВ, вартість без ПДВ, сума ПДВ, загальна вартість з ПДВ;

- товарно-транспортні накладні;

- податкові накладні;

- належним чином завірені копії посвідчення якості, ветеринарних свідоцтв чи довідок (для товарів тваринного походження), сертифікатів відповідності, в разі необхідності сертифікат про визнання іноземного сертифікату, гігієнічні висновки (для товарів, що не підлягають обов'язковій сертифікації), інструкції з використання, гарантійні сертифікати, технічні паспорти тощо, що вимагається відповідно до законодавства України для оптової чи роздрібної торгівлі;

- коригувальні податкові накладні у випадках повернення товару;

- погоджений з відповідачем примірник замовлення.

Згідно з п. 3.7.1 договору у випадку, якщо товар не виходить на необхідний рівень продаж у роздрібній мережі відповідача для вказаної категорії товару, або, якщо товар не був реалізований на протязі строку його придатності, або товар виявився неякісним при тестуванні, відповідач направляє на адресу уповноваженого представника позивача повідомлення про обсяг та причини повернення товару, а також перелік торгівельних точок з яких позивач зобов'язаний протягом 5 календарних днів з моменту одержання повідомлення від відповідача вивезти такий товар.

Пунктом 3.7.2 договору передбачено, що відповідач оформлює повернення товарів за допомогою накладної на повернення товарів.

Відповідно до п. 3.7.4 договору відповідач не оплачує позивачу вартість поверненого товару, витрати з перевезення або інші витрати (в т.ч. збитки) позивача.

Згідно з п. 3.7.6 договору заборгованість позивача за поверненні товари та відшкодування за послуги утилізації підлягають зарахуванню із загальної суми заборгованості відповідача за поставленні товари.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що відповідач оплачує товар, що поставляється, за цінами, погодженими сторонами в специфікації та підтвердженими у накладних.

Відповідно до п. 7.8 договору загальна сума цього договору складається з суми накладних, по яким була здійснена поставка товару.

Згідно з п. 7.9 договору оплата за товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивача після його реалізації кожні 35 дні(ів). При цьому сторони домовились про те, що відповідач здійснює оплату поставленого товару тільки у випадку, якщо сума за розрахунковий період буде складати не менше, ніж 500, 00 грн. з кожного магазину.

Пунктом 7.10 договору передбачено, що відповідач має право затримати розрахунки з позивачем: при несвоєчасній оплаті позивачем товарів, робіт, послуг по іншим договором, укладеним між позивачем та відповідачем; у випадку ненадання/надання неналежно оформленої супровідної документації, передбаченої п. 3.6 цього договору - до моменту надання в повному обсязі належно оформленої супровідної документації; у випадку невиконання/неналежного виконання п. 7.12, п. 7.13 (із підпунктами) або п. 7.14 (із підпунктами) цього договору.

Відповідно до п. 7.12 договору не пізніше кожного 08 числа місяця уповноважений представник позивача зобов'язаний отримати документи в офісі відповідача (за адресою м. Київ, вул. Сосюри 6).

Згідно з п. 7.13 договору не рідше ніж кожні три місяці, з моменту укладення цього договору, сторони зобов'язані підписувати акти звірки взаєморозрахунків. Акти звірки взаєморозрахунків по цьому договору підписуються не пізніше кожного 30 числа першого місяця наступного кварталу.

У відповідності до п. 7.14 договору кожний місяць, з моменту укладення цього договору, сторони зобов'язані підписувати всі первинні та інші документи. Первинні та інші документи по цьому договору підписуються не пізніше кожного 10 числа наступного місяця.

Пунктом 10.1 договору передбачено, що даний договір набирає силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2015.

Згідно з п. 14.1 договору відповідач має право зменшити суму, що належить до сплати позивачу за товар, на суму штрафних санкцій, які зобов'язаний сплатити позивач, вартості товарів, повернутих позивачу, послуг, а також іншої заборгованості, що має бути сплачена позивачем згідно з цим договором або по іншим договорах, укладених між позивачем та відповідачем, шляхом проведення заліку зустрічних вимог, коли це не заборонено українським законодавством. Залік зустрічних вимог проводиться відповідачем без підписання сторонами додаткових документів (актів заліку зустрічних вимог, протоколів заліку зустрічних вимог, тощо). Зарахування зустрічних вимог може здійснюватись за письмовою заявою відповідача.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що між сторонами, окрім вищевказаного договору № ФР016371 від 19.03.2013, було також укладено договір № ВЗ ФР016371 про надання послуг від 19.03.2013.

Позивач стверджує, що на виконання умов договору № ФР016371 від 19.03.2013 ним була здійснена поставка товару відповідачу на загальну суму 94 885, 37 грн. Належне виконання позивачем своїх обов'язків за зазначеним договором підтверджується, як зазначає останній, видатковими накладними, податковими накладними та актами звірки розрахунків.

Проте, як зазначає позивач, в порушення своїх договірних зобов'язань, відповідачем була здійснена лише часткова оплата вартості поставленого товару, частину товару було повернуто, а частину зараховано за надані відповідачем послуги, у зв'язку з чим за останнім утворилася заборгованість у розмірі 28 978, 55 грн., що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, посилається на те, що з поданих до суду документів неможливо встановити факт поставки, факт виникнення обов'язку, дату отримання товару, факт передачі товару та наявність заборгованості за договором поставки.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач надав до суду договір № ФР016371 від 19.03.2013, видаткові накладні, податкові накладні, накладні на повернення, банківські виписки, акти перевірки розрахунків, довідку з банку, договір № ВЗ ФР016371 про надання послуг від 19.03.2013 та акти прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг).

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р. господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів.

Тобто, факт проведення сторонами у справі господарських операцій, що стосуються виконання ними зобов'язань, повинен підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Документами, які є підставою для оприбуткування товару, є накладні та товарно-транспортні накладні. Такі документи є підставою для внесення запису в облікові бухгалтерські реєстри.

Первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості, у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» мають бути складені на паперових або машинних носіях і повинні містити такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем надано до суду видаткові накладні, що підтверджують поставку позивачем відповідачу товару за договором № ФР016371 від 19.03.2013 на загальну суму 58 368, 69 грн. за період з 26.04.2013 по 12.11.2013, а саме: видаткову накладну № Ап-0000104 від 26.04.2013 на суму 8 053, 79 грн., видаткову накладну № Ма-0000008 від 13.05.2013 на суму 4 526, 64 грн., видаткову накладну № Ма-0000006 від 15.05.2013 на суму 2 404, 94 грн., видаткову накладну № Ин-0000048 від 20.06.2013 на суму 2 808, 02 грн., видаткову накладну № Ил-0000020 від 05.07.2013 на суму 3 931, 68 грн., видаткову накладну № Ил-0000047 від 16.07.2013 на суму 4 117, 28 грн., видаткову накладну № Ав-0000033 від 19.08.2013 на суму 2 295, 35 грн., видаткову накладну № Ав-0000040 від 19.08.2013 на суму 3 996, 52 грн., видаткову накладну № Ав-0000062 від 22.08.2013 га суму 11 298, 08 грн., видаткову накладну № Сн-0000008 від 06.09.2013 на суму 3 108, 01 грн., видаткову накладну № Ок-0000115 від 21.10.2013 на суму 4 639, 80 грн., видаткову накладну № Но-0000035 від 12.11.2013 на суму 5 519, 00 грн. та видаткову накладну № Но-0000038 від 12.11.2013 на суму 1 669, 58 грн.

Відповідно до наявних у матеріалах справи банківських виписок та довідки банку № 97/5/50-38 від 11.12.2014 відповідачем було сплачено позивачу 51 793, 83 грн. за товар за договором № ФР016371 від 19.03.2013 у період з 03.06.2013 по 26.11.2013.

Разом з тим, відповідно до наданих позивачем накладних на повернення товару, а саме: № 2211207057 від 16.05.2014 на суму 665, 38 грн., № 2211207061 від 16.05.2014 на суму 2 629, 22 грн., № 2211207063 від 16.05.2014 на суму 228, 00 грн., № 2211207064 від 16.05.2014 на суму 878, 40 грн., № 2211207066 від 16.05.2014 на суму 449, 95 грн., № 2211227262 від 20.05.2014 на суму 3 204, 38 грн., № 2211227268 від 20.05.2014 на суму 155, 20 грн., № 2211232738 від 21.05.2014 на суму 228, 00 грн., № 2211232744 від 21.05.2014 на суму 266, 95 грн., № 2211232548 від 21.05.2014 на суму 285, 02 грн., вбачається, що відповідачем було повернуто позивачу товар на загальну суму 8 990, 50 грн.

Таким чином, твердження позивача щодо поставки відповідачу товару на виконання умов договору № ФР016371 від 19.03.2013 на загальну суму 94 885, 37 грн. та наявності у відповідача заборгованості за зазначеним договором у розмірі 28 978, 55 грн. не підтверджується первинними документами та спростовується наявними у справі доказами, адже, відповідно до наданих позивачем видаткових накладних вбачається поставка товару відповідачу на загальну суму 58 368, 69 грн., разом з тим, з наявних у матеріалах справи банківських виписок, довідки банку та накладних на повернення товару вбачається, що відповідачем було сплачено та повернено товар згідно договору на загальну суму 60 784, 33 грн.

Крім того, отримання відповідачем товару за договором № ФР016371 від 19.03.2013, враховуючи п. 3.6 договору, повинно бути підтверджено належним чином оформленими документами: накладними, товарно-транспортними накладними; погодженими з відповідачем примірниками замовлення. Проте, відповідні документи, в порушення норм статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України, позивачем суду не надано.

Надані позивачем податкові накладні не беруться судом до уваги як належні та допустимі докази наявності заборгованості за договором № ФР016371 від 19.03.2013, оскільки податкова накладна не є первинним бухгалтерським документом, що підтверджує проведення господарської операції, не містять особистого підпису або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, зокрема, від імені відповідача, в той час як лише первинні документи можуть підтвердити факт господарської операції, яка відображається в бухгалтерському обліку, на підставі яких формуються податкові накладні та податкова звітність. Отже, податкова накладна має юридичну силу лише разом із належно оформленими первинними документами, що підтверджують факт отримання товару.

Посилання позивача на акти звірки взаєморозрахунків не може бути взяте судом до уваги, оскільки: по-перше, вони не місять посилання на договір № ФР016371 від 19.03.2013 і видаткові накладні, про які зазначає позивач; по-друге, чинним законодавством акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили, як доказу наявності обов'язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов'язку. У розумінні статей 9, 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості, та фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін підтверджуються первинними документами - договором, накладними, рахунками, актами приймання-передачі. Тобто, за відсутності належних доказів, в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження суми заборгованості, одне лише підписання боржником акту звірки взаєморозрахунків є недостатнім для стягнення з нього заборгованості.

Інших належних та допустимих доказів, окрім вищезазначених, позивачем до суду не надано, а тому суд приходить до висновку, що підстави для стягнення заборгованості у розмірі 28 978, 55 грн. з оплати вартості поставленого товару за договором № ФР016371 від 19.03.2013 відсутні.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з оплати вартості поставленого товару за договором № ФР016371 від 19.03.2013, пені, інфляційних втрат та 3 % річних є недоведеними належними та допустимими доказами, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Судовий збір, відповідно приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на позивача.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено: 23.01.2015.

Суддя Т.В. Лутак