cpg1251
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"10" березня 2015 р. Справа№ 911/5090/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сухового В.Г.
суддів: Жук Г.А.
Мальченко А.О.
при секретарі судового засідання: Товстенку О.Ю.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Вєнта"
на рішення господарського суду Київської області від 19.01.2015р.
у справі № 911/5090/14 (суддя Лутак Т.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Вєнта"
до Дочірнього підприємства ,,Фуршет Регіон"
про стягнення 34 992,19 грн.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Вєнта" (далі - позивач) звернулось в господарський суд Київської області з позовом до Дочірнього підприємства ,,Фуршет Регіон" (далі - відповідач) про стягнення 34 992,19 грн. заборгованості за договором № ФР016371 від 19.03.2013р., з яких: 28 978,55 грн. - основного боргу, 428,72 грн. - 3 % річних, 2 231,35 грн. - інфляційних втрат та 3 353,57 грн. - пені.
Рішенням господарського суду Київської області від 19.01.2015р. у справі № 911/5090/14 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Мотивуючи зазначене рішення, суд першої інстанції, пославшись на встановлені ним обставини та умови договору, положення ГК України і ЦК України, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог у даній справі та відсутність правових підстав для їх задоволення, оскільки твердження позивача щодо поставки відповідачу товару на виконання умов договору № ФР016371 від 19.03.2013р. на загальну суму 94 885,37 грн. та наявності у відповідача заборгованості за зазначеним договором у розмірі 28 978,55 грн. не доведено позивачем та спростовується матеріалами справи.
Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду Київської області від 19.01.2015р. у справі № 911/5090/14 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що він не погоджується з прийнятим рішенням, оскільки судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, та фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та відповідачем підтверджено належним чином оформленими документами бухгалтерського та податкового обліку. Як зазначає скаржник, надані видаткові накладні підписані без зауважень посадовими особами сторін, підписи яких скріплені печатками та штампами товариств, що свідчить про погодження сторонами відомостей, які в них зазначені. Крім того, в матеріалах справи наявні акти звірки взаємних розрахунків за період з квітня 2013р. по травень 2014р., згідно з якими заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 28 978,55 грн.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2015р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд скарги у справі на 10.03.2015р. Зазначеною ухвалою зобов'язано сторони звірити розрахунки за договором № ФР016371 від 19.03.2013р. за період 2013-2014рр. із зазначенням всіх бухгалтерських операцій по договору, та з цією метою зобов'язано позивача терміново скласти акт і направити його відповідачу, надавши суду докази направлення.
Позивачем на адресу суду надіслано клопотання про прийняття додаткових доказів на підтвердження поставки товарів на склад покупця за власний рахунок на власному транспорті, а саме: свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ТОВ ,,Вєнта", подорожніх листів ТОВ ,,Вєнта", витягів з маршрутних листів.
На виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2015р. позивачем надано суду копію акту звірки взаєморозрахунків та докази направлення даного акту звірки на адресу відповідача.
Відповідачем вимоги ухвали суду від 05.02.2015р. не виконано, витребуваних документів не надано.
В судовому засіданні 10.03.2015р. представник позивача підтримала клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів, представник відповідача заперечила, зазначивши, що в суді першої інстанції дані докази надані не були, що ставить під сумнів період їх виготовлення.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 101 ГПК України додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Колегія суддів зазначає, що додаткові докази колегією суддів не можуть бути прийняті у якості доказів з огляду на те, що ці докази в суд першої інстанції не подавались, обґрунтування неможливості їх подання в суді першої інстанції позивач не зазначив.
В судовому засіданні 10.03.2015р. представник позивача підтримала доводи апеляційної скарги, представник відповідача заперечила проти наведених доводів.
На запитання суду про причини невиконання ухвали суду від 05.02.2015р. представник відповідача пояснила неотриманням підприємством акту звірки від позивача.
Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 19.03.2013р. між ДП ,,Фуршет Регіон" (далі - покупець, відповідач) та ТОВ ,,Вєнта" (далі - постачальник, позивач) було укладено договір № ФР016371, у відповідності до п. 1.1 якого постачальник взяв на себе зобов'язання в порядку та на умовах, визначених цим договором, та у відповідності з замовленням покупця, поставити товар, а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти товар і оплатити його вартість за цінами, зазначеними в накладній, та які не можуть перевищувати цін, узгоджених в специфікації. Поставка товару постачальником здійснюється з метою його оптово/роздрібної реалізації покупцем через мережу магазинів ,,Фуршет".
Пунктом 2.2 договору сторони погодили, що постачальник зобов'язаний поставити товар по накладним, в яких повинен вказати штрих-коди товару, які відповідають стандарту Європейського товарного коду (EAN), або 6-значні коди, присвоєні торгівельною мережею ,,Фуршет". Штрих-коди товару або 6-значні коди повинні бути нанесені на кожну одиницю товару.
Згідно з п. 3.1 договору товар поставляється постачальником у відповідності з замовленням покупця по асортименту, кількості та цінам в строк, зазначений у замовленні. Замовлення можуть надаватись постачальникові письмово, по факсу, електронній пошті або в іншій формі, прийнятній для сторін. В будь-якому випадку прийняття замовлення постачальником повинно бути підтверджено (погоджено) в погодженій сторонами формі. Постачальник зобов'язується дотримуватись відповідності позицій в накладній позиціям в замовленні. Кожне замовлення повинно оформлюватися окремою накладною. Не допускається об'єднання декількох замовлень в одну накладну та оформлення декількох накладних по одному замовленню (п. 3.2).
Відповідно до п. 3.4 договору пунктом поставки товару є склад покупця, адреса якого вказана в замовленні. Поставка товару до місця передачі здійснюється транспортом постачальника. Витрати з транспортування товару до пункту поставки несе постачальник. Датою поставки є дата отримання покупцем на складі покупця.
Пунктом 3.6 постачальник при поставці відповідної партії товару передає покупцю наступну документацію:
- накладні, в яких повинно бути чітко зазначена кількість відвантаженого товару, ціна за одиницю товару без ПДВ, вартість без ПДВ, сума ПДВ, загальна вартість з ПДВ. Одиницею виміру кількості товару вважається одиниця товару для продажу його кінцевому споживачеві в магазинах покупця (,,шт.", для штучного товару, ,,кг" для вагового). Постачальник несе відповідальність за арифметичні помилки в накладних;
- товарно - транспортні накладні;
- податкові накладні;
- належним чином завірені копії посвідчення якості, ветеринарних свідоцтв чи довідок (для товарів тваринного походження), сертифікатів відповідності, в разі необхідності сертифікат про визнання іноземного сертифікату, гігієнічні висновки (для товарів, що не підлягають обов'язковій сертифікації), інструкції з використання, гарантійні сертифікати, технічні паспорти тощо, що вимагається відповідно до законодавства України для оптової чи роздрібної торгівлі;
- коригувальні податкові накладні у випадках повернення товару;
- погоджений з покупцем примірник замовлення.
Відповідно до п. 3.7.1 у випадку, якщо товар не виходить на необхідний рівень продаж у роздрібній мережі покупця для вказаної категорії товару, або, якщо товар не був реалізований на протязі строку його придатності, або товар виявився неякісним при тестуванні, покупець направляє на адресу уповноваженого представника постачальника повідомлення про обсяг та причини повернення товару, а також перелік торгівельних точок з яких постачальник зобов'язаний протягом 5 календарних днів з моменту одержання повідомлення від покупця вивезти такий товар. Покупець оформлює повернення товарів за допомогою накладної на повернення товарів (п.3.7.2).
Відповідно до п. 3.7.6 договору заборгованість постачальника за повернені товари та відшкодування за послуги по утилізації підлягають зарахуванню із загальної сум заборгованості покупця за поставлені товари.
Перехід права власності на товар від постачальника до покупця здійснюється в момент приймання-передачі товару на складі покупця (п. 5.1 договору).
Пунктом 7.1 договору погоджено, що покупець оплачує товар, що поставляється, за цінами, погодженими сторонами в специфікації та підтвердженими у накладних. Ціна на товар в специфікації вказується у гривнях.
Загальна сума цього договору складається з суми накладних, по яким була здійснена поставка товару (п. 7.8 договору).
Відповідно до п. 7.9 договору, оплата за товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника після його реалізації кожні 35 днів. При цьому сторони домовилися про те, що покупець здійснює оплату поставленого товару тільки у випадку, якщо сума за розрахунковий період буде складати не менше, ніж 500,00 грн. з кожного магазину.
В пункті 14.1 договору обумовлено, що покупець має право зменшити суму, що належить до сплати постачальнику за товар, на суму штрафних санкцій, які зобов'язаний сплатити постачальник, вартості товарів, повернутих постачальникові, послуг, а також іншої заборгованості, що має бути сплачена постачальником згідно з цим договором або по іншим договорам, укладеним між постачальником та покупцем, шляхом проведення заліку зустрічних вимог, коли це не заборонено українським законодавством. Залік зустрічних вимог проводиться покупцем без підписання сторонами додаткових документів (актів заліку зустрічних вимог, протоколів заліку зустрічних вимог, тощо). Зарахування зустрічних вимог може здійснюватись за письмовою заявою покупця.
Крім того, між сторонами існують правовідносини за договором № ВЗ ФР016371 про надання послуг від 19.03.2013.
Як зазначає позивач, на виконання умов договору ним поставлено відповідачу в квітні - листопаді 2013р. товар на загальну суму 94 885,37 грн., та надав суду наступні видаткові накладні: № Ап-0000104 від 26.04.2013р. на суму 8 053,79 грн.; № Ма-0000008 від 13.05.2013р. на суму 4 526,64 грн.; № Ма-0000006 від 15.05.2013р. на суму 2 404,94 грн.; № Ин-0000048 від 20.06.2013р. на суму 2 808,02 грн.; №Ил-0000020 від 05.07.2013р. на суму 3 931,68 грн.; № Ил-0000047 від 16.07.2013р. на суму 4 117,28 грн.; № Ав-0000033 від 19.08.2013р. на суму 2 295,35 грн.; № Ав-0000040 від 19.08.2013р. на суму 3 996,52 грн.; № Ав-0000062 від 22.08.2013р. на суму 11 298,08 грн.; № Сн-0000008 від 06.09.2013р. на суму 3 108,01 грн.; № Ок-0000115 від 21.10.2013р. на суму 4 639,80 грн.; № Но-0000035 від 12.11.2013р. на суму 5 519,00 грн.; № Но-0000038 від 12.11.2013р. на суму 1 669,58 грн., всього на загальну суму 58 368,69 грн.
У графі ,,Отримав(ла)" наданих позивачем видаткових накладних міститься підпис без зазначення прізвища особи та наявності довіреності, проставлено штамп відповідача.
Також позивач зазначає, що видаткові накладні від 26.04.2013р. на суму 5 229,25 грн., від 20.05.2013р. на суму 3 296,32 грн., від 07.06.2013р. на суму 8 602,87 грн., від 17.06.2013р. на суму 4 029,66 грн., від 15.07.2013р. на суму 3 208,30 грн., від 29.07.2013р. на суму 1 639,13 грн., від 19.08.2013р. на суму 2 020,86 грн., від 09.09.2013р. на суму 2 567,63 грн., від 14.10.2013р. на суму 5 922,66 грн. відповідачем йому не повернуті.
Позивач зазначає, що на підставі видаткових накладних, підписаних сторонами, товар був прийнятий відповідачем в повному обсязі, без зауважень та застережень, однак за отриманий товар відповідач сплатив не в повному обсязі. Крім того, про належне виконання ним зобов'язань за договором свідчать податкові накладні та акти звірки розрахунків. Так, згідно акту взаєморозрахунків за період з 01.12.2013р. по 31.12.2013р. сума заборгованості за поставлений товар станом на 31.12.2013р. становила 37 969,05 грн.
В травні 2014р. відповідачем частково повернуто позивачу товар на загальну суму 8 990,50 грн. за накладними на повернення товару (а.с. 44-53).
Проте, як стверджує позивач, в порушення своїх договірних зобов'язань, відповідачем була здійснена лише часткова оплата вартості поставленого товару, частину товару було повернуто, а частину зараховано за надані відповідачем послуги, у зв'язку з чим за останнім утворилася заборгованість у розмірі 28 978, 55 грн.
Станом на 31.05.2014р. непогашеною залишається сума в розмірі 28 978,55 грн., що підтверджується підписаним сторонами актом перевірки розрахунків на 31.05.2014р.
08.10.2014р. позивач надіслав відповідачу претензію № 15/1-14, у якій вимагав сплатити 28 978,55 грн. в рахунок оплати поставленого товару, яку отримано відповідачем 17.10.2014р. Відповіді на претензію позивачем отримано не було, вказану суму коштів відповідачем не сплачено.
Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, позивач зазначає, що належним чином виконав умови договору поставки, відповідачем товар прийнятий за видатковими накладними, однак в повному обсязі не оплачений, в зв'язку з чим він просить стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар в розмірі 28 978,55 грн., а також 428,72 грн. - 3 % річних, 2 231,35 грн. - інфляційних втрат та 3 353,57 грн. - пені.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що з поданих до суду документів неможливо встановити факт поставки, факт виникнення обов'язку, дату отримання товару, факт передачі товару та наявність заборгованості за договором поставки.
Крім того, відповідач вказував на ту обставину, що подані видаткові накладні не є первинними документами, оскільки не відповідають вимогам Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а саме не містять інформацію, яка дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської діяльності, в матеріалах справи відсутні довіреності на отримання товарно - матеріальних цінностей.
Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог, мотивуючи рішення, зокрема, тим, що наявність у відповідача заборгованості за договором у розмірі 28 978,55 грн. не підтверджується первинними документами, оскільки з наданих позивачем видаткових накладних вбачається поставка товару відповідачу на загальну суму 58 368,69 грн., а з банківських виписок та довідки банку вбачається, що відповідачем було сплачено та повернено товар згідно договору на загальну суму 60 784,33 грн. Крім того, позивачем не надано суду належним чином оформлених документів, як то накладних, товарно-транспортних накладних, погоджених з відповідачем примірників замовлення, якими б можна було підтвердити факт поставки.
Правильність висновків суду про необґрунтованість позовних вимог підтверджується наступним.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, правовідносини між сторонами виникли з договору поставки.
За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до частини 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно із частиною 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження позовних вимог позивач надав договір № ФР016371 від 19.03.2013р., видаткові накладні на загальну суму 58 368,69 грн. за період з 26.04.2013р. по 12.11.2013р., податкові накладні, накладні на повернення, банківські виписки, акти перевірки розрахунків, довідку з банку, договір № ВЗ ФР016371 про надання послуг від 19.03.2013 та акти прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг).
Відповідно до наявних у матеріалах справи банківських виписок та довідки банку № 97/5/50-38 від 11.12.2014 відповідачем було сплачено позивачу 51 793,83 грн. за товар за договором № ФР016371 від 19.03.2013р. у період з 03.06.2013р. по 26.11.2013р..
Відповідно до наданих позивачем накладних на повернення товару відповідачем було повернуто позивачу товар на загальну суму 8 990,50 грн.
Позивач зазначає, що на виконання умов договору № ФР016371 від 19.03.2013р. здійснив поставку товару на загальну суму 94 885,37 грн., водночас, з наданих ним видаткових накладних вбачається поставка товару відповідачу на загальну суму 58 368,69 грн., та позивач зазначає, що інші видаткові накладні надати не має змоги, оскільки вони не повернуті відповідачем.
Разом з тим, з наявних у матеріалах справи банківських виписок, довідки банку та накладних на повернення товару вбачається, що відповідачем було сплачено та повернено товар згідно договору на загальну суму 60 784,33 грн.
Тобто, з наданих позивачем документів вбачається, що відповідачем сплачено за договором № ФР016371 від 19.03.2013р. суму більшу, ніж та, яка має бути сплачена за наданими суду видатковими накладними.
Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що наявність у відповідача заборгованості за зазначеним договором у розмірі 28 978,55 грн. не підтверджується первинними документами, як допустимими доказами.
Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ст. 9 вказаного закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
У відповідності до п. 2.2 Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п. 2.4 Положення).
Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (п.2.5 Положення).
Як вбачається з видаткових накладних, наданих позивачем, в них не зазначено відомостей про посаду і прізвище особи, відповідальної за здійснення господарської операції, або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції зі сторони покупця. В графі ,,Отримав (ла)" видаткових накладних відсутні дані щодо довіреності, а саме, не вказано номер довіреності та дату її видачі, на підставі якої діє особа з боку покупця.
Відповідно до Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996р. (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувача.
Надані позивачем видаткові накладні не містять відомостей, які б могли ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що надані позивачем видаткові накладні не відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та не можуть розцінюватись належними доказами передачі товару та прийняття його відповідачем, а відповідно не може бути підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Крім того, матеріали справи не містять відомостей щодо погодження сторонами договору адрес здійснення поставки в мережі магазинів відповідача, зразків штампів або печаток, якими мають бути засвідчені господарські операції.
Надані позивачем податкові накладні не можуть бути взяті до уваги як належні та допустимі докази заборгованості в розумінні ст. 34 ГПК України, оскільки не є первинними бухгалтерськими документами, що підтверджують проведення господарської операції, не містять особистого підпису або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, зокрема, від імені відповідача, в той час як лише первинні документи можуть підтвердити факт господарської операції, яка відображається в бухгалтерському обліку, на підставі яких формуються податкові накладні та податкова звітність. Отже, податкова накладна має юридичну силу лише разом із належно оформленими первинними документами, що підтверджують факт отримання товару.
Посилання позивача на акти звірки взаєморозрахунків також не може бути взято судом до уваги як визнання відповідачем заборгованості, оскільки дані акти не відповідають вимогам чинного законодавства щодо оформлення актів звірки, а саме, вони не містять посилання на договір № ФР016371 від 19.03.2013р., в них не відображено зміст господарської операції за договором та переліку видаткових накладних, про які зазначає позивач. Крім того, чинним законодавством акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили, як доказу наявності обов'язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов'язку.
Інших належних та допустимих доказів отримання відповідачем товару за договором № ФР016371 від 19.03.2013р. позивачем суду не надано.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що надані позивачем докази не дають правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 28 978,55 грн. з оплати вартості поставленого товару за договором № ФР016371 від 19.03.2013р., так само як і пені, інфляційних втрат та 3 % річних, оскільки позовні вимоги є недоведеними належними та допустимими доказами, необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги не є обґрунтованими з підстав наведених вище, а тому колегією суддів відхиляються. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Київської області від 19.01.2015р. у справі № 911/5090/14 слід залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Вєнта" - залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 19.01.2015р. у справі № 911/5090/14 без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя В.Г. Суховий
Судді Г.А. Жук
А.О. Мальченко
Повний текст складено та підписано 12.03.2015р.
Суд | Київський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 10.03.2015 |
Оприлюднено | 18.03.2015 |
Номер документу | 43073753 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Київський апеляційний господарський суд
Суховий В.Г.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні