Ухвала

від 26.01.2015 по справі 9/306

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"26" січня 2015 р. справа № 9/306

За скаргою комунального підприємства "Чернівціводоканал"

до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернівецькій області

на постанову про відкриття виконавчого провадження

У справі за позовом публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Чернівціобленерго"

до комунального підприємства "Чернівціводоканал"

про стягнення заборгованості - 5695644,01 грн.

Суддя М.І. Ніколаєв

Представники сторін:

Від скаржника - Бузовська В.М., дов. від 04.11.2014 року

Від стягувача - Тимофійчук В.М., дов, від 01.02.2014 року

Від органу ДВС - Семенов М.В., дов. від 13.01.2015 року

СУТЬ СПОРУ: Рішенням господарського суду Чернівецької області від 03.12.2003 року та додатковим рішенням від 10 грудня 2003 року (суддя Чорногуз М.Г.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17 лютого 2004 року, позов ВАТ "Чернівціобленерго" до ДКП "Чернівціводоканал" задоволено частково та стягнуто з останнього 5508688,44 грн. основного боргу, 76981,07 грн. пені, 32992,16 грн. - 3% річних.

01.02.2005 року на виконання даного рішення видано наказ.

Розпорядженням голови суду від 16.03.2010 року справу передано до провадження судді М.І.Ніколаєва.

19.12.2014 року відповідач звернувся до господарського суду Чернівецької області зі скаргою на дії органу Державної виконавчої служби, в якій просить:

- визнати недійсною постанову про відкриття виконавчого провадження від 09.12.2014 року про примусове виконання наказу господарського суду Чернівецької області по справі № 9/306 від 01.02.2005 року, винесену заступником начальника підрозділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернівецькій області;

- зобов'язати заступника начальника підрозділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернівецькій області винести постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження по примусовому виконанню наказу господарського суду Чернівецької області № 9/306, виданого 01.02.2005 року, протягом трьох днів з моменту набрання ухвалою суду законної сили.

Подана скарга обґрунтована тим, що 01.12.2014 року виконавча служба повернула ПАТ "ЕК "Чернівціобленерго" наказ № 9/306 від 01.02.2005 року відповідно до заяви останнього, тому при новому зверненні стягувача з заявою про примусове виконання державний виконавець згідно з п. 7 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" повинен був відмовити у відкритті виконавчого провадження, однак порушив зазначені вимоги закону

Ухвалою суду від 19.12.2014 року розгляд скарги призначено у судовому засіданні 22.01.2015 року.

У судовому засіданні 22.01.2015 року оголошено перерву до 26.01.2015 року.

Стягувач та Головне управління юстиції у Чернівецькій області проти задоволення скарги заперечують, мотивуючи це тим, що повернення виконавчого документу на підставі заяви ПАТ "ЕК "Чернівціобленерго" не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу ДВС із заявою про примусове виконання судового рішення, оскільки повернення наказу відбувалося у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження". При цьому, обраний боржником спосіб захисту порушеного права - визнати постанову про відкриття виконавчого провадження недійсною та зобов'язати державного виконавця винести постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження, не передбачені ст. 121 2 ГПК України.

Розглянувши подані документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, заслухавши пояснення сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

01 грудня 2014 року ПАТ "Енергопостачальна компанія "Чернівціобленерго" (далі - стягувач) звернулося до відділу примусового виконання рішень УДВС Головного управління юстиції в Чернівецькій області з листом № 9/6343, в якому просило тимчасово припинити заходи примусового виконання рішень судів про стягнення з КП "Чернівціводоканал" заборгованості за спожиту електричну енергію у зв'язку з добровільним погашенням заборгованості боржником протягом грудня 2014 року та надати останньому можливість здійснювати платежі самостійно.

В цій площині суд зазначає, що стягував звернувся не з заявою про повернення виконавчого документа на підставі п.1 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", а лише із заявою про тимчасове припинення заходів примусового виконання рішень судів.

У відповідь на даний лист заступником начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернівецькій області Семеновим М.В. (далі - державний виконавець) на підставі ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві ВП№ 11136711 від 01.12.004 року із зазначенням, що стягувач просить припинити заходи примусового виконання рішення в зв'язку з гарантуванням КП "Чернівціводоканал" здійснення платежів за спожиту електричну енергію та утриманням ПАТ "ЕК "Чернівціобленерго" від заходів примусового виконання рішення. В пункті 2 цієї постанови роз'яснено, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлений до виконання в строк до 01.12.2015 року.

Як вбачається з Довідки з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень дану постанову винесено на підставі п. 4 ч. 1 Закону України "Про виконавче провадження".

Постановою державного виконавця від 09.12.2014 року ВП №45770368 на підставі заяви стягувача відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Чернівецької області № 9/306.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У пункті 9.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" роз'яснено, що згідно з частиною другою статті 4 Закону України "Про державну виконавчу службу" державний виконавець здійснює примусове виконання рішень у порядку, передбаченому законом. У той же час відповідно до положень статті 121 2 ГПК представляти в судах державну виконавчу службу мають органи, зазначені у статті 3 названого Закону.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про державну виконавчу службу" органами державної виконавчої служби є, зокрема, управління державної виконавчої служби головних управлінь юстиції в областях, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень, відтак скаргу заявлено до належного відповідача.

Згідно статті 1 Закону України «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України .

Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (ст. 115 Господарського процесуального кодексу України).

Більше того, 17 липня 1997 р. Україна ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України стала частиною національного законодавства. Відповідно до ст. 19 Конвенції для забезпечення дотримання державами-учасницями взятих на себе зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини (далі - Європейський суд).

У справі Soering vs UK Європейський суд визначив, що Конвенція як правовий акт, що забезпечує захист прав людини, передбачає, що її гарантії мають бути реальними та ефективними. Крім того, будь-яке тлумачення прав та свобод, що гарантуються, має відповідати загальним рисам Конвенції, мета якої - забезпечення і розвиток ідеалів та цінностей демократичного суспільства. Таким чином, на державі лежить прямий обов'язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції.

Як зазначив Європейський суд у рішенні, ухваленому у справі "Горнсбі проти Греції", виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Відтак, невиконання рішення є втручанням у право на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 2 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена. Спірну постанову органу ДВС винесено 09.12.2014 року, при цьому зі скаргою скаржник звернувся 19.12.2014 року, тобто в межах встановленого строку подання скарги.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону (ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що однією з підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження є повернення виконавчого документу стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа.

Частиною 5 цієї статті Закону передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Таким чином, незалежно від підстав повернення виконавчого документа, стягував має право повторно пред'явити його до виконання відповідно до закону, а державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження з його примусового виконання за відсутності інших підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження, проте таких суд за результатами розгляду скарги не встановив.

У пункті 9.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" роз'яснено, що за змістом пункту 1 частини першої і частини п'ятої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" та положень статті 26 в сукупності цих норм повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою не означає закриття виконавчого провадження, не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу Державної виконавчої служби за виконанням судового рішення .

Пунктом 9.13 зазначеної постанови пленуму Вищого господарського суду України також передбачено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що спірна постанова вимогам закону відповідає, права скаржника не порушує, тому подану скаргу слід відхилити, оскільки державним виконавцем правомірно відкрито виконавче провадження по даній справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 86, 121 2 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Скаргу комунального підприємства "Чернівціводоканал" на постанову про відкриття виконавчого провадження від 09.12.2014 року ВП №45770368 відхилити.

Суддя М.І.Ніколаєв