Постанова

від 22.01.2015 по справі 910/13163/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2015 р. Справа№ 910/13163/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Касинюк І.О. - представник

від відповідача: Макаревич С.П - представник

від третьої особи: Храмов Я.М. - представник

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кімберлі-Кларк Україна"

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 13.11.2014р.

у справі № 910/13163/14 (суддя К.І. Головіна)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кімберлі-Кларк Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма ІСТ"

третя особа: Приватне акціонерне товариство "АСК "Інго Україна"

про стягнення 163 235, 94 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кімберлі-Кларк Україна" звернулось з позовом до Господарського суду міста Києва Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма ІСТ" про стягнення заборгованості за втрачений вантаж в сумі 163 235,94 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 13.11.2014р. у справі № 910/13163/14 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення місцевого суду скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на те, що рішення місцевого суду є необгрунтованим, винесеним з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що розділом 3 Контракту на поставку товару № 1809VA/KC/UA від 13.02.2009 року сторони закріпили, що право власності на товар від продавця до покупця переходить в момент відпуску товару покупцеві на складі продавця.

На думку апелянта позивач повинен був надати транспортний засіб під завантаження на складі продавця товару - місто Будапешт, Угорщина, що в дійсності і відбулося, а отже перехід права власності та перехід всіх ризиків на товар відбувся саме з моменту завантаження (відпуску) товару на складі продавця. Термін FCA встановлює, що експортер, повинен проводити очищення товару для експорту, а імпортер - для імпорту. При цьому,у даному випадку очищення товару для експорту здійснювалось у Угорщині (Будапешт), а очищення товару для імпорту повинно було здійснюватись в Україні (м. Київ, на митному терміналі «Атлантік»).

Апелянт вважає, що місцевим судом невірно відображено факти в описовій частині рішення, а саме суд зазначив, що товар повинен був пройти митне очищення на експорт на митному терміналі «Атлантік» (м. Київ, Україна) проте, в даному випадку, суд першої інстанції припустився помилки у визначенні митного очищення для імпорту з митним очищенням для експорту. Митне очищення для експорту відбувається в країні постачання товару, тобто в нашому випадку - це Угорщина, м. Будапешт, а не Київ, Україна. За загальним поняттям, експорт (остаточне вивезення) - це митний режим, відповідно до якого товари випускаються для вільного обігу за межами митної території країни їх походження без зобов'язань щодо їх зворотного ввезення.

Крім того, висновки місцевого суду про те, що з CMR від 29.01.2014 p., яка була оформлена на перевезення вантажу (товару) згідно інвойсу (фактури) № KN1304533 від 29.01.2014 р. вбачається, що у ній відсутні відмітки митних установ щодо проходження митних процедур (митного очищення), протирічать митним правилам Європейського союзу, а саме: будь-яке проставлення відміток на товаросупровідних документах не передбачене. Підтвердженням поміщення товару в митний режим експорту є оформлена експортна декларація. Вказана експортна декларація оформлюється в електронному вигляді (належним чином засвідчена копія експортної декларації міститься в матеріалах справи).

Апелянт зазначає, що факт оформлення CMR на поставку товару та експортної декларації в електронному вигляді є допустимими та належними доказами поставки товару, митного очищення такого товару на експорт, а також підтвердженням переходу всіх ризиків, пов'язаних з втратою товару, а відтак, належного виконання компанією Vajda-Papir Kft зобов'язань щодо поставки товару.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія встановила наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кімберлі-Кларк Україна" (покупець) та Компанією Vajda - Papier Kft (продавець) було укладено контракт №1809VA/KC/UA від 13.02.2009р. на поставку товару.

Відповідно до розділу 3 контракт №1809VA/KC/UA від 13.02.2009р. «Умови поставки» поставки за контрактом здійснюються на умовах FCA Будапешт у відповідності до Інкотермс.

Відповідно до правил тлумачення Інкотермс 2010, термін "франко-перевізник" означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці.

Таким чином, зобов'язання продавця щодо поставки на умовах FCA вважаються виконаними за наявності трьох обов'язкових умов: митного оформлення в режимі експорту: передачі товару перевізнику, визначеному покупцем; та передачі товару у визначеному місці покупцю.

03.10.2013 р. між ТОВ "Кімберлі-Кларк Україна" (клієнт) та ТОВ "Фірма ІСТ" (експедитор) був укладений Генеральний договір транспортного експедирування № 124, відповідно до якого експедитор зобов'язується від свого імені та за рахунок клієнта виконати або організувати виконання послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу клієнта, а клієнт - оплатити вказані послуги відповідно до умов та тарифів, наведених у цьому договорі.

Згідно з п. 2.1 договору перевезення вантажів та організація транспортно-експедиційного обслуговування проводиться на підставі завчасно поданих клієнтом заявок, які після затвердження їх сторонами стають невід'ємними частинами даного договору.

Пунктами 3.1.21, 3.1.22 даного договору на експедитора покладено обов'язок нести перед клієнтом відповідальність за дії або бездіяльність третіх осіб, у тому числі перевізників, залучених ним для виконання умов цього договору, а також нести відповідальність за збереження вантажу з моменту його прийняття до перевезення та до видачі вантажовідправнику.

Відповідно до п. 10.9 договору у випадку часткової або повної втрати вантажу, експедитор відшкодовує клієнту усі пов'язані з цим витрати, в тому числі вартість вантажу, відповідно до виставленої клієнтом претензії.

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2012 р., а якщо сторони не виконали свої зобов'язання за договором, то він діє до дати виконання сторонами зобов'язань. Дія договору може бути продовжена, про що сторони укладають додаткову угоду, але у будь-якому разі загальний строк дії договору не може перевищувати трьох років від дати укладення цього договору (пп. 11.1-11.3 договору).

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (ч. 1 ст. 929 ЦК України), що кореспондується з приписами статті 909 ЦК України та спеціальної норми права зазначеної у статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Договір транспортного експедирування є самостійним видом цивільно-правових договорів про надання послуг. Тому до відносин сторін за цим договором можуть застосовуватись загальні положення про договори про надання послуг (гл. 63 ЦК України), якщо це не суперечить суті зобов'язання (ч. 2 ст. 901 ЦК України).

Особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначається господарським кодексом. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Судом прийнято до уваги, що учасниками судового процесу є суб'єкти господарювання в розумінні ст. 55 ГПК України, тому до спірних відносин сторін слід застосувати також приписи статті 316 ГК України.

17.10.2013р. відповідач (страхувальник) уклав договір страхування відповідальності транспортного оператора № 202000347.13 з ПАТ "АСК "Інго Україна" (страховик), відповідно до якого предметом страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству й пов'язані з відшкодуванням збитків, що виникли внаслідок неналежного виконання своїх зобов'язань згідно договорів про надання транспортно-експедиторських послуг, відповідних конвенцій і законодавства, що застосовуються до діяльності страхувальника.

Згідно з п. 2 вказаного договору страхування цим договором застраховано відповідальність страхувальника, зокрема, при здійсненні операцій з міжнародного експедирування вантажів автомобільним транспортом відповідно до умов Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (Конвенція КДПВ 1956 р.) і протоколу до цієї Конвенції від 1978 р.

Відповідно до заявки клієнта № 11 від 28.01.2014р. відповідач зобов'язався організувати перевезення вантажу за маршрутом м. Будапешт (Угорщина) - м. Київ (Україна) транспортним засобом - автомобілем з реєстраційними номерами РО743МЕ/РО143YF, місце завантаження - Компанія Vajda-Papir Kft, H-1239 Budapest, місце митного очищення - митний термінал "Атлантік" м. Київ, Столичне шосе, 100, місце розвантаження - Київська обл., м. Бориспіль, вул. Запорізька, 28; дата прибуття на термінал отримувача - 03.02.2014 р.

У відповідності до СMR (міжнародна автомобільна накладна) від 29.01.2014 р., пакувального листа від 29.01.2014 р. та повідомлення про поставку вантаж був завантажений у вищевказаний автомобіль, що підтверджується підписом та печаткою перевізника.

Згідно інвойсу № КN1304533 від 29.01.2014 р. поставка здійснювалась на умовах FCA-Будапешт (Інкотермс 2010) вартість вантажу становила 11 193, 60 євро (що еквівалентно 163 235,94 грн.).

04.02.2014 р. позивач отримав повідомлення від відповідача про зникнення автомобіля РО743МЕ/РО143YF із вантажем. Також довідкою митного терміналу "Атлантік" № 30 від 24.06.2014 р. підтверджено факт неприбуття транспортного засобу з вантажем для митного очищення.

Позивач 26.03.2014 р. надіслав відповідачу претензію, в якій у зв'язку із втратою вантажу вимагав оплатити завдані збитки в сумі 163 235,94 грн.

У відповідь на вищевказану претензію відповідач повідомив, що вона не може бути задоволена, оскільки позивач (як покупець за контрактом № 1809VA/KC/UA від 13/02/2009 р.) відповідно до умов перевезення FCA-Будапешт втрачений товар у власність не отримав, а отже, і збитків не поніс.

Спір у справі виник з приводу наявності підстав для стягнення збитків у вигляді втраченого вантажу на суму 163 235,94 грн., які позивач просить стягнути з відповідача.

Частиною 1 ст. 932 ЦК України передбачено право експедитора залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб.

Згідно зі ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Статтею ст. 919 ЦК України передбачено, що перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк (ч. 1 ст. 919 ЦК України).

Вантаж, не виданий одержувачеві на його вимогу протягом тридцяти днів після спливу строку його доставки, якщо більш тривалий строк не встановлений договором, транспортними кодексами (статутами), вважається втраченим ( ч. 2 ст. 919 ЦК України).

Як вже встановлено судом, вантаж у строк, визначений заявкою від 28.01.2014р., вантажоодержувачу (позивачу) виданий не був, а, отже, має місце втрата даного вантажу.

Згідно з ч. 1 ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Відповідно до ч. 2 ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

В силу п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.

Відсутність хоча б одного із вищеперелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована, як правопорушення.

Відповідно до 4 ст. 265 ГК України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Як вбачається з матеріалів справи вантаж поставлявся позивачу по контракту № 1809VA/KC/UA від 13.02.2009 р. (зі змінами та додатками), який був укладений між ТОВ "Кімберлі-Кларк Україна" (покупець) та Компанією Vajda-Papir Kft (продавець) та згідно інвойсу (рахунку-фактури) № КN1304533 від 29.01.2014 р., за умовами яких поставка товару відбувалась на умовах FCA-Будапешт (Інкотермс 2010).

Термін FCA "Франко-перевізник" згідно Правил Інкотермс означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці.

Таким чином, зобов'язання продавця щодо поставки на умовах FCA вважаються виконаними за наявності трьох обов'язкових умов:

- митного оформлення в режимі експорту;

- передачі товару перевізнику, визначеному покупцем;

- передачі товару у визначеному місці (в даному випадку - м. Бориспіль, вул. Запорізька, 28).

Відповідно до розділу 5 контракту оплата здійснюється на умовах відстрочки платежу, а саме - покупець повинен здійснити оплату протягом 30 календарних днів від дати митного оформлення в країні покупця (позивача), тобто з дня проставлення митної печатки в міжнародній транспортній накладній (CMR).

Як вбачається з CMR від 29.01.2014р., яка була оформлена на перевезення вантажу (товару) згідно інвойсу (фактури) № КN1304533 від 29.01.2014 р., у ній відсутні відмітки митних установ щодо проходження митних процедур (митного очищення).

Таким чином, позивач не надав доказів, які підтверджують належне виконання компанією Vajda-Papir Kft зобов'язань щодо поставки товару.

З огляду на наведене, вантажовідправник (продавець) за контрактом не виконав одну з трьох обов'язкових умов FCA, у зв'язку з чим до позивача не перейшло право власності на вантаж (товар), який втрачений, оскільки товар у відповідності до умов контракту не пройшов митного очищення.

Крім того, як пояснив представник позивача в судовому засіданні, він не звертався до правоохоронних органів з приводу втрати вантажу (крадіжки).

Відповідно до п. 10.2 Договору транспортного експедирування будь - яка із сторін за даним договором несе відповідальність виключно при наявності вини (умислу або необережності).

Згідно п. 10.4 Договору транспортного експедирування експедитор відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким експедитор не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Відповідно до ст. 929 Цивільного кодексу України та ст. 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Статтею 934 Цивільного кодексу України визначено, що за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього кодексу.

Таким чином, відповідальність Відповідача за заподіяні збитки під час перевезення вантажу виникає за загальними правилами, визначеними главою 51 Цивільного кодексу України.

За правилами статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками, вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Статтею 614 Цивільного кодексу України визначено вину як обов'язкову підставу відповідальності за завдані збитки.

Відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа яка порушила зобов'язання.

До обов'язків експедитора згідно умов Договору транспортного експедирування є організація перевезення, необхідно зазначити, що відповідач виконав всі умови Договору транспортного експедирування здійснив всі необхідні дії для організації перевезення вантажу.

Враховуючи, що зникнення вантажу відбулось за обставин, що не залежали від дій відповідача, оскільки вантаж зник за невідомо яких обставин та враховуючи відсутність складу цивільного правопорушення у діях відповідача (відсутня вина та протиправна поведінка), відсутня і його відповідальність.

На підставі вищевикладеного колегія приходить до висновку, що позивачу збитків не завдано, а відтак, у ТОВ "Фірма ІСТ" не виникло обов'язку щодо оплати вартості товару на суму 163 235,94 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення вартості втраченого товару (відшкодування збитків) є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Апелянтом не надано суду доказів, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог, а доводи викладені в апеляційній скарзі не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, а отже підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кімберлі-Кларк Україна" на рішення Господарського суду м. Києва від 13.11.2014р. у справі № 910/13163/14 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 13.11.2014р. у справі № 910/13163/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/13163/14 повернути до Господарського суду м.Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх