Ухвала

від 19.01.2015 по справі 910/7477/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 УХВАЛА

Справа № 910/7477/14 19.01.15 За скаргою Дочірнього підприємства «Ф.Формула»

на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України при виконанні наказу господарського суду міста Києва від 08.09.2014 у справі № 910/7477/14

За позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Правекс-Банк»

до: 1) Дочірнього підприємства «Продстор»; 2) Дочірнього підприємства «Ф.Формула»

про стягнення 13354446,27 грн.

Суддя Сташків Р.Б.

Представники сторін:

від позивача - Куліш О.О. (представник за довіреністю);

від відповідача-1- не з'явилися;

від відповідача-2 (скаржника) - Тавлуй А.В. (представник за довіреністю);

від ВПВР - не з'явилися.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.06.2014 у справі № 910/7477/14 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Правекс-Банк» задоволено повністю та стягнуто солідарно з Дочірнього підприємства «Продстор» та Дочірнього підприємства «Ф.Формула» на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Правекс-Банк» 10000000 грн. заборгованості за кредитом, 3353941 грн. 91 коп. пені за кредитом, 504 грн. 35 коп. пені за процентами, а також 73080 грн. судового збору.

На виконання вищевказаного рішення господарським судом міста Києва було видано відповідні накази щодо кожного з солідарних боржників.

Від Дочірнього підприємства «Ф.Формула» надійшла скарга на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України при виконанні наказу господарського суду міста Києва від 08.09.2014 у справі № 910/7477/14, у якій скаржник просить суд визнати незаконними дії головного державного виконавця ВПВР ДВС України щодо винесення постанови у виконавчому провадженні №44812210 від 04.11.2014 про розшук майна боржника та просить про скасування цієї постанови.

Судом вказану скаргу було прийнято до розгляду. ВДВС та Позивачем були подані письмові заперечення на скаргу, що залучені судом до справи.

Відповідно до статті 121-2 ГПК України неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

Розглянувши подану скаргу та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про її необґрунтованість, з огляду на наступне.

Закон України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

У відповідності до статті 1 Закону, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Так, 22.09.2014 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 44812210 по виконанню наказу господарського суду міста Києва від 08.09.2014 у справі № 910/7477/14, та у п. 2 постанови надано 7-ми денний строк з моменту винесення (отримання) постанови для добровільного виконання рішення суду.

22.09.2014 державним виконавцем на підставі заяви стягувача відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника (Відповідача-2), а постановою від 04.11.2014 оголошено в розшук належні боржнику транспортні засоби (згідно наведеного в постанові переліку).

Скаржник вищевказану постанову про розшук майна боржника вважає неправомірною, оскільки на його думку державний виконавець передчасно перейшов до розшуку майна не вчинивши всі дії щодо стягнення грошових коштів, не здійснивши вихід за місцезнаходженням боржника, та не з'ясувавши належність і фактичну наявність транспортних засобів, та отже обґрунтовано не встановив необхідність їх розшуку.

Натомість суд зазначає, що встановлене п. 5 ч. 3 ст. 11 Закону право державного виконавця у процесі здійснення виконавчого провадження на накладення арешту на майно боржника кореспондується з наданим стягувачу відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону правом у заяві про відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення про майнове стягнення просити державного виконавця накласти арешт на майно та кошти боржника та оголосити заборону на його відчуження.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова. Та у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення (ч. 1 ст. 27 Закону).

При цьому, в разі якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на майно та кошти боржника, боржник за погодженням з державним виконавцем має право у строк до початку примусового виконання рішення реалізувати належне йому майно чи передати кошти в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом (ч. 1 ст. 27 Закону).

Матеріали справи не містять доказів, що боржник погасив повністю або частково присуджену до стягнення заборгованість, а отже він повинен був усвідомлювати, що відповідно до вищеописаних норм закону до нього можуть бути застосовані заходи примусового виконання рішення, зокрема у вигляді накладення арешту на майно та кошти.

Суд погоджується з твердженнями боржника, що відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

Однак доказів наявності на рахунках боржника суми коштів, вільної від обтяжень та достатньої для погашення всієї присудженої до стягнення з нього суми заборгованості, боржником не було надано ані державному виконавцю, ані суду, та самим державним виконавцем такої суми коштів розшукано не було, а отже державний виконавець правомірно приступив до пошуку інших майнових цінностей боржника, в тому числі транспортних засобів та правомірно, враховуючи положення ч. 2, 5 ст. 52 Закону, почав розшук майна з метою звернення стягнення на нього.

При цьому, всупереч твердженням скаржника про порушення державним виконавцем порядку черговості, Закон прямо визначає, що черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається самим державним виконавцем (ч. 5 ст. 52 Закону).

Арешт же майна боржника відповідно до ст. 57 Закону застосовується для забезпечення реального виконання рішення суду.

При цьому, всупереч твердженням боржника ані Закон, ані Інструкція з примусового виконання рішень, на які посилається скаржник не зобов'язують, щоб винесенню постанови про розшук транспортних засобів боржника обов'язково передував вихід державного виконавця за місцезнаходженням боржника. Та враховуючи, що дане майно є рухомим, боржником не обгрунтвоано з яких підстав державний виконавець повинен був вважати, що дане майно фактично наявне на території боржника, а не в інших не заборонених законом місцях паркування та знаходження транспортних засобів.

Натомість належним і не спростованим доказом приналежності оголошених в розшук транспортних засобів саме боржнику є надана державним виконавцем копія довідки ДАІ по зареєстрованим за боржником транспортним засобам.

Стаття 40 Закону також прямо вказує, що у разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника державний виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов'язковою для виконання органами внутрішніх справ, та такий розшук здійснюють саме органи внутрішніх справ. При цьому, бездіяльність державного виконавця, пов'язана з розшуком боржника або його майна згідно сказаної норми Закону може бути оскаржена та визнана неправомірною, у порядку, встановленому цим Законом.

Отже, підсумовуючи вищенаведене суд дійшов висновку, що скаржником не доведено порушення державним виконавцем охоронюваних законом прав та інтересів скаржника, як боржника та учасника виконавчого процесу.

Позаяк доводи скарги щодо порушення прав скаржника не знайшли свого належного доказового та нормативного обґрунтування, то відсутні підстави для її задоволення.

Керуючись ст. ст. 86, 121-2 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні скарги Дочірнього підприємства «Ф.Формула» на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України при виконанні наказу господарського суду міста Києва від 08.09.2014 у справі № 910/7477/14 (постанова у виконавчому провадженні №44812210 від 04.11.2014), відмовити.

Дана ухвала набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена в установленому законом порядку.

Суддя Сташків Р.Б.